Стаття 558.   Оплата послуг поручителя

1. Поручитель має право на оплату послуг, наданих ним боржникові.

1. Відповідно до загального правила ст. 558 ЦК поручитель має право на оплату цієї послуги, яка вважається наданою боржникові. Це право поручителя входить до змісту правовідносин між поручителем та боржником. Зазначені правовідносини за­ звичай не впливають на зобов'язання між кредитором та поручителем, що виникає на підставі договору поруки (відповідно до ч. 1 ст. 229 ЦК помилка щодо мотивів
правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом). Тому при укладенні договору поруки кредитор у зобов'язанні, що має бути забезпечене порукою, не повинен перевіряти відповідність закону договору між поручителем та боржником, в силу якого поручитель прийняв на себе обов'язок укласти договір поруки. Але перевірити правоздатність поручителя при укладенні договору поруки доцільно, оскільки порука визнається різновидом фінансових послуг, які вправі надавати лише суб'єкти, зареєстровані в Державній комісії з регулювання ринків фінансових послуг (ст. 4, 7 Закону «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» [177]). Безумовне право укладати договори поруки (видавати поруку), не­ залежно від одержання будь-якого дозволу (ліцензії), мають лише юридичні особи, що мають статус банків (п. 5 частини другої ст. 47 Закону «Про банки і банківську діяльність» [163]). Порука визнана елементом спеціальної правоздатності кредитних спілок (ч. 1 ст. 21 Закону «Про кредитні спілки» [184]). Вони можуть виступати по­ручителями виконання зобов'язань інших кредитних спілок перед третіми особами.

2. Питання про право суб'єктів цивільного права виступати поручителями безоплатно повинне вирішуватись у такий спосіб. Стаття 558 ЦК не повинна тлумачитись так, що вона забороняє суб'єктам виступати поручителями безоплатно. Така можливість для осіб повинна визнаватись і в силу ч. З ст. 6 ЦК. Тому безоплатна порука є можливою. Але при цьому юридична особа, що виступає як поручитель, не може вийти за межі своєї правоздатності. Хоч ст. 91 ЦК і визнає загальну цивільну правоздатність юри­дичної особи (право мати такі ж цивільні права та обов'язки, як і фізична особа), все ж численні спеціальні закони встановлюють правила про спеціальний характер правоздатності багатьох видів юридичних осіб. Уже із положень Цивільного кодексу, що стосуються установ, слід зробити висновок про суто спеціальний характер право­здатності цих юридичних осіб (ст. 103 ЦК). На юридичних осіб публічного права у цивільних відносинах поширюються положення Цивільного кодексу, якщо інше не встановлено законами (ст. 82 ЦК). Але юридичні особи публічного права, що фі­нансуються із бюджетів, повинні дотримуватись принципу цільового використання бюджетних коштів (п. 8 ст. 7 Бюджетного кодексу України [37]). Тому ця категорія юридичних осіб публічного права виступати поручителями не може. Стосовно дер­жавних і комунальних унітарних підприємств прямо не встановлюються обмежен­ня на укладення договорів поруки. Але ж всі суб'єкти господарювання реалізують «господарську компетенцію (сукупність господарських прав та обов'язків)», як це встановлено ст. 55 ГК [42]. Крім того, статут суб'єкта господарювання повинен міс­тити відомості про мету і предмет діяльності (ч. 4 ст. 57 ГК). Можливість укладення договорів поруки може обмежуватись також шляхом визначення компетенції органів управління підприємства (ч. 4 ст. 57 ГК). Отже, шляхом визначення господарської компетенції державного або комунального підприємства, мети і предмета діяльності, компетенції органів управління юридичної особи можуть обмежуватись їх можливості виступати поручителями.

3. Будь-яких обмежень для укладення громадянами договорів поруки як поручи­телями без оплати таких послуг із законодавства не випливає.

Стаття 559.   Припинення поруки

1. Порука припиняється з припиненням забезпеченого нею зобов'язання, а також у разі зміни зобов'язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності.

2. Порука припиняється, якщо після настання строку виконання зобов'язання кредитор відмовився прийняти належне виконання, запропоноване боржником або поручителем.

