Стаття 1070. Проценти за користування коштами, що знаходяться на рахунку

1. За користування грошовими коштами, що знаходяться на рахунку клієнта, банк сплачує проценти, сума яких зараховується на рахунок, якщо інше не встановлено договором банківського рахунка або законом.

Сума процентів зараховується на рахунок клієнта у строки, встановлені до­говором, а якщо такі строки не встановлені договором, — зі спливом кожного кварталу.

2. Проценти,  передбачені частиною першою цієї статті,  сплачуються банком у розмірі, встановленому договором, а якщо відповідні умови не встановлені до­говором, — у розмірі, що звичайно сплачується банком за вкладом на вимогу.

1. Деякий режим сприяння клієнтам банків помітний при порівнянні ч. 4 ст. 1068 і ч. 1 ст. 1070 ЦК. За загальним правилом ч. 4 ст. 1068 ЦК клієнт не несе обов'язку оплачувати виконання банком операцій за рахунками клієнта.  Проте інше може бути встановлене договором. Відповідно до ч. 1 ст. 1070 ЦК банк зобов'язаний нараховувати та зараховувати на рахунок клієнта проценти за ко­ристування коштами, що знаходяться на рахунку клієнта. Проте договором може бути встановлене інше.

2. Незважаючи на те, що із ч. 2 ст. 1067 ЦК випливає висновок про публічний характер договору банківського рахунка, ч. 2 ст. 1070 ЦК допускає, щоб розмір про­центів встановлювався в кожному договорі банківського рахунка за домовленістю сторін. І лише у випадках, коли договором розмір процентів не встановлено, проценти мають виплачуватись в розмірі, в якому банк звичайно сплачує проценти за вкладами на вимогу.

Стаття 1071. Підстави списання грошових коштів з рахунка

1. Банк може списати грошові кошти з рахунка клієнта на підставі його розпо­рядження.

2. Грошові кошти можуть бути списані з рахунка клієнта без його розпорядження на підставі рішення суду, а також у випадках, встановлених договором між банком і клієнтом.

1. Зазвичай списання грошей з рахунка клієнта банк здійснює на підставі роз­порядження клієнта. Стаття 26 Закону «Про платіжні системи та переказ грошей в Україні» [128] передбачає можливість так званого договірного списання коштів з рахунка клієнта. По-перше, право договірного списання може бути надане договором банківського рахунка банку, який обслуговує клієнта. Якщо договором така умова
передбачена, банк здійснює списання коштів з рахунка клієнта у разі виникнення у клі­єнта грошового зобов'язання перед банком, строк виконання якого настав. По-друге, клієнт може надати право на договірне списання будь-якому кредитору за грошовим зобов'язанням. За наявності такого договору платник (боржник) має дати банку, який його обслуговує, доручення на здійснення договірного списання. Таким дорученням визнається передбачене договором між сторонами грошового зобов'язання розпорядження на списання грошей. Розпорядженням визначаються реквізити договору між платником та отримувачем, обставини, за яких банк має право здійснити договірне
списання,  найменування особи отримувача платежу,  реквізити рахунка платника, з якого має здійснюватись договірне списання, перелік документів, що мають бути пред'явлені отримувачем в банк платника. Для здійснення договірного списання отри­мувач подає до банку, що обслуговує платника, платіжну вимогу встановленої форми безпосередньо або через банк, що обслуговує одержувача.

2. Списання коштів з рахунка клієнта в банку може здійснюватись також на під­ставі рішення суду (ч. 2 ст. 1071 ЦК). Але списання коштів здійснюється на підставі постанови державного виконавця, а не безпосередньо на підставі рішення суду.

Стаття 1072. Черговість списання грошових коштів з рахунка

1. Банк виконує розрахункові документи відповідно до черговості їх надходжен­ня та виключно в межах залишку грошових коштів на рахунку клієнта, якщо інше не встановлено договором між банком і клієнтом.

2. У разі одночасного надходження до банку кількох розрахункових документів, на підставі яких здійснюється списання грошових коштів, банк списує кошти з ра­хунку клієнта у такій черговості:

1) у першу чергу списуються грошові кошти на підставі рішення суду для задоволення вимог про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю, а також вимог про стягнення аліментів;

2) у другу чергу списуються грошові кошти на підставі рішення суду для роз­рахунків щодо виплати вихідної допомоги та оплати праці особам, які працюють за трудовим договором (контрактом), а також виплати за авторським договором;

3) у третю чергу списуються грошові кошти на підставі інших рішень суду;

4) у четверту чергу списуються грошові кошти за розрахунковими документами, що передбачають платежі до бюджету;

5) у п'яту чергу списуються грошові кошти за іншими розрахунковими докумен­тами в порядку їх послідовного надходження.

3. У разі відсутності (недостатності) грошових коштів на рахунку клієнта банк не веде обліку розрахункових документів, якщо інше не встановлено договором між банком і клієнтом.

