Печать
PDF

РОЗДІЛ V СТРОКИ ТА ТЕРМІНИ. ПОЗОВНА ДАВНІСТЬ ГЛАВА 18 ВИЗНАЧЕННЯ ТА ОБЧИСЛЕННЯ СТРОКІВ

Posted in Гражданское право - В.Г. Ротань та ін. Коментар до ЦКУ т.1

РОЗДІЛ V СТРОКИ ТА ТЕРМІНИ. ПОЗОВНА ДАВНІСТЬ

ГЛАВА 18 ВИЗНАЧЕННЯ ТА ОБЧИСЛЕННЯ СТРОКІВ


Стаття 251.   Поняття строку та терміну


1. Строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

2. Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

3. Строк та термін можуть бути визначені актами цивільного законодавства, правочином або рішенням суду.

 

1. Виходячи із ч. 1 ст. 251 ЦК строк можна визначити як період у часі, сплив якого тягне цивільно-правові наслідки, встановлені законодавством.

2. Поряд з поняттям строку в статті, що коментується, визначається поняття тер­міну. Термін — це момент у часі, настання якого тягне цивільно-правові наслідки. Слід визнати конструктивним використання в Цивільному кодексі понять строку та терміну як таких, що мають різний зміст. Разом з тим, у чинних нормативно-правових актах зберігаються положення, в яких слово «термін» вживається в розумінні періоду у часі, тобто, строку (напр., ст. 160 КТМ [34]).

3. Строки та терміни, сплив або настання яких тягне цивільно-правові наслідки, встановлюються актами цивільного законодавства, правочином або рішенням суду (якщо рішенням суду цивільні правовідносини встановлюються або перетворюються). Тут, як і в інших статтях Цивільного кодексу, термін «акти цивільного законодавства» вживається в широкому розумінні — як акти, які встановлюють строки чи терміни, що мають цивільно-правове значення. Було б неправильним окремі нормативно-правові акти кваліфікувати як такі, що не мають характеру актів цивільного законодавства, і не застосовувати до цивільно-правових відносин положення, які встановлюють стро­ки, що стосуються таких відносин, тільки тому, що відповідний акт в цілому не має цивільно-правового змісту.

4. Чинне цивільне законодавство України встановлює різні види строків та термінів, що мають цивільно-правове значення.

Правовстановлюючі строки та терміни передбачені ст. 338 ЦК (шестимісячний строк, зі спливом якого виникає право власності на знахідку), ст. 341ЦК (шести-або двомісячний строк, зі спливом якого виникає право власності на бездоглядну домашню тварину), ст. 344 ЦК (зі спливом строку набувальної давності тривалістю п'ять років особа набуває права власності на майно). В інших випадках відповідне право виникає зі спливом встановленого строку за наявності інших передбачених актами цивільного законодавства юридичних фактів: з досягненням шістнадцяти­річного віку повна цивільна дієздатність може бути надана фізичній особі за на­явності встановлених умов відповідно за рішенням органу опіки та піклування, якщо є письмова згода батьків, а за відсутності такої згоди — за рішенням суду (ст. 35 ЦК). Зі спливом десяти (у відповідних випадках — п'ятнадцяти) років набувальної давності за рішенням суду особа набуває права власності на нерухому річ (ст. 344 ЦК).

5. Строки здійснення дій у процесі укладення договорів — це окремий вид строків. Статтями 641 — 644 ЦК установлені правила, що передбачають можливість встанов­лення офертою строку для акцепту. Установлено термін, до настання якого можливе відкликання оферти, і термін, до настання якого можливе відкликання акцепту. Стро­ки здійснення дій у процесі укладення господарських договорів установлені ст. 181 ГК [42].

6. Строки або терміни виконання зобов'язань установлюються договорами. Є і прак­тика встановлення строків виконання зобов'язань законодавством. Частиною 2 ст. 530 ЦК покладається на боржника обов'язок виконати зобов'язання,  строк виконання якого не визначено, в семиденний строк після встановлення вимоги про виконання. Транспортне законодавство встановлює строки доставки вантажу і навіть диференціює ці строки.

