III. ПОПЕРЕДНЄ УВ’ЯЗНЕННЯ - h. Ризик вчинення нових злочинів

Posted in Уголовное процесуальное право - Європейська конвенція з прав людини та кримінальни процесс

h. Ризик вчинення нових злочинів

«Мюллер проти Франції» (Muller v France), 21802/93, 17 березня 1997 року.

 

44. Щодо небезпеки вчинення нових злочинів, то посилання на минуле особи не може бути достатнім для обґрунтування відмови в звільненні ...

 

«N C проти Італії» (N C v Italy), 24952/94, 11 січня 2001 року.

 

48. Суд зазначає, що суддя у справах попереднього слідства спирався у своїй постанові від 2 листопада 1993 року, окрім доказів провини, на те, що заявник залишався на посаді технічного директора компанії Х, і тому був у змозі здійснювати нові аналогічні злочини...

49. Що стосується рішення від 13 листопада 1993 року, то Суд зауважує, що районний суд Бріндізі знову послався на серйозні докази провини і пояснив наявність небезпеки вчинення заявником нових злочинів посиланням на те, «як він зумів (був) незаконно досягти виявлених економічних цілей». Суд вважає, що, попри його стислий вигляд, це рішення відповідає вимозі пункту (с) статті 274 КПК — при призначенні запобіжних заходів враховувати «конкретні особливості справи».

50. У світлі зазначеного вище, Суд не вважає, що висновок національних органів влади про реальну небезпеку того, що заявник може вчиняти нові злочини, був безпідставним.

* Це питання Велика палата в своєму рішенні від 18 грудня 2002 року не розглядала.

 

«Александр Макаров проти Росії» (Aleksandr Makarov v Russia), 15217/07, 12 березня 2009 року.

 

134. В декількох ордерах на арешт внутрішньодержавні суди згадували ймовірність того, що заявник знову вчинятиме правопорушення, як додаткову підставу для продовження тримання заявника під вартою. У цьому зв’язку Суд вважає, що органи судової влади не навели жодних конкретних фактів на підкріплення своїх висновків про наявність небезпеки вчинення заявником нових правопорушень. Окрім того, Суд не поділяє думки внутрішньодержавних органів про те, що в ситуації, коли всі обвинувачення проти заявника, за винятком одного, стосувалися його дій як мера Томська, а він був від цієї посади відсторонений, була реальна загроза того, що заявник вчинить нові правопорушення.

i. Загроза громадському порядку та захист утримуваного під вартою

«І. А. проти Франції» (I A v France), 28213/95, 23 вересня 1998 року.

 

104. ... Суд визнає, що деякі злочини, внаслідок їхньої особливої тяжкості й суспільної реакції на них, можуть стати причиною таких порушень громадського порядку, яка може виправдовувати досудове тримання під вартою, принаймні протягом певного часу. Тож за виняткових обставин це міркування може бути враховане для цілей Конвенції, в усякому разі тією мірою, якою внутрішнє право визнає ... поняття порушення громадського порядку, спричинене злочином. Проте цю підставу можна вважати такою, що має стосунок до справи, та достатньою лише за умови її підкріплення фактами, здатними довести, що звільнення обвинуваченого з-під варти справді спричинить порушення громадського порядку. Окрім того, тримання під вартою буде й далі правомірним лише тоді, якщо загроза громадському порядку справді ще є, до того ж продовження його строку не можна застосовувати в передбаченні вироку до позбавлення волі ...

Наведені вище умови в цій справі задоволені не були, оскільки навіть ті з розглянутих рішень, у яких приділено певну увагу обґрунтуванню цієї підстави, обмежуються лише абстрактним посиланням на характер злочину, обставини, за яких він був учинений, та ще іноді на реакцію сім’ї потерпілої особи ...

108. Суд визнає, що в деяких випадках безпека особи, щодо якої провадиться слідство, вимагає його подальшого тримання під вартою, принаймні протягом якогось часу. Однак це може ставатися тільки за виняткових обставин, що стосуються характеру відповідних злочинів, умов, за яких їх було вчинено, і контексту, в якому вони відбувалися ...

Цю підставу ... наводили органи судової влади час від часу так, ніби та небезпека, що загрожувала заявникові, періодично зникала і знову з’являлася.

Крім того, у тих кількох рішеннях, які посилаються на чинники, що могли б пояснювати, чому була потреба в захисті заявника, згадано ризик «помсти з боку родичів жертви» або «дії у відповідь» ... або «страх», який виявляє заявник з приводу «часто варварських і несправедливих [ліванських] звичаїв» ... Зокрема, вони забували вказати, чому була така потреба, коли майже всі члени сім’ї жертви проживали в Лівані.

