2. Право зберігати мовчання

«Гіні і Макґіннесс проти Ірландії» (Heaney and McGuinness v Ireland), 34720/97, 21 грудня 2000 року.

 

53. ... коли в ході згаданих опитувань поставили вимоги на підставі статті 52, то потім їм фактично повідомили, що коли вони не пояснять своїх дій в зазначені відрізки часу, їм загрожуватиме шестимісячне тюремне ув’язнення.

55. Отже, Суд робить висновок, що «міра примусу», застосована до заявників в силу статті 52 Закону 1939 року з метою змусити їх надати пояснення в зв’язку з обвинуваченнями, висунутими проти них на підставі цього чинного тоді Закону, позбавила самої суті їхній привілей проти самообвинувачення та їхнє право зберігати мовчанку.

58. ... Суд вважає, що міркування безпеки і підтримання громадського порядку, на які посилається уряд, не можуть виправдати норму, що позбавляє сили саму основу права заявника зберігати мовчанку і не свідчити проти самого себе, що їм гарантує пункт 1 статті 6 Конвенції.

59. Тому він робить висновок про порушення права заявника не відповідати на запитання і права не свідчити проти самого себе, гарантовані статтею пунктом 1 статті 6 Конвенції.

А ще, з огляду на тісний зв’язок, який в цьому контексті є між цими правами, гарантованими пунктом 1 статті 6 Конвенції, та презумпцією невинуватості, гарантованою пунктом 2 статті 6 ..., Суд також вважає, що було порушення і вищезазначеного положення.

 

«Ван Вондел проти Нідерландів» (Van Vondel v Netherlands) (ухв.), 38258/03, 23 березня 2006 року.

 

1. ... Право не свідчити проти самого себе насамперед стосується поваги до виявленої волі обвинуваченого не відповідати на запитання, пов’язаними з кримінальним провадженням стосовно нього і використання в кримінальному переслідуванні відомостей, здобутих під примусом. Однак не кожен захід, застосований, щоб заохотити особу надати інформацію органам влади, належить розглядати як неправомірний примус. Само по собі воно не забороняє застосовувати примусові повноваженнями, вимагаючи від осіб надання відомостей, скажімо, про їхні фінансові активи, хоча їхнє ненадання й може тягти за собою покарання, ... або ж, як у контексті цієї справи, примусові повноваження вимагати від осіб надання відомостей парламентської слідчій комісії, оскільки було б важко собі уявити, як така комісія ефективно функціонувала б без таких повноважень.

... Заявника звинувачено й засуджено за неправдиве свідчення ПСК. Іншими словами, він збрехав або порушив присягу, надавши неправдиві відомості ПСК. І це не було прикладом вимушеного самообвинувачення в ПСК у зв’язку з правопорушенням, яке він учинив раніше, а складом злочину самим по собі. Цілком можливо, що заявник надав неправдиві свідчення, аби запобігти виявленню поведінки, що, як він собі уявляв, могла б бути кримінальною і спричинити судове переслідування. Проте право не відповідати на запитання і не давати свідчень проти самого себе не можна тлумачити як таке, що надає загальний імунітет щодо дій, мотивом яких є бажання уникнути розслідування. Отже, цей випадок — не один із тих, що стосуються використання примусово здобутої інформації в ході подальшого кримінального провадження. Отож, Суд і не вважає, що обставини цієї справи свідчать про яке-небудь порушення права не відповідати на запитання чи привілею від самообвинувачення або про те, що в кримінальному провадженні, відкритому щодо заявника, були ознаки несправедливості всупереч пунктові 1 статті 6 Конвенції.

 

«Яременко проти України» (Yaremenko v Ukraine), 32092/02,12 червня 2008 року.

 

78. Хоч уряд і стверджував, що право заявника зберігати мовчання гарантував національний закон, Суд бере до уваги той факт, що слідчий відсторонив захисника заявника від справи після того, як захисник порадив своєму клієнтові мовчати і не свідчити проти себе. Ця підстава чітко зазначена в постанові слідчого. Її також двічі згадують прокурори в своїх листах у відповідь на скарги захисника О. Х. В одному з цих листів ... також вказано на те, що захисник, порадивши клієнтові заявити про свою невинуватість і відмовитися від частини своїх попередніх зізнань, порушив норми професійної етики.

