Стаття 137.   Права та обов'язки вкладника командитного товариства

1. Вкладник командитного товариства зобов'язаний зробити вклад до складеного капіталу. Внесення вкладів посвідчується свідоцтвом про участь у командитному товаристві.

2. Вкладник командитного товариства має право:

1) одержувати частину прибутку товариства відповідно до його частки у скла­деному капіталі товариства в порядку, встановленому засновницьким договором (меморандумом);

2) діяти від імені товариства у разі видачі йому довіреності та відповідно до неї;

3) переважно перед третіми особами набувати відчужувану частку (її частину) в складеному капіталі товариства відповідно до положень статті 147 цього Кодек­су.

Якщо бажання викупити частку (її частину) виявили декілька вкладників, за­значена частка розподіляється між ними відповідно до їхніх часток у складеному капіталі товариства;

4) вимагати першочергового повернення вкладу у разі ліквідації товариства;

5) ознайомлюватися з річними звітами та балансами товариства;

6) після закінчення фінансового року вийти з товариства та одержати свій вклад у порядку, встановленому засновницьким договором (меморандумом);

7) передати свою частку (її частину) у складеному капіталі іншому вкладнику або третій особі, повідомивши про це товариство.

Передання вкладником усієї своєї частки іншій особі припиняє його участь у ко­мандитному товаристві.

3. Засновницьким договором (меморандумом) командитного товариства можуть бути передбачені також інші права вкладника.

1. Закон не передбачає укладення вкладниками командитного товариства договору з повними його учасниками або з командитним товариством. Права та обов'язки вклад­ників визначаються Цивільним кодексом та засновницьким договором (меморандумом). Факт внесення вкладником внеску до складеного капіталу командитного товариства підтверджується свідоцтвом, яке видається товариством.

2. Вкладникам надається право «одержувати частину прибутку товариства відпо­відно до його частки у складеному капіталі». Це означає, що вкладники одержують право на ту частину прибутку, яка відповідає його частці в складеному капіталі. При цьому прибуток повинен визначатись відповідно до Положення (стандарту) бухгал­терського обліку 3 «Звіт про фінансові результати» [330]. Але засновницьким дого­вором чи меморандумом може встановлюватись інший порядок визначення розміру прибутку, на підставі якого визначаються частки прибутку, що підлягають виплаті вкладникам.

4. Порядок виплати вкладникам частини прибутку визначається засновницьким до­говором (меморандумом). Порядок не повинен зачіпати права вкладника на частину прибутку та її розмір. Визначення порядку — це перш за все визначення строків ви­плати частини прибутку. Можливий такий варіант, що частина прибутку, яка належить вкладникам, буде сплачуватись після затвердження результатів роботи командитного товариства за рік, а інша частина — при припиненні участі в товаристві.

5. Вкладники мають переважне право набувати відчужувану частку (або її частину) в складеному капіталі. Оскільки повний учасник не може одночасно бути вкладником командитного товариства (ч. 2 ст. 135 ЦК), слід дійти висновку про те, що в п. З ч. 2 ст. 137 ЦК йдеться про ту частку в складеному капіталі (її частину), яка належить іншим вкладникам. Переважне право вкладника реалізується відповідно до ст. 147
ЦК, що прямо стосується товариств з обмеженою відповідальністю та в силу п. З ч. 2 ст. 137 ЦК поширюється на вкладників командитних товариств.

6. Обсяг інформації про діяльність командитного товариства, на отримання якої мають право вкладники, є обмеженим.  Вкладники мають право ознайомлюватись з річними звітами та балансами товариства.  Засновницьким договором (меморан­думом) право вкладників на інформацію щодо діяльності командитного товариства може бути розширене, оскільки ним можуть бути передбачені і інші права вкладників
(ч. З ст. 137 ЦК).

