3. Обставини й застосування сили

а. Присутність членів сім'ї

«Мюррей проти Сполученого Королівства» (Murray v United Kingdom), 14310/88, 28 жовтня 1994 р.

 

92. Національні суди встановили, що пані Мюррей щиро й справді підозрювали в скоєнні пов’язаного з тероризмом злочину ... Суд згоден, що загалом була необхідність як у повноваженнях, на кшталт тих, які надає стаття 14 Закону 1978 року, так — у цьому конкретному випадку — і в проникненні в помешкання пані Мюррей та його обшуку з метою її арешту.

Крім того, слід визнати наявність ... «умов крайньої напруженості», за яких доводиться здійснювати такі арешти в Північній Ірландії.

Ці правомірні міркування пояснюють і виправдовують те, в який спосіб були здійснені проникнення в житло заявників і його обшук. Суд не вважає, що заходи, вжиті представниками влади стосовно когось із заявників, не відповідали поставленій меті.

93. Не можна вважати, що компетентні органи влади вийшли за законні рамки розслідування терористичних злочинів, заводячи досьє на особу та зберігаючи основні персональні дані заарештованої особи або навіть інших осіб, які перебували там під час арешту. Щодо особистих відомостей, отриманих під час обшуку сімейного помешкання або під час перебування пані Мюррей в армійському центрі, то не можна вважати, що якась із них не має стосунку до процедури арешту та допиту ...

 

«Ердоган Ягїз проти Туреччини» (Erdoğan Yağiz v Turkey), 27473/02, 6 травня 2007 року.

 

34. Європейський суд визнає, що заявник скаржиться не на фізичне насильство, а на нелюдське та принизливе поводження, яке полягало в тому, що він був змушений залишатися сидіти на стільці впродовж трьох днів, його піддали образам та виставили на загальний огляд скутого наручниками на його ж робочому місці, в кварталі, де він проживав та перед членами його сім’ї...

46. В матеріалах справи заявника немає жодних вказівок на те, що могло б викликати занепокоєння у служби безпеки, як і не було жодних об’єктивних підстав вважати, що він становив загрозу для самого себе або для когось іншого, що він в минулому вчинив злочинні дії або ж завдавав шкоди сам собі, чи виявляв насильство стосовно інших. Суд приділяє особливу увагу тому факту, що у своїх заувагах уряд не надав жодних пояснень на виправдання необхідності вдягання наручників.

47. Суд не вбачає жодних обставин, які б дозволяли припустити, що була необхідність показувати заявника, закутого в наручники, під час його арешту та проведення обшуків. Відповідно, він вважає, що в специфічному контексті цієї справи виставлення заявника на публічний огляд в наручниках мало на меті викликати у нього почуття страху, тривоги та неповноцінності, що могло ображати його, принижувати його гідність та, цілком можливо, зламати його моральний опір.

b. Застосування сили

і. Надмірність

«Далан проти Туреччини» (Dalan v Turkey), 38585/97, 7 червня 2005 року.

 

25. В цій справі не піддавалось сумніву, що ушкодження на тілі заявниці, які були встановлені під час судово-медичної експертизи 17 серпня 1997 року ..., сягали рівня тяжкості, що дозволяв віднести їх до сфери застосування статті 3 (Labita c. Italie [GC], № 26772/95, пункт 120, CEDH 2000-IV). І в цьому разі зовсім немає необхідності встановлювати, коли та як їх могло бути завдано.

26. Стосовно цієї позиції уряд намагався пояснити ситуацію сутичкою, яка була на момент арешту заявниці. Посилаючись на відповідний поліційний протокол, він вважав, що на той момент застосування фізичної сили здійснювалось тільки через саму поведінку заявниці, в сенсі практики Європейського суду...

Однак подібний аргумент зовсім не має ваги, оскільки він не спирається на медичні свідчення, які органи влади повинні були взяти негайно після зазначеного арешту, якщо він відбувався справді так, як про це заявляє уряд.

27. Суд не повинен далі затримуватись на цьому питанні... Оскільки, в будь-якому випадку, кількість та серйозність тілесних ушкоджень, встановлених на тілі заявниці через 12 днів після арешту, видаються надто великими, щоб відповідати пропорційному застосуванню сили, до якої мали вдатись вісім поліціянтів з тим, щоб схопити трьох жінок, які, певно ж, не становили для них жодної особливої загрози...

Отже, Суд не вбачає жодних елементів виправдання, які могли б увільнити державу-відповідача від її відповідальності за статтею 3 на підставі тілесних ушкоджень, яких пані Далан зазнала від рук поліції, незалежно від того, в який момент часу їй могли їх завдати.