79. До того ж Суд вважає дивовижним той факт, що через два роки після подій заявник і С. дали досить докладні свідчення, які, на думку слідчого, не містили ніяких розбіжностей або суперечливих моментів. Такий ступінь узгодженості між свідченнями заявника і співобвинуваченого в його справі дають підстави для підозри, що їхні пояснення ретельно скоординували. Проте національні суди вважали такі детальні свідчення незаперечним доказом їхньої достовірності й використали їх як підставу для визнання заявника винуватим у скоєнні злочину 1998 року, попри те, що він давав свої свідчення за відсутності захисника і відмовився від них одразу після того, як з’явився захисник, вибраний на його власний розсуд, а також на те, що ці свідчення не підтверджувалися жодним іншим матеріалом. За таких обставин, є серйозні підстави припускати, що ці підписані заявником свідчення були здобуті всупереч його волі.

80. Зважаючи на наведене вище, а також на той факт, що адекватного розслідування тверджень заявника про здобуття його свідчень незаконними методами не проведено ..., Суд доходить висновку, що використання таких свідчень на судовому розгляді порушило право заявника на мовчання та право не свідчити проти себе.

81. Отже, у зв’язку з цим порушено пункт 1 статті 6 Конвенції.

Див. також BV.1 вище.

3. Незаконні методи допиту

а. Катування

«Селмуні проти Франції» (Selmouni v France) [GC], 25803/94, 28 липня 1999 року.

 

102. Суд погоджується, що п. Селмуні завдано великої кількості ударів. Хоч яким би був стан його здоров’я, можна передбачити, що така сила ударів, спричинить значний біль. Крім того, удар не обов’язково залишає видимий слід на тілі. Однак з медичного висновку лікаря Ґарньє від 7 грудня 1991 року ... можна судити, що сліди насильства, якого зазнав пан Селмуні, вкривали майже все його тіло.

103. Суд також бере до уваги, що заявника тягали за волосся; що його змушували бігти по коридору, а поліціянти стояли з обох боків і підставляли підніжки; що його змусили стати на коліна перед молодою жінкою, якій хтось сказав: «Дивись, зараз почуєш, як хтось заспіває»; що один поліціянт показав йому пеніс, кажучи: «Ну ж, смокчи!», а тоді помочився на нього, і що йому погрожували паяльною лампою, а потім шприцом ... Крім того, Суд, зауважуючи насильницький характер згаданих дій, не може не відзначити, що такі дії були огидними й образливими для будь-кого, незалежно від умов.

104. На завершення Суд наголошує, що згадані вище події не були обмежені лише одним із періодів тримання під вартою в відділку поліції, коли підвищена напруженість чи емоції могли спричинити — хоча й не можуть виправдати — такі надмірності. Чітко встановлено, що пан Селмуні зазнав неодноразових і тривалих нападів із погрозою застосування насильства упродовж багатьох днів допиту ...

105. Зважаючи на ці обставини, Суд переконаний, що, розглянуте в цілому фізичне й психологічне насильство, вчинене щодо особи заявника, завдало йому «сильного» болю й страждань, та було особливо тяжким і жорстоким. Таке поводження слід розцінювати як катування за змістом статті 3 Конвенції.

 

«Елджі і інші проти Туреччини» (Elçi and Others v Turkey), 23145/93,13 листопада 2003 року.

 

640. Суд зауважує, що нема розбіжностей у твердженнях заявників про те, що Тахіра Елджі, Ніязі Джема, Мерала Даніша Бешташа і Хюсніє Олмеза ображали, били, роздягали догола й обливали зі шланга крижаною водою...

646. У світлі обставин цієї справи в цілому, Суд вважає за встановлене, що заявники ... в період їхнього тримання під вартою з листопада по грудень 1993 року зазнали фізичного і психічного насильства з боку жандармерії. Таке жорстоке поводження завдало їм сильного болю й страждань та було особливо серйозним і немилосердним на порушення статті 3 Конвенції. Тому його слід розглядати як катування за змістом цієї статті.

 

«Менешева проти Росії» (Menesheva v Russia), 59261/00, 9 березня 2006 року.

