§ 4. Мистецтво як художній твір. Зміст і форма художнього твору

Художній твір є результатом складного творчого процесу, який у сприйнятті виступає як нерозривна цілісність. Однак теоретичний аналіз повинен зруйнувати цю цілісність, щоб розкрити таїну її внут­рішньої структури. Здійснюючи такий аналіз твору мистецтва, ми виявляємо у ньому перш за все сторону змістовну і сторону формаль­ну. Який же є принцип їхнього розрізнення?

Передусім зазначимо, що між змістом і формою немає демаркацій­них ліній. Більш того, у творі мистецтва все є формою (тому що в речовому його складі немає нічого, окрім слів, рухів, кольорів, об’ємів, звуків) і водночас все є змістом (тому що в кожному елементі його форми та в усіх їхніх обрисах міститься певний внутрішній поетичний смисл, деяке виразне значення). Тому розрізнювати зміст і форму мож­на лише так, як розрізнюються значення і знак, — як духовне напов­нення, духовний смисл, духовна інформація, що подана у даному творі, і як матеріальне втілення цієї інформації, цього значення, цього смислу в слові, звуці, русі, малюнку, кольорі, об’ємі. Важливо підкрес­лити, що зміст твору мистецтва знаходиться саме у цьому творі, а не поза ним — у реальному світі, або у свідомості митця. Зміст твору виступає як смисл його форми, значення складаючої її системи знаків, духовна інформація, що поширена по всій образній площині твору і має здатність випромінювання.

Разом з тим і зміст, і форма мають свою внутрішню структуру, котру нам належить розкрити.

Подвійна пізнавально-оціночна природа художньої інформації ви­ступає у змісті конкретного твору як діалектична єдність теми і по­етичної ідеї цього твору. Відразу звернемо увагу на неможливість, як це трапляється, ототожнення поняття «тема» і поняття «сюжет». Спра­ва в тому, що сюжет — це конкретна подія, яка зображується в романі, картині, п’єсі або фільмі, це конкретна дія і взаємодія героїв твору. Коли ж мова йде про тему художнього твору, то мається на увазі деяка життєва проблема (моральна, політична, релігійна, філософська, есте­тична), яка тлумачиться в цьому творі, життєве питання, яке у ньому поставлене і на котре він так чи інакше відповідає. Скажімо, «тайна вечеря» — сюжет, що неодноразово вибирався живописцями, але він приваблював митців не сам по собі, а тому що саме у «тайній вечері», у цьому сюжеті з необхідною мистецтву гостротою та очевидністю розкривається велика тема — тема довіри і зради.

Уже звідси можна констатувати, що поняття «тема» визначає щось загальне і загальнозначуще, а «сюжет» — щось одиничне і конкретне; сюжет — це зовнішня дія, яку ми безпосередньо сприймаємо, коли дивимося на картину, сцену, екран або читаємо повість, а тема — внут­рішній смисл цієї дії, котрий нам потрібно зрозуміти, але який не можна ані побачити, ані почути; нарешті, сюжет є фізичним, мате­ріальним процесом, відтвореним засобами мистецтва, а тема — це духовна проблема, яка поставлена рухом самого суспільного життя, духовна колізія (моральна, релігійна, філософська та ін.) людських взаємовідносин.

