ГЛАВА 21 ОСОБИСТІ НЕМАЙНОВІ ПРАВА, ЩО ЗАБЕЗПЕЧУЮТЬ ПРИРОДНЕ ІСНУВАННЯ ФІЗИЧНОЇ ОСОБИ

Стаття 281.   Право на життя

1. Фізична особа має невід'ємне право на життя.

2. Фізична особа не може бути позбавлена життя.

Фізична особа має право захищати своє життя та здоров'я, а також життя та здоров'я іншої фізичної особи від протиправних посягань будь-якими засобами, не забороненими законом.

3. Медичні, наукові та інші досліди можуть провадитися лише щодо повнолітньої дієздатної фізичної особи за її вільною згодою.

4. Забороняється задоволення прохання фізичної особи про припинення її життя.

5. Стерилізація може відбутися лише за бажанням повнолітньої фізичної осо­би.

Стерилізація недієздатної фізичної особи за наявності медичних показань може бути проведена лише за згодою її опікуна, з додержанням вимог, встановлених за­коном.

6. Штучне переривання вагітності, якщо вона не перевищує дванадцяти тижнів, може здійснюватися за бажанням жінки.

У випадках, встановлених законодавством, штучне переривання вагітності може бути проведене при вагітності від дванадцяти до двадцяти двох тижнів.

Перелік обставин, що дозволяють переривання вагітності після дванадцяти тижнів вагітності, встановлюється законодавством.

7. Повнолітні жінка або чоловік мають право за медичними показаннями на про­ведення щодо них лікувальних програм допоміжних репродуктивних технологій згідно з порядком та умовами, встановленими законодавством.

(Із змін, від 02.11.2004)

1. Оскільки за фізичною особою визнається невід'ємне право на життя, вона має право захищати своє життя та здоров'я від протиправних посягань. При цьому за­бороняється виходити за межі необхідної оборони (ст. 36 КК [36]). У цих же межах фізична особа має право захищати життя та здоров'я також інших людей.

2. Стаття 27 Конституції забороняє свавільне позбавлення фізичної особи життя. Новий Кримінальний кодекс зробив наступний крок — він не передбачає застосуван­ня такої міри покарання як страта, тобто позбавлення життя забороняється не тільки свавільне, а й навіть на підставі закону за вироком суду.

3. Відповідно до ст. 45 Основ законодавства про охорону здоров'я [69] застосування медико-біологічних експериментів на людях допускається за таких умов: 1) наявність суспільно-корисної мети; 2) наукова обґрунтованість; 3) перевага можливого успіху над ризиком спричинення тяжких наслідків для здоров'я або життя; 4) гласність застосування експерименту; 5) повна інформованість та згода особи, яка підлягає експерименту, щодо вимог його застосування; 6) збереження в необхідних випадках лікарської таємниці.   Забороняється проведення науково-дослідного експерименту на хворих ув'язнених або військовополонених, а також на людях, захворювання яких не має безпосереднього зв'язку з метою досліду. Статті 7 та 8 Закону «Про лікар­ські засоби» [99] встановлюють порядок клінічних випробувань лікарських засобів та захисту при цьому прав пацієнта (добровольця). Міністерством охорони здоров'я затверджений Порядок проведення клінічних випробувань лікарських засобів та екс­пертизи матеріалів клінічних випробувань.

4. Стаття 49 Основ законодавства України про охорону здоров'я допускає засто­сування методів стерилізації лише за власним бажанням або за добровільною згодою пацієнта в акредитованих закладах охорони здоров'я за медичними показаннями, що встановлюються Міністерством охорони здоров'я. Це Міністерство наказом затвердило Перелік медичних показань для проведення хірургічної стерилізації жінок і Перелік
медичних показань для проведення хірургічної стерилізації чоловіків [318]. Установ­лено також порядок застосування методів хірургічної стерилізації жінок та чоловіків. За наявності встановлених медико-соціальних показань допускається стерилізація недієздатної фізичної особи за згодою опікуна. Про стерилізацію в таких випадках є обов'язковим попереднє повідомлення прокурора.

