Стаття 122.   Ведення справ повного товариства

1. Кожний учасник повного товариства має право діяти від імені товариства, якщо засновницьким договором не визначено, що всі учасники ведуть справи спільно або що ведення справ доручено окремим учасникам.

У разі спільного ведення учасниками справ товариства для вчинення кожного пра-вочину є необхідною згода всіх учасників товариства. Якщо ведення справ доручено окремим учасникам повного товариства, інші учасники можуть вчиняти правочини від імені товариства за наявності у них довіреності, виданої учасниками, яким до­ручено ведення справ товариства.

У відносинах з третіми особами повне товариство не може посилатися на поло­ження засновницького договору, які обмежують повноваження учасників повного товариства щодо права діяти від імені товариства, крім випадків, коли буде доведено, що третя особа у момент вчинення правочину знала чи могла знати про відсутність в учасника товариства права діяти від імені товариства.

2. Учасник повного товариства, що діяв у спільних інтересах, але не мав на це повноважень, має право у разі, якщо його дії не були схвалені іншими учасниками, вимагати від товариства відшкодування здійснених ним витрат, якщо він доведе, що у зв'язку з його діями товариство зберегло чи набуло майно, яке за вартістю перевищує ці витрати.

3. У разі спору між учасниками повного товариства повноваження на ведення справ товариства, надані одному чи кільком учасникам, можуть бути припинені су­дом на вимогу одного чи кількох інших учасників товариства за наявності для цього
достатніх підстав, зокрема внаслідок грубого порушення учасником, уповноваже­ним на ведення справ товариства, своїх обов'язків чи виявлення його нездатності до розумного ведення справ. На підставі рішення суду до засновницького договору
товариства вносяться необхідні зміни.

1. Ця стаття має заголовок «Ведення справ повного товариства». Але за змістом  вона регулює не порядок діловодства в повних товариствах, а встановлює порядок здійснення дієздатності повних товариств.

2. Право діяти (в тому числі вчиняти правочини) від імені повного товариства, за загальним правилом, належить всім учасникам. Але засновницьким договором може бути передбачено, що право здійснення дієздатності повного товариства належить лише окремим учасникам. У цьому разі інші учасники можуть вчиняти правочини від імені повного товариства за наявності довіреності повного товариства, що підписані учас­никами товариства, яким надане право здійснювати дієздатність повного товариства.

3. У засновницькому договорі може бути встановлено, що дієздатність повного товариства здійснюється за згодою всіх учасників товариства. Це не вимагає, щоб відповідні правочини підписували всі учасники товариства. У цьому разі правочини підписує лише один учасник, хоч не виключається і встановлення правила про те, що правочини повинні підписуватись всіма учасниками.

4. Але будь-які обмеження права учасників повних товариств здійснювати їх ді­єздатність мають, за загальним правилом, чинність лише для повного товариства та його учасників. Для третіх осіб ці обмеження є чинними лише за умови, що товариство доведе, що третя особа в момент вчинення правочину або наперед знала, або за всіма обставинами могла знати про відсутність у учасника повного товариства права діяти від імені товариства (ч. З ст. 92 ЦК). Особа повинна визнаватись такою, що знала або могла знати про відсутність у учасника права діяти від імені товариства, зокрема тоді, коли відомості про обмеження права учасників діяти від імені товариства вне­сені до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб — підприємців (абзац одинадцятий ч. 2 ст. 17 Закону «Про державну реєстрацію юридичних осіб та
фізичних осіб — підприємців» [192]). Відповідно до ст. 241 ЦК можливе наступне схвалення повним товариством (особою, що має повноваження здійснювати його діє­ здатність) правочину, здійсненого учасником, що не мав належного повноваження. Це тягне за собою дійсність правочину, хоч би третя особа і знала або повинна була знати про відсутність повноваження у учасника повного товариства на здійснення правочину.

6. У ч. 2 ст. 122 ЦК формулюється правило про права учасника товариства, який діяв в інтересах товариства без належного повноваження, якщо його дії будуть схвалені учасниками. У цьому разі учасник одержує право на відшкодування своїх витрат за умови, якщо він доведе, що завдяки його діям товариство зберегло чи набуло майно, що перевищує ці витрати.