 

«Начова i інші проти Болгарії» (Nachova and others v Bulgaria) [GC], 43577/98 і 43579/98, 6 липня 2005 року.

 

105. ... чинні правила дозволили відрядити групу серйозно озброєних військових поліціянтів для арешту двох осіб без жодного попереднього обговорення того, чи становлять вони якусь небезпеку і, якщо так, то яку, або без чіткого застереження щодо потреби звести нанівець будь-який ризик для життя. Коротко кажучи, спосіб, у який цю операцію планували та скеровували, виявляв прикру зневагу до верховенства принципу права на життя ...

106. ... Ні перший чоловік, ні другий озброєний не був і не становив небезпеки для поліціянтів, які здійснювали арешт, чи інших осіб, про що цим поліціянтам мало б бути відомо на підставі наявної у них інформації. У всякому разі, зустрівши обох чоловіків в селі Лезура (Lesura), вони — принаймні майор Ґ., — побачили, що ті були неозброєні й не виявляли жодних ознак загрозливої поведінки.

107. З огляду на зазначене вище, Суд вважає, що в обставинах, які були в цій справі, будь-яке застосування сили з потенційно смертельними наслідками підпадало під заборону статті 2 Конвенції, попри ризик того, що п. Анґелов (Angelov) і п. Петков (Petkov) могли втекти. Як заявлено вище, застосування потенційно смертельної сили не можна визнати за «абсолютно необхідне», коли відомо, що особа, яка підлягає арешту, ніяк не загрожує життю чи здоров'ю (threat to life or limb) і не підозрюється в скоєнні насильницького злочину.

 

«Візер проти Австрії» (Wieser v Austria), 2293/03, 22 лютого 2007 року.

 

40. У цьому випадку Суд передовсім відзначає, що заявникові у цій справі не просто наказали роздягтися, але його роздягли поліціянти тоді, коли він перебував в особливо безпорадному становищі. Навіть якщо не зважати на твердження заявника, — яке не знайшло підтвердження в національних судових органах, — немовби йому тоді ще й зав’язали очі, Суд робить висновок, що сама процедура була заходом, пов’язаним з настільки широким втручанням та потенційним приниженням гідності, що застосовувати його без дуже переконливої причини було б не слід. Проте якихось доводів, що свідчили б про конечну потребу в повному особистому огляді (strip search) та його обґрунтованість з міркувань безпеки, наведено не було. Суд у зв’язку з цим зазначає, що в заявника, який вже мав на собі наручники, шукали зброю, а не наркотики чи якісь інші дрібні предмети, які важко помітити під час простого особистого обшуку (simple body search) без повного роздягання заявника.

41. З огляду на сказане вище, Суд вважає, що за конкретних обставин цієї справи повний особистий обшук заявника при здійсненні заходу поліційного втручання в помешканні заявника становив необґрунтовану форму поводження достатньо суворого для того, щоб відповідно до змісту статті 3 Конвенції попадати до категорії «такого, що принижує гідність».

 

«Фахріє Чалішкан проти Туреччини» (Fahriye Çaltçkan v Turkey), 40516/98, 2 жовтня 2007 року.

 

42. В цій справі зовсім не має значення, було чи ні подібне поводження результатом висловленої агресії або ж ляпасу з боку заявниці... Важливо встановити, чи застосована комісаром С. Ч. сила була необхідною та пропорційною з врахуванням того, що Суд приділяє у зв’язку з цим надзвичайно важливе значення тілесним ушкодженням, які вона спричинила, та обставинам, за яких цих ушкоджень завдано...

43. У цьому контексті Суд готовий припустити, що комісар С. Ч. міг вдатись до дій, щоб вгамувати заявницю, яка, ймовірно, перебувала в надзвичайно збудженому стані на той момент. Однак він не зупинився на цьому, хоч і йшлось про жінку, яка була одна в комісаріаті поліції, куди її доставили через дрібну профспілкову проблему. Суду також складно зрозуміти точні обставини, які могли спонукати цю жінку до рукопашного бою з комісаром поліції, оскільки ніщо в матеріалах справи не вказує на те, що вона була схильною до насильства.

Хай там як, навіть під впливом ляпасу комісар, який перебував в оточенні своїх підлеглих, мав реагувати з надзвичайною стриманістю та, поза всяким сумнівом, інакше, аніж позбавляти заявницю свободи терміном на п’ять діб.

В цьому випадку йдеться про таке, що принижує, поводження, яке може спричинити відчуття страху та непропорційної вини і яке, отже, не може слугувати виправданням застосування сили в необхідному обсязі...

44. Тому в цій справі є значне порушення статті 3 Конвенції.

ii. Помірність

«Ранінен проти Фінляндії» (Raninen v Finland), 20972/92,16 грудня 1997 року.