5. Жінка має право на свій розсуд вирішувати питання про штучне переривання вагітності, якщо вона не перевищує 12 тижнів. Чинні закони не встановлюють випадків, коли штучне переривання вагітності може бути здійснене без згоди жінки. Відповідно до ст. 50 Основ законодавства України про охорону здоров'я допускається штучне переривання вагітності при її тривалості від 12 до 28 тижнів за соціальними та медич­ними показаннями у випадках і порядку, що встановлюються Кабінетом Міністрів. Стаття 281 ЦК передбачає, що перелік обставин, які дають право на переривання вагітності після 12 тижнів вагітності, буде встановлюватись законом.

6. За повнолітніми жінками визнається право на штучне запліднення та імплантацію зародка. Таке право виникає за наявності медичних показань. Міністерством охорони здоров'я затверджена Інструкція про порядок застосування допоміжних репродуктив­них технологій [373].

7. Медичним працівникам забороняється здійснення евтаназії — навмисного при­скорення смерті або умертвління невиліковно хворих з метою припинення їх страж­дань. Стаття 52 Основ законодавства України про охорону здоров'я [69] передбачає припинення активних заходів щодо підтримання життя хворого лише у випадку, коли стан людини визначається як незворотня смерть.

Стаття 282.   Право на усунення небезпеки, яка загрожує життю та здоров'ю

1. Фізична особа має право вимагати усунення небезпеки, створеної внаслідок підприємницької або іншої діяльності, яка загрожує життю та здоров'ю.

1. Стаття, що коментується, дає можливість пред'явлення в суді позову про усунення небезпеки, яка була створена в результаті підприємницької або іншої ді­яльності та загрожує життю та здоров'ю особи. Зокрема, такий позов може бути пред'явлено при порушенні санітарних правил, що загрожує здоров'ю фізичної особи.

Стаття 283.   Право на охорону здоров'я

1. Фізична особа має право на охорону її здоров'я.

2. Охорона здоров'я забезпечується системною діяльністю державних та інших організацій, передбаченою Конституцією України та законом.

1. Охорона здоров'я визначається в ст. З Основ законодавства України про охорону здоров'я як система заходів, спрямованих на забезпечення і розвиток фізіологічних та психологічних функцій, оптимальної працездатності та соціальної активності людини при максимальній біологічно можливій індивідуальній тривалості життя. Забезпечен­ня права особи на охорону здоров'я в такому широкому розумінні сьогодні можливе далеко не завжди із соціально-економічних, а не правових причин.

2. При застосуванні ст. 283 ЦК слід ураховувати, що в змісті права на охорону здоров'я поєднуються нормативний регулятор і декларація. Межа між ними визнача­ється реальним станом суспільних відносин, наявними державними ресурсами. Межа між нормативним регулятором та декларацією з часом змінюється на користь норма­тивного регулятора. Але слід ураховувати і те, що Україна уже тривалий час перебуває
у стані системної кризи, за якої зазначена межа набула стабільності. У будь-якому випадку ст. 283 ЦК підлягає при вирішенні конкретних питань правозастосування іс­торичному тлумаченню з метою врахування співвідношення в її змісті нормативного регулятора і декларації на момент виникнення спірних правовідносин.

Стаття 284.   Право на медичну допомогу

1. Фізична особа має право на надання їй медичної допомоги.

2. Фізична особа, яка досягла чотирнадцяти років і яка звернулася за наданням їй медичної допомоги, має право на вибір лікаря та вибір методів лікування відпо­відно до його рекомендацій.

3. Надання медичної допомоги фізичній особі, яка досягла чотирнадцяти років, провадиться за її згодою.

4. Повнолітня дієздатна фізична особа, яка усвідомлює значення своїх дій і може керувати ними, має право відмовитися від лікування.

