Розділ 16 Законодавство України про свободу совісті та релігійні організації - § 3. Відповідальність за порушення законодавства про свободу совісті та релігійні організації
§ 3. Відповідальність за порушення законодавства про свободу совісті та релігійні організації
Конституція України та чинне законодавство, яке конкретизує конституційні положення, чітко визначають юридичну ємність права громадян України на свободу совісті та віросповідання. Встановлюються також обов’язки громадян, релігійних організацій, державних інституцій та їх обсяг щодо дотримання правових норм діяльності у сфері релігійного життя. У правовій системі нашої держави впроваджено сучасні механізми захисту всієї сукупності державних, громадських та національних інтересів від протиправних посягань. Оскільки в Україні конституційно встановлено такий правовий режим діяльності релігійних організацій, за яким церква і релігійні організації відокремлені від держави, в правовій системі не використовується поняття релігійного правопорушення, яке відтворює державний статус певної релігії. Правові норми не передбачають виключного захисту норм релігійного життя якоїсь конкретної конфесії, тому що жодна релігія не може бути визнана державою як обов’язкова. У нормативних актах реалізується конституційний принцип захисту всієї багатоманітності законних проявів релігійного життя. Тому за порушення законодавства про свободу совісті та релігійні організації передбачаються стандартні, однакові для усіх громадян України види санкцій, незалежно від ставлення до релігії або належності до релігійної організації. Цивільний процесуальний кодекс України (ст.100), Кримінально-процесуальний кодекс України (ст. 16) визнають відповідно цивільну процесуальну правоздатність усіх громадян України, утверджують здійснення правосуддя на засадах рівності громадян перед законом і судом. Стосовно порушень юридичних норм у сфері релігійного життя зазначимо, що залежно від спрямованості протиправних дій щодо обсягів конституційних прав громадян України на свободу совісті і віросповідання ці дії набувають форм обмеження прав на свободу совісті та віросповідання або перевищення законних меж їх реалізації. Особливого значення в діяльності правоохоронців набуває попередження злочинів у площині практичної реалізації зазначених прав, а також припинення таких суспільно небезпечних дій, які загрожують громадському порядку, здоров’ю і моральності громадян.
У разі встановленого порушення норм права у зв’язку з функціонуванням релігій в Україні залежно від характеру протиправних дій настає притягнення до певного виду відповідальності: дисциплінарної, цивільно-правової, адміністративної, кримінальної. Звернемо особливу увагу на кримінальну відповідальність, оскільки конкретні випадки застосування інших видів відповідальності за порушення чинного законодавства розглядались раніше.
Кримінальний кодекс України, який набув чинності з 1.09.2001 р., більш детально, ніж Кримінальний кодекс 1960 р., криміналізує протиправні дії проти свободи совісті і віросповідання та відповідно диференціює злочини у сфері релігійного життя України. Безпосередньо встановлюють відповідальність за злочинні порушення прав громадян на свободу віросповідання статті 161, 178, 179, 180, 181, які викладено у розділі V Особливої частини КК «Злочини проти виборчих, трудових та інших особистих прав і свобод людини і громадянина». Відповідальність (та обставини, що її обтяжують) за злочинні порушення чинного законодавства України у зв’язку з нестандартними проявами релігійності або антирелігійності передбачається також статтями 67 (п. 3), 110 (п. 2), 258 та 442 КК України.
Слід також наголосити, що протизаконна діяльність у сфері релігійного життя може мати різні прояви і бути пов’язаною з загальнокримінальною злочинністю. Такі прояви в правозастосовній практиці України розцінюються як порушення норм кримінального права і караються за Кримінальним кодексом України залежно від кваліфікуючих ознак злочину. Серед таких протиправних дій, пов’язаних із суспільно небезпечною діяльністю віруючих та релігійних організацій, можуть бути шахрайство, групові порушення громадського порядку, нищення, руйнування чи псування пам’яток історії або культури, ввезення, виготовлення або розповсюдження творів, що пропагують культ насильства і жорстокості, ухилення від сплати податків, зборів, інших обов’язкових платежів тощо.
Так, ст. 161 КК України «Порушення рівноправності громадян залежно від їх расової, національної належності або ставлення до релігії» визначає як злочинні не лише власне порушення рівноправності громадян залежно від їх ставлення до релігії, але й розпалювання релігійної ворожнечі, пропаганду ненависті до громадян, що сповідують іншу релігію, пов’язане з віросповідною приналежністю приниження гідності людини, обмеження конституційних прав громадян у зв’язку з їх релігійними переконаннями; встановлення привілеїв певним категоріям громадян за релігійними ознаками.
Кримінальна відповідальність настає також за пошкодження релігійних споруд чи культових будинків (ст. 178 КК України) за незаконне утримування, осквернення або знищення релігійних святинь (ст. 179 КК України) за перешкоджання здійсненню релігійного обряду (ч. 1 ст. 180 КК України). Частиною 2 ст. 180 карається і примушування священнослужителя шляхом фізичного або психічного насильства до проведення релігійного обряду.
Кримінальним кодексом також передбачається відповідальність організацій або керівництва певних релігійних груп за посягання на здоров’я людей під приводом проповідування релігійних віровчень чи виконання релігійних обрядів (ст.181 КК України); за умисні дії, вчинені з метою зміни меж території або державного кордону України на порушення порядку, встановленого Конституцією України, а також за публічні заклики чи розповсюдження матеріалів із закликами до вчинення таких дій, тобто за посягання на територіальну цілісність і недоторканність України (ст.110 КК України); за терористичний акт, вчинений з метою привернення уваги громадськості до певних релігійних поглядів, а також погроза вчинення зазначених дій з тією самою метою (ст. 258 КК України); за геноцид, тобто діяння, умисно вчинене з метою повного або часткового знищення будь- якої національної, етнічної, расової чи релігійної групи шляхом позбавлення життя членів такої групи чи заподіяння їм тяжких тілесних ушкоджень, створення для групи життєвих умов, розрахованих на повне чи часткове її фізичне знищення, скорочення дітонародження чи запобігання йому в такій групі або шляхом насильницької передачі дітей з однієї групи в іншу, а також публічні заклики до геноциду, виготовлення матеріалів із закликами до геноциду з метою їх розповсюдження або розповсюдження таких матеріалів (ст. 442 КК України).
Права громадян України на свободу совісті і віросповідання враховуються також у законах України, що встановлюють правовідносини в різних сферах суспільного життя. Зокрема, є такі положення в Законі України «Про загальний військовий обов’язок і військову службу». Відповідно до міжнародних правових актів громадяни України, що досягли призовного віку, мають право на проходження альтернативної (невійськової) служби у разі, коли релігійні настанови певної конфесії не дозволяють вдаватися до будь-яких насильницьких дій, тримати зброю у руках. Організаційно-правові засади такої служби встановлює Закон України «Про альтернативну (невійськову) службу». Спеціальний додаток до нього дає вичерпний перелік тих релігійних організацій, доведена належність до яких є підставою для проходження альтернативної служби.
Питання до самопідготовки
1. Які конституційні норми гарантують забезпечення прав віруючих?
2. Який основний нормативний акт регулює відносини між державою, церквою та віруючими?
3. Які можуть бути законні підстави для відмови релігійній організації у реєстрації?
4. Як ви ставитесь до спроб увести викладання релігійних предметів у середній та вищій школі?