Стаття 600. Припинення зобов'язання переданням відступного

1. Зобов'язання припиняється за згодою сторін внаслідок передання боржником кредиторові відступного (грошей, іншого майна тощо). Розмір, строки й порядок передання відступного встановлюються сторонами.

1. Передання відступного — це нова для вітчизняного цивільного законодавства правова конструкція. Вона запозичена із Цивільного кодексу Російської Федерації 1994 р. Ця підстава припинення зобов'язання схожа з новацією (ст. 604 ЦК) в такій мірі, що інколи відрізнити їх можна тільки за формальними ознаками —  залежно від того, яку назву договору дадуть сторони та яку термінологію будуть викорис­товувати. Разом з тим, є дві ознаки правової конструкції припинення зобов'язання шляхом передання відступного, що відрізняють її від правової конструкції припинення зобов'язання шляхом заміни одного зобов'язання іншим. Це — характер відступного і момент припинення зобов'язання.

2. За критерієм предмета договору домовленість про передання кредиторові відступ­ного обмежується можливістю передання об'єкта, стосовно якого можливою є операція з передання. Передати як відступне можна гроші, речі, інше майно (очевидно, і майнові права). Результати виконаних робіт також передаються. Тому і їх можна передати як відступне. Але послуги не передаються. Вони лише надаються (ст. 901 ЦК). Тому у випадках, коли сторони домовились про припинення зобов'язання шляхом заміни його новим зобов'язанням — надати послугу — належить укладати договір про заміну первісного зобов'язання новим (ст. 604 ЦК).

3.  Зобов'язання припиняється не укладенням договору про передання відступного, а переданням останнього. До передання відступного зобов'язання між сторонами, про припинення якого шляхом передання відступного домовились сторони, існує з усіма наслідками, що звідси випливають (відповідальність боржника, обов'язок боржника сплатити неустойку тощо), якщо інше не встановлено домовленістю сторін. За від­сутності іншої домовленості такі ж наслідки наступають за порушення боржником зобов'язання, що ґрунтується на домовленості про припинення зобов'язання шляхом передання відступного.

4.   Домовленість про припинення зобов'язання шляхом передання відступного оформляється договором, форма якого залежить від вартості відступного, моменту його передання, суб'єктного складу зобов'язання тощо (ст. 205 — 209 ЦК). У відповідних випадках він підлягає державній реєстрації (ст. 210; ч. 2 ст. 640 ЦК).

5.  Договір про передання відступного повинен відповідати вимогам, що ставляться законом до договорів, зокрема, їх істотних умов. Положення про те, що розмір, стро­ки і порядок передання відступного «встановлюються» сторонами, слід тлумачити як обов'язок сторін погодити ці умови, якщо сторони бажають досягти наслідків, перед­бачених ст. 600 ЦК, тобто розмір, строк і порядок передання відступного є істотними умовами договору про припинення зобов'язання. Істотними є також інші умови, необ­хідні для такого роду договорів або такі, про необхідність погодження яких заявила хоча б одна сторона. Зокрема, при переданні як відступного речей вони повинні бути належне описані із зазначенням їх індивідуальних чи родових ознак.

Зазвичай передання відступного не впливає на розвиток зустрічного зобов'язання, що ґрунтується на тому ж договорі, що і зобов'язання, яке припиняється шляхом пе­редання відступного. Але можливе невиконання чи неналежне виконання зустрічного зобов'язання, в результаті чого можуть наступати наслідки, про які йдеться в п. 6 коментаря до ст. 599 ЦК.

Стаття 601.   Припинення зобов'язання зарахуванням

1. Зобов'язання припиняється зарахуванням зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, а також вимог, строк виконання яких не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги.

2. Зарахування зустрічних вимог може здійснюватися за заявою однієї із сто­рін.

1. Зарахування — це односторонній правочин. Він вчиняється шляхом заяви однієї сторони зобов'язання. Це не виключає укладення сторонами договору про зараху­вання зустрічних вимог, але укладення такого договору ґрунтується на ст. 604 ЦК, а не на ст. 601 - 603 ЦК.