 

«Алєксандр Макаров проти Росії» (Aleksandr Makarov v Russia), 15217/07, 12 березня 2009 року.

 

136. Суд вже кілька разів постановляв, що деякі злочини, внаслідок їхньої особливої тяжкості й суспільної реакції на них, можуть стати причиною таких порушень громадського порядку, яка може виправдовувати досудове тримання під вартою, принаймні протягом певного часу. Тож за виняткових обставин це міркування може бути враховане для цілей Конвенції, в усякому разі тією мірою, якою внутрішнє право визнає поняття порушення громадського порядку, спричинене злочином. Проте цю підставу можна вважати такою, що має стосунок до справи, та достатньою лише за умови її підкріплення фактами, здатними довести, що звільнення обвинуваченого з-під варти справді спричинить порушення громадського порядку. Окрім того, тримання під вартою буде й далі правомірним, тільки якщо загроза громадському порядку справді ще є, до того ж продовження його строку не можна застосовувати в передбаченні вироку до позбавлення волі...

137. У цій справі такі умови дотримані не були. Крім того, що в російському законодавстві поняття порушення громадського порядку не наведене в переліку допустимих підстав для тримання обвинувачуваного під вартою, Суд також відзначає, що представники уряду посилалися на гіпотетичну загрозу громадському порядкові з винятково абстрактного погляду, поклавши в основу своїх припущень лише тяжкість злочинів, нібито вчинених заявником. Уряд не представив жодних доказів і не вказав ні на один приклад, який свідчив би, що звільнення заявника могло становити реальну загрозу громадському порядкові.

j. Автоматичне унеможливлення звільнення

«Кабальєро проти Сполученого Королівства» (Caballero v United Kingdom) [GC], 32819/96, 8 лютого 2000 року.

 

18. Заявник стверджував, що автоматична відмова в звільненні під заставу до суду відповідно до статті 25 Закону про кримінальне судочинство і громадський порядок від 1994 року («Закон 1994 року») була порушенням пункту 3 статті 5 Конвенції...

20. ... У своєму меморандумі до Суду уряд визнав, що було допущено порушення цих положень.

21. Суд приймає визнання урядом факту порушення в цій справі підпунктів пункту 3... статті 5 Конвенції, внаслідок чого він в змозі ухвалювати рішення про справедливе задоволення заявника відповідно до статті 41...

 

«Бойченко проти Молдови» (Boicenco v Moldova), 41088/05, 11 липня 2006 року.

 

135. ... Відповідно до статті 191 Кримінально-процесуального кодексу Молдови, у період розгляду справи судом звільнення з-під варти осіб, обвинувачуваних у навмисних злочинах, за які передбачено покарання понад 10 років позбавлення волі, не допускалось. Заявник, як видно, був обвинувачений саме в такому злочині...

138. Відповідно, Суд вбачає порушення пункту 3 статті 5 Конвенції в тому, що згідно з статтею 191 Кримінально-процесуального кодексу заявник не міг бути звільнений з-під варти під час розгляду справи в суді.

3. Обов’язок враховувати стан здоров’я утримуваного під вартою

«Бонншо проти Швейцарії» (Bonnechaux v Switzerland), 8224/78, 5 грудня 1979 року, DR 18, 100 [DH (80) 1].

 

88. Комісія не може не допускати можливість того, що тримання під вартою протягом 35 місяців особи віком 74 роки, яка страждала на цукровий діабет та серцево-судинні розлади, могло б за певних обставин спричинити виникнення проблем у зв’язку зі статтею 3 ...

У Комісії немає інформації, що дозволяла б їй критикувати умови тримання заявника або змушувала її сумніватися в тому, що він мав доступ до медичного обслуговування, якого вимагав стан його здоров’я.

 

«Саккопулос проти Греції» (Sakkopoulos v Greece), 61828/00, 15 січня 2004 року.

 

40. В цій справі було очевидним, що стан здоров’я заявника, поза всяким сумнівом, викликав занепокоєння. До того, як його перевели до в’язниці у Коридаллосі, він хворів на серцеву недостатність та на діабет і перебував у лікарні. Проте жоден із фрагментів матеріалів справи не вказує на те, що пенітенціарна влада може бути звинувачена в погіршенні стану здоров’я заявника, спричиненого серцевим нападом та падінням у в’язниці, в той час, коли він перебував в місцях позбавлення волі.