1. Відповідно до ч. 22.10 ст. 22 Закону «Про платіжні системи та переказ грошей в Україні» незалежно від особи ініціатора переказу грошей, банки України не ведуть облік розрахункових документів у разі відсутності (недостатності) грошей на рахунках платників, якщо інше не передбачено договором між банком та його клієнтом (платни­ком). Тому черговість списання грошових коштів з рахунка, встановлена ч. 2 ст. 1072 ЦК, має додержуватись тільки у разі одночасного надходження до банку кількох розрахункових документів.

Одночасність має визначатись відповідно до встановленого порядку фіксації моменту надходження розрахункових документів до банку.

Стаття 1073. Правові наслідки неналежного виконання банком операцій за рахун­ком клієнта

1. У разі несвоєчасного зарахування на рахунок грошових коштів, що надійшли клієнтові, їх безпідставного списання банком з рахунка клієнта або порушення банком розпорядження клієнта про перерахування грошових коштів з його рахун­ка банк повинен негайно після виявлення порушення зарахувати відповідну суму на рахунок клієнта або належного отримувача, сплатити проценти та відшкодувати завдані збитки, якщо інше не встановлено законом.

1. Стаття 1073 ЦК передбачає наслідки декількох видів порушень, які може до­пустити банк при обслуговуванні клієнта на підставі договору банківського рахунка. Таким порушенням перш за все називається несвоєчасне зарахування на рахунок гро­шових коштів, що надійшли клієнтові. Це порушення тягне обов'язок банку сплатити одержувачеві проценти за весь період прострочення (їх розмір не встановлений, але
слід дійти висновку, що він має визначатись відповідно до ст. 1070 ЦК), а також відшкодувати збитки (без вирахування процентів, про які йшлося вище). Ця відпо­відальність не виключає сплати банком пені на користь одержувача платежу. Про це див. п. З коментаря до ст. 1068 ЦК.

2. Безпідставне списання банком грошових коштів з рахунка клієнта тягне за собою відповідальність банку в вигляді сплати процентів і відшкодування завданих збитків. Такі ж наслідки тягне і порушення банком розпорядження клієнта про перерахування коштів з його рахунка. Мається на увазі, що помилкове перерахування банком коштів на рахунок іншого, ніж зазначений клієнтом в розрахунковому документі, одержувача тягне обов'язок банку перерахувати грошову суму відповідно до розрахункового до­кумента. А безпідставно перераховану грошову суму банк має витребувати у особи, на рахунок якої кошти були зараховані.

Стаття 1074. Обмеження права розпоряджання рахунком

1. Обмеження прав клієнта щодо розпоряджання грошовими коштами, що зна­ходяться на його рахунку, не допускається, крім випадків обмеження права розпо­ряджання рахунком за рішенням суду у випадках, встановлених законом.

1. Стаття 1074 ЦК не виключає дії частини першої ст. 59 Закону «Про банки і бан­ківську діяльність» [122], відповідно до якої арешт на кошти юридичних і фізичних осіб, які (кошти) знаходяться в банку, може бути накладений виключно за санкціо­нованою прокурором постановою слідчого, за постановою державного виконавця у ви­падках, передбачених законом, або за рішенням суду. У цих же випадках можливе накладення арешту на кошти банку, що зберігаються на кореспондентських рахунках в інших банках або в Національному банку України.

Стаття 1075. Розірвання договору банківського рахунка

1. Договір банківського рахунка розривається за заявою клієнта у будь-який час.

2. Банк має право вимагати розірвання договору банківського рахунка:

1) якщо сума грошових коштів, що зберігаються на рахунку клієнта, залишилася меншою від мінімального розміру, передбаченого банківськими правилами або до­говором, якщо така сума не буде відновлена протягом місяця від дня попередження банком про це;

2) у разі відсутності операцій за цим рахунком протягом року, якщо інше не вста­новлено договором;

3) в інших випадках, встановлених договором або законом.

3. Залишок грошових коштів на рахунку видається клієнтові або за його вказівкою перераховується на інший рахунок в строки і в порядку, встановлені банківськими правилами.

4. Банк може відмовитися від договору банківського рахунка та закрити раху­нок клієнта у разі відсутності операцій за рахунком клієнта протягом трьох років підряд та відсутності залишку грошових коштів на цьому рахунку.

1. Клієнту надається право на свій розсуд в будь-який час розірвати договір бан­ківського рахунка. Для цього клієнт повинен подати до банку заяву за встановленою формою (додатки 12, 13 Інструкції про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземних валютах [432]). Якщо на рахунку клієнта не­має коштів, рахунок вважається закритим в день отримання цієї заяви. За наявності
коштів на рахунку банк після отримання заяви клієнта здійснює завершальні операції за рахунком (виконання платіжних вимог на примусове стягнення коштів, виплати коштів готівкою, перерахування коштів на інший рахунок на підставі платіжного до­ручення клієнта тощо). У цьому разі рахунок вважається закритим, а договір банків­ського рахунка — розірваним у наступний день після проведення останньої операції
за рахунком.