 

56. ... застосування наручників звичайно не породжує питань з огляду на статтю 3 Конвенції в разі, якщо до такого засобу вдаються в зв’язку з законним арештом або взяттям під варту і при цьому нема застосування сили чи виставлення на загальний огляд, що виходить за межі такого, що за відповідних обставин обґрунтовано вважалося б за необхідне. У зв’язку з цим важливо встановити, чи є підстави вважати, що відповідна особа спробує чинити опір арештові або втекти, завдати тілесних ушкоджень, щось зламати чи знищити докази.

 

«Скавуццо-Гаґер проти Швейцарії» (Scavuzzo-Hager v Switzerland), 41773/98, 7 лютого 2006 року

 

61. Навіть коли припустити, що боротьба між П. та двома поліціянтами і сусідом, що прийшов на допомогу, погіршила стан здоров’я П., Суд вважає, що для того, щоб покласти міжнародну відповідальність на державу-відповідача треба, щоб поліціянти мали достатню можливість усвідомити, що П. перебував у вразливому стані, що вимагало підвищеного рівня обережності під час вибору «звичайної» техніки здійснення арешту...

62. Однак у цій справі Суд здивований тим фактом, що двох поліціянтів не допитали щодо цього. Водночас з судово-медичної експертизи, зробленої Цюрихським університетом 21 січня 1997 року, постає очевидним, що обоє поліціянти не мали можливості усвідомити, що вразливість П. була такою, що найменше застосування сили до нього могло спричинити фатальні ускладнення.

63. Враховуючи викладене вище Суд, вважаючи, що не має жодних підстав піддавати сумніву висновки експертів, проголошує, що твердження, згідно з яким смерть П. була спричинена застосуванням сили службовцями поліції, є необґрунтованим.

4. Обов’язок навести причини

а. Достатність інформації

«Фокс, Кемпбелл і Гартлі проти Сполученого Королівства» (Fox, Campbell and Hartley v United Kingdom), 12244/86; 12245/86; 12383/86, 30 серпня 1990 року.

 

41. Після взяття під варту пана Фокса, пані Кемпбелл та пана Гартлі співробітник поліції, що здійснював арешт, просто повідомив їм, що їх арештовано на підставі частини (1) статті 11 Закону 1978 року за підозрою в їхній належності до терористів... Узята сама по собі одна лиш вказівка на юридичні підстави для арешту не є достатньою для цілей пункту 2 статті 5.

Однак після арешту поліція допитала всіх заявників з приводу підозр щодо їхньої причетності до конкретних злочинних дій та належності до організацій, оголошених поза законом. Немає підстав вважати, ніби ці допити були такими, що не дозволяли заявниками зрозуміти, за що їх заарештовано. Причини, з яких їх підозрювали в тому, що вони є терористами, були доведені до них в такий спосіб у ході допитів.

 

«Дикме проти Туреччини» (Dikme v Turkey), 20869/92,11 липня 2000 року.

 

55. ... перший заявник ... стверджував, що службовці, які почали допит, були членами підрозділу «анти-Дев-Соль» ... і що після першого допиту, близько 7 години вечора, працівник секретної служби залякував його, кажучи: «Ти належиш до «Деврімчі Соль» (Devrimci Sol), і, якщо не повідомиш нам, що нам потрібно, то тебе звідси винесуть уперед ногами!».

56. На думку Суду, ці слова досить точно вказували на підозри щодо першого заявника. Отож, зважаючи при цьому на те, що відповідна організація була заборонена законом, і на причини, які він, можливо, мав для того, щоб не виказати себе і боятися поліції (його сестру було вбито в сутичці з поліцією ...), Суд вважає, що пан Дикме на цьому етапі мав чи міг би вже зрозуміти, що його підозрюють у причетності до заборонених видів діяльності, подібних до тих, якими займалася «Дев-Соль»...

 

«Г. Б. проти Швейцарії» (H B v Switzerland), 26899/95, 5 квітня 2001 року.

 

48. ... негайно після арешту заявника 12 травня 1993 року його письмово повідомили про різні правопорушення, в яких його підозрювали. Окрім того . суддя-слідчий усно повідомив заявникові про обвинувачення, висунуті компанії Б., та й він дійсно добре знав про інтерес органів кримінального переслідування до компанії. Усі ці відомості дали заявникові змогу в день його арешту подати власноручно написану скаргу до апеляційного суду кантону Солотурна (Solothurn) ...

49. Пам’ятаючи про те, що заявник, будучи членом правління та керівником компанії Б., знав про фінансове становище компанії як фахівець, Суд вважає, що заявника після арешту було належним чином повідомлено про «основні правові та фактичні підстави його арешту з тим, щоб він міг, якщо [вважав, що] треба, оскаржити в суді його правомірність» ...

b. Невідкладність дій

«Мюррей проти Сполученого Королівства» (Murray v United Kingdom), 14310/88, 28 жовтня 1994 року.