41. ... Європейський суд констатує, що під час попереднього ув’язнення, яке тривало дев’ять місяців та дев’ятнадцять днів, заявник перебував як в цивільній лікарні, так і в лікарні в’язниці Коридаллосу. Медичні дипломи лікарів, які оглядали та лікували заявника, дозволяють зробити висновок, що останній перебував під постійним лікарським контролем і отримував адаптоване до стану його здоров’я харчування. Зокрема, кардіолог в’язничної лікарні підтвердив, що заявник мав постійний медичний догляд, рівень його тиску вимірювали вранці та ввечері, і він перебував на діабетичному режимі харчування...

 

4. Застосування альтернативних заходів

a. Звільнення під заставу (на поруки)

«Летельє проти Франції» (Letellier v France), 12369/86, 26 червня 1991 року.

 

46. Коли єдиною підставою продовження строку тримання під вартою є побоювання, що обвинувачений зникне і таким чином уникатиме потім явки на судовий процес, його належить звільнити, якщо він у змозі забезпечити достатні гарантії такої явки — наприклад, через внесення застави ...

Суд зазначає, що ... відділи у справах обвинувачення не встановили, що в конкретному випадку це було не так.

 

«Мамедова проти Росії» (Mamedova v Russia), 7064/05, 1 червня 2006 року.

 

78. У цій справі протягом усього періоду тримання заявниці під вартою органи влади не зважили можливості забезпечити її присутність через застосування менш суворих запобіжних заходів, хоча адвокати заявниці неодноразово клопоталися про її звільнення під заставу або під підписку про невиїзд, тимчасом як такі «запобіжні заходи» явно передбачені в російському законодавстві для забезпечення належного провадження у кримінальній справі. Національні суди у своїх рішеннях не вказали ніяких мотивів, з яких альтернативні позбавленню волі заходи не забезпечили б належного ходу судового розгляду, що зрозуміти тим більше важко, якщо зауважити, що новий Кримінально-процесуальний кодекс містить чітку вимогу до національних судів розглядати можливість застосування менш репресивних «запобіжних заходів», ніж взяття під варту ...

 

«Бонншо проти Швейцарії» (Bonnechaux v Switzerland), 8224/78, 5 грудня 1979 року, DR 18, 100 [DH (80) 1].

 

74. ... Оскільки встановлювати суму застави належить з урахуванням передовсім майна підозрюваного ..., він не може стверджувати, що строк його тримання під вартою був продовжений через те, що від нього вимагали внести надто велику заставу, коли він не надав відомості, необхідні для встановлення її розміру. Інакше кажучи, обвинувачений, що його органи судової влади, як вони самі заявляють, готові звільнити під заставу, повинен сумлінно надати достатню інформацію, котру в разі потреби можна буде перевірити, про розмір свого майна, аби органи влади могли оцінити, якого розміру заставу встановлювати...

 

«В. проти Швейцарії» (W v Switzerland), 14379/88, 26 січня 1993 року.

 

33. ... обставини справи та репутація заявника послужили відповідним судам підставою відхилити його пропозицію від 18 травня 1988 року про внесення застави (те, що він ще не так давно, 1 лютого, відмовлявся зробити): як сама сума (30000 швейцарських франків), так і невідоме джерело походження цих грошей, які мали бути внесені, означали, що це не буде належною гарантією того, що заявник вирішить не зникати через побоювання втратити цю заставу...

І нарешті, той факт, що після першого ж засудження заявник щораз повертався до в’язниці після кожного звільнення, не може, з огляду на минуле, дозволити вважати позицію суддів безпідставною.

 

«Пунцельт проти Чехії» (Punzelt v Czech Republic), 31315/96, 25 квітня 2000 р.

 

85. Суд зауважує, що впродовж відповідного періоду чеські суди відхиляли пропозиції заявника щодо внесення застави в розмірі до 15 000 000 чеських крон (CZK), оскільки не вважали її достатньою гарантією явки заявника до суду. В одному випадку міський суд висловив свою готовність розглянути питання про звільнення заявника з огляду на його хвороби, якщо він внесе заставу в сумі 30 000 000 чеських крон. У своєму рішенні міський суд звернув увагу на те, що заявник видав два незабезпечені чеки на суму, еквівалентну 28 400 000 кронам, що до свого арешту він мав намір купити два універмаги за 338 856 000 та 236 000 000 чеських крон, і що він взяв на себе зобов’язання заплатити за них сумами, розбитими на частини по 150 000 000 чеських крон.