Стаття 601 ЦК не визначає, кому повинна бути зроблена така заява. Але виходячи з приватного характеру цивільних правовідносин було б неправильним вважати, що заява повинна чи може бути зроблена публічно. Заява повинна бути зроблена іншій стороні зобов'язання. Це — цілком необхідно, оскільки зарахуванням (односторон­нім правочином) припиняються два зобов'язання між двома їх сторонами: 1) при­пиняється зобов'язання боржника — суб'єкта, який зробив заяву про зарахування; 2) припиняється зобов'язання боржника — суб'єкта, на адресу якого зроблена заява про зарахування.

2.  Закон не висуває будь-яких спеціальних вимог до форми заяви про зараху­вання. Оскільки такий правочин повинен кваліфікуватися як такий, що виконуєть­ся при самому його вчиненні, закон не перешкоджає вчиненню його в усній формі (ч. 1 ст. 206 ЦК). Однак заява про зарахування для осіб, зобов'язаних вести бухгал­терський та податковий облік, є документом первинного бухгалтерського обліку, тому (за встановленими винятками) юридичні особи не можуть використовувати усну форму заяви про зарахування, оскільки така форма не відповідає вимогам до документів пер­винного бухгалтерського обліку (ст. 9 Закону «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» [109]). Принаймні, слід враховувати, що для цілей первинного бухгалтерського обліку може бути складений спеціальний акт. Таким чином, цивільне законодавство допускає здійснення заяви про зарахування в будь-якій формі: усній, письмовій і нотаріальній (публічній), але юридичні особи, а у відповідних випадках і фізичні особи — підприємці, зобов'язані дотримуватись встановлених публічно-правових вимог, що поширюються на порядок оформлення документів первинного бухгалтерського обліку, які підтверджують припинення зобов'язань зарахуванням. Крім того, слід враховувати, що вчинення заяви про припинення зобов'язання шляхом зарахування однорідних зустрічних вимог в усній формі може утруднити надання до­казів у випадках розгляду відповідного спору у суді.

3.  Заяву про зарахування як односторонній правочин слід вважати зробленою і та­кою, що потягла відповідні цивільно-правові наслідки, в момент усної заяви однієї зі сторін на адресу іншої сторони, в момент вручення однією стороною іншій відповід­ного письмового (в тому числі нотаріально посвідченого) повідомлення (заяви, пові­домлення), в момент отримання від підприємства зв'язку кореспонденції, що містить
письмове волевиявлення на припинення зустрічних вимог зарахуванням.

Обидва зобов'язання (борг заявника перед адресатом і борг адресата перед заявни­ком) слід вважати припиненими в момент здійснення заяви про зарахування. Оскільки в цивільному праві строк для початку нарахування пені, процентів та суми індексації заборгованості обчислюється днями (з наступного дня), за день, в який зроблена заява про зарахування, повинна бути нарахована пеня, проценти та сума індексації (якщо зобов'язання прострочене, і є підстави для застосування зазначених санкцій).

4. Зарахування допускається щодо зустрічних вимог двох суб'єктів.  Зустрічні зобов'язання, що припиняються зарахуванням, можуть ґрунтуватись на різних дого­ворах. Зарахування взаємних вимог між великою кількістю суб'єктів можливе шля­хом підписання угоди про це. Але такі відносини будуть регулюватися ст. 604 ЦК, а не статтею, що коментується.

5. Зарахуванням можуть припинятися тільки однорідні вимоги. Вони повинні бути однорідними у розумінні їх матеріального змісту. Не можна обов'язок надати послугу зарахувати в рахунок зустрічного обов'язку поставити товари. Звичайно зарахуванням припиняються грошові зобов'язання, оскільки гроші є в обігу як загальний еквівалент товарів, робіт і послуг. Але, принаймні, розмірковуючи теоретично, слід визнати, що закон не перешкоджає припиненню зарахуванням зобов'язань не грошового, а іншо­го матеріального змісту. Стосовно зустрічних грошових вимог слід зауважити, що не можуть бути визнані однорідними грошові вимоги, одна із яких полягає у сплаті грошової суми в національній валюті, а інша — в іноземній.

6.   Однорідність вимог,  що є предметом зарахування,  передбачає їх юридичну однорідність. Один вид вимоги — це грошова заборгованість за поставлені товари, виконані роботи, надані послуги. Стягнена через суд заборгованість такого ж роду — це юридично не однорідна з названою вище першою вимогою. Право на стягнення заборгованості, підтверджене судовим рішенням і виконавчим листом або наказом
господарського суду, або виконавчим написом нотаріуса, повинне бути реалізоване в процесуальних формах, встановлених законодавством про виконавче провадження. Якщо воно в передбачених формах і в межах встановленого строку не реалізоване, воно не припиняється, але і не може бути реалізоване, якщо тільки строк для пред'явлення виконавчого документа до стягнення не буде відновлений.