 

76. ... службова особа, що здійснювала арешт, — капрал Д., окрім проголошення необхідних за законом офіційних слів про арешт, також назвала пані Мюррей статтю Закону 1978 року, згідно з якою здійснювався арешт. Вказівка тільки на правову підставу арешту сама по собі не є достатньою для цілей пункту 2 статті 5. ...

77. ... На думку Суду, пані Мюррей мало бути очевидним, що її допитують з приводу її можливої причетності до збору коштів на придбання зброї для Тимчасової ІРА її братами в США. Звичайно, говорячи словами судді, що розглядав справу, «ніякого детального допиту з приводу збору нею грошей не було», однак, як відзначили національні суди, сталося це через відмову пані Мюррей відповідати на будь-які запитання, крім запитання про те, як її звуть. ...Отож Суд вважає, що причини її арешту були достатньою мірою доведені до її відома під час допиту.

78. Пані Мюррей була заарештована в своєму будинку о 7 годині ранку й допитана в армійському центрі того ж дня між 8:20 і 9:35 ранку. У контексті справи цей інтервал не можна вважати таким, що виходить за рамки обмежень у часі, визначених поняттям негайності в пункті 2 статті 5. ...

 

«Дикме проти Туреччини» (Dikme v Turkey), 20869/92,11 липня 2000 року.

 

56. ... У будь-якому разі інтенсивність і частота допитів також дають змогу припустити, що вже на першому з них, який [розпочався за кілька годин після арешту, о 7:30 ранку, і] тривав до 7 вечора чи трохи пізніше, пан Дикме міг би набути деякого уявлення про те, в чому його підозрюють. ... Часових обмежень, які встановлює поняття негайності в пункті 2 статті 5, ... було, таким чином, дотримано, зокрема, з огляду на те, що перший заявник якоюсь мірою сприяв продовженню відповідного періоду, не називаючи себе.

5. Припровадження до судді

а. Значення терміну «суддя»

«Ніколова проти Болгарії» (Nikolova v Bulgaria) [GC], 31195/95, 25 березня 1999 року.

 

49. ... Перш ніж говорити, що «посадова особа» здійснює «судову владу» за змістом [пункту 3 статті 5] ..., вона має задовольняти певні умови, що забезпечують затриманій особі захист від довільного і необґрунтованого позбавлення свободи ...

Отож «посадова особа» повинна бути незалежною від виконавчої влади та сторін. У зв’язку з цим істотними є формальні ознаки об’єктивності на момент прийняття рішення про затримання: якщо на той час видається, що «посадова особа» може згодом вступити в подальше кримінальне переслідування від імені органу обвинувачення, то незалежність і неупередженість такої особи можуть сприйматися як такі, що викликають сумнів. ... «Посадова особа» має заслухати особу, припроваджену до нього, особисто та перевірити з застосуванням правових критеріїв, чи обґрунтоване її тримання під вартою, чи ні. Якщо обґрунтованість не буде встановлена у такий спосіб, то ця «посадова особа» повинна мати повноваження видати обов’язкову для виконання постанову про звільнення затриманого ...

50. ... Після її арешту 24 жовтня 1995 року заявниця була припроваджена до слідчого, який не мав повноважень приймати правомірні рішення щодо її тримання під вартою і не був процесуально незалежним від прокурора. Крім того, не було ніяких юридичних перешкод для того, щоб він виступав як обвинувач на судовому процесі проти заявниці. ... Отже, слідчого не можна було вважати за «посадову особу, якій закон надає право здійснювати судову владу» за змістом пункту 3 статті 5 Конвенції. Заявницю не заслухав прокурор. У будь-якому випадку прокурор, який міг згодом діяти як сторона кримінального провадження проти пані Ніколової ..., не був достатньо незалежним і безстороннім за змістом пункту 3 статті 5…

 

«Г. Б. проти Швейцарії» (H B v Switzerland), 26899/95, 5 квітня 2001 року.

 

62. ... Суд вважає, що, коли слідчий суддя ухвалив рішення про арешт заявника та його взяття під варту, видається, що, якби його справу було передано для судового розгляду в окружний суд, то слідчий суддя, який видав постанову про його тримання під вартою до суду, мав би «право вступити в подальше кримінальне провадження як представник органу обвинувачення». .

64. Отже, на тій підставі, що заявник не постав перед «посадовою особою, якій закон надає право здійснювати судову владу», Суд вважає, що мало місце порушення пункту 3 статті 5 Конвенції.