3. Порука припиняється у разі переведення боргу на іншу особу, якщо поручитель не поручився за нового боржника.

4. Порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі пору­ки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання
не пред'явить вимоги до поручителя. Якщо строк основного зобов'язання не вста­новлений або встановлений моментом пред'явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред'явить позову до поручителя протягом одного року від дня укладення договору поруки.

1. Припинення поруки означає, що припиняє існування зобов'язання поручителя перед кредитором. Пред'явлення позову до поручителя після настання моменту при­пинення зобов'язання є можливим. Але задоволення такого позову можливе тільки за певних умов (в залежності від підстави припинення зобов'язання поручителя та наслідків припинення, які випливають із закону та які є різними залежно від особли­
востей підстав припинення зобов'язання поруки).

2. Оскільки зобов'язання щодо поруки носить додатковий характер, воно припи­няється з припиненням основного зобов'язання. Це особливо важливо враховувати, коли у зв'язку з припиненням договору і зобов'язання до того, як між сторонами буде здійснено повний розрахунок, розрахунок між сторонами провадиться вже не в рамках зобов'язання, яке припиняється, а відповідно до правил про безпідставне придбання або збереження майна.

Для прикладу порівняємо, наприклад, ст. 997 ЦК і ст. 28 Закону «Про страхуван­ня» [180], з одного боку, і ст. 785 ЦК. Стаття 997 ЦК і ст. 28 Закону «Про страху­вання» встановлюють наслідки дострокового припинення договору страхування. Слід зробити висновок про те, що при цьому зобов'язання щодо страхування припиняється лише з моменту повного виконання обов'язків страховика перед страхувальником, оскільки ці обов'язки встановлюються цивільно-правовим інститутом страхування, що визначає зміст зобов'язання страхування.

З іншого боку, при припиненні договору найму передбачене настання лише такого наслідку, як обов'язок наймача повернути річ (ст. 785 ЦК). Обов'язок наймача вне­сти плату за весь період користування річчю відповідно до договору найму випливає зі ст. 785 ЦК і також виконується в рамках грошового зобов'язання наймача перед наймодавцем. Але в разі попереднього внесення цієї плати при достроковому припи­ненні договору найму повернення зайво сплаченої плати за користування річчю про­вадиться вже за межами зобов'язальних правовідносин між наймодавцем і наймачем, що грунтуються на договорі найму.

3. Обсяг відповідальності поручителя визначається договором поруки. Він може бути таким же, як і обсяг відповідальності основного боржника. Поручитель — це не буде суперечити закону — може навіть прийняти на себе поручительство за вико­нання основним боржником тих обов'язків, які останній буде приймати на себе у разі зміни зобов'язання у бік збільшення обсягу його обов'язків і відповідальності. Поряд з цим відповідальність поручителя може бути обмежена в будь-який спосіб. Будь-яка домовленість між кредитором та основним боржником за таких умов не може вплинути на той обсяг відповідальності поручителя, який взяв на себе поручитель відповідно
до договору поруки. Тому формулювання ч. 1 ст. 559 ЦК «порука припиняється... у разі зміни зобов'язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності» буде застосовуватись лише в тих випадках, коли поручитель прийняв на себе повну відповідальність за виконання боржником зобов'язання, а піз­ніше це зобов'язання боржник і кредитор змінили в бік збільшення без погоджений з поручителем. Порука при цьому не зберігається і в тій частині зобов'язання, яка була забезпечена порукою до зміни зобов'язання.

4. Незалежно від причин відмови кредитора прийняти запропоноване основним боржником виконання зобов'язання, строк якого настав, така відмова тягне припинен­ня поруки, але ж на випадок спору поручитель має надати докази того, що відмова прийняти виконання мала місце.