5. У невідкладних випадках, за наявності реальної загрози життю фізичної особи, медична допомога надається без згоди фізичної особи або її батьків (усиновлювачів), опікуна, піклувальника.

6. Надання фізичній особі психіатричної допомоги здійснюється відповідно до закону.

1. У статті, що коментується, закріплюється право фізичної особи на надання ме­дичної допомоги. Згідно зі ст. 38 Основ законодавства України про охорону здоров'я надається кожному пацієнту навіть право, коли це виправдано станом його здоров'я, бути  прийнятим у будь-якому державному лікувально-профілактичному закладі за своїм вибором. Правда, робиться застереження про те, що цей заклад повинен мати
можливість забезпечити відповідне лікування. При тлумаченні ч. 1 ст. 284 ЦК слід ураховувати викладене в п. 2 коментаря до ст. 283 ЦК.

2. З чотирнадцяти років за фізичною особою визнається право на вибір лікаря та методів лікування відповідно до його рекомендацій. Більш реально в ст. 38 Основ законодавства України про охорону здоров'я зазначається, що вільний вибір лікаря можливий за умови, якщо останній може запропонувати свої послуги.

3. Порядок надання психіатричної допомоги особам визначається Законом «Про психіатричну допомогу» [148].

Стаття 285.   Право на інформацію про стан свого здоров'я

1. Повнолітня фізична особа має право на достовірну і повну інформацію про стан свого здоров'я, у тому числі на ознайомлення з відповідними медичними до­кументами, що стосуються її здоров'я.

2. Батьки (усиновлювачі), опікун, піклувальник мають право на інформацію про стан здоров'я дитини або підопічного.

3. Якщо інформація про хворобу фізичної особи може погіршити стан її здоров'я або погіршити стан здоров'я фізичних осіб, визначених частиною другою цієї статті, зашкодити процесові лікування, медичні працівники мають право дати неповну ін­формацію про стан здоров'я фізичної особи, обмежити можливість їх ознайомлення з окремими медичними документами.

4. У разі смерті фізичної особи члени її сім'ї або інші фізичні особи, уповно­важені ними, мають право бути присутніми при дослідженні причин її смерті та ознайомитись із висновками щодо причин смерті, а також право на оскарження цих
висновків до суду.

1. За загальним правилом, повнолітня фізична особа має право на достовірну та повну інформацію про стан свого здоров'я. Із ч. 2 ст. 285 ЦК випливає, що таке право має тільки дієздатна особа. Це право передбачає надання фізичній особі можливості ознайомлення з відповідними медичними документами. Право на інформацію про стан здоров'я дитини або підопічного надається батькам (усиновлювачам), опікуну, піклу­вальнику. Статтею 39 Основ законодавства України про охорону здоров'я покладає на лікаря обов'язок пояснити пацієнтові в доступній формі стан його здоров'я, мету запропонованих досліджень і лікувальних заходів, прогноз можливого розвитку за­хворювання, в тому числі наявність ризику для життя і здоров'я.

2. Частина друга визначає умови, за наявності яких медичні працівники одержують право дати неповну інформацію про стан здоров'я фізичної особи та обмежити можли­вість ознайомлення з окремими медичними документами. У цьому разі лікар інформує членів сім'ї або законного представника пацієнта, враховуючи особисті інтереси хво­рого. Таким же чином лікар повинен діяти, коли пацієнт перебуває в непритомному стані (ст. 39 названих Основ).

3. Частина 4 ст. 285 ЦК буде застосовуватись за умови більш детального регулювання відповідних відносин. Але чинне законодавство не регулює відносин, що стосуються присутності членів сім'ї фізичної особи або інших фізичних осіб, уповноважених ними, при дослідженні причин смерті та ознайомлення з висновками щодо причин смерті. Стаття 72 Основ законодавства України про охорону здоров'я [69] встановлює випад­ки, коли патологоанатомічні розтини є обов'язковими, але не передбачає присутності при цьому членів сім'ї.