86. Розглянувши конкретні обставини справи, суд дійшов висновку, що ані повторювана відмова у звільненні під заставу, ані встановлена застава в розмірі 30 000 000 чеських крон, порушенням прав заявника за пунктом 3 статті 5, враховуючи масштаб його фінансових операцій, не були...

 

«Іванчук проти Польщі» (Iwanczuk v Poland), 25196/94,15 листопада 2001 року.

 

69. Суд зауважує, що заявник швидко виконав своє зобов’язання надати відповідну інформацію про своє майно. Лише суди весь час міняли оцінку фактичної суми, що мала бути внесена як застава. Основні труднощі, однак, полягали у визначенні форми застави, а саме: чи вона має бути внесена готівкою, у вигляді державних облігацій або заставної на нерухоме майно заявника. Слід зауважити, що органи влади в якийсь момент відмовили в тому, щоб застава була внесена у вигляді заставної, не ставлячи під сумнів прав заявника на відповідне майно. Це, на думку Суду, дозволяє зробити висновок, що органи влади стримано ставилися до взяття застави, яка, у разі неявки заявника на судовий процес, вимагала б виконання певних формальностей для арешту майна. На думку Суду, саме по собі це не можна вважати за достатню підставу для того, щоб протягом чотирьох місяців застосовувати такий захід, як попереднє ув’язнення, яке рішенням компетентного органу судової влади вже було визнане непотрібним.

70. З огляду на те, що провадження щодо суми та умов внесення застави тривало аж чотири місяці і чотирнадцять днів, і заявник весь цей час перебував під вартою вже після прийняття рішення, що його подальше тримання під вартою не є потрібним, а також на те, що ніяких вагомих мотивів для обґрунтування ухвалених одна за одною змін до рішення щодо того, в якому вигляді мала бути внесена застава, органами влади не представили, Суд доходить висновку про те, що було порушення пункту 3 статті 5 Конвенції.

 

«Мангурас проти Іспанії» (Mangouras v Spain), 12050/04, 8 січня 2009 року.

 

38. Суд відзначив, що заявника було позбавлено свободи впродовж 83 днів і звільнено під грошову заставу в 3 000 000 євро, такого розміру її вимагали...

39. Суд визнає високий розмір застави. Він водночас зазначає, що її сплатила лондонська страхова компанія «London Steamship Owners Mutual Insurance Association», яка виявилась страхувальником судновласника «Престижу», роботодавця заявника в цьому випадку... і який відповідно до укладеної між двома сторонами угоди покривав витрати цивільної відповідальності судна у випадку забруднення довкілля. Відповідно, вимогу про заставу задовольнили через застосування правових договірних взаємовідносин між роботодавцем та страхувальником.

40. Зрозуміло, що після внесення грошової застави заявник повернувся до Греції, де він регулярно з’являвся до комісаріату поліції. Оскільки на сьогодні слідчі дії, які провадить суддя-дізнавач № 1 Коркубіона ще не завершені, ... така система дозволяє іспанським органам влади постійно знати про місцеперебування заявника. В будь-якому разі Європейський суд звертає увагу на той факт, що основна мета призначення застави — забезпечити присутність заявника на судовому процесі — залишається чинною і на сьогодні...

42. Суд вважає, що слід брати до уваги особливі обставини цієї справи, а саме — специфіку правопорушень, вчинених в рамках «каскаду відповідальностей» відповідно до положень з царини морського права та, зокрема, в питанні завдання шкоди морському довкіллю, які вирізняють цю справу з-поміж інших, в яких Суд повинен був розглядати тривалість терміну попереднього ув’язнення. У зв’язку з цим Суд робить висновок, що серйозність обставин справи виправдовує занепокоєння національних судових інстанцій щодо визначення відповідальності за природну катастрофу та, відповідно, є раціональним, що ці інстанції хотіли забезпечити присутність заявника в судовому процесі через призначення застави в великому розмірі.

43. До того ж Європейський суд зауважує, що позбавлення свободи заявника тривало менше, аніж в інших розглянутих Судом справах, в яких хоч і не йшлось про розв’язання питання про завдання шкоди морському довкіллю, як в цій справі, однак заявника також позбавили волі з можливістю бути звільненим за умови внесення застави...

44. З огляду на викладене вище, Європейський суд вважає, що національні органи достатньо обґрунтували пропорційний розмір застави перед тим, як запропонувати його сплатити заявникові, та достатньо врахували всі персональні обставини заявника, зокрема його статус найманого працівника роботодавця, який, в свою чергу, був застрахований від подібних можливих випадків... Суд вважає, що дуже великий розмір застави в цій справі не був непропорційним, якщо брати до уваги серйозність правопорушення та катастрофічні наслідки як з природоохоронного, так і з економічного боку, спричинені витоком матеріалів, які перевозило судно.

b. Підписка про невиїзд

«Ч’янчіміно проти Італії» (Ciancimino v Italy), 12541/86, 27 May 1991, DR 70, 103.

