Стаття 354. Конфіскація

1. До особи може бути застосовано позбавлення права власності на майно за рі­шенням суду як санкція за вчинення правопорушення (конфіскація) у випадках, встановлених законом.

Конфісковане майно переходить у власність держави безоплатно.

2. Обсяг та порядок конфіскації майна встановлюються законом.

1.  Конфіскація — це примусове безоплатне вилучення майна у власника і звернення його у власність держави.

Можливість застосування конфіскації щодо суб'єктів права приватної власності передбачена ст. 41 Конституції. Конституція не виключає конфіскації майна й інших форм власності. У Конституції норми щодо цього відсутні тільки тому, що в ній вза­галі немає докладних положень щодо інших форм власності, ніж приватна.

Законодавчими актами може передбачатися конфіскація майна, яке перебуває у колективній, державній, комунальній власності. Звернення у власність держави (конфіскація) державного майна — це логічно небездоганна правова конструкція. Але законодавець допускає випадки конфіскації та державного майна, закріпленого за державними підприємствами на праві господарського відання, а за установами, що фінансуються з державного бюджету, і казенними підприємствами — на праві оперативного управління.

2.  Конфіскація застосовується як санкція за вчинене правопорушення. Цілою низ­кою статей Кримінального кодексу [36] застосування конфіскації передбачено як міра кримінального покарання. Перелік майна громадян, на яке не може бути звернено стягнення за виконавчими документами (додаток до Закону «Про виконавче прова­дження» [129]), поширюється і на випадки конфіскації майна фізичних осіб.

3. Кодекс про адміністративні правопорушення (ст. 29, 85, 88, 1062, 146 та інші) передбачає можливість застосування конфіскації предмета, який став знаряддям учи­нення або безпосереднім об'єктом правопорушення, як основної чи додаткової міри адміністративного стягнення.  Установлюючи, як правило,  можливість конфіскації предметів, які знаходяться у приватній власності громадян, ст. 28 КпАП допускає
конфіскацію майна, що не є об'єктом права приватної власності правопорушника. Але ж можливість конфіскації майна, що не є об'єктом права власності правопорущника, повинна бути спеціально передбачена законом. Зазначення в законі про конфіскацію як санкцію, що підлягає застосуванню за певне порушення, є недостатнім для кон­фіскації майна особи, що не була порушником, якщо при цьому спеціально не вказу­ється на можливість конфіскації майна, яке не є об'єктом права власності особи, що не вчиняла правопорушення. У ст. 326 Митного кодексу [40] формулюється спеціальна норма, яка допускає можливість конфіскації певних предметів, незалежно від того, чи є вони власністю особи, що вчинила правопорушення. Але реалізація наведеного положення ст. 326 МК виявляється неможливою. Справа в тому, що на цей час від­
сутні інші процесуальні форми прийняття судом рішення (постанови) про конфіскацію, ніж установлені Кодексом України про адміністративні правопорушення. Цей Кодекс не передбачає участі власника в розгляді справи про адміністративні правопорушення (порушення митних правил), якщо він не є правопорушником. Винесення судом по­станови у справі про адміністративне правопорушення, якою передбачається конфіс­кація майна особи, що не була учасником процесу, суперечило б п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод [7], унеможливлювало б участь власника у виконавчому провадженні як боржника і порушувало б названу статтю уже на стадії виконавчого провадження.

4. У випадках, передбачених Кримінальним кодексом [36] і Кодексом про адміні­стративні правопорушення [ЗО], конфіскація майна застосовується за рішенням (ви­роком, постановою) суду. Це відповідає частині шостій ст. 41 Конституції, яка щодо об'єктів приватної власності допускає застосування конфіскації виключно за рішенням суду у випадках, обсязі та порядку, встановлених законами.