7. Оскільки умова про право окремих учасників здійснювати дієздатність повного товариства включається в засновницький договір, виникає потреба у врегулюванні від­носин між учасниками на випадок спору між учасниками щодо належного здійснення дієздатності повного товариства. Такі спори вирішуються судом. Один або кілька учасників мають право звернутися до суду з позовною заявою про припинення повно­важень одного або декількох учасників повного товариства на здійснення дієздатності товариства. Відповідачами за таким позовом належить визнати повне товариство, а всі учасники (крім тих, що підписують позовну заяву), мають зазначатись третіми особами.
Можливим є пред'явлення позовів про внесення відповідних змін до засновницького договору. Відповідачами в цьому випадку повинні бути названі інші учасники повного товариства, а третьою особою — повне товариство. Для застосування в таких випад­ках ст. 651 — 652 ЦК підстав немає.

8. Підставою для звернення до суду, про яке йшлося в попередньому пункті коментаря, можуть бути грубе порушення учасником, що здійснював дієздатність по­вного товариства, своїх обов'язків, чи виявлена нездатність відповідного учасника до розумного ведення справ, а також інші обставини, що є достатніми для припинення судом повноважень одного або декількох учасників повного товариства на здійснення
дієздатності цього товариства.

9. Рішення суду є підставою для внесення відповідних змін до засновницького до­говору. При відмові підписати договір про внесення змін до засновницького договору чи нову редакцію цього договору учасники, що згодні на це, можуть підписати цей договір, чи нову редакцію засновницького договору без згоди решти учасників. Для перереєстрації засновницького договору в цьому разі, крім змін до нього, слід пред­
ставити і рішення суду.

10. Але суд не вправі вирішувати питання про те, кому ж слід надати повноважен­ня здійснювати дієздатність повного товариства в зв'язку з припиненням цих повно­важень тих учасників повного товариства, які здійснювали ці повноваження раніше. Це — виключне повноваження учасників повного товариства.

Стаття 123.   Розподіл прибутку та збитків повного товариства

1. Прибуток та збитки повного товариства розподіляються між його учасниками пропорційно до їхніх часток у складеному капіталі, якщо інше не передбачено за­сновницьким договором або домовленістю учасників.

2. Позбавлення учасника повного товариства права на участь у розподілі прибутку чи збитків не допускається.

1. За загальним правилом, прибуток повного товариства розподіляється між його учасниками пропорційно до їх часток у складеному капіталі. Проте учасники повно­го товариства можуть передбачити інше як у засновницькому договорі, так і шляхом укладення щодо цього спеціальної угоди.

2. Таким же чином вирішується і питання про розподіл збитків, що виникли в про­цесі діяльності товариства та мають бути відшкодовані за рахунок учасників.

3. Домовленість про усунення будь-якого із учасників від розподілу прибутку чи збитків не допускається. Відповідно до ч. 2 ст. 215 ЦК нікчемними є такі правочини, на недійсність яких в законі зазначається прямо. Заборона здійснювати правочини щодо усунення будь-якого із учасників від розподілу прибутків та збитків не може кваліфікуватись як встановлення законом недійсності правочину. Тому такий право-чин є оспорюваним. Він повинен визнаватись недійсним судом.

Стаття 124.   Відповідальність    учасників    повного    товариства    за його зобов'язаннями

1. У разі недостатності у повного товариства майна для задоволення вимог кре­диторів у повному обсязі учасники повного товариства солідарно відповідають за зобов'язаннями товариства усім своїм майном, на яке може бути звернене стяг­нення.

2. Учасник повного товариства відповідає за боргами товариства незалежно від того, виникли ці борги до чи після його вступу в товариство.

3.   Учасник   повного   товариства,   який   вибув   із   товариства,   відповідає за зобов'язаннями товариства, що виникли до моменту його вибуття, рівною мірою з учасниками, що залишилися, протягом трьох років з дня затвердження звіту про
діяльність товариства за рік, у якому він вибув із товариства.

4. Учасник повного товариства, який сплатив повністю борги товариства, має право звернутися з регресною вимогою у відповідній частині до інших учасників, які несуть перед ним відповідальність пропорційно своїм часткам у складеному
капіталі товариства.

1. Відповідальність учасників повного товариства за зобов'язаннями товариства є субсидіарною. Вона настає лише у разі недостатності майна товариства для задоволення вимог кредиторів. Це означає, що при пред'явленні позову до учасників повного то­вариства з підстав невиконання зобов'язання повним товариством слід додержуватись правил ст. 619 ЦК.

2. Відповідальність учасників повного товариства за зобов'язаннями останнього є солідарною. Це означає, що кредитор (позивач) уже на стадії звернення з позовом до учасників повного товариства в порядку притягнення їх до відповідальності за боргами товариства може вибрати із числа учасників повного товариства одного чи декількох, яких і зазначає в позовній заяві як відповідачів. Але зазвичай це є недоцільним.
Зручніше звернутися з позовом до всіх учасників повного товариства.