 

2. …Комісія вважає, що, з огляду на особливо серйозний характер загрози для «суспільного порядку», яку створюють злочинні організації, і на важливість профілактики злочинності у зв’язку з особами, підозрюваними в належності до мафії, примусові заходи щодо місця проживання загалом можна вважати за необхідні в демократичному суспільстві заради досягнення згаданих вище цілей...

У цій справі Комісія зауважує, що «небезпечність заявника» оцінено в ході судового процесу, що триває, ... і що в ході цього процесу права з боку захисту були повністю дотримані. Вона також відзначає, що в розглядуваній справі застосування таких заходів, які є предметом окремого провадження, усе ж пов’язане також із кримінальним переслідуванням заявника, якому висунуто різного роду обвинувачення в рамках трьох окремих кримінальних справ...

Виходячи з цього, Комісія вважає, що жодної непропорційності між поставленою метою та заходами, яких було вжито в справі заявника, немає. З цього випливає, що скарга заявника, якщо її розглядати з позиції статті 2 Протоколу № 4 до Конвенції, є явно необґрунтованою...

с. Домашній арешт

«Манчіні проти Італії» (Mancini v Italy), 44955/98, 2 серпня 2001 року.

 

17. ... з огляду на їхній вплив та спосіб виконання, обидва застосовані до заявників запобіжні заходи — тримання під вартою у в’язниці і домашній арешт — були позбавленням волі за змістом підпункту (с) пункту 1 Статті 5 Конвенції. Ця справа стосується лише затримки із заміною тримання під вартою в пенітенціарній установі на менш суворий запобіжний захід...

19. ... Хоч дійсно за певних обставин переведення особи з однієї психіатричної лікарні до іншої може привести до значного покращення загального стану цієї особи, фактом залишається те, що таке переведення не спричиняє зміни виду позбавлення волі, застосовуваного до заявника. Однак таке твердження неправильне стосовно заміни ув’язнення домашнім арештом, оскільки внаслідок цього змінюється сам характер місця ув’язнення: замість державної установи — приватне житло. На відміну від домашнього арешту, тримання під вартою в пенітенціарній установі передбачає залучення особи в загальну систему, її участь у заходах і спільне використання засобів з іншими ув’язненими, а також суворий контроль з боку адміністрації над усіма основними аспектами її побуту.

d. Поліційний нагляд

«Раймондо проти Італії» (Raimondo v Italy), 12954/87, 22 лютого 1994 року

 

39... З огляду на загрозу, яку мафія становить для «демократичного суспільства», такий захід був, зокрема, необхідним для «забезпечення громадського порядку» та «запобігання злочинам», а отже, пропорційним поставленій меті до того часу, коли апеляційний суд Катанцаро ухвалив рішення про його скасування, а саме — до 4 липня 1986 року...

... Навіть припускаючи, що рішення, ухвалене на закритому засіданні, не мало юридичної сили, доки щодо нього не внесено реєстрового запису, Суду важко зрозуміти, чому знадобилося приблизно п’ять місяців для його обґрунтування — тоді як воно мало негайно набрати чинності і стосувалось одного з основних прав заявника, а саме: вільно залишати помешкання й повертатись до нього, — а потім іще вісімнадцять днів, щоб поінформувати заявника про скасування заходів.

40. Суд дійшов висновку, що принаймні з 2 по 20 грудня 1986 року втручання не було ані передбаченим законом, ані необхідним, внаслідок чого порушено статтю 2 Протоколу № 4...

e. Вилучення паспорта

«Шмід проти Австрії» (Scmid v Austria), 10670/83, 9 липня 1985, DR 44, 195.

 

2. ... Заявник також стверджує, що була порушена стаття 2 Протоколу № 4 до Конвенції, бо й надалі чинні умови застави, що застосовувалися навіть після звільнення заявника з-під варти і рішення від 12 червня 1984 року, перешкоджали йому у виїзді з країни і, оскільки вони також передбачали відмову у видачі йому подорожніх документів, так само й у пересуванні країною... Комісія вважає, що обмеження, дозволені пунктом 3 статті 2 Протоколу № 4 у цій справі належить тлумачити вкупі з останнім реченням пункту 3 статті 5 Конвенції. Заявник був звільнений з-під варти в процесі розгляду справи в суді з установленням «гарантій явки на судові засідання». Комісія вважає, що немає жодної причини, з якої ці гарантії слід обмежити грошовою заставою. Вона також вважає, що за цих обставин умови звільнення під заставу тією мірою, у якій вони обмежували вибір місця проживання заявника та його свободу пересування в межах країни та за кордоном, були «передбачені законом, і ... необхідними в демократичному суспільстві . для запобігання злочину . «... Отже, вони підпадали під пункт 3 статті 2 Протоколу № 4.

