Стаття 495. Майнові права інтелектуальної власності на торговельну марку

1. Майновими правами інтелектуальної власності на торговельну марку є:

1) право на використання торговельної марки;

2) виключне право дозволяти використання торговельної марки;

3) виключне право перешкоджати неправомірному використанню торговельної марки, в тому числі забороняти таке використання;

4) інші майнові права інтелектуальної власності, встановлені законом.

2. Майнові права інтелектуальної власності на торговельну марку належать во­лодільцю відповідного свідоцтва, володільцю міжнародної реєстрації, особі, торго­вельну марку якої визнано в установленому законом порядку добре відомою, якщо
інше не встановлено договором.

1. Власник торговельної марки має суб'єктивні права та несе юридичні обов'язки, що встановлені чинним законодавством та міжнародними договорами, що є обов'язковими для України.

2. Власник торговельної марки вправі використовувати її. Використанням визна­чається застосування торговельної марки на товарах, при наданні послуг, для яких вона зареєстрована, на упаковці товарів, у рекламі, друкованих виданнях, на виві­сках, під час показу експонатів на виставках і ярмарках, що проводяться в Україні, в проспектах, рахунках, на бланках та в іншій документації, пов'язаній із введенням
зазначених товарів і послуг в господарський обіг.

3. Законодавство визначає право на реєстрацію торговельної марки за всіма особами, що не виключає здійснення реєстрації виключно з метою продажу, видачі ліцензій та з метою перешкодити використанню торговельної марки на території України. З метою запобігти зловживанню правом на торговельну марку ст. 17 Закону «Про охорону прав на знаки для товарів та послуг» покладає на власника свідоцтва обов'язок до­
бросовісно користуватися виключним правом, що випливає із свідоцтва. Якщо знак не використовується або недостатньо використовується в Україні протягом трьох років з дати реєстрації відомостей про видачу свідоцтва або від дати, коли використання торговельної марки було припинено, будь-яка особа може звернутися до суду з позо­вом про припинення дії свідоцтва. Це правило ч. 4 ст. 18 Закону «Про охорону прав на знаки для товарів та послуг» визначає, в які матеріально-правові та процесуальні способи може захищатись інтерес особи, що порушується невиконанням власником свідоцтва обов'язку добросовісно користуватись виключним правом.

4. Власнику свідоцтва надається право поряд із торговельною маркою проставляти попереджувальне маркування, що вказує на її реєстрацію в Україні.

5. До введення в дію Закону від 16 червня 1999 p., яким унесено зміни до ст. 6 Закону «Про охорону прав на знаки для товарів та послуг», не виключалась реє­страція як торговельної марки таких зазначень, які добросовісно використовувались до 1 січня 1992 р. двома і більше юридичними особами для позначення однорідних товарів. Тому особи, що до 1 січня 1992 р. добросовісно користувалися зазначеннями,
які були зареєстровані іншими особами як торговельні марки до ЗО липня 1999 р. (дня введення в дію Закону від 16 червня 1999 р. «Про внесення змін до Закону України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг») мають право на подальше вико­ристання цих зазначень.

6. Майнові права на торговельну марку можуть бути передані на підставі догово­ру про їх відчуження. Це не допускається лише тоді, коли це може стати причиною введення в оману споживачів щодо товару і послуги або щодо особи, яка виготовляє товар чи надає послугу.

7. Власник свідоцтва має право укласти договір про надання іншій особі права на використання торговельної марки.

8. Договори про передання права власності на торговельну марку та про передання права на використання торговельної марки укладаються відповідно до загальних норм зобов'язального права. Правило ч. 9 ст. 16 Закону «Про охорону прав на знаки для товарів та послуг» [78] встановлює, що договір про передання права власності на знак і ліцензійний договір вважаються дійсними, якщо вони укладені в письмовій
формі і підписані сторонами. Це узгоджується з ч. 1 ст. 1114 ЦК, відповідно до якої державна реєстрація ліцензійного договору можлива на вимогу хоч би однієї із сторін договору. Але відсутність державної реєстрації не впливає на чинність прав, наданих за ліцензією або іншим договором, та інших прав на відповідний об'єкт інтелекту­альної власності, зокрема на право ліцензіата на звернення до суду за захистом свого
права.

Стаття 496.   Строк чинності майнових прав інтелектуальної власності на торго­вельну марку

1. Майнові права інтелектуальної власності на торговельну марку є чинними про­тягом десяти років з дати, наступної за датою подання заявки на торговельну марку в установленому законом порядку, якщо інше не встановлено законом. Зазначений строк може бути продовженим щоразу на десять років у порядку, встановленому законом.

1. Строк чинності майнових прав інтелектуальної власності на торговельну марку встановлений тривалістю 10 років. Сплата державного мита або збору за підтримання чинності прав на торговельну марку протягом зазначеного строку не передбачена ні Декретом Кабінету Міністрів України «Про державне мито» [235], ні Порядком сплати зборів за дії, пов'язані з охороною прав на об'єкти інтелектуальної власності [310].
Але за продовження на кожний наступний десятирічний строк дії свідоцтва на знак для товарів і послуг передбачена сплата збору.

2. Зазначений десятирічний строк відраховується від дати подання заявки, що ви­значається відповідно до ст. 8 Закону (див. п. З коментаря до ст. 494 ЦК). Це узго­джується з ч. 1 ст. 16 Закону, відповідно до якої права, що випливають із свідоцтва, діють від дати подання заявки.

Стаття 497.   Дострокове припинення чинності майнових прав  інтелектуальної власності на торговельну марку

1. Чинність майнових прав інтелектуальної власності на торговельну марку припи­няється в установленому законом порядку достроково у зв'язку з перетворенням тор­говельної марки у загальновживане позначення певного виду товарів чи послуг.