5. Відповідно до загального правила ст. 81 КПК [27] гроші, цінності та інші речі, нажиті злочинним шляхом, передаються в дохід держави, а гроші, цінності та інші речі, які є речовими доказами, конфіскуються. Це — спеціальні підстави припинен­ня права власності, що грунтуються на ч. 2 ст. 346 ЦК. Що стосується конфіскації грошей, цінностей та інших речей, що були речовими доказами, то закон не пов'язує її з учиненням протиправних дій власником. Це може призвести до таких дій відпо­відних державних органів, які суперечать ст. 1 Додаткового протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод [8]. Конфіскація знарядь злочину та інших засобів, використаних при вчиненні злочину і здобутих злочинним шляхом, передбачена низкою статей Кримінального кодексу. Пленум Верховного Суду досить широко тлумачить поняття знарядь злочину. Це — мисливські рушниці, риболовні сітки, автомашини, мотоцикли, човци та інші транспортні і плавучі засоби, за допо­могою яких вчиняється або полегшується вчинення злочину (п. 14 постанови «Про практику розгляду судами справ про відповідальність за порушення законодавства про охорону природи» [383]).

6. Відповідно до п. З ст. 322 Митного кодексу [40] конфіскація може застосовува­тись як вид стягнення за порушення митних правил. Конфіскації підлягають: 1) без­посередні предмети порушення митних правил; 2) товари із спеціально виготовленими сховищами (тайниками), що використовуються для приховування безпосередніх предметів порушення митних правил від митного контролю; 3) транспортні засоби, що використовуються для переміщення безпосередніх предметів порушення митних правил через митний кордон України. Стаття 326 МК установлює, що зазначені предмети конфіскуються незалежно від того, чи є ці товари або транспортні засоби власністю особи, що вчинила правопорушення. Стосовно контрабанди дорогоцінних металів Європейський Суд з прав людини визнав за наявності навіть необережності власника можливою конфіскацію предмета контрабанди, що є власністю третьої особи (справа «Агосі проти Сполученого Королівства», 1986 p.). Але ж конфіскація майна в інших випадках порушення митних правил суперечила б практиці Європейського Суду з огляду на невідповідність ст. 326 МК абзацу другому ст. 1 Додаткового про­токолу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

7. Можливість конфіскації алкогольних напоїв та тютюнових виробів передбачена частиною четвертою ст. 9 Закону «Про акцизний збір на алкогольні напої та тютю­нові вироби»  [92] за постановою начальників державних податкових інспекцій та їх заступників. Це правило суперечить ч. 1 ст. 354 ЦК, яка допускає конфіскацію тільки за рішенням суду. Конфісковані можуть бути алкогольні напої та тютюнові
вироби, які реалізуються торговельними підприємствами без марок акцизного збору. Таке формулювання названого Закону не дозволяє конфісковувати алкогольні напої та тютюнові вироби на підприємствах-виробниках, хоча йшлося про підготовлені до відвантажування алкогольні напої та тютюнові вироби, без марок акцизного збору (обов'язок наклеювання марок акцизного збору лежить на виробниках вітчизняних алкогольних напоїв та тютюнових виробів).  Торговельні підприємства не можуть одержати від підприємств-виробників алкогольні напої або тютюнові вироби без на­клеєних марок акцизного збору. Тому вони не мають права зберігати алкогольні напої та тютюнові вироби без марок акцизного збору. При визначенні алкогольних напоїв та тютюнових виробів, «які реалізуються» (частина четверта ст. 9 названого) слід виходити з того, що «реалізуються» всі алкогольні напої та тютюнові вироби, які зна­ходяться у торговельному залі, на складі торговельного підприємства або в іншому місці, а не тільки ті, які в даний момент передаються (відпускаються) покупцеві.