5. Перевірка правомірності

а. Доступність

«Р. М. Д. проти Швейцарії» (R M D v Switzerland), 19800/92, 26 вересня 1997 року.

 

52. У цій справі було безспірним, що пан Р. М. Д. міг подавати клопотання про звільнення в кожному кантоні. Якщо б його тримали під вартою тільки в одному кантоні, то процедура, безсумнівно, відповідала б вимогам пункту 4 статті 5 Конвенції. Проблема ж полягала не в тому, що в кожному з кантонів бракувало засобів правового захисту, а в тому, що вони виявилися неефективними в тій конкретній ситуації, в якій опинився заявник. Оскільки його раз у раз переводили з одного кантону в інший, він не міг, з огляду на межі юрисдикції кантональних судів, отримати судове рішення щодо його тримання під вартою, право на що йому надавав пункт 4 статті 5.

53. Таке становище пояснюється федеральним устроєм Швейцарської Конфедерації, в якій кожен кантон має свій власний кримінально-процесуальний кодекс ...

54. ... Суд вважає, що ці обставини не можуть виправдати позбавлення заявника його прав за пунктом 4 статті 5. У тому разі, якщо, як і в цій справі, позбавленого свободи постійно переводять з одного кантону в інший, державі належить організувати свою судову систему так, щоб дати своїм судам можливість дотримуватися вимог цієї статті.

 

«Кеніґ проти Словаччини» (König v Slovakia), 39753/98, 20 січня 2004 року.

 

20. У цій справі Кошицький (Kosice) крайовий суд засудив заявника за вчинення двох правопорушень і призначив йому покарання у вигляді позбавлення волі на певний строк. Проте крайовий суд не прийняв ... постанови щодо клопотання про звільнення з-під варти, який заявник подав ще до ухвалення вироку. Через брак будь-якого рішення з цього клопотання заявника й далі тримали в попередньому ув’язненні — формально на підставі рішення, прийнятого з іншої нагоди ще до ухвалення вироку крайового суду.

21. ...не можна стверджувати, що судовий контроль, передбачений пунктом 4 статті 5, був виконаний у формі вироку Кошицького крайового суду з моменту його постанови 24 лютого 1997 року. Такий контроль став дійсним тільки 2 липня 1997 року, коли Верховний суд відхилив апеляцію заявника й вирок Кошицького крайового суду став остаточним...

 

«Оджалан проти Туреччини» (Öcalan v Turkey) [GC], 46221/99, 12 травня 2005 року

 

70. Що ж до особливих умов, у яких опинився заявник під час тримання під вартою в поліції, Суд не бачить причин не погодитися з висновком Палати про те, що обставини справи унеможливлювали йому дієве звернення до засобу правового захисту, про який згадував уряд. У своєму рішенні Палата мотивувала це так …:

«... По-перше умови, в яких тримали заявника, і, зокрема, те, що його тримали в цілковитій ізоляції, не давали йому змоги скористатися з цього засобу особисто. Він не здобув ніякої юридичної освіти і, доки перебував під вартою в поліції, не мав бодай якоїсь можливості радитися з адвокатом. Однак, як Суд зазначав це вище., згадане в пункті 4 статті 5 провадження повинне бути судовим за своїм характером. Невиправдано було б сподіватись, що заявник у таких умовах буде в змозі оспорити законність та тривалість свого тримання під вартою без допомоги з боку свого адвоката.

... По-друге, стосовно пропозиції, що адвокати за вказівкою заявника або його близьких родичів могли оспорити його тримання під вартою, не порадившись із ним, Суд зауважує, що поліція не дозволила вчинити жодних дій єдиному члену заявникової групи адвокатів з метою отримати повноваження представляти його інтереси... Інші адвокати, яких найняли члени сім’ї заявника, не мали можливості зв’язатися з ним, доки він перебував у поліції. Крім того, у зв’язку з неординарними обставинами його арешту заявник був основним джерелом безпосередньої інформації про події в Найробі, яка б мала значення — на той момент провадження — для оскарження законності його арешту.