Ми вже бачили, що мистецтво є здатним відбивати і пізнавати будь- які матеріальні явища і процеси, але вони цікавлять його не самі по собі, а лише у тій мірі, в якій вони поєднані з духовним змістом люд­ського життя. Тому ані фізична, ані матеріальна, ані біологічна, ані економічна, ані технологічна проблеми безпосередньо не можуть ста­ти темою художнього твору. Якщо тема будь-якої інженерної конструк­ції визначається тим матеріально-технічним завданням, яке вирішує інженер, будівник, робітник, то тема архітектурної споруди або ху­дожньо сконструйованого предмета — це його суспільна функція, тобто соціальне призначення даної технічної конструкції (наприклад, функція жилого будинку, палацу культури, храму тощо). Такий саме характер має тема художнього твору і в тих випадках, коли мистецтво звертається до зображення явищ природи або речей: саме соціально значуще до них ставлення, а не власне їхнє буття завжди виступає у темі пейзажу або натюрморту в живописі, пейзажній ліриці в поезії і музиці. Це може бути тема самотності або тема бунту, тема підкорен­ня людиною природи або тема її поєднання з природою, але завжди це якийсь аспект взаємовідносин людини й оточуючого світу. Тема на­тюрмортів А. Матісса — це захоплення людини красою яскравого багатобарвного світу, а тема натюрмортів Р. Гуттузо — ставлення людини до плодів і засобів власної праці. Тому французький митець будує сюжет натюрморту на взаємозв’язку лимонів, золотих рибок і декоративної тканини, а італійський майстер — на співвідношенні картоплі, корзини і кліщів.

Таким чином, віддзеркалюючи духовний зміст суспільного життя, тематичний шар виявляється шаром змісту мистецтва, тоді як сю­жет є шаром художньої форми, образною конкретизацією теми. Ось чому у творах пригодницького й детективного жанрів гострота та роз­важальність сюжету бувають зворотно пропорційними багатству і гли­бині змісту, а твори, сюжет яких є гранично простим і не дуже цікавим, виявляються досить часто дуже й дуже змістовними.

Яким би значущим не був зміст теми художнього твору, вона сама не може вичерпати його художню цінність. Справа в тому, що одна і та ж тема може зовсім по-різному тлумачитися. Порівнявши, наприклад, вирішення «теми Дон Жуана» у Ж. Б. Мольєра, Дж. Н. Г. Бай- рона і О. С. Пушкіна, або теми «нової людини» у романах І. С. Турге- нєва, М. Г. Чернишевського і Ф. М. Достоєвського, або теми приниз­ливої для людей рабської праці у творах І. Ю. Рєпіна і Н. О. Касаткіна, Г. Курбе і К. Меньє, ми чітко визначимо, що тема твору — це лише один бік його змісту, другий же бік — осмислення теми художником, її тлумачення, її конкретна ідейно-поетична інтерпретація. Тема твору мистецтва, про що вже йшлося, це тільки питання, що поставив худож­ник, життєва проблема, яка його зацікавила. Вирішуючи цю проблему, митець перетворює тему свого твору в поетичну ідею, і тільки таке перетворення несе в собі всю повноту художнього змісту.

Діалектика художнього змісту обумовлює діалектичну структуру художньої форми, що його втілює. Форма не є самостійно існуючим предметом, а виступає стороною конкретного цілого, другою сто­роною якого є зміст. «Очищення» форми від змісту може бути здій­снене тільки в абстракції, тільки в теоретичному аналізі. Немає ніяких способів, за допомогою яких можна було б реально отримати, напри­клад, форми руху матерії без самої матерії, форми державної влади без самої влади, форми мислення без самих думок. У реальному існуван­ні будь-яких предметів, явищ, процесів форма є невід’ємною від зміс­ту, бо вона є не що інше, як оформленість цього змісту.

Форма кожного художнього твору є сукупністю багатьох компонен­тів. До них належать сюжет, композиція, ритм, пластика, колорит, мелодія, гармонія, рима тощо. Аналіз усіх цих елементів художньої форми показує, що вони по-різному пов’язані зі змістом і матеріалом. Для прикладу розглянемо картину Л. Рембрандта «Блудний син». її зміст розкривається перш за все у драматичному сюжеті і психологічно поглиблених характерах персонажів. Без цих елементів форми даний твір взагалі б не міг існувати, саме вони є безпосередньою образною конкретизацією його змісту. Очевидним є і те, що певні моменти по­етичного змісту картини проявляються і в її композиції, її кольоровому устрою, її світлотіньовій «партитурі», навіть в її розмірі і формі, — тільки завдяки цьому той, хто дивиться, з першого погляду відчуває драматичну напругу події і одночасно її заключне примирення. Однак необхідно визнати, що барвносвітлове рішення полотна і всі інші його зовнішні особливості перебувають у більш тонкому і віддаленому зв’язку з його змістом, ніж сюжет і характери діючих осіб. Тому, хоча чорно-біла репродукція нескінченно збіднює твір, вона все ж дає мож­ливість осягнути його основний художній смисл.