8. За наявності даних про порушення авторських прав суд вправі вилучити всі екземпляри твору або фонограми, а також обладнання і матеріали, призначені для їх виготовлення і відтворення. Така міра може застосовуватись як тимчасова з ме­тою забезпечення позову або припинення порушення права. Остаточно питання про право власності на таке майно повинне вирішуватись при винесенні судом рішення
у цивільній справі або вироку у кримінальній справі: якщо факт порушення автор­ського або суміжних прав не підтвердиться, раніше вилучене (арештоване) зазначене майно повертається власникові (звільняється від арешту). Якщо ж факт порушення підтвердиться, назване майно за рішенням (постановою) чи вироком суду конфіску­ється (частина друга ст. 43 Закону «Про авторське право і суміжні права» [176]). Із формулювання зазначеної статті випливає, що конфісковане при цьому може бути і майно (наприклад, наклад книги), що належить добросовісному набувачеві (неза­лежно від форми власності). Наведене правило не суперечить частині шостій ст. 41 Конституції й повинно застосовуватись. Його невідповідність ч.  1 ст. 354 ЦК, яка визнає можливість застосування конфіскації як санкції за правопорушення, не може
бути підставою для заперечення юридичної сили ст. 43 Закону «Про авторське право і суміжні права», оскільки в ній сформульовано спеціальне правило, що підлягає переважному застосуванню перед загальною нормою ст. 354 ЦК.

Добросовісний набувач примірників творів, фонограм у подібних випадках вправі пред'являти відповідну вимогу до особи, у якої він їх придбав (ст. 239 ЦК). Подальша доля майна, конфіскованого на підставі ст. 43 Закону «Про авторське право і суміжні права», може бути різною. По-перше, суду дається право прийняти рішення про зни­щення всіх примірників твору чи фонограми, щодо яких установлено, що вони були виготовлені або поширені з порушенням виключних прав авторів і суб'єктів суміжних прав, а також кліше, матриць, оригіналів, магнітних стрічок, фотонегативів, інших предметів, за допомогою яких відтворюються екземпляри твору, фонограми, програми мовлення тощо, а також обладнання і матеріалів, які використовуються для їх від­творення. По-друге, можливе звернення у власність держави перелічених видів майна за умови, що це не буде порушувати права авторів або суб'єктів суміжних прав. По-третє, не виключається можливість (за наявності згоди авторів або суб'єктів суміжних прав) передання у власність авторів чи суб'єктів суміжних прав окремих видів на­званого майна, що повинне бути враховано при визначенні розміру сум, присуджених цим особам відповідно до ст. 44 Закону «Про авторське право і суміжні права».

9. Закон «Про захист від недобросовісної конкуренції» [101] передбачає можливість вилучення у суб'єктів підприємницької діяльності товарів з неправомірно використа­ним позначенням і копій виробів іншого господарюючого суб'єкта (ст. 25). При цьому не говориться про звернення вилучених товарів у дохід держави. Вказівка у названому законі на саму можливість виконання рішення Антимонопольного комітету України про вилучення товарів у порядку, встановленому для виконання судових рішень, на визначення Кабінетом Міністрів порядку використання вилучених товарів (ст. 25, 29, ЗО названого Закону) не дає підстав для висновку про те, що у даному випадку йдеться саме про конфіскацію майна. Відносно юридичних осіб вилучення майна на підставі ст. 25 Закону «Про захист від недобросовісної конкуренції» є правомірним. Відносно фізичних осіб-суб'єктів підприємницької діяльності застосування такої міри взагалі є проблематичним. Відповідно до ст. 41 Конституції [1] таке вилучення майна підпадає під ознаки конфіскації, а тому допускається виключно за рішенням суду. З урахуванням статусу сторін такого спору він підлягає розгляду у господарському суді. Проте державні органи мають право звертатися з позовними заявами до суду тільки у випадках, передбачених законодавчими актами України (ст. 2 ГПК [31]). Чинне законодавство не надає органам Антимонопольного комітету України права звертатися до суду з позовами до фізичних осіб — суб'єктів підприємницької діяль­ності про вилучення майна на підставі ст. 25 Закону «Про захист від недобросовісної конкуренції» [101]. Таким чином, виникають перешкоди для реалізації правила, що допускає вилучення у фізичної особи — суб'єкта підприємницької діяльності майна у зазначених випадках, оскільки не встановлений механізм такого вилучення, що від­повідав би Конституції.