7. Вкладникам надається право вийти із товариства після закінчення фінансово­го року. Строк, впродовж якого вкладники можуть реалізувати це своє право, законом не обмежується. Відповідно до букви закону прийнятним було б наступне вирішення питання про строк виходу із товариства. Вихід — це односторонній правочин, що по­винен вважатись вчиненим з дня, коли про волевиявлення особи (в цьому випадку —
вкладника) дізналась особа, для якої виникають права та обов'язки із одностороннього правочину (командитне товариство), що вчинений іншою особою. Інший момент може бути встановлений в самому правочині, якщо це не суперечить законодавству. Тому в будь-який час вкладник має право подати до командитного товариства заяву про вихід із цього товариства. Якщо при цьому в заяві не зазначено строк виходу, нале­жить зробити висновок про те, що правочин є невчиненим, оскільки із тексту заяви не можна зробити висновок про те, після закінчення якого (минулого чи поточного) фінансового року вкладник виявив бажання вийти із товариства, якщо це побічно не випливає із тексту заяви (наприклад, в тексті заяви може міститись мотивування виходу і «у зв'язку з закінченням фінансового року». У цьому разі, хоч дата виходу не зазначена, але ж із тексту заяви однозначно випливає намір вийти із товариства після спливу фінансового року, що минув). Заява про вихід із товариства може бути подана вкладником на майбутнє із зазначенням дати виходу — 1 січня наступного року в будь-який час. Якщо ж фінансовий рік закінчився, то заява про вихід із командит­ного товариства може бути подана протягом розумного строку. Таким строком може бути визнаний тиждень, якщо командитне товариство не припиняє свою діяльність на період різдвяних канікул, або якщо на цей період не надаються відпустки повним учасникам, які здійснюють управління товариством. За інших умов розумним може бути визнаний більш тривалий строк. Але за будь-яких умов подання заяви про вихід із товариства після спливу місяця з дня закінчення фінансового року буде суперечити п. 6 ч. 2 ст. 137 ЦК.

Використання терміна «фінансовий рік» потребує його визначення, якого в на­ціональному законодавстві немає. У зв'язку з цим слід враховувати наступне. Все ж зазвичай за фінансовий рік вважається рік календарний. І це не тільки відображає вимоги законодавства щодо звітності, а знаходить і нормативне підґрунтя. Так, ст. 1 Угоди про позику між Україною та Міжнародним банком реконструкції та розвитку від 21 грудня 2001 р. (ратифікована 17 січня 2002 р. [23]) фінансовий рік прямо ви­значається як такий, що починається 1 січня, а закінчується 31 грудня того ж року.

Враховуючи викладене, в засновницькому договорі командитного товариства доціль­но було б встановлювати порядок виходу із командитного товариства. Але в жодному разі при цьому не може порушуватись право вкладника на вихід із товариства. Зокрема, вихід за жодних умов не може пов'язуватись з прийняттям повними учасниками рішення за поданою заявою про вихід.

8. Засновницьким договором (меморандумом) командитного товариства має визна­чатись порядок, в тому числі строки повернення вкладу та дату, на яку вкладник має право на одержання частини прибутку. Оскільки вкладники не беруть участі в управ­лінні товариством, логічно було б встановити, що вкладники мають право на частину прибутку, розмір якого визначається на день повернення вкладнику його вкладу до
складеного капіталу. Але ж законодавство ніяких правил щодо цього не встановлює. Тому немає перешкод для того, щоб у засновницькому договорі (меморандумі) було встановлено, що прибуток, частина якого виплачується, визначався на день виходу вкладника (таким слід вважати день подання вкладником заяви про вихід із товари­ства) або на інший день.

9. На передання вкладником частки в складеному капіталі командитного товари­ства (або її частини) іншому вкладнику або третій особі одержання згоди повних учасників не передбачено. Необхідно лише сповістити про це товариство (одного із повних учасників). Але ж при цьому не може бути порушене право інших вкладників на переважне набуття частки в складеному капіталі командитного товариства, що від­
чужується вкладником.