Безпосередньо колорит картини є пов’язаним з особливостями її матеріалу — олійного живопису. Кольоровий устрій полотна залежить від кольорової та світлової сили олійних фарб, від густоти, пастозної фактури барвного тіста, від його здатності кластися мазком та від іншої його здатності — перекривати один колір іншим так, щоб нижній ко­льоровий шар просвічував крізь прозору плівку верхнього (так зване «лесування»). Тому, якщо б ми уявили собі «Блудного сина» виконаним у техніці фрески або мозаїки, темперою або аквареллю, колорит твору виявився б зовсім іншим; проте його сюжет і характери героїв суттєво не змінилися б, бо ці елементи художньої форми вельми віддалено пов’язані з особливостями матеріалу. Зв’язок цей безсумнівно існує — достатньо зауважити, що лише олійний живопис за його властивості дозволяє дати таку тонку і складну психологічну характеристику лю­дині і створити такі трепетно-нюансовані обставини події, які є необ­хідними у «Блудному сині». Не випадково живопис навчився відтво­рювати неповторно-індивідуальне і миттєве в людині і природі (пси­хологічний портрет, пейзаж імпресіоністів) лише тоді, коли оволодів олійними фарбами. І все ж є безсумнівним, що зв’язок сюжету і харак­терів з матеріалом живопису не є настільки прямим і однозначним, як зв’язок даних елементів форми зі змістом картини. Ті ж самі законо­мірності можна виявити і в поезії, і в музиці.

Отже, поєднання духовного змісту мистецтва з матеріалом здійснюється у різних шарах, або рівнях, форми різним способом: у «верхньому» шарі вплив матеріалу виявляється більш сильним, ніж вплив змісту, у «нижньому», глибинному, шарі форма відносно менше залежить від характеру матеріалу і більш безпосередньо пов’язана зі змістом. Елементи форми, що знаходяться у «нижньому» шарі, і створюють внутрішню форму мистецтва, а елементи, що лежать у «верхньому» шарі, — зовнішню його форму. До перших належать сюжет і характери, взаємозв’язок яких є образною структурою худож­нього змісту, образним засобом його розвитку; до других належать усі зображувально-виразні засоби мистецтва, які важко перелічити, бо в кожному виді мистецтва вони своєрідні і різнопланові; у цілому ж зов­нішня форма — це безпосередня чуттєва реальність художнього зміс­ту або конкретно-чуттєвий засіб його матеріального втілення.

Такою є складна побудова художньої форми. Процес матеріалізації художнього змісту у формі можна уподібнити рухові з глибини на по­верхню; поступово розливаючись по всіх «рівнях» форми, зміст за­нурюється на кожному з них у всі її «чарунки» і «клітинки». Сприй­няття ж твору мистецтва іде зворотнім шляхом: ми схоплюємо перш за все шар зовнішньої форми, оскільки тільки його можна безпосеред­ньо побачити і почути, і осягаємо образний смисл чуттєво сприйнятих нами споріднень звуків, слів, кольорових плям, об’ємів, а потім, по­ступово проникаючи у глибини твору, схоплюємо смисл внутрішньої його форми. У результаті — уся повнота художнього змісту виявляєть­ся охопленою нашим переживанням і розумінням. Так побудова худож­нього твору визначає характер його сприйняття.

 

Питання для самоконтролю

1. Характеристика процесу формування художньо-образного мислення.
2. Основні функції мистецтва.
3. Характеристика художнього образу.
4. Поняття змісту та форми в мистецтві