2. Банку надається право на розірвання договору шляхом односторонньої відмови від нього за наявності одночасно двох умов: 1) відсутність операцій за рахунком впро­довж трьох років підряд; 2) відсутність залишку грошових коштів на рахунку. При цьому на наступний день після отримання клієнтом повідомлення банку про відмову від договору банк має право закрити рахунок.

3. У випадках, передбачених п. 1, 2 ч. 1 ст. 1075 ЦК, а також договором та законом, банку надається право вимагати розірвання договору. Пропозиція такого змісту може бути надіслана безпосередньо клієнту. У такому випадку за наявності згоди клієнта сторони можуть підписати угоду про розірвання договору банківського рахунка. За від­сутності згоди клієнта вимога про розірвання договору має бути пред'явлена в суді.

Стаття 1076. Банківська таємниця

1. Банк гарантує таємницю банківського рахунка, операцій за рахунком і відо­мостей про клієнта.

Відомості про операції та рахунки можуть бути надані тільки самим клієнтам або їхнім представникам. Іншим особам, у тому числі органам державної влади, їхнім посадовим і службовим особам, такі відомості можуть бути надані виключно у ви­падках та в порядку, встановлених законом про банки і банківську діяльність.

2. У разі розголошення банком відомостей, що становлять банківську таємницю, клієнт має право вимагати від банку відшкодування завданих збитків та моральної шкоди.

1.  Обов'язок банку гарантувати таємницю банківського рахунка, операцій за рахун­ком і відомостей про клієнта конкретизується в ст. 61 Закону «Про банки і банківську діяльність» [122]. У зв'язку з цим встановлюється, що банки зобов'язані:

1)   обмежу­вати коло осіб, які мають доступ до інформації, яка становить банківську таємницю;

2)   організувати спеціальне діловодство з документами, що містять банківську таємницю;

3)   застосовувати технічні засоби для забезпечення несанкціонованого доступу до елект­ронних та інших носіїв інформації; 4) застосовувати застереження щодо збереження банківської таємниці та відповідальності за її розголошення у договорах з клієнтами (однак невиконання цієї вимоги не є підставою для визнання договору недійсним).

При прийнятті на роботу на посади службовців банку відповідні особи підписують зобов'язання щодо збереження банківської таємниці.

2. Розголошення банком відомостей про банківський рахунок, операції за ним, а також відомостей про клієнта є підставою для відповідальності банку у вигляді від­шкодування шкоди, а також моральної шкоди. Якщо виток інформації, що складає банківську таємницю, став наслідком винних дій органів, які уповноважені здійснювати банківський нагляд, збитки відшкодовуються цими органами (частина четверта ст. 61
Закону «Про банки і банківську діяльність»). Банківський нагляд розуміється як та­кий, що здійснюється Національним банком України (ст. 66, 67 названого Закону). Ці положення не виключають відповідальності інших державних органів, які мають право на отримання інформації, що належить до банківської таємниці, за її розголо­шення. Правовою підставою їх відповідальності є ст. 1166, 1167, 1174, 1176 ЦК.

3. Стаття 62 Закону «Про банки і банківську діяльність» встановлює широке коло випадків, коли допускається розкриття банківської таємниці, та широке коло осіб, що мають право на отримання інформації, що складає банківську таємницю. Право на отримання такої інформації має перш за все її власник. Відповідно до законодавства банк зобов'язаний надавати відомості про операції, що мають сумнівний характер,
спеціальним підрозділам боротьби з організованою злочинністю. Банки надають цим підрозділам також інші повідомлення у випадках, передбачених законом.

4. Обмеження стосовно отримання інформації, що містить банківську таємницю, не поширюються на службовців Національного банку та уповноважених ними осіб, які в межах своїх повноважень здійснюють функції банківського нагляду або валютного контролю.

5. Інформація щодо юридичних і фізичних осіб, яка містить банківську таємницю, розкривається банком на письмову вимогу суду або за рішенням суду, на письмову вимогу органів прокуратури, Служби безпеки, Міністерства внутрішніх справ (сто­совно операцій за рахунками конкретної юридичної або фізичної особи — суб'єкта підприємницької діяльності за конкретний проміжок часу), на письмову вимогу органів Державної податкової адміністрації з питань оподаткування або валютного контролю (стосовно операцій за рахунками конкретної юридичної або фізичної особи — суб'єкта підприємницької діяльності за конкретний проміжок часу). Вимога відповідного дер­жавного органу на отримання інформації, що містить банківську таємницю, повинна бути викладена на бланку державного органу встановленої форми, бути надана за під­писом керівника державного органу (його заступника), скріпленим гербовою печаткою, містити посилання на передбачені законом підстави для отримання інформації.

6. Довідки, що містять відомості про банківські рахунки фізичної особи у разі її смерті, надаються особам, зазначеним власником рахунка заповідальному розпоря­дженні клієнта, державним нотаріальним конторам, приватним нотаріусам, іноземним консульським установам у справах спадщини.