Стаття 753.   Заміна майна, яке було передане набувачеві за договором довічного утримання (догляду)

1. Набувач та відчужувач можуть домовитися про заміну речі, яка була передана за договором довічного утримання (догляду), на іншу річ.

У цьому разі обсяг обов'язків набувача може бути за домовленістю сторін змі­нений або залишений незмінним.

1. Уже із загального положення про свободу договору (ст. 627 ЦК) випливає право сторін за договором довічного утримання (догляду) домовитись про заміну речі, яка була передана набувачеві, а також зміну в зв'язку з цим або залишенням незмінним обсягу обов'язків набувача перед відчужувачем. Але законодавець вирішив зайвий раз підтвердити це право сторін договору, у зв'язку з чим у ст. 753 ЦК викладені відповідні положення.

Стаття 754.   Забезпечення виконання договору довічного утримання (догляду)

1. Набувач не має права до смерті відчужувача продавати, дарувати, міняти майно, передане за договором довічного утримання (догляду), укладати щодо нього договір застави, передавати його у власність іншій особі на підставі іншого правочину.

2. На майно, передане набувачу за договором довічного утримання (догляду), не може бути звернене стягнення протягом життя відчужувача.

3. Втрата (знищення), пошкодження майна, яке було передане набувачеві, не є під­ставою для припинення чи зменшення обсягу його обов'язків перед відчужувачем.

1. Сторони договору довічного утримання (догляду) вправі на свій розсуд встановити будь-які види забезпечення виконання набувачем зобов'язання, що виникає на підставі такого договору. Не виключається страхування ризику невиконання набувачем свого зобов'язання. Разом з тим законодавець, маючи на увазі значущість для відчужувача зобов'язання, про яке йдеться, встановив спеціальні правила, покликані додатково забезпечити права та інтереси відчужувача.

2. Серед правочинів, які набувачеві забороняється здійснювати стосовно отриманого за договором довічного утримання (догляду), не називається заповіт. Отже, набувач має право заповідати це майно. Але прийняття цього майна як спадщини породжує на стороні спадкоємця обов'язки, про які йдеться у ч. 1 ст. 757 ЦК.

3. У ч. 2 ст. 754 ЦК формулюється правило, що має не тільки приватно-правовий, а і публічно-правовий зміст. Воно забороняє звернення стягнення на майно, передане відчужувачем у власність набувача, протягом життя відчужувача. Звернення стягнення є неможливим за зобов'язаннями як набувача, так і відчужувача (оскільки він не є власником майна).

4. Незалежно від наявності чи відсутності вини набувача у втраті (знищенні), по­шкодженні майна, яке було передане за договором довічного утримання (догляду), втрата, знищення і пошкодження цього майна не впливають на обов'язки набувача перед відчужувачем та їх обсяг.

Стаття 755.   Припинення договору довічного утримання (догляду)

1. Договір довічного утримання (догляду) може бути розірваний за рішенням суду:

1) на вимогу відчужувача або третьої особи, на користь якої він був укладений, у разі невиконання або неналежного виконання набувачем своїх обов'язків, неза­лежно від його вини;

2) на вимогу набувача.

2. Договір довічного утримання (догляду) припиняється зі смертю відчужувача.

1. Із ч. 1 ст. 755 ЦК належить зробити висновок про те, що вона не виключає пред'явлення кожною із сторін договору довічного утримання (догляду) позову про розірвання цього договору на підставі ст. 651 — 652 ЦК. Додатково до підстав, уста­новлених ст. 651 — 652 ЦК, договір довічного утримання (догляду) підлягає розір­ванню на вимогу відчужувана, якщо він надасть достатні докази невиконання чи не­належного виконання набувачем своїх обов'язків. При цьому прямо і чітко вирішене питання про значення вини для вирішення спору про розірвання договору: договір підлягає розірванню незалежно від вини набувача у невиконанні чи неналежному ви­конанні зобов'язання.