Непред'явлення виконавчого документа до стягнення не може бути замінене уго­дою, підписаною боржником і стягувачем. Навіть і добровільне повне або часткове перерахування грошових сум, що підлягають стягненню відповідно до виконавчого документа, не припиняє виконавчого провадження, якщо тільки про це не складений державним виконавцем акт, що підписується стягувачем і боржником (ст. ЗО Закону «Про виконавче провадження» [100]). Але складення такого акта можливе лише у ви­падках, якщо у справі ведеться виконавче провадження, тобто воно неможливе, якщо не порушене виконавче провадження або воно зупинене чи закрите.

Аналогічним чином не може бути зроблене зарахування заборгованості за зобов'язанням іншого матеріально-правового змісту на стягнену судом заборгованість.

7. Юридично неоднорідними є цивільно-правові вимоги про оплату поставлених товарів, виконаних робіт, наданих послуг, з одного боку, і про стягнення неустойки за неналежне виконання зобов'язання, зустрічні вимоги, зміст яких складає цивільно-правова відповідальність — відшкодування шкоди, сплата відповідно до ст. 625 ЦК процентів і сум індексації заборгованості — з іншого.

8. Хоча в ст. 601 ЦК ідеться про зарахування вимоги, букві цієї статті не суперечить зарахування кількох вимог з однієї та другої сторони, оскільки при цьому відбувається зарахування кожної вимоги окремо, а також зарахування частини вимоги, оскільки із суті зобов'язання, що може припинятися зарахуванням, на наш погляд, звичайно випливає можливість виконання його частинами (ст. 529 ЦК).

9. Зарахуванням може припинятися вимога, строк якої настав або строк якої не за­значений чи визначений моментом витребування. Якщо строк вимоги не настав, можливе лише укладення угоди про погашення взаємних зобов'язань відповідно до ст. 604 ЦК. Строк вимоги слід вважати таким, що настав, в останній день своєчасного виконання відповідноґо юридичного обов'язку, встановлений договором або такий, що випливає із законодавства (суб'єктивне право кредитора, що існує до цього, не має ознак ви­моги). Отже, заява про зарахування щодо вимог, строк яких визначений, може бути зроблена в перший чи наступні дні після початку перебігу позовної давності (ст. 261 ЦК). Правило про допустимість припинення зарахуванням лише вимоги, строк якої настав, або строк якої не зазначений чи визначений моментом витребування, є за­гальним, що не виключає встановлення спеціальними нормами законів інших правил. Так, ч. З ст. 776 ЦК надає наймачеві право у разі невиконання наймодавцем обов'язку здійснювати капітальний ремонт переданого в найм майна зробити капітальний ремонт,
невиконання якого перешкоджає використанню речі відповідно до її призначення та умов договору, і стягнути з наймодавця вартість ремонту або зарахувати її в раху­нок плати за користування річчю. Тут мається на увазі й та плата, яку наймодавець зобов'язаний буде заплатити в майбутньому.

Стаття 776 ЦК встановлює спеціальну правову конструкцію, на яку не поширюється дія ст. 601 — 603 ЦК. Викладене спеціальне правило підлягає переважному застосу­ванню перед положеннями, сформульованими в ст. 601 — 603 ЦК.

10.   Було б, звичайно, доцільно чіткіше визначити межі прав державних органів на видання нормативно-правових актів, які містять норми цивільного права. Поки вони належно не визначені, ст. 19 Конституції [1] («органи державної влади та органи міс­цевого самоврядування... зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України») не може бути визнана достатньою для заперечення чинності Положення про порядок продажу на фондових біржах пакетів акцій відкритих акціонерних товариств [379], затвердженого Фондом державного майна України, Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку і Антимонопольним комітетом України, оскільки Тимчасове положення про Фонд дер­жавного майна України [220] закріплює за Фондом повноваження здійснення державної політики в сфері приватизації і наділяє його правом у межах компетенції видавати нор­мативні документи. Таким чином, чинність має п. 6.8 Положення про порядок продажу на фондових біржах пакетів акцій відкритих акціонерних товариств, відповідно до якого при розірванні договору купівлі-продажу пакета акцій у зв'язку з простроченням сплати покупцем покупної ціни з гарантійного внеску, внесеного покупцем на рахунок фондової біржі, утримується неустойка, біржовий збір (разом з податком на додану вартість). Це така спеціальна правова конструкція, що не передбачена законом і не підпадає під визначення зарахування, що випливає зі ст. 661 ЦК, хоча викладені правила передба­чають погашення зустрічних вимог сторін відповідних правовідносин.