3. За борги, що виникли до вступу учасника до повного товариства, він відповідає за загальними правилами (пропорційно його частці у складеному капіталі товариства) незалежно від того, коли ці борги виникли. До учасника, що вибув, законодавець більш ліберальний. Такий учасник відповідає на загальних підставах за зобов'язаннями повного товариства, що виникли до моменту його вибуття. «...Відповідає... протягом трьох років з дня...» — це формулювання ч. З ст. 124 ЦК слід тлумачити як таке, що встановлює обмежувальний (преклюзивний) трьохрічний строк для звернення до учас­ника повного товариства, що вибув, з позовом щодо відповідальності за зобов'язаннями повного товариства. Цей строк обчислюється з дня затвердження звіту про діяльність товариства за рік, у якому він вибув з товариства. Тим часом, законодавець не встано­вив будь-яких правил та строків затвердження річних звітів повних товариств. Тому не виключено, що за буквою закону, від якої немає підстав відступати, зазначений вище трьохрічний строк може не почати спливати і через декілька років після вибуття
учасника із повного товариства. У таких випадках не виключається відмова у задо­воленні вимоги до учасника, що вибув, на підставі принципу розумності, якщо повне товариство протягом тривалого часу не затверджувало звіт про діяльність за відпо­відний рік. Було б неправильним тлумачити ч. З ст. 124 ЦК так, що вона встановлює строк позовної давності.

4. Викладені правила про відповідальність учасника, який вибув із повного товари­ства, за зобов'язаннями останнього поширюються на всі випадки вибуття — на вихід, виключення та вибуття за іншими підставами. Але до спадкоємців учасника повного товариства вимога, що ґрунтується на ст. 124 ЦК, може бути пред'явлена з дотриман­ням шестимісячного строку, що встановлений ст. 1281 ЦК та з урахуванням обмежень на спадкування обов'язків (ст. 1231 ЦК).

5. У ч. 4 ст. 124 ЦК стосовно учасників повних товариств формулюється загальне правило про те, що учасник, який сплатив борги товариства, має право звернутися з регресною вимогою у відповідній частині (пропорційно до часток у складеному капіталі) до інших учасників. Зазначається, що учасник одержує таке право за умови «повної» сплати боргів товариства. Це правило не можна тлумачити так, що за умови неповної сплати боргів товариства учасник не вправі пред'явити регресну вимогу до решти учас­ників. Як правило, за умов, зазначених у гіпотезі правової норми, диспозиція цієї ж норми визначає права та обов'язки, які при цьому виникають, а за межами умов, ви­
значених гіпотезою, ці права та обов'язки не виникають. Але правове поле, на яке по­ширюються ці гіпотеза та диспозиція, може лише конкретизувати більш загальну норму (гіпотезу і диспозицію). Тоді за межами гіпотези та диспозиції конкретизуючої норми діє гіпотеза і диспозиція загальної норми. Такою є ст. 544 ЦК, яка передбачає, що со­лідарний обов'язок завжди розподіляється порівну, крім випадків, коли встановлено інше. Стосовно ч. 4 ст. 124 ЦК це означає, що право на регресну вимогу учасник повно­го товариства має не тільки тоді, коли він повністю сплатив борг товариства, а і в тих випадках, коли він сплатив його частково, але при цьому було порушене правило про розподіл солідарної відповідальності між учасниками пропорційно часткам у складеному капіталі товариства. Ця ж пропорційність повинна додержуватись у випадках сплати боргів товариства двома або декількома учасниками повного товариства.

Стаття 125. Зміни у складі учасників повного товариства

1. Зміни у складі учасників повного товариства можуть бути у зв'язку з:

1) виходом учасника повного товариства з його складу з власної ініціативи;

2) виключенням із складу учасників;

3) вибуттям із складу учасників з причин, що не залежать від учасника.

2. Порядок і особливості виходу, виключення та вибуття учасників зі складу повного товариства визначаються цим Кодексом, іншим законом та засновницьким договором.

1. Стаття 125 ЦК дає перелік підстав зміни у складі учасників повного товариства. Вона також встановлює правові джерела, що можуть встановлювати порядок та особ­ливості виходу, виключення та вибуття повних учасників зі складу товариства. Такими джерелами є Цивільний кодекс, закони та засновницький договір.

2.  Оскільки засновницький договір є різновидом цивільно-правового договору, відповідно до ст. 6 ЦК в ньому можуть встановлюватись відступлення від положень Цивільного кодексу та законів щодо порядку та особливостей виходу, виключення та вибуття повних учасників із товариства.