Стаття 403.   Зміст сервітуту

1. Сервітут визначає обсяг прав щодо користування особою чужим майном.

2. Сервітут може бути встановлений на певний строк або без визначення стро­ку.

3. Особа, яка користується сервітутом, зобов'язана вносити плату за користуван­ня майном, якщо інше не встановлено договором, законом, заповітом або рішенням суду.

4. Сервітут не підлягає відчуженню.

5. Сервітут не позбавляє власника майна, щодо якого він встановлений, права володіння, користування та розпоряджання цим майном.

6. Сервітут зберігає чинність у разі переходу до інших осіб права власності на майно, щодо якого він встановлений.

7. Збитки, завдані власникові (володільцеві) земельної ділянки або іншого не­ рухомого майна, особою, яка користується сервітутом, підлягають відшкодуванню на загальних підставах.

1. Оскільки сервітут включає до себе, серед інших, правовідносини між власником речі та особою, що одержала право на обмежене користування нею, зміст сервітуту складають взаємні права та обов'язки сторін цих правовідносин. До змісту сервітуту належать також абсолютні права суб'єкта сервітуту, яким кореспондують пасивні обов'язки всіх осіб, в тому числі і власника об'єкта сервітуту, не порушувати права суб'єкта сервітуту.

2. Більш конкретно, ніж у ст. 403 ЦК, зміст земельного сервітуту встановлюється договором, рішенням суду, заповітом. Стаття 405 ЦК та ст. 156 Житлового кодексу [29] встановлюють правила про зміст житлового сервітуту.

3. Сторони договору при погодженні умов сервітуту відповідно до ч. З ст. 6 ЦК вправі відступити від положень цивільного законодавства (за встановленими винят­ками). Таке ж право має заповідач при складенні заповіту. Це положення земельного законодавства поширюється і на норми, що формулюються у Земельному кодексі [38] та стосуються сервітуту. Зокрема, допускається відступлення від правила ч. З ст. 101
ЗК, відповідно до якого винятки із правила про платний характер сервітуту встановлю­ються законом, відступати можна. Отже, договором, яким встановлюється земельний сервітут, також може бути передбачено, що користування річчю на підставі сервітуту є безоплатним.

4. Частину 4 ст. 403 ЦК слід тлумачити як таку, від якої не можна відступати при укладенні договору чи складенні заповіту (неприпустимість такого відступлення випли­ває із змісту ч. 4 ст. 403 ЦК). Стосовно земельних ділянок чинною є ч. 2 ст. 101 ЗК, яка імперативною нормою забороняє купівлю-продаж, заставу сервітуту або передання його іншій юридичній або фізичній особі на будь-якій правовій підставі. Відступлення в договорі про встановлення сервітуту чи в заповіті від положення ч. 5 ст. 403 ЦК також не відповідало б ч. З ст. 6 ЦК. Від положень ч. 6, 7 ст. 403 ЦК відступати мож­на. Проте правочин на відчуження сервітуту не є нікчемним, а визнається недійсним судом на вимогу суб'єкта, чиє право порушується таким правочином.

5. Стаття 403 ЦК передбачає відшкодування збитків суб'єктом сервітуту власникові речі. Потреба у включенні цього правила до ст. 403 ЦК могла б бути виправданою тим, що на відносини між власником речі та суб'єктом сервітуту не поширюється чинність ст. 623 ЦК, що передбачає відшкодування кредитору боржником збитків, що заподіяні порушенням зобов'язання. Але ж положення про відшкодування збитків (шкоди) тепер формулюється в ст. 22 ЦК, що прямо поширюється на відносини щодо сервітуту. Наявність у Цивільному кодексі ст. 22 є підставою для твердження про те, що і власник несе перед суб'єктом сервітуту обов'язок відшкодувати збитки, якщо вони завдані порушенням його обов'язків, що включаються до змісту сервітуту.

Якщо має місце завдання шкоди суб'єктами правовідносин щодо сервітуту в резуль­таті порушення обов'язків, що виходять за межі сервітуту, застосовується ст. 1166 ЦК та інші положення інституту відшкодування шкоди.

Стаття 404.   Право користування чужою земельною ділянкою або іншим нерухо­мим майном

1. Право користування чужою земельною ділянкою або іншим нерухомим майном полягає у можливості проходу, проїзду через чужу земельну ділянку, прокладання та експлуатації ліній електропередачі, зв'язку і трубопроводів, забезпечення водо­
постачання, меліорації тощо.

2. Особа має право вимагати від власника (володільця) сусідньої земельної ді­лянки, а в разі необхідності — від власника (володільця) іншої земельної ділянки надання земельного сервітуту.

3. Право користування чужим майном може бути встановлено щодо іншого не­рухомого майна (будівлі, споруди тощо).

1. Більш детальний перелік видів земельного сервітуту, що виокремлюються за кри­ терієм змісту права користування чужою земельною ділянкою, наводиться в ст. 99 Земельного кодексу. Це такі види: 1) право проходу та проїзду на велосипеді; 2) право проїзду на транспортному засобі по наявному шляху; 3) право прокладання та екс­плуатації ліній електропередачі, зв'язку, трубопроводів, інших лінійних комунікацій; 4) право прокладати на свою земельну ділянку водопровід із чужої природної водойми або через чужу земельну ділянку; 5) право відводу води зі своєї земельної ділянки на сусідню або через сусідню земельну ділянку; 6) право забору води з природної водойми, розташованої на сусідній земельній ділянці, та право проходу до природної водойми; 7) право поїти свою худобу із природної водойми, розташованої на сусідній земельній ділянці, та право прогону худоби до природної водойми; 8) право прогону худоби по наявному шляху; 9) право встановлення будівельних риштувань та скла­дування будівельних матеріалів з метою ремонту будівель та споруд.