 

48. Заявниця зазначала, що 13 лютого 1999 року її заарештували в спосіб, що суперечить статті 3 Конвенції. Крім того, вона стверджувала, що по прибутті у відділення її побили співробітники міліції, які її допитували, а пізніше того ж дня — співробітники міліції, коли вона відмовилася пустити їх у свою квартиру. Вона заявила, що дістала численні забої й подряпини, а також почувала себе через таке поводження заляканою. Вона також заявила, що їй потім не надали жодної медичної допомоги...

59. Оскаржувані дії мали за мету збудити в заявниці такі почуття страху, болю й неповноцінності, що могли її принизити та, ймовірно, придушити її здатність до фізичного й психічного опору. Так чи інакше, Суд повторює, що застосування до позбавленої волі особи фізичної сили, що не викликане її власними діями, принижує людську гідність і загалом є порушенням її права, закріпленого статтею 3 Конвенції...

60. ... Послідовність подій також вказує на те, що цей біль і страждання були їй заподіяні навмисне, зокрема, з метою змусити її дати відомості щодо Л. ...

61. Щоб оцінити серйозність «болю й страждань», завданих заявниці, Суд має зважити всі обставини справи, такі як тривалість жорстокого поводження, його фізичні й психологічні наслідки, а, у певних випадках, також і стать, вік і стан здоров’я потерпілого ... Суд відзначає, що на той час заявниці було лише 19 років і як дівчина, проти якої діяло кілька чоловіків-співробітників міліції, вона перебувала в особливо беззахисному становищі. Крім того, жорстоке поводження тривало кілька годин, протягом яких її двічі побили й піддали іншим формам сильного фізичного й морального впливу.

62. За цих обставин Суд, враховуючи сам факт жорстокого поводження, а також його цілі й серйозність, доходить висновку, що таке поводження можна прирівняти до катування за змістом статті 3 Конвенції.

b. Нелюдське і таке, що принижує гідність поводження

«Рибіч проти Австрії» (Ribitsch v Austria), 18896/91, 4 грудня 1995 року.

 

29. Заявник стверджував, що ушкодження, які він мав після його звільнення з-під варти, зокрема забої на внутрішньому і зовнішньому боці правої руки ... мали єдину причину, а саме: жорстоке поводження з боку співробітників поліції, які його допитували і які, спочатку грубо його ображаючи, неодноразово накидалися на нього з погрозами, аби схилити його до визнання...

38. Суд... повторює: потреби розслідування та незаперечні труднощі, з якими пов’язана боротьба зі злочинністю, не можуть виправдовувати запровадження обмежень на гарантії захисту, що мають бути надані щодо фізичної недоторканності осіб ...

39. У цій справі ушкодження, які дістав пан Рибіч, свідчать, що він зазнав жорстокого поводження, яке сягало рівня одночасно і нелюдського, і принизливого для його гідності.

 

«Яґер проти Нідерландів» (Jager v Netherlands) (ухв.), 39195/98,14 березня 2000 року.

 

3. ... Суд відзначає в цій справі, що 14 і 15 січня 1995 року заявника піддано «Zaanse verhoormethode». Зважаючи на характерні особливості цієї методики допиту і спосіб, у який вона була застосована в справі заявника, Суд вважає, що з психологічного боку цей метод є занадто витонченим й, отже, небажаним у зв’язку з кримінальним розслідуванням, оскільки він є очевидно спрямованим на досягнення — через формування шляхом психічної стимуляції атмосфери близькості між підозрюваним і слідчими — оптимального рівня комунікації і внаслідок цього спонукає допитувану особу, виходячи з її суб’єктивної оцінки взаємин як довірчих, довіритися слідчим, аби звільнитися від психічно обтяжливих спогадів.

Суд не вважає встановленим той факт, що застосування цього методу заподіяло заявникові такої міри психічного болю й страждань, щоб дорівнювати нелюдському поводженню за змістом статті 3 Конвенції. Тому Суд не може визнати, що ця методика допиту як така або спосіб, у який її застосовано в цьому випадку, сягає того мінімального рівня жорстокості, який дозволив би застосувати статтю 3 Конвенції.