2. Пункт 2 ч. 1 ст. 755 ЦК передбачає можливість розірвання договору довічного утримання (догляду) на вимогу набувача. Набувачеві надається тільки право зверну­тись до суду з позовом про розірвання договору, а не право вчинити односторонній правочин, спрямований на розірвання договору. Звідси слід зробити висновок про те, що суд вирішує справу про розірвання договору довічного утримання (догляду)
за позовом набувача з урахуванням всіх обставин справи, тобто позов не обов'язково має бути задоволений.

3. Договір довічного утримання  (догляду)  вважається таким,  що нерозривно пов'язаний з особою кредитора (відчужувача), а тому смерть кредитора тягне припи­нення зобов'язання на підставі ч. 2 ст. 608 ЦК. Частина 2 ст. 755 ЦК вказує на припи­нення договору, що відповідно до термінології, яка використовується у цьому Кодексі, означає одночасно і припинення зобов'язання.

Стаття 756.   Правові наслідки розірвання договору довічного утримання (догляду)

1. У разі розірвання договору довічного утримання (догляду) у зв'язку з невико­нанням або неналежним виконанням набувачем обов'язків за договором, відчужувач набуває право власності на майно, яке було ним передане, і має право вимагати його повернення.

У цьому разі витрати, зроблені набувачем на утримання та (або) догляд відчу­жувача, не підлягають поверненню.

2. У разі розірвання договору у зв'язку з неможливістю його подальшого вико­нання набувачем з підстав, що мають істотне значення, суд може залишити за на­бувачем право власності на частину майна, з урахуванням тривалості часу, протягом
якого він належно виконував свої обов'язки за договором.

1.   Розірвання договору довічного утримання (догляду) за позовом відчужувача у зв'язку з невиконанням або неналежним виконанням набувачем обов'язків за дого­вором тягне набуття відчужувачем права власності на майно. Але ст. 756 ЦК не ви­рішує питання про момент виникнення права власності на майно у відчужувача у разі розірвання договору. Це питання має вирішуватись із застосуванням за аналогією
ч. З ст. 334 ЦК. Мається на увазі, що договір довічного утримання завжди підлягає нотаріальному посвідченню, а тому нотаріальному посвідченню підлягає і угода про його розірвання. Тому у разі передання за договором довічного утримання рухомого майна, що має значну цінність, відчужувач при розірванні договору за рішенням суду набуває право власності на це майно з моменту набрання законної сили рішенням суду про розірвання договору на підставі ч. 1 ст. 756 ЦК. З цього ж моменту відчужувач набуває право власності на нерухоме майно, що є предметом договору довічного утри­мання. Відчужувач має право вимагати повернення майна. При цьому пред'являється
позов про примушення набувача до виконання в натурі обов'язку повернути майно відповідно до ч. 1 ст. 756 ЦК, а не позов про витребування майна із чужого незакон­ного володіння (ст. 388 ЦК).

2.  Якщо причиною невиконання набувачем свого зобов'язання перед відчужувачем стала неможливість його подальшого виконання, суд може залишити у власності на­бувачем частину майна. Про цьому приписується врахувати тривалість належного виконання набувачем своїх обов'язків за договором. Не передбачається врахування вини набувача у виникненні обставин, за яких виконання ним зобов'язань перед відчужувачем стало неможливим, при вирішенні питання про можливість залишити за набувачем право власності на частину майна.

3. Форма угоди про розірвання договору довічного утримання (догляду) визначаєть­ся відповідно до ст. 654 ЦК, тобто така угода підлягає нотаріальному посвідченню. У разі розірвання договору за рішенням суду таке рішення, що набрало законної сили, є правовстановлюючим документом, який є підставою для реєстрації права власності відчужувача на нерухоме майно, яке раніше було передане ним у власність набувача за договором довічного утримання (догляду).

4. Відшкодування набувачеві витрат, які були зроблені ним на виконання договору довічного утримання (догляду), у зв'язку з припиненням договору довічного утримання (догляду) законом не передбачено. Прямо на це вказується в абзаці другому ч. 1 ст. 756 ЦК стосовно випадків, коли договір розривається не в зв'язку з неможливістю виконан­ня своїх обов'язків. Але відшкодування цих витрат не може здійснюватись і в інших випадках. Можливість прийняття судом рішення про залишення за набувачем права власності на частину майна (ч. 2 ст. 756 ЦК) лише із соціально-економічного погляду може тлумачитись як відшкодування витрат, а юридично таким не є.