2. Чинність майнових прав інтелектуальної власності на торговельну марку може бути припинено достроково за ініціативою особи, якій вони належать, якщо це не су­перечить умовам договору, а також в інших випадках, передбачених законом.

3. Якщо у зв'язку з достроковим припиненням чинності виключних майнових прав інтелектуальної власності на торговельну марку завдано збитків особі, якій було надано дозвіл на її використання, такі збитки відшкодовуються особою, яка надала
зазначений дозвіл, якщо інше не встановлено договором чи законом.

1. Загальне вживання торговельної марки як позначення товарів і послуг певно­го виду само по собі є підставою для припинення права на торговельну марку. Це правило викликає інтерес як таке, що підставою припинення права визнає факт, що не є достатньо визначеним як за змістом, так і в часі. Крім того, воно суттєво зачіпає інтереси власника торговельної марки.

2. Відповідно до загального положення ч. З ст. 12 ЦК, що надає особі право від­мовитися від свого майнового права, ч. 1 ст. 497 ЦК передбачає можливість відмови власника торговельної марки від прав на неї.

Стаття, що коментується, не допускає збереження права на торговельну марку, що належить особам, які одержали дозвіл на використання торговельної марки на підставі договору з власником. Припинення прав ліцензіата на торговельну марку в зв'язку з відмовою ліцензіара (власника) від прав на неї тягне обов'язок ліцензіара відшко­дувати збитки, що завдані ліцензіату.

3.  Підставою припинення майнових прав інтелектуальної власності на торговельну марку є сплив строку їх чинності (ст. 496 ЦК), якщо суб'єкт цих прав не сплатить збір за продовження дії свідоцтва на наступний десятирічний строк.

Стаття 498.   Відновлення чинності достроково припинених виключних майнових прав інтелектуальної власності на торговельну марку

1. Чинність достроково припинених виключних майнових прав інтелектуальної власності на торговельну марку може бути відновлено у порядку, встановленому законом, за заявою особи, якій ці права належали у момент їх припинення.

1. Стаття, що коментується, поширюється на відносини, що виникають при від­новленні чинності майнових прав інтелектуальної власності, які були припинені до­строково. Вона не поширюється на випадки припинення цих прав у зв'язку із спливом строку 10 років, що встановлений ст. 496 ЦК. Отже, ст. 498 ЦК може застосовуватись лише у випадках відмови суб'єкта від майнових прав інтелектуальної власності. Від­повідно до ст. 22 Закону ніхто інший, крім колишнього власника свідоцтва, не має права на повторну реєстрацію знака протягом трьох років після припинення дії сві­доцтва. Звідси можна зробити висновок про те, що способом відновлення майнових прав інтелектуальної власності на торговельну марку є повторна її реєстрація у вста­новленому порядку.

2. Дія свідоцтва може бути припинена в зв'язку із спливом десятирічного строку, встановленого ст. 496 ЦК. Але уже після припинення дії свідоцтва його власник (не пізніше шести місяців) може сплатити збір за продовження дії свідоцтва в підвище­ному розмірі. У цьому разі також можна вести мову про відновлення майнових прав інтелектуальної власності на торговельну марку.

Стаття 499.   Визнання прав інтелектуальної власності на торговельну марку не­дійсними

1. Права інтелектуальної власності на торговельну марку визнаються недійсними з підстав та в порядку, встановлених законом.

1. До введення в дію нового Цивільного кодексу вітчизняне цивільне законодав­ство не знало правової конструкції визнання недійсними прав. Стаття 490 ЦК фор­мулює таку конструкцію. Проте зберігає чинність ст. 19 Закону «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг», яка формулює більш прийнятну та таку, що відпо­відає системі цивільного законодавства, правову конструкцію визнання недійсним свідоцтва на знак для товарів або послуг. Тому доцільним є пред'явлення вимог як про визнання недійсним свідоцтва, так і про визнання недійсними прав, засвідчених свідоцтвом.

2. Захист цивільного права шляхом визнання недійсним свідоцтва чи прав, що за­свідчені свідоцтвом, здійснюється в судовому порядку.

3. Разом з визнанням недійсним свідоцтва (прав на торговельну марку) суд пови­нен вирішити і питання про визнання недійсними рішення про державну реєстрацію торговельної марки, та державної реєстрації.

Стаття 500. Право попереднього користувача на торговельну марку

1. Будь-яка особа, яка до дати подання заявки на торговельну марку або, якщо було заявлено пріоритет, до дати пріоритету заявки в інтересах своєї діяльності добросовісно використала торговельну марку в Україні або здійснила значну і сер­йозну підготовку для такого використання, має право на безоплатне продовження такого використання або використання, яке передбачалося зазначеною підготовкою (право попереднього користувача).

2. Право попереднього користувача може передаватися або переходити до іншої особи тільки разом із підприємством чи діловою практикою або з тією частиною підприємства чи ділової практики, в яких було використано торговельну марку або здійснено значну і серйозну підготовку для такого використання.

1. Стаття, що коментується, розкриває зміст права попереднього користування стосовно торговельної марки. Право попереднього користувача може передаватися до іншої особи тільки разом з підприємством або його частиною, разом з діловою прак­тикою чи її частиною, якщо у них було використано заявлену торговельну марку або здійснено значну підготовку для такого використання. За наявності викладених умов право попереднього користування може переходити «автоматично». Але відсутність договору про передання права попереднього користування може внести невизначеність у відносини щодо попереднього користування. Тому перехід такого права треба оформ­ляти відповідним договором, розпорядчим актом чи шляхом включення відповідних умов до договору більш широкого змісту.