Стаття 53.     Банкрутство фізичної особи — підприємця

1. Фізична особа, яка неспроможна задовольнити вимоги кредиторів, пов'язані із здійсненням нею підприємницької діяльності, може бути визнана банкрутом у по­рядку, встановленому законом.

1. Відносини, що виникають у зв'язку з неплатоспроможністю та банкрутством боржника — фізичної особи, яка є суб'єктом підприємницької діяльності, регулюють­ся ст. 47 — 49 Закону «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» [134]. У разі банкрутства фізичної особи — підприємця до складу ліквідаційної маси включається все його майно, на яке може бути звернене стягнення з урахуванням Переліку видів майна громадян, на яке не може бути звернене стягнен­ня за виконавчими документами (додаток до Закону «Про виконавче провадження»). Майно, що належить іншому із подружжя (чи відповідна доля у спільному майні) не включається до ліквідаційної маси.

Стаття 54. Управління майном, що використовується у підприємницькій діяль­ності, органом опіки та піклування

1. Якщо фізична особа — підприємець визнана безвісно відсутньою, недієздатною чи її цивільна дієздатність обмежена або якщо власником майна, яке використову­валося у підприємницькій діяльності, стала неповнолітня чи малолітня особа, орган
опіки та піклування може призначити управителя цього майна.

Орган опіки та піклування укладає з управителем договір про управління цим майном.

2. При здійсненні повноважень щодо управління майном управитель діє від свого імені в інтересах особи, яка є власником майна.

3. У договорі про управління майном встановлюються права та обов'язки упра­вителя.

Орган опіки та піклування здійснює контроль за діяльністю управителя майном відповідно до правил про контроль за діяльністю опікуна і піклувальника.

4. Договір про управління майном припиняється, якщо відпали обставини, на під­ставі яких він був укладений.

1. Заголовок статті, що коментується, давав можливість викласти в ній усі правила, які б регулювали відносини щодо управління майном, що використовується в підприєм­ництві, якщо його власника немає, або він втратив право чи можливість використовувати його в такий спосіб, або це майно перейшло у власність неповнолітньої чи малолітньої особи. Але в тексті статті мова йде тільки про майно фізичної особи — підприємця. Щоправда, стосовно майна, власником якого стала неповнолітня або малолітня особа, зазначається, що тут йдеться про «майно, яке використовувалося у підприємницькій діяльності». Це формулювання має значно ширший зміст, ніж формулювання «майно, що належало фізичній особі — підприємцю», але контекст ст. 54 ЦК не дає змоги по­ширити чинність цієї статті за межі майна фізичної особи — підприємця.

Викладене виключає лише пряме застосування ст. 54 ЦК до майнових прав фізичної особи, яка є засновником (учасником) юридичної особи, які (права) стосуються остан­ньої. Проте можливе застосування цієї статті за аналогією до випадків, коли суб'єкт корпоративних прав визнаний безвісно відсутнім, недієздатним або його дієздатність обмежена, а також до випадків, коли ці права відповідно до закону та установчих документів юридичної особи в порядку спадкування перейшли до неповнолітніх та малолітніх. Застосування за аналогією ст. 54 ЦК виключається тільки у випадках, коли відповідні відносини врегульовані ч. 4 ст. 72 ЦК.

2. Управитель майна, який використовується в підприємницькій діяльності, може призначатись за необхідності в наступних випадках: 1) якщо особа, що займалася під­приємництвом, визнана безвісно відсутньою, недієздатною або її дієздатність обмежена; 2) якщо власником майна, що використовувалось в підприємницькій діяльності, стала неповнолітня або малолітня особа.

3. Управителя майна призначає орган опіки та піклування. Батьки (усиновлювачі), опікун, піклувальник, інші родичі фізичної особи — власника майна, що використову­валось у підприємницькій діяльності, не мають права самостійно вибирати управителя. Вони не мають також права укладати договір про довірче управління цим майном. Про призначення управителя орган опіки та піклування має видати розпорядчий акт.

4. Батьки (усиновлювачі), опікуни, піклувальник, інші родичі мають право оспо­рювати в суді розпорядчий акт про призначення управителя відповідно до ст. 21 ЦК. Тому при призначенні управителя майна доцільно було б враховувати думку назва­них осіб. При призначенні управителя майна належить за аналогією застосовувати ч. 4 ст. 63 ЦК щодо переважного вибору управителя майна.

5. Розпорядчий акт про призначення управителя майна є актом органу місцевого самоврядування, що є підставою для укладення органом опіки та піклування з упра­вителем майна договору про довірче управління майном.

6. На відносини, що складаються між органом опіки та піклування та управителем, між управителем та власником майна, стосовно якого призначено управителя, поши­рюється дія ст. 1029 — 1045 ЦК, якщо це не суперечить змісту та суті цих відносин. Управитель має право на винагороду, розмір якої встановлюється договором, а також на відшкодування необхідних витрат, яких він зазнав при здійсненні управління май­ном (ст. 1042 ЦК).

7. Управитель діє від свого імені, але в інтересах власника майна. На управителя покладається обов'язок інформувати своїх контрагентів про те, що він, хоч і виступає від свого імені, проте є лише управителем, а не власником майна. Якщо управитель не виконав цієї вимоги, він несе за відповідними зобов'язаннями відповідальність всім своїм майном (ст. 1038 ЦК). На майно, що знаходиться в управлінні, при цьому
стягнення не може бути звернено.

8. Майнові права, набуті управителем при здійсненні управління, включаються до складу майна, що знаходиться в управлінні, а обов'язки, що виникли при здійсненні управління, виконуються за рахунок цього майна. За рахунок цього майна виконуються обов'язки, що складають зміст відповідальності в зобов'язанні управителя.

9. На договори про управління майном, що укладаються відповідно до ст. 54 ЦК, поширюються також загальні положення про договори та зобов'язання з урахуванням особливостей, що встановлені цією статтею. Зокрема, договір про управління майном припиняється, якщо відпали обставини, на підставі яких він був укладений. Такими підставами є не тільки ті, що перелічені в ч. 1 ст. 54 ЦК (недієздатність чи обмеження дієздатності особи, якій належить майно, що використовується в підприємницької ді­яльності, перехід цього майна до малолітньої особи), а й припинення дії розпорядчого акта, яким призначено управителя майна.