Стаття 757.   Правові наслідки смерті набувача

1. Обов'язки набувача за договором довічного утримання (догляду) переходять до тих спадкоємців, до яких перейшло право власності на майно, що було передане відчужувачем.

Якщо спадкоємець за заповітом відмовився від прийняття майна, що було пе­редане відчужувачем, право власності на це майно може перейти до спадкоємця за законом.

2. Якщо у набувача немає спадкоємців або вони відмовилися від прийняття майна, переданого відчужувачем, відчужувач набуває право власності на це майно. У цьому разі договір довічного утримання (догляду) припиняється.

1. У разі смерті набувача його обов'язки переходять до тих спадкоємців, до яких перейшло право власності на майно, що було передане відповідно до договору довіч­ного утримання (догляду). Це стосується спадкоємців, що успадковують таке майно і за заповітом, і за законом. Перехід обов'язків у цьому випадку має кваліфікуватись як заміна боржника у зобов'язанні. Але до цих відносин застосовуються не всі прави­ла ст. 520 — 523 ЦК, які регулюють відносини щодо заміни боржника у зобов'язанні  (переведення боргу). Не застосовуються ст. 520, 521 ЦК. Але ст. 522, 523 ЦК підля­гають застосуванню до.відносин щодо переходу обов'язків набувача до спадкоємців. Якщо спадкоємців декілька, зобов'язання щодо надання утримання (догляду), оскільки відповідно до ст. 541 ЦК не встановлено інше, є частковим. Як конкретно будуть роз­поділені обов'язки спадкоємців, вони мають вирішити за домовленістю між собою. Не виключається вирішення спору, який може при цьому виникнути між спадкоємцями, судом. Але відчужувач зберігає право вимагати розірвання договору в зв'язку з неви­конанням чи неналежним виконанням спадкоємцями обов'язків, передбачених догово­ром довічного утримання (догляду), в тому числі в період до спливу шестимісячного строку (до отримання спадкоємцями свідоцтва про право на спадщину).

2. За відсутності спадкоємців у набувача або у разі їх відмови від прийняття спадщини відчужувач набуває право власності на майно, яке було передане за договором довічного утримання. Відмова спадкоємців набувача від прийняття майна, переданого відчужувачем, про яку (відмову) йдеться у ч. 1 ст. 757 ЦК, можлива тільки у формі відмови від прийняття спадщини в цілому, оскільки відмова від прийняття спадщи­ни має бути безумовною і беззастережною (ч. 2 ст. 1268; ч. 5 ст. 1273 ЦК). Момент набуття права власності при цьому не визначається в ст. 757 ЦК, не може він бути визначений через застосування за аналогією ст. 334 ЦК. За таких умов слід застосу­вати в порядку аналогії права засади добросовісності, справедливості та розумності (п. 6 ст. З ЦК) і зробити висновок про те, що право власності у відчужувача на рухоме майно, що має значну цінність, виникає зі спливом строку на прийняття спадщини. Для визначення моменту виникнення у відчужувача права власності на нерухоме майно слід за аналогією застосувати ч. 2 ст. 1299 ЦК (право власності виникає з моменту реєстрації цього права).

3. Якщо майно, яке передане відповідно до договору довічного утримання (догляду), є нерухомим, у відчужувача, до якого перейшло право власності, немає будь-якого документа, який міг би бути підставою реєстрації права власності та який передбаче­ний ст. 19 Закону «Про державну реєстрацію прав на нерухоме майно та їх обмежень» [177]. У зв'язку з цим виникає питання про те, що ж може бути підставою для реє­страції права власності відчужувача на нерухоме майно, яке (право) виникло на під­ставі ч. 2 ст. 757 ЦК. Це питання має вирішуватись з урахуванням двох обставин: 1) слід визнати пріоритет субстантивного (матеріального) права перед процедурним. В державі, що підпорядкована принципу верховенства права, не може такого бути, щоб право, яке виникло на підставі закону та яке підлягає державній реєстрації, не було зареєстроване, оскільки закон, що встановлює порядок реєстрації, допускає реєстрацію права на підставі таких документів, які у випадках, що розглядаються, є відсутніми; 2) треба відмовитись від такого тлумачення частини другої ст. 19 Конституції України [1] («органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України»), що доводить це конституційне положення до абсурду.