... Нарешті, говорячи лише про час перебування заявника під вартою в поліції, Суд зважає на серйозність обвинувачень, висунутих проти нього, і на той факт, що період, проведений під вартою в поліції, не перевищував того, що дозволяло національне законодавством. Він вважає, що за тих обставин заява з цього питання, подана районному судді, мала б мало перспектив на успіх.»

 

«Асенов проти Болгарії» (Asenov v Bulgaria), 42026/98, 15 липня 2007 року.

 

75. Європейський суд зауважує, що після двох звернень, 30 вересня 1997 року та 3 лютого 1998 року, районний суд відмовився розглянути клопотання про звільнення заявника з-під варти на тій підставі, що коли особа, про яку йдеться, й продовжувала залишатись в місці позбавлення волі, то це формально було не результатом застосуванням такого заходу, як попереднє ув’язнення, а зобов’язанням внести заставу.

76. Суд зазначив, що першу з цих відмов зроблено на підставі чинних на той час правил процедури, які не передбачали на етапі попереднього розслідування можливості застосувати в судовому порядку правовий засіб для звільнення з-під варти в разі, коли таке тримання під вартою було спричинене невнесенням необхідної застави. Щодо другого клопотання, то з відповідного чинного на той час законодавства є очевидним, ... що суд, який розглядав цю справу по суті загалом був наділений повноваженнями ухвалити подібне рішення — що він, однак, відмовився зробити у випадку заявника.

78. З огляду на обставини цієї справи, слід визнати, що заявник був позбавлений права на засіб правового захисту, який гарантує пункт 4 статті 5 Конвенції.

b. Невідкладність

«Летельє проти Франції» (Letellier v France), 12369/86, 26 червня 1991 року.

 

56. Загальна тривалість розгляду другого клопотання про звільнення, зокрема обвинувальними палатами, які мали ухвалити рішення після касаційної інстанції, викликає сумніви в Суду. Однак слід зважати на те, що заявниця мала право в будь-який момент звернутися з новим клопотанням. В період з 14 лютого 1986 року по 5 серпня 1987 року вона справді подала ще шість клопотань, кожне з яких розглядали від восьми до двадцяти днів...

57. Отже, порушення пункту 4 статті 5 не було.

 

«Барановський проти Польщі» (Baranowski v Poland), 28358/95, 28 березня 2000 року

 

71. З цього приводу Суд зауважує, що провадження, яке стосувалося першого клопотання про звільнення з-під варти, тривало від 7 лютого до 5 липня 1994 року, тобто майже п’ять місяців. Провадження, яке стосувалося другого клопотання, розпочалося 28 березня 1994 року і, проходячи паралельно з першим, тривало понад три місяці.

72. Суд погоджується з тим фактом, що складність медичних проблем, які фігурують в процесі розгляду клопотання про звільнення з-під варти, може бути тим фактором, який можна брати до уваги при з’ясуванні того, чи було дотримано передбачену пунктом 4 статті 5 вимогу «невідкладності». Однак це не означає, що складність амбулаторних записів — навіть виняткового характеру — звільняють національні органи влади від їхніх основних обов’язків за цим пунктом ...

73. У цьому контексті Суд зауважує, що Лодзинському регіональному суду знадобилося приблизно шість тижнів для того, щоб одержати висновок кардіолога, та ще місяць — щоб одержати докази від невролога та психіатра. Після цього суд витратив ще один місяць на отримання інших доказів (яких саме — не зазначено) ... Такі досить тривалі проміжки часу між відповідними ухвалами, пояснювані збиранням доказів, не свідчать про «особливу ретельність» при проведенні судового провадження, на яку посилається уряд у своєму меморандумі. Отже, Суд визнає непереконливим аргумент уряду, що потреба в отриманні медичних доказів може бути поясненням, чому провадження тривало так довго. Відповідно, Суд доходить висновку, що це провадження не було здійснене «невідкладно», як того вимагає пункт 4 статті 5.

 

«Мамедова проти Росії» (Mamedova v Russia), 7064/05, 1 червня 2006 року.

 

96. Суд зауважує, що розгляд національними судами касаційних скарг заявника на постанови про продовження строку тримання під вартою зайняв 36, 26, 36 і 29 днів... Немає нічого, що дало б змогу припустити, ніби заявниця після подання скарг сама затягувала їхній розгляд. Суд вважає, що ці чотири періоди не можуть уважатися сумісними з вимогою пункту 4 статті 5 про «невідкладність», а надто з врахуванням того, що їхня тривалість цілком залежала від органів влади.