5. Сфера застосування ч. З ст. 559 ЦК визначається тим чи іншим тлумаченням переведення боргу. У п. 1 коментаря до ст. 520 ЦК наводиться тлумачення категорії переведення боргу, що випливає із цієї статті. Виходячи з цього, слід зробити висновок про те, що поруку припиняє тільки заміна боржника в порядку переведення боргу. За­міна боржника, що фактично здійснюється в порядку універсального чи сингулярного правонаступництва, але не охоплюється розумінням заміни боржника, що випливає із ст. 520 ЦК, поруку не припиняє, оскільки для цього немає правової підстави.

При застосуванні ч. З ст. 559 ЦК слід також враховувати правило ч. 1 ст. 523 ЦК, відповідно до якого порука припиняється після заміни боржника, якщо поручитель не погодився забезпечувати виконання зобов'язання новим боржником. Поручитель може поручитися за нового боржника шляхом укладення нового договору поруки. У такому випадку порука, що була дана за первісного боржника, припиняється, і виникає нове зобов'язання поруки. Якщо поручитель письмово виявив свою волю на збереження поруки, що була дана за первісного боржника, після заміни боржника (переведення боргу), то порука зберігається. У такому випадку чинними є умови договору поруки, яким забезпечувалось зобов'язання первісного боржника.

6. Відповідно до ч. 4 ст. 559 ЦК порука припиняється після закінчення строку (тоб­то спливом строку), встановленого договором поруки. Якщо до моменту припинення поруки поручитель припустився порушення, кредитор може захищати своє право, якому кореспондує відповідний обов'язок поручителя, в межах загальної позовної давності. При цьому слід враховувати, що обов'язок поручителя виникає «у разі по­рушення боржником зобов'язання» (ч. 1 ст. 554 ЦК). Якщо ж цей юридичний факт до моменту припинення зобов'язання не мав місця, то поручитель перед кредитором не несе будь-яких цивільних обов'язків.

7. Порука припиняється також у випадках, якщо договором поруки не встанов­лено строк, зі спливом якого припиняється порука, та якщо кредитор не пред'явить до поручителя вимогу протягом шести місяців з дня настання строку виконання забезпеченого порукою зобов'язання. «З дня настання строку...» — це, звичайно ж, не дуже вдале формулювання, що міститься в ч. 4 ст. 559 ЦК. За договором
поставки, наприклад, постачальник може прийняти на себе обов'язок поставити товари протягом першого півріччя певного року. У такому випадку слід вважати, що строк виконання настав 1 січня. Але для пред'явлення кредитором (покуп­цем) до поручителя вимоги матеріально-правова підстава з'явиться лише 1 липня. Адже «поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання борж­ником» (абзац другий ч. 1 ст. 553 ЦК), а до 1 липня порушення не було. Краще було б записати в законі: «з дня закінчення строку, встановленого для виконання зобов'язання».

Зазначений шестимісячний строк встановлений для пред'явлення вимоги якраз «до поручителя». Тобто в межах цього строку кредитор має пред'явити не позов до суду, а вимогу якраз до поручителя. За наявності доказів пред'явлення кредитором вимоги до поручителя впродовж шести місяців з дня виникнення у кредитора права на пред'явлення такої вимоги кредитор має право пред'явити позов до поручителя в межах загальної позовної давності, що встановлена тривалістю три роки (ст. 257 ЦЮ.

8. Порука припиняється також, якщо впродовж одного року з дня укладення до­говору поруки кредитор не пред'явить позову до поручителя. Це правило застосову­ється за наявності однієї із таких обставин: 1) в договорі строк виконання основного зобов'язання не зазначений; 2) договір написаний так, що з його змісту строк виконання основного зобов'язання не може бути визначений; 3) строк виконання зобов'язання визначений у договорі моментом пред'явлення кредитором вимоги про виконання.

9. Слід звернути увагу на однозначність формулювання «порука припиняється», яке тричі повторюється в ч. 4 ст. 559 ЦК. Проте юридичні факти, що мають відбути­ся в межах строків, що встановлені в кожному із трьох випадків ч. 4 ст. 559 ЦК, є різними. У межах строку, який відповідно до правила, що сформульоване в першому реченні ч. 4 ст. 559 ЦК, може встановлюватись в договорі поруки та який припиняє
поруку, може настати юридичний факт, що передбачений ч. 1 ст. 554 ЦК (порушення боржником зобов'язання) та породжує зобов'язання поручителя перед кредитором. Це дає кредитору право на пред'явлення позову до поручителя в межах загальної позовної давності.