7.  Окремим; видом строків є строки засвідчення у встановленій законодавством формі фактів неналежного виконання зобов'язання — строки прийняття товарів чи продукції за кількістю та якістю, строки складання комерційних актів, установлення вимоги про їх складання, здійснення інших пов'язаних з цим дій, строки виявлення недоліків у речах, що були придбані за договором (ст. 680 ЦК).

8. Строки пред'явлення вимог (претензій) установлено стосовно зобов'язань купівлі-продажу (ст. 680 ЦК), перевезення (ст. 925 ЦК; ст. 315 ГК).

9. Позовна давність як вид строків обмежує можливість захисту права судом. Сплив цього строку виключає захист права за умови заяви сторони про необхідність засто­сування позовної давності. До таких строків належать і строки подання до суду заяв про скасування чи зміну рішень органів Антимонопольного комітету України (ст. 60 Закону «Про захист економічної конкуренції» [165]), приватизації (п. 2 ст. 20 Закону
«Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію» [100]), державної виконавчої служби (ст. 26 Закону «Про виконавче провадження» [129]).

10. Поняттю обмежувальних або преклюзивних (praecludere) строків у теорії да­ється широке тлумачення.  За відсутності нормативного визначення цього поняття його доцільно було б тлумачити як строк, який установлений для звернення до суду з позовом про захист права та сплив якого припиняє право. Питання про доцільність використання правової конструкції обмежувальних (преклюзивних) строків вирішує
законодавець. Можливо, таке використання і є невиправданим. Але ж законодавець використовує цю правову конструкцію,  передбачивши  припинення поруки,  якщо кредитор не пред'явить позову до поручителя протягом одного року від дня укла­дення договору поруки (у випадках, якщо строк виконання основного зобов'язання не встановлено або визначено моментом пред'явлення вимоги — ч. 1 ст. 559 ЦК). Об­межувальними (преклюзивними) слід визнати і строки, сплив яких «погашає» певні вимоги, що випливають із обігу векселів (ст. 70 Уніфікованого закону про переказні векселі та прості векселі [5]). Особливістю обмежувальних (преклюзивних) строків визнається те, що вони не перериваються, не зупиняються і не поновлюються. Проте із ст. 71 названого Уніфікованого закону випливає, що обмежувальні (преклюзивні) строки, встановлені ст. 70 цього ж Уніфікованого закону, можуть перериватись.

11. Процесуальні строки встановлюються для здійснення дій, пов'язаних з поруше­ною судом справою. Проте встановлений Законом «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» [134] (ст. 14) строк на звернення осіб до господарського суду із заявою про визнання їх кредиторами (його тривалість — один місяць) є суто матеріально-правовим (преклюзивним). Він припиняє право (ч. 5 ст. 31 названого Закону), але тільки на стадії задоволення вимог кредиторів. Якщо справа про банкрутство не дійшла до цієї стадії, право не припиняється. Положення законів, що встановлюють процесуальні строки, не регулюють цивільні відносини, але в під­сумку їх пропуск (сплив) може тягти і цивільно-правові наслідки (неможливість за­хисту права).

12. Строки звернення до органів державної виконавчої служби із заявою про по­рушення виконавчого провадження (строки пред'явлення виконавчих документів до виконання) підпорядковуються правовому режиму, що встановлений ст. 21 — 23 За­кону «Про виконавче провадження» [129].

13. Переривання, зупинення та поновлення будь-яких строків можливе лише за умо­ви, що це передбачено актами законодавства, що видані відповідно до закону. Якщо строк кваліфікується як позовна давність, він може перериватись і зупинятись (ст. 263, 264 ЦК), а відповідно до ст. 393 КТМ [34] — і продовжуватись. Строки пред'явлення виконавчого документа до виконання перериваються та поновлюються відповідно
до спеціальних правил (ст. 22, 23 Закону «Про виконавче провадження»). Строк, установлений для прийняття спадщини, припиняє право, але в силу ч. З ст. 1272 ЦК спадкоємцю за рішенням суду може бути визначено додатковий строк для прийняття спадщини, якщо встановлений ст. 1270 ЦК строк для прийняття спадщини був про­пущений з поважних причин.

