Стаття 116. Права учасників господарського товариства

1. Учасники господарського товариства мають право у порядку, встановленому установчим документом товариства та законом:

1) брати участь в управлінні товариством у порядку, визначеному в установчому документі, крім випадків, встановлених законом;

2) брати участь у розподілі прибутку товариства і одержувати його частину (ди­віденди);

3) вийти у встановленому порядку з товариства;

4) здійснити відчуження часток у статутному (складеному) капіталі товариства, цінних паперів, що засвідчують участь у товаристві, у порядку, встановленому законом;

5) одержувати інформацію про діяльність товариства у порядку, встановленому установчим документом.

2. Учасники господарського товариства можуть також мати інші права, встановлені установчим документом товариства та законом.

1. Перелік прав учасників господарського товариства, що наводиться у ст. 116 ЦК, не є вичерпним. Законом і установчими документами можуть передбачатись і інші права. Зокрема, на думку авторів, Конституції і законам України не буде суперечити встановлення установчими документами переважного права учасників (крім учасників акціонерних товариств) на отримання роботи в товаристві, переліку посад, які можуть обіймати виключно учасники товариства.

2. Визнається право учасників брати участь в управлінні товариством «крім випадків, встановлених законом». Винятком із наведеного загального правила є ч. 2 ст. 136 ЦК, яка позбавляє вкладників командитних товариств не тільки участі в управлінні діяль­ністю командитного товариства, але й є проти дій повних учасників щодо управління діяльністю товариства.  Неможливість заперечувати не зачіпає можливості захисту вкладниками своїх прав, передбачених ст. 137 ЦК та засновницькими документами, в порядку, встановленому для захисту цивільного права.

3. Порядок участі в управлінні товариством відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 116 ЦК і ч. 1 ст. 88 ГК визначається установчими документами, крім випадків, встановлених законом.

4. Із п. 2 ч. 1 ст. 116 ЦК слід зробити наступні висновки:

1)         за наявності юридичного факту, що визначає розмір дивідендів, належних учас­нику, останній повинен визнаватися кредитором товариства, що має право на задо­волення своєї вимоги в черговості, що встановлена ст. 112 ЦК і ст. 31 Закону «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» [134];

2)    оскільки закон не визнає права учасника на повернення йому вкладу до статут­ного (складеного) капіталу товариства (навпаки, зазначається на те, що учасник несе ризик збитків, пов'язаних з діяльністю товариства, у межах вартості свого вкладу), у цій частині він не може бути визнаний кредитором товариства при його ліквідації, в тому числі і в порядку банкрутства, але за наявності майна після розрахунків з кре­диторами він може отримати грошові суми чи відповідну кількість майна.

5. Право вийти із товариства реалізується шляхом волевиявлення. Форма такого волевиявлення спеціальними правилами закону не встановлена. Відповідно до ст. 208 ЦК зазвичай вона має бути письмовою. Друга вимога до форми волевиявлення поля­гає в тому, що вона повинна відкривати можливості для реєстрації змін в установчих документах господарського товариства без участі особи, яка виявила волю на вихід із товариства. Реєстрація змін відбувається за умови надання, зокрема, документів, що передбачені ч. З ст. 29 Закону «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб — підприємців» [192]. Звідси можна зробити такі висновки:

1)         юридична особа подає заяву про вихід із товариства з доданням належно оформ­леного рішення про вихід зі складу засновників (учасників);

2)    фізична особа подає нотаріально посвідчену заяву про вихід (якщо ж заява не буде нотаріально посвідчена, відповідно до п. 255 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України [359] неможливо буде подати нотаріально по­свідчену копію заяви про вихід для реєстрації змін в установчих документах);

3)    у разі укладення договору про передання права засновника (учасника) іншій особі слід подати нотаріально посвідчений договір.

Зі спливом встановленого строку після подання заяви (іншого документа, яким виявляється воля на вихід) (ст. 126, 148 ГК) учасник вважається таким, що втратив право на участь у товаристві.

6. Питання про можливість відкликання учасником господарського товариства заяви про вихід із товариства вирішується на підставі ст. 214 ЦК, оскільки така заява є од­ностороннім правочином. Зазначена заява разом з таким юридичним фактом, як сплив встановленого строку, припиняє права учасника і, відповідно, — обов'язки господар­ського товариства і його учасників, які (обов'язки) кореспондують зазначеним правам. За таких умов слід зробити висновок про те, що в результаті подання заяви учасника наступили певні зміни в правах господарського товариства і його учасників щодо учас­ника, який подав заяву про вихід. Відмова учасника від заяви про вихід позбавляла б товариство і решту його учасників певних прав, а тому товариство і решта учасників можуть захищати свої права, в тому числі і шляхом пред'явлення в суді вимоги про ви­знання недійсною відмови учасника від заяви про вихід із господарського товариства.