10. У межах строку, що встановлений положенням, яке сформульоване в другому реченні ч. 4 ст. 559 ЦК, має бути пред'явлена вимога до поручителя, про що йшлося в п. 7 коментаря до цієї статті. Своєчасне пред'явлення вимоги до поручителя дає право на пред'явлення позову до нього в межах загальної позовної давності, що об­числюється з дня порушення боржником основного зобов'язання, тобто з дня, перед­баченого ч. 1 ст. 554 ЦК.

У межах строку, що встановлений нормою, яка викладена в третьому реченні ч. 4 ст. 559 ЦК, має бути пред'явлено позов до поручителя. Якраз такі строки, в меж­ах яких має бути пред'явлено позов та непред'явлення позову, в межах яких тягне припинення права, в науці називають обмежувальними (преклюзивними). Це строки для звернення до суду з позовною заявою до поручителя, але вони не відносяться до категорії позовної давності, тому на них не поширюються норми ст. 263, 264, ч. 5 ст. 267 ЦК. Ці строки не підлягають призупиненню. Вони не перериваються. На недопустимість захисту права після спливу обмежувальних (преклюзивних) строків вказував Вищий арбітражний суд (п. 5 роз'яснення «Про деякі питання практики ви­рішення спорів, пов'язаних з укладанням та виконанням кредитних договорів» [391]). Пропуск такого роду строку виключає можливість захисту права, хоч би цей строк було пропущено з поважних причин.

11. Правила ст. 553 — 559 ЦК не поширюються на вексельну поруку — аваль. На правовідносини за участі аваліста поширюється дія ст. ЗО — 32 Уніфікованого закону про переказні векселі та прості векселі [5]. Аваль означає, що аваліст (третя особа або навіть одна з осіб, які раніше підписали вексель) прийняв на себе солідар­ну відповідальність перед держателем переказного векселя за здійснення платежу за векселем (ст. 47 Уніфікованого закону). Аваль — це односторонній правочин. Він оформляється написом на переказному векселі або на додатковому листі (алонжі). Аваль виражається словами «вважати за аваль» або іншою рівнозначною формулою. Аваль повинен бути підписаний особою, яка його дає. Природно, підпис повинен бути розшифрований таким чином, щоб не виникло сумнівів у тому, яка саме особа виступила як аваліст. Якщо аваль дається юридичною особою, підпис фізичної осо­би — органу юридичної особи повинен бути посвідчений печаткою. У силу частини третьої ст. 31 Уніфікованого закону аваль може бути оформлений лише підписом аваліста на лицьовій стороні переказного векселя (без напису «вважати за аваль» або іншого аналогічного напису). Але розшифровка підпису зі вказівкою повноваження, в силу якого аваліст вправі діяти від імені юридичної особи, і в цьому випадку є обов'язковою.

12. Авалем може забезпечуватися платіж за векселем повністю або частково. Аваль повинен даватися за одну з осіб, зобов'язаних до здійснення платежу за векселем. На це аваліст зобов'язаний вказати на переказному векселі або на додатковому листі (залежно від того, де дається аваль). Однак відсутність вказівки на цю особу не є підставою для визнання авалю недійсним: у такому випадку вважається, що він даний за векселедавця. Аваліст відповідає перед векселедержателем незалежно від дійсності забезпеченої авалем вимоги. Виключення складають лише випадки, коли зобов'язання особи, за яку дана вексельна порука, виявиться недійсним у силу дефекту форми того правочину (векселя, індосаменту, акцепту), на основі якого виникло забезпечене авалем зобов'язання. Оплата авалістом переказного векселя породжує перехід права, яке випливає з переказного векселя до аваліста. Аваліст може висунути вимогу, яка випливає з вексельного зобов'язання до особи, за яку він видав поруку, і до всіх інших осіб, зобов'язаних у силу переказного векселя перед особою, за яку аваліст видав поруку.