97. Отже, було порушення пункту 4 статті 5 Конвенції.

с. Обсяг перевірки

«Ніколова проти Болгарії» (Nikolova v Bulgaria) [GC], 31195/95, 25 березня 1999 року.

 

61. Пловдивський обласний суд, розглядаючи апеляцію заявниці щодо її тримання під вартою, очевидно, не діяв відповідно до усталеної тогочасної практики Верховного суду і, отже, обмежив свій розгляд перевіркою того, чи висунули слідчий та прокурор заявниці обвинувачення у вчиненні «серйозного умисного злочину» за змістом Кримінального кодексу і чи не підлягає вона звільненню за станом здоров’я ...

Хоча пункт 4 статті 5 Конвенції не зобов’язує суддю, що розглядає скаргу на тримання під вартою, досліджувати кожен аргумент, що міститься у поданнях заявника, але передбачені ним гарантії втратили б свою суть, якщо б суддя, спираючись на норми вітчизняної практики і права, міг трактувати як такі, що не мають значення для діла, чи нехтувати конкретні факти, на які вказує утримувана під вартою особа і які можуть поставити під сумнів наявність неодмінних умов, за яких позбавлення волі буде «законним» за змістом Конвенції. Доводи заявниці в скарзі від 14 листопада 1995 року містили саме такі конкретні факти і не здавалися неймовірними чи явно необґрунтованими. Знехтувавши ці доводи, обласний суд не здійснив перевірки того обсягу й характеру, яких вимагає пункт 4 статті 5 Конвенції.

 

«Ґраусліс проти Литви» (Grauslys v Lithuania), 36743/97,10 жовтня 2000 року.

 

54. ... Суд зазначає, що рішення національних судів, про які згадував Уряд, не містили жодної згадки про численні звернення заявника щодо неправомірності його тримання під вартою з 9 жовтня 1996 року. Навіть у своєму рішенні про звільнення заявника окружний суд відмовився розглядати твердження заявника про порушення внутрішнього права і Конвенції у зв’язку з забороною, встановленою частиною 4 статті 372 чинного на той час Кримінально-процесуального кодексу, й не вказав мотивів звільнення заявника. Постанову про звільнення можна, отже, інтерпретувати як визнання того, що правомірність тримання заявника під вартою була спірною, проте вона не є адекватною судовою відповіддю за змістом пункту 4 статті 5.

d. Періодичність

«Херцеґфалві проти Австрії» (Herczegfalvy v Austria), 10533/83, 24 вересня 1992 року.

 

75. ... Згідно з прецедентною практикою Суду щодо застосування пунктів 1 і 4 статті 5 Конвенції з метою відповідності вимогам Конвенції, такий контроль має здійснюватися з дотриманням як матеріально-правових, так і процесуальних норм національного законодавства, а також з дотриманням мети статті 5. Остання умова передбачає не лише обов’язкове ухвалення компетентними судами рішень «невідкладно», ... а й наявність розумних інтервалів між цими рішеннями...

77. У розглядуваній справі на підставі пункту 3 статті 25 Кримінального кодексу прийнято три рішення з такими інтервалами: п’ятнадцять місяців (6 листопада 1980 року — 8 лютого 1982 року), два роки (8 лютого 1982 року — 16 лютого 1984 року) та дев’ять місяців (16 лютого 1984 року — 14 листопада 1984 року), відповідно. Перші два рішення не можна вважати такими, що прийняті з розумними інтервалами, особливо з огляду на те, що численні клопотання про звільнення, які подавав п. Херцеґфалві, залишилися без відповіді...

78. Отже, пункт 4 статті 5 порушено.

 

«Еґмез проти Кіпру» (Egmez v Cyprus), 30873/96, 21 грудня 2000 року.

 

94. Суд нагадує, що пункт 4 статті 5 Конвенції вимагає процедури судового характеру з гарантіями, що відповідають виду застосованого позбавлення волі. Цілком можливо, що система автоматичного періодичного перегляду судом питання про законність тримання під вартою може забезпечити дотримання вимог пункту 4 статті 5...

95. Суд зауважує, що після слухань у Ларнакській лікарні 8 жовтня 1995 року законність тримання заявника під вартою була предметом розгляду ще в двох випадках — автоматично 16 жовтня 1995 року, і пізніше у відповідь на клопотання про тимчасове звільнення — 20 жовтня 1995 року. В обох випадках заявник мав юридичного представника. Звідси випливає, що порушення пункту 4 статті 5 Конвенції не було.