Ідеться про те, що це положення тлумачиться буквально й у відриві від контексту. Контекст цієї статті вимагає тлумачення її частини другої у такий спосіб, що вона застосовується тоді, коли йдеться про повноваження державного органу, органу місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб, що протистоять інтер­есам людини і громадянина. На жаль, з'явилась така практика тлумачення частини другої ст. 19 Конституції, в тому числі і високими судовими інстанціями, відповідно до якої названі органи та особи не вправі діяти в інтересах людини і громадянина, якщо Конституцією або законом їм не надані відповідні повноваження, не встановлені межі або спосіб здійснення відповідних повноважень. Тлумачення цього конституцій­ного положення як заборони відповідним органам і особам діяти в інтересах людини і громадянина є суто бюрократичним. Отже, відсутність у ст. 19 Закону «Про дер­жавну реєстрацію прав на нерухоме майно та їх обмежень» [177] зазначення на до­кументи, які може надати відчужувач у випадках, передбачених ч. 2 ст. 757 ЦК, не виключає державної реєстрації права власності відчужувача на нерухоме майно на підставі договору довічного утримання (догляду) та документу, що підтверджує факт смерті набувача.

Думка про те, що у випадках, про які йдеться, слід звернутись з позовом про ви­знання права, є неприйнятною з огляду на наступне. По-перше, немає особи, на яку реально можна було б вказати як на таку, яка право оспорює або не визнає. По-друге, суд є органом правосуддя, а не засобом, за допомогою якого можна отримати документ, що відповідає суто формальним вимогам законодавства.

Відмова у державній реєстрації зазначеного права може бути оскаржена в адміні­стративному суді.

Стаття 758.   Правові наслідки припинення юридичної особи — набувача

1. У разі припинення юридичної особи — набувача з визначенням правонаступ­ників до них переходять права та обов'язки за договором довічного утримання (до­гляду).

2. У разі ліквідації юридичної особи — набувача право власності на майно, пере­дане за договором довічного утримання (догляду), переходить до відчужувача.

Якщо в результаті ліквідації юридичної особи — набувача майно, що було пе­редане їй за договором довічного утримання (догляду), перейшло до її засновника (учасника), до нього переходять права та обов'язки набувача за договором довічного утримання (догляду).

1. Заміна боржника у зобов'язанні довічного утримання (догляду) відбувається також при припиненні юридичної особи з визначенням правонаступників. До такої за­міни не застосовуються правила ст. 520, 521 ЦК, але застосовуються правила ст. 522, 523 ЦК.

2. Ліквідація юридичної особи тягне перехід права власності на майно, яке було передане за договором довічного утримання (догляду), до відчужувача. Це правило передбачає лише перехід права власності і не визначає момент переходу права власнос­ті. Цей момент визначений із застосуванням засад добросовісності, справедливості та розумності (п. б ст. З ЦК). Таким є момент виключення юридичної особи із Єдиного
державного реєстру юридичних осіб і фізичних осіб — підприємців. Про державну реєстрацію права власності відчужувача на нерухоме майно, що раніше було передане набувачеві, див. п. З коментаря до ст. 757 ЦК.

3. Положення абзацу другого ч. 2 ст. 758 ЦК не має предмета правового регулювання і не підлягає застосуванню, оскільки засновники (учасники) юридичної особи — на­бувача не можуть отримати право власності на майно, що є предметом договору довіч­ного утримання, інакше ніж через укладення договору з відчужувачем. Цим договором і будуть визначатись обов'язки набувача.