4. Провокація та підбурювання

«Едвардз і Льюїс проти Сполученого Королівства» (Edwards and Lewis v United Kingdom) [GC], 39647/98 and 40461/98, 27 жовтня 2004 року.

 

46. У частині «Щодо права» рішення Палати від 22 липня 2003 року констатовано таке (нумерацію пунктів в оригіналі опущено):

... Представники уряду, які запропонували передати цю справу на розгляд Великої палати, далі не наполягають на такому переданні і підтверджують, що вони будуть задоволені, якщо Велика палата просто підтвердить рішення Палати від 22 липня 2003 року. Заявники погоджуються з рішенням Палати і не заперечують проти процедури, запропонованої урядом.

Розглянувши спірні питання, які порушує справа, у світлі рішення Палати, Велика палата не вбачає жодної причини для відступу від висновків Палати. І тому вона вважає, що пункт 1 статі 6 з причин, з’ясованих Палатою, порушено.

Однак, у цій справі, як видається, нерозкриті докази були або могли бути пов’язані з питанням факту, яке розв’язував суддя першої інстанції. Кожен заявник, стверджуючи, що його спровокував на скоєння правопорушення той чи інший таємний агент або інформатор поліції, просив суддю першої інстанції розглянути питання про вилучення доказів обвинувачення на цій підставі. Щоб зробити висновок про те, чи справді обвинувачений став чи ні жертвою неналежного підбурювання з боку поліції, судді першої інстанції було треба дослідити цілий низку факторів, зокрема причини проведення поліційної операції, характер і ступінь втягненості співробітників поліції у злочин та характер будь-якого спонукання чи тиску з боку поліції (див. пункт 30 вище). Якби захистові вдалося переконати суддю, що поліція діяла неналежним чином, то кримінальне переслідування, по суті, треба було б припинити. Отже, розглядувані клопотання мали визначальне значення для розгляду справ заявників, а докази, захищені імунітетом суспільного інтересу, могли мати стосунок до фактів, пов’язаних із цими клопотаннями.

Попри це, заявникам у доступі до доказів відмовили. Отже, представники захисту не мали змоги повністю викласти судді свої доводи щодо провокації на вчинення кримінально караного діяння. Навіть більше, у кожній із справ суддя, який згодом відхилив посилання захисту на провокацію з боку правозастосовних органів, вже був ознайомився з доказами обвинувачення, які могли бути релевантними для розв’язання цього питання... За нормами англійського права, в тому разі, якщо докази, захищені імунітетом суспільного інтересу, навряд чи здатні допомогти обвинуваченому, проте фактично допомогли б обвинуваченню, суддя може встановити наявність вагоміших доводів проти розголошення...

За цих обставин, Суд не вважає, що процедура, застосована для розв’язання питань про розкриття доказів і наявність провокації з боку правозастосовних органів, відповідала умовам забезпечення змагальності та рівності процесуальних можливостей сторін та передбачала достатні гарантії захисту інтересів обвинуваченого. З цього випливає, що в цій справі порушено пункт 1 статті 6.

47. Як зазначено ... вище, представники уряду, які запропонували передати цю справу на розгляд Великої палати, далі не наполягають на цій переданні і підтверджують, що вони будуть задоволені, якщо Велика палата просто підтвердить рішення Палати від 22 липня 2003 року. Заявники погоджуються з рішенням Палати і не заперечують проти процедури, запропонованої урядом.

48. Розглянувши встановлені у справі спірні питання у світлі рішення Палати, Велика палата не вбачає жодної причини для відступу від висновків Палати. І тому робить висновок про порушення пункту 1 статті 6 Конвенції з причин, з’ясованих Палатою.

 

«Худобін проти Росії» (Khudobin v Russia), 59696/00, 26 жовтня 2006 року.

 

133. ... заявник «захищався посиланням на провокацію з боку правозастосовних органів», що вимагало від суду першої інстанції здійснити належну перевірку його доводу, а надто враховуючи ту обставину, що в справі містилися певні prima facie докази факту провокації на вчинення кримінально караного діяння...

137. Отже, попри те, що в цій справі у внутрішньодержавного суду були причини підозрювати, що була провокація, він не проаналізував відповідні фактичні й правові обставини, які могли б допомогти відрізнити провокацію від законної форми слідчих дій. Звідси випливає, що судовий розгляд, внаслідок якого заявника визнано винуватим, не був «справедливим». Отже, було порушення пункту 1 статті 6 Конвенції.

 

«Раманаускас проти Литви» (Ramanauskas v Lithuania) [GC], 74420/01, 5 лютого 2008 року.