Якщо законом можливість переривання, зупинення, продовження та поновлення відповідного строку не встановлена, застосувати до таких строків за аналогією пра­вил про переривання, зупинення та поновлення, що встановлені стосовно інших видів строків, підстав немає.


Стаття 252.   Визначення строку та терміну

1. Строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами.

2. Термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати.

1. Частина 1 ст. 252 ЦК визначає одиниці, в яких мають обчислюватись строки. Це — роки, місяці, тижні, дні, години. Але не слід вважати, що цей перелік одиниць, якими визначаються строки в цивільному праві, є вичерпним. Стаття 254 ЦК прямо вказує на можливість використання для визначення строку в цивільному праві такої одиниці як півмісяця. Нормами, прийнятими в морському торговельному порту, вста­новлюється сталійний час (ст. 148 КТМ). Немає жодних підстав стверджувати, що сталійний час має визначатись тільки в одиницях, що встановлені ч. 1 ст. 252 ЦК, і не може встановлюватись у годинах та хвилинах.

2. Судова практика в період раніше чинного Цивільного кодексу виявилась не­ спроможною протистояти практиці встановлення строків у так званих банківських днях, робочих днях. Тепер така практика знайшла опору в«.ч. З ст. 6 ЦК, що надає сторонам права відступити від положень законодавства та самостійно врегулювати свої відносини. Тому немає ніяких перешкод для встановлення строків у робочих
днях, банківських днях, як це часто буває в практиці. Установлювати строки в таких одиницях як півроку, квартал також припустимо. Але автори не рекомендували б вдаватися до таких одиниць часу, оскільки це може створити ситуацію правової неви­значеності в зв'язку з тим, що в ч. 2 ст. 254 ЦК маються на увазі календарні півроку і квартали («півроку або квартал року»). Застосування у ч. 2 ст. 254 ЦК термінів
«півроку або квартал року» лише в розумінні як календарних і відсутність зазна­чення на можливість використання цих одиниць як таких, що дають підставу для їх відліку від дня початку перебігу строку, встановленого ст. 253 ЦК, є підставою для висновку про те, що строки «півроку» і «квартал» є календарними навіть тоді, коли не зазначається, що маються на увазі півроку або квартал року. Викладене дає від­повідь на запитання про те, який квартал мається на увазі в ч. 5 ст. 1061 ЦК, якою приписується виплачувати проценти вкладникам зі спливом кожного кварталу. Тут мається на увазі квартал календарний, оскільки Цивільний кодекс іншого не знає. Застосування для обчислення строків астрономічних півроку і кварталу може перед­бачатись тільки договором.

3. Зазначення в ч. 2 ст. 252 ЦК на можливість визначення терміну календарною датою ставить під сумнів чинність положень підзаконних актів, що визначають терміни не тільки датами, а й годинами та хвилинами (наприклад, терміни відправлення поїз­дів). Слід зробити висновок про те, що закон не забороняє встановлювати договорами терміни із зазначенням годин та хвилин. Оскільки договори перевезення пасажирів
мають кваліфікуватись як договори про приєднання (ст. 634 ЦК), визначені перевіз­ником терміни відправлення та прибуття транспортних засобів слід визнати умовами договорів, що встановлені стандартними формами та є чинними.

4. Визнається можливість визначення терміну вказівкою на подію, яка неминуче має настати. Це положення слід порівняти із ст. 214 ЦК, яка виникнення або припинення цивільних прав та обов'язків, що складають зміст правочину, пов'язує з обставинами, стосовно яких невідомо, настануть вони чи ні.

Строки та терміни нерідко взаємопов'язуються. Так, законодавством чи договором може встановлюватись строк, що починається з настанням певного терміну.