2. Положення ч. З ст. 404 ЦК може бути використане як для подальшого розвитку законодавства щодо права обмеженого користування будівлями, спорудами, так і для безпосереднього встановлення сервітутів договорами, заповітами, рішеннями судів.

Стаття 405.   Право членів сім'ї власника житла на користування цим житлом

1. Члени сім'ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на ко­ристування цим житлом відповідно до закону.

Житлове приміщення, яке вони мають право займати, визначається його власни­ком.

2. Член сім'ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім'ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встанов­лено домовленістю між ним і власником житла або законом.

1. Законом, на який зроблено посилання в ч. 1 ст. 405 ЦК, не може бути Житловий кодекс. Застосування положень Житлового кодексу до цих відносин виключається. Це обумовлене тим, що для регулювання відносин між власником житла та членами його сім'ї законодавець використав правову конструкцію (сервітут), яка раніше до цих відносин не застосовувалась. З урахуванням цього треба визнати, що стосовно права членів сім'ї власника помешкання на користування ним чинним є правило ч. 1 ст. 405 ЦК, що передбачає визначення власником житлових приміщень, які вправі займати члени сім'ї. Положення частини другої ст. 156 ЖК, згідно з яким члени сім'ї власника жилого будинку (квартири), які проживають разом з ним у будинку (квартирі), що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником, якщо при вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням, не під­лягає застосуванню до відносин,  що відповідно до ст. 405 ЦК кваліфікуються як сервітут.

2. Оскільки інше не встановлено чинними законами, договором, заповітом, на під­ставі яких встановлено сервітут, відсутність члена сім'ї понад один рік без поважних причин є юридичним фактом, що тягне втрату членом сім'ї права користування по­мешканням. Застосування в цьому випадку строку, встановленого ст. 71  ЖК [29], було б неправильним.

3. Припинення сімейних відносин з власником помешкання не припиняє житлового сервітуту. Але за відсутності згоди про безоплатне користування помешканням колиш­ній член сім'ї повинен вносити плату за користування помешканням і за комунальні послуги. Цей висновок відповідає частині четвертій ст. 156 та 162 ЖК.

Стаття 406.   Припинення сервітуту

1. Сервітут припиняється у разі:

1) поєднання в одній особі особи, в інтересах якої встановлений сервітут, і влас­ника майна, обтяженого сервітутом;

2) відмови від нього особи, в інтересах якої встановлений сервітут;

3) спливу строку, на який було встановлено сервітут;

4) припинення обставини, яка була підставою для встановлення сервітуту;

5) невикористання сервітуту протягом трьох років підряд;

6) смерті особи, на користь якої було встановлено особистий сервітут.

2. Сервітут може бути припинений за рішенням суду на вимогу власника майна за наявності обставин, які мають істотне значення.

3. Власник земельної ділянки має право вимагати припинення сервітуту, якщо він перешкоджає використанню цієї земельної ділянки за її цільовим призначенням.

4. Сервітут може бути припинений в інших випадках, встановлених законом.

1. Правила про припинення сервітуту слід тлумачити з урахуванням визначення сервітуту як права користування. Це означає, що припинення сервітуту виключає подальше законне користування об'єктом сервітуту, але при цьому не припиняються інші права та обов'язки, що виникли раніше в зв'язку з користуванням річчю на умовах сервітуту. Зокрема, припиненням сервітуту не припиняється обов'язок суб'єкта права користування погасити заборгованість користувача з плати за обмежене користування річчю.

2.  Хоч до змісту сервітуту включаються абсолютні права суб'єкта сервітуту стосов­но третіх осіб, все ж основний зміст сервітуту складають відносні права та обов'язки власника майна та суб'єкта сервітуту. Тому підстави припинення сервітуту в певній мірі співпадають з підставами припинення зобов'язань. Зокрема, практично співпада­ють з підставами припинення зобов'язань такі підстави припинення сервітуту як по­
єднання в одній особі особи, в інтересах якої встановлено сервітут, і власника майна, обтяженого сервітутом, смерть особи, на користь якої встановлено особистий сервітут. Відмова від сервітуту особи, в інтересах якої він встановлений, близька за змістом до припинення зобов'язання за домовленістю сторін (ст. 604 ЦК).

Спливу строку, на який було встановлено сервітут, як підставі, на якій припиня­ється сервітут, не відповідає будь-яка стаття глави 50 Цивільного кодексу, що присвя­чена припиненню зобов'язань, тільки тому, що загальні положення про зобов'язання не формулюють такої підстави припинення зобов'язань, як сплив строку, хоч така підстава і має значне поширення (передбачена положеннями щодо окремих видів зобов'язань).

3. Правило про припинення сервітуту у разі невикористання сервітуту протягом трьох років підряд є загальним у порівнянні з ч. 2 ст. 405 ЦК, яка підлягає переваж­ному застосуванню до житлового сервітуту. При застосуванні п. 5 ч. 1 ст. 406 ЦК слід враховувати, що в договорі і заповіті можна відступати від цього правила.

4. За обставин, що мають істотне значення, сервітут може бути припинений за рі­шенням суду, незалежно від підстав, на яких сервітут виник. При визначенні обставин, що мають істотне значення, належить застосовувати за аналогією ч. 1 ст. 652 ЦК, що визначає істотну зміну обставин як підставу зміни або розірвання договору.

5.   Посилання на можливість встановлення законом інших  підстав припинення сервітуту не виключає застосування за аналогією норм зобов'язального права, що встановлюють підстави припинення зобов'язань. Так, не виключається виникнення обставин, за яких неможливе надання власником суб'єкта сервітуту можливості об­меженого користування майном. У таких випадках сервітут припиняється на підста­
ві ст. 607 ЦК.