7. У п. 4 ч. 1 ст. 116 ЦК об'єднані дещо різнорідні правила. Справа в тому, що відчуження цінних паперів, що засвідчують участь у господарському товаристві, — це реалізація права власника на розпоряджання майном, що є об'єктом права власності. І тут не виключається встановлення законом лише певних обмежень права розпоря­джання, оскільки власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, але ж вони не повинні суперечити законові (ч. 2 ст. 319 ЦК). Що стосується права на від­чуження частки (її частини) в статутному (складеному) капіталі товариства, то на це, як правило, потрібна згода інших учасників. Відчуження частки без згоди інших учасників — це виняток із загального правила.

8. Обсяг права учасника на інформацію про діяльність господарського товариства визначається установчими документами.

Стаття 117.   Обов'язки учасників господарського товариства

1. Учасники господарського товариства зобов'язані:

1) додержуватися установчого документа товариства та виконувати рішення за­гальних зборів;

2) виконувати свої зобов'язання перед товариством, у тому числі ті, що пов'язані з майновою участю, а також робити вклади (оплачувати акції) у розмірі, в порядку та засобами, що передбачені установчим документом;

3) не розголошувати комерційну таємницю та конфіденційну інформацію про ді­яльність товариства.

2. Учасники господарського товариства можуть також мати інші обов'язки, вста­новлені установчим документом товариства та законом.

1. Виконання учасником господарського товариства своїх зобов'язань перед товари­ством зрештою завжди має цивільно-правове значення, а не лише у випадках, коли це значення чітко видно (коли невиконання обов'язків є підставою виключення учасника із складу учасників, коли учасник припустився такого порушення своїх обов'язків, яке завдало збитків товариству, що дало товариству право на їх стягнення тощо).

2. Якщо установчі документи не суперечать законові, вони є обов'язковими для учасників господарського товариства. Це ж стосується і рішень, що прийняті загаль­ними зборами. Якщо загальні збори прийняли рішення з питання, що належить до їх компетенції, і при цьому не порушуються права учасників або інших осіб, всі учасники повинні його визнавати та виконувати.

3. Зобов'язання учасника перед товариством, в тому числі і пов'язані з майновою участю, звертають на себе увагу підставами їх виникнення. Спочатку такою підставою є установчий документ, що підписується всіма учасниками (за встановленими винятка­ми). У таких випадках є належне волевиявлення щодо прийняття учасником на себе відповідного зобов'язання. У подальшому зміни до установчих документів вносяться в окремих видах товариств рішенням зборів. Із такого рішення виникає зобов'язання і тих учасників, які голосували проти прийняття відповідного рішення.

4. Обов'язок учасників товариства брати участь у загальних зборах учасників то­вариства законом не встановлюється. Але статутом товариства такий обов'язок може встановлюватись. Систематичне невиконання цього обов'язку може бути підставою для виключення із товариства, якщо це передбачено законом. Але примушення до виконання цього обов'язку є неможливим, бо суперечило б характеру відповідних відносин.

Стаття 118.   Залежне господарське товариство

1. Господарське товариство (товариство з обмеженою або додатковою відпові­дальністю, акціонерне товариство) є залежним, якщо іншому (головному) госпо­дарському товариству належать двадцять або більше відсотків статутного капіталу
товариства з обмеженою або додатковою відповідальністю чи двадцять або більше відсотків простих акцій акціонерного товариства.

2. Господарське товариство, яке придбало або іншим чином набуло двадцять або більше відсотків статутного капіталу товариства з обмеженою або додатковою відпо­відальністю чи двадцять або більше відсотків простих акцій акціонерного товариства, зобов'язане оприлюднити цю інформацію в порядку, встановленому законом.

1. Залежне господарське товариство не є різновидом організаційно-правової форми господарського товариства. Воно має лише деякі особливості правового статусу по­рівняно з іншими господарськими товариствами.

2. Слід звернути увагу на те, що Господарський кодекс [42] не використовує поняття залежного господарського товариства, але вживає терміни «залежне підприємство», «відносини економічної та/або організаційної залежності» (ст. 126 ГК). Підприємство, що перебуває в такій залежності, називається асоційованим. Ця залежність може бути простою або вирішальною. Проста залежність дає можливість учаснику блокувати прийняття залежним підприємством рішень, які відповідно до закону і засновницьких документів повинні прийматись кваліфікованою більшістю голосів. Вирішальна за­лежність передбачає володіння контрольним пакетом акцій. За наявності вирішальної залежності залежне підприємство іменується дочірнім, а підприємство, від якого за­лежить дочірнє підприємство, називається холдинговою компанією.