10. Про передання частки у складеному капіталі командитного товариства укладається договір, що підлягає нотаріальному посвідченню (ч. З ст. 29 Закону «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб — підприємців» [192]). Грошова сума або майно, що має бути передане відчужувачеві частки, визначаються договором. Ця сума чи вартість майна може бути і меншою, і більшою, ніж сума, що складає від­
чужувану частку (її частину).

Стаття 138.   Відповідальність вкладника командитного товариства

1. Якщо вкладник командитного товариства вчиняє правочин від імені та в ін­тересах товариства без відповідних повноважень,  то в разі схвалення його дій командитним товариством він звільняється від відповідальності перед кредиторами за вчинений правочин.

Якщо схвалення командитного товариства не буде отримано, вкладник відповідає перед третіми особами за вчиненим ним правочином усім своїм майном, на яке від­повідно до закону може бути звернене стягнення.

2. Вкладник командитного товариства, який не вніс передбаченого засновницьким договором (меморандумом) вкладу, несе відповідальність перед товариством у по­рядку, встановленому засновницьким договором (меморандумом).

1. Із загальних правил щодо здійснення дієздатності юридичних осіб та ст. 241 ЦК випливає, що правочин, вчинений від імені юридичної особи фізичною особою, яка не мала права його вчиняти, є недійсним. Але наступне схвалення його надає правочину ознаки дійсності. Ці ж правила стосовно випадків здійснення правочину вкладником від імені командитного товариства сформульовані в ч. 1 ст. 138 ЦК. Якщо ж схва­лення не відбулося, то стороною правочину, що відповідає за його виконання, є сам вкладник. Це — штучна правова конструкція (договір укладався від імені юридичної особи, а його стороною стала особа, що неправомірно діяла від його імені). Але ж за­конодавець здійснює суверенну волю. 1 перешкоджати йому в цьому не може ніхто.

2. Невнесення вкладником частки вкладу до складеного капіталу командитного товариства тягне цивільно-правову відповідальність вкладника перед товариством, що визначається засновницьким договором (меморандумом). Але засновницьким договором (меморандумом) не може встановлюватись відповідальність вкладників в невнесеній частині вкладу перед кредиторами командитного товариства.

Стаття 139.   Ліквідація командитного товариства

1. Командитне товариство ліквідовується при вибутті усіх вкладників. Повні учасники мають право у разі вибуття всіх вкладників перетворити командитне то­вариство у повне товариство. Командитне товариство ліквідовується також на під­ставах, встановлених статтею 132 цього Кодексу.

Командитне товариство не зобов'язане ліквідовуватись, якщо в ньому залишаються хоча б один повний учасник і один вкладник.

2. У разі ліквідації командитного товариства, після розрахунків з кредиторами, вкладники мають переважне право перед повними учасниками на одержання вкладів у порядку та на умовах, встановлених цим Кодексом, іншим законом і засновниць­ким договором (меморандумом). За недостатності коштів товариства для повного повернення вкладникам їхніх вкладів наявні кошти розподіляються між вкладниками пропорційно до їхніх часток у складеному капіталі товариства.

1.  Командитне товариство підлягає ліквідації за наявності підстав,  встановле­них ст. 110 ЦК стосовно всіх юридичних осіб, підстав, що встановлені ч. 2 ст. 132 ЦК стосовно ліквідації повних товариств. Воно ліквідується також при вибутті усіх вкладників. Але в цьому разі повні учасники мають право перетворити командитне товариство в повне. Порядок перетворення досить простий. Він встановлений ст. 109
та ч. 1 ст. 105 ЦК. Але ст. 37 Закону «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб — підприємців»[192] установлює численні вимоги, виконання яких є необхідним для реєстрації припинення юридичних осіб шляхом перетворення та ство­рення в такий спосіб нової юридичної особи.

2. При ліквідації командитного товариства після розрахунків з кредиторами (ст. 112 ЦК) вкладники мають право на переважне перед повними учасниками одержання (по­вернення) вкладів до складеного капіталу командитного товариства.