11. На звернення суб'єкта зовнішньоекономічної діяльності Національний банк Укра­їни роз'яснив, що зарахування зустрічних однорідних вимог не суперечить відповідним нормам публічного права, а тому допустиме і за зобов'язаннями у сфері зовнішньо­економічної діяльності. Таке зарахування є підставою для зняття банком з контролю експортно-імпортних операцій клієнтів за умови подання належним чином оформлених документів про припинення зобов'язань за зовнішньоекономічними договорами шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог (лист Національного банку України «Щодо зарахування зустрічних однорідних вимог» [388]). Нормам цивільного права (якщо на відносини сторін відповідного зовнішньоекономічного цивільно-правового договору поширюється законодавство України) таке зарахування також не суперечить.

12. Правову конструкцію зарахування зустрічних однорідних вимог доцільно ви­користовувати завжди, коли на рахунок особи в банку надходять кошти без вказівки призначення платежу або з неправильною вказівкою призначення платежу. У практиці таке зустрічається часто в зобов'язаннях про надання комунальних послуг, що надають­ ся безперервно і характеризуються наявністю заборгованості з оплати послуг протягом тривалого часу. У принципі, такі платежі (без вказівки на їх призначення) підлягають поверненню на рахунок платника в п'ятиденний строк (ст. 6 Указу Президента «Про заходи щодо нормалізації платіжної дисципліни в народному господарстві України» [227]), а за наявності встановлених підстав — відповідно до вимог ст. 35 Закону «Про платіжні системи та переказ грошей в Україні» [128]. Однак за наявності в платника заборгованості перед особою, на рахунок якої в банку надійшли грошові кошти без вказівки призначення платежу чи з неправильною його вказівкою, одержувач плате­жу має право на свій розсуд вибрати заборгованість зазначеного платника і заявити про припинення саме її в порядку зарахування зустрічних однорідних вимог (вимоги платника про повернення суми, перерахованої ним без вказівки призначення платежу або з неправильною його вказівкою, і зустрічної вимоги про погашення заборгованості по оплаті товарів, робіт, послуг). Це може бути остання (найбільш недавня) за стро­ком заборгованість платника, що утворилася, перед одержувачем платежу. Одержувач платежу буде зацікавлений у зарахуванні перерахованих коштів у рахунок заборгова­ності, за якою позовна давність закінчується. Якщо одержувач платежу не заявить про зарахування і не поверне кошти, отримані без вказівки призначення платежу, платник як власник коштів вправі в будь-який час визначити призначення раніше здійсненого платежу. І тоді припинене буде саме зобов'язання, вказане платником (він, звичай­но ж, вкаже зобов'язання, яке виникло найпізніше, в надії на пропуск одержувачем платежу позовної давності за більш ранніми платежами).

Зарахування за правовими наслідками не відрізняється від виконання зобов'язання, здійсненого належним чином. Див. п. 6 коментаря до ст. 599 ЦК.

Стаття 602.   Недопустимість зарахування зустрічних вимог

1. Не допускається зарахування зустрічних вимог:

1) про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю;

2) про стягнення аліментів;

3) щодо довічного утримання (догляду);

4) у разі спливу позовної давності;

5) в інших випадках, встановлених договором або законом.

1. Наведений у ст. 602 ЦК перелік зобов'язань, які не можуть бути припинені за­рахуванням, і умов, за яких зарахування є допустимим, не є вичерпним.

2. Зарахування розуміється законодавцем як самостійна підстава припинення зобов'язань, що відрізняється від належного виконання (ст. 598 ЦК). Тому немає жодних підстав стверджувати, що зарахування —  це різновид способів виконання зобов'язань. Унаслідок цього припинення зобов'язання зарахуванням можливе і піс­ля оголошення боржника банкрутом.  Цьому не перешкоджає заборона виконання зобов'язань боржника, визнаного банкрутом, що міститься в ч. 1 ст. 23 Закону «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» [108], інакше, ніж у випадках і порядку, встановлених розділом III названого Закону.

3. При застосуванні зарахування слід враховувати можливі несприятливі податкові наслідки зарахування, пов'язані з тим, що відповідно до ч. 1.19 ст. 19 Закону «Про оподаткування прибутку підприємств» [86] застосування будь-яких видів зарахування і погашення взаємної заборгованості кваліфікується як бартер (бартерний обмін), що передбачає у відповідних випадках обов'язок використання звичайної ціни (ч. 7.4 ст. 7 названого Закону; ч. 4.2 ст. 4 Закону «Про податок на додану вартість» [84]).

Стаття 603.   Зарахування у разі заміни кредитора

1. У разі заміни кредитора боржник має право пред'явити проти вимоги нового кредитора свою зустрічну вимогу до первісного кредитора.

2. У разі заміни кредитора зарахування проводиться, якщо вимога виникла на під­ставі, що існувала на момент одержання боржником письмового повідомлення про заміну кредитора, і строк вимоги настав до його одержання або цей строк не вста­новлений чи визначений моментом пред'явлення вимоги.

Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора, зарахування проводиться, якщо вимога виникла на підставі, що існувала на момент пред'явлення боржникові вимоги новим кредитором або, якщо боржник виконав свій обов'язок до пред'явлення йому вимоги новим кредитором, — на момент його виконання.

1. При формулюванні ст. 603 ЦК законодавець надав перевагу вишуканій словесності на шкоду формальній визначеності нормативного тексту. У ч. 1 ст. 603 ЦК по суті лише повторюється положення ч. 1 ст. 518 ЦК. У цьому не було ніякоі потреби. Але ж у та­кий спосіб законодавець сповістив, що він веде мову про право боржника на заперечення проти вимог первісного кредитора і на зарахування своєї вимоги до первісного кредито­ра в рахунок вимоги, що була передана первісним кредитором новому кредитору. Тому в ч. 2 ст. 603 ЦК уже не йдеться про первісного кредитора та про вимогу, яку він передав новому кредитору: тут йдеться тільки цро вимогу боржника до первісного кредитора. Останнє в ст. 603 ЦК не зазначається, оскільки це має бути видно із контексту.

2. Абзац перший ч. 2 ст. 603 ЦК застосовується до випадків, коли боржник був повідомлений про заміну кредитора, і це повідомлення боржник отримав. У таких випадках боржник має право заявити про зарахування своєї вимоги до первісного кредитора в рахунок вимоги первісного кредитора до боржника, яка (вимога) була відступлена новому кредитору, за таких умов: 1) вимога боржника виникла на під­ставі, що існувала на момент одержання боржником письмового повідомлення про заміну кредитора. Здається, що так писати законопроекти не можна. Законодавець не повинен був зосереджуватись над проблемою існування підстави на певний момент, бо підставою далеко не завжди існує в часі. Часто вона з'являється в певний момент і в той же момент зникає разом з моментом, у який вона виникла. Тож слова «вимога виникла на підставі, що існувала...» слід читати як «вимога існувала...»; 2) строк вимоги настав до одержання боржником повідомлення про заміну кредитора або цей строк не встановлений чи визначений моментом пред'явлення вимоги.

3. Абзац другий ч. 2 ст. 603 ЦК застосовується до випадків, коли боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора. У таких випадках боржник має право заявити про зарахування своєї вимоги до первісного кредитора в рахунок вимоги первісного кредитора до боржника, яка (вимога) була відступлена новому кредитору за таких умов: 1) вимога боржника існувала на момент пред'явлення до нього вимоги новим кредитором; 2) вимога боржника до первісного кредитора існувала на момент виконання боржником свого обов'язку перед первісним кредитором до пред'явлення новим кредитором вимоги до боржника (якщо боржник виконав цей свій обов'язок). Але ж якщо боржник свій обов'язок виконав, то зникає можливість припинення зараху­вання вимоги боржника до первісного кредитора за відсутності зустрічної вимоги. Тож у цій частині предмет правового регулювання і взагалі відсутній.