 

69. Статті 6 Конвенції було б дотримано лише в тому разі, якщо б заявник міг, заявивши заперечення чи якось інакше, фактично домогтися розв’язання в ході судового розгляду спірного питання про підбурювання. Для цього ж ... не досить забезпечити дотримання таких загальних гарантій, як рівність можливостей сторін та право на захист.

70. За умови, що твердження обвинуваченого не є цілком неправдоподібними, сторона обвинувачення повинна довести, що такого підбурювання не було. Через брак таких доказів, органи судової влади мають дослідити обставини справи й ужити необхідних заходів для встановлення істини, щоб визначити, чи йшлося про підбурювання. Якщо ж буде визначено, що підбурювання таки було, вони повинні зробити висновки відповідно до Конвенції...

71. Суд зауважує, що заявник упродовж усього розгляду стверджував, що його підбурювали до вчинення цього правопорушення. Отже, національним органам й судам було б треба принаймні провести ретельне розслідування ... і з’ясувати, чи не перевищили органи прокуратури повноваження, передбачені для моделювання злочинної поведінки ..., інакше кажучи, чи не підбурювали вони кого до вчинення кримінально караного діяння. Для цього було треба, зокрема, встановити причини проведення операції, ступінь втягненості поліції в злочин й характер будь-якого підбурювання або тиску, якого зазнав заявник. Це особливо важливо з урахуванням того, що В. С., який познайомив був А. З. із заявником, і який, виглядає, відігравав важливу роль у подіях, що підвели до дання хабара, так і не був викликаний як свідок у цій справі, оскільки його не вдалося знайти. А заявникові було б слід забезпечити можливість викласти свої аргументи з кожного з цих пунктів.

72. Проте національні органи заперечували факт підбурювання з боку поліції, і не здійснили ніяких заходів на судовому рівні для серйозного аналізу тверджень заявника з цього приводу. Конкретніше кажучи, вони не зробили жодних спроб для з’ясування ролі, яку відіграли фігуранти цієї справи, у тому числі причин, з яких А. З. виявив особисту ініціативу на попередньому етапі, попри те, що в основу засудження заявника покладено докази, здобуті в результаті оскарженого ним підбурювання з боку поліції.

Більше того, Верховний суд дійшов висновку, що потреби вилучати ці докази немає, бо вони підтверджують провину заявника, яку він сам визнав. А після того, як його провину встановили, питання про наявність будь-якого зовнішнього впливу на його намір вчинити злочин стало неактуальним. Проте зізнання у правопорушенні, вчиненому внаслідок підбурювання, не може перекреслити ні факт підбурювання, ні його наслідки.

73. І насамкінець, ... Суд вважає, ...що своїми діями А. З. і В. С. підбурили заявника до вчинення правопорушення, за яке його засудили, і що немає жодної ознаки того, що це правопорушення було б учинене без їхнього втручання. З огляду на це втручання і його використання в оспорюваному кримінальному провадженні, заявника позбавили того справедливого судового розгляду, якого вимагає стаття 6 Конвенції.

 

«Мілінієнє проти Литви» (Miliniene v Lithuania), 74355/01, 24 червня 2008 року.

 

39. Суд бере до відома те, що заявниця мала змогу висунути в національних судах чіткі аргументи щодо провокації на вчинення кримінально караного діяння, ... дістала мотивовану відповідь на них, зокрема від Верховного суду у його постанові про відхилення її касаційної скарги... Як Суд уже зазначав, що після того як С. Ш. зв’язався з поліцією, з’явилися безумовно вагомі підстави для початку розслідування. Встановлено, що С. Ш. не мав ніяких особливих стосунків із заявницею, з чого можна вивести, що він не мав ніяких прихованих мотивів, щоб доносити на заявницю ... операція моделювання була розроблена і розпочата правомірно. Крім того, прокуратура здійснювала за нею належний нагляд, хоч у випадку такої утаємниченої системи розслідування повинен бути був би належний судовий нагляд.

41. Зважаючи на вищенаведене, суд доходить висновку, що було порушення пункту 1 статті 6 Конвенції.

Див. також «Таємні агенти».

5. Порушення недоторканності приватного життя

а. Незаконні обшуки та вилучення

«М’єлє проти Франції (№ 2)» (Miailhe v France), 26 вересня 1996 року.

 

38. ... По суті, заявник заявляв, що він потерпів від наслідків первинного порушення статті 8 Конвенції ... встановленого у рішенні Судом у справі «М’єле (№ 1)»; що через органи обвинувачення його засудження було несправедливим, оскільки спиралося майже лише на документи, вилучені митниками за обставин, які визнано такими, що суперечать Конвенції.

43. Підмінити своїми поглядами думку національних судів, яким належить первинна компетенція у розв’язанні питання допустимості доказів, Суд не може... Однак він повинен переконатися в тому, що судовий розгляд у цілому був справедливий, і при цьому розглянути будь-які можливі порушення до передання справи на розгляд судів першої і апеляційної інстанції та перевірити, — якщо вони були, — чи ці інстанції мали змогу їх усунути...

44. Суд указує, що в цій справі суди ординарної юрисдикції в межах своєї компетенції розглянули заперечення щодо недійсності, висунуті паном М’єлє, і відхилили їх.

Крім того, з їхніх рішень чітко випливає, що вони спирались в своїх ухвалах — серед іншого, і з питання встановлення місця проживання для цілей оподаткування — тільки на долучені до справи документи, з приводу яких сторони на слуханнях представили свої аргументи, забезпечивши тим самим справедливий розгляд справи заявника...

46. Отже, оспорюване провадження, було в цілому справедливим. І тому жодного порушення пункту 1 статті 6 не було ...

b. Використання підслуховувального пристрою

«Хан проти Сполученого Королівства» (Khan v United Kingdom), 35394/97, 12 травня 2000 року.

 

36. Суд одразу ж зауважує, що на відміну від справи Шенка, встановлення підслуховувального пристрою та запис розмови заявника не були протизаконними у тому сенсі, що вони не суперечили національному кримінальному праву. Більше того, як зазначено далі, не було жодного припущення, що, встановлюючи пристрій, поліція вчинила інакше, ніж передбачено в директивах Міністерства внутрішніх справ. На додаток Палата лордів ухвалила рішення, що зізнання заявника під час розмови з В. добровільне, не було ніякої пастки і заявника не примушували до подібних зізнань. «Незаконність», на яку вказано у цій справі, стосується тільки того факту, що не було передбаченого законом дозволу на втручання у право заявника на повагу до приватного життя, а отже, таке втручання не здійснили «згідно із законом» у тому розумінні, як ці слова тлумачено у пункті 2 статті 8 Конвенції.

37. Далі Суд зауважує, що матеріал, оспорюваний у цій справі, по суті, був єдиним доказом проти заявника і що заявник визнав себе винним лише на підставі рішення судді про те, що доказ має бути прийнятним. Проте доречність наявності іншого доказу, крім оспорюваного, залежить від обставин справи. За цих обставин, коли магнітофонний запис визнано цілком переконливим доказом і не було ризику його ненадійності, потреба підтвердження доказу стає, відповідно, слабкішою...

38. Головним у цій справі є питання, чи провадження загалом було справедливим. У зв’язку з визнанням прийнятності оспорюваного магнітофонного запису Суд зазначає, що, як і в справі Шенка, заявник мав цілком достатню можливість оспорити як автентичність, так і використання запису. Він оспорив не автентичність, а використання запису на попередньому розгляді (voir dire), а потім в апеляційному суді та Палаті лордів. Суд зауважує, що на кожному рівні юрисдикції національні суди, спираючись на статтю 78 Акту свідчень у поліції у кримінальних справах 1984 року (Police and Criminal Evidence Act 1984 — PACE), оцінювали те, як прийняття доказу позначалося на справедливості судового розгляду, і обговорювали, серед інших питань, незаконну підставу для стеження. Той факт, що заявник на кожному етапі зазнав невдачі, не мав жодного значення...

39. Суд хотів би додати, що, безперечно, якби національні суди вважали, що визнання доказу може спричинити значну несправедливість, вони застосували б своє дискреційне повноваження і вилучили б доказ на підставі статті 78 PACE...

40. За цих обставин,Суд визнає, що використання таємно записаного матеріалу під час розгляду справи заявника в суді не суперечить вимогам справедливості, гарантованої пунктом 1 статті 6 Конвенції.

 

«Биков проти Росії» (Bykov v Russia) [GC], 4378/02, 10 березня 2009 року.

 

95. ... Суд повторює, що наявність справедливих процедур з розгляду питання про прийнятність доказів набуває ще більшого значення тоді, коли предметом спору є надійність доказів... У цій справі заявник мав змогу оспорити саму таємну операцію і кожен доказ, здобутий з її допомогою, в межах змагального процесу в першій інстанції і в його підставах для апеляції. Як підстави для відводу наведено стверджувану неправомірність і обманний спосіб здобуття доказів, а також нібито неправильне тлумачення розмови, записаної на плівку. Суди розглянули кожне з цих питань і відхилили їх у мотивованих ухвалах. Суд зауважує, що заявник не оскаржував порядку, в якому суди постановляли своє рішення про допустимість доказів.

98. ... Суд погоджується з тим, що докази, здобуті внаслідок таємної операції, були не єдиною підставою для засудження заявника, оскільки вони знайшли підтвердження в інших вирішальних доказах. Ніяких доводів на підтримку висновку про неналежне дотримання прав заявника на захист в зв’язку з долученими доказами або про довільну оцінку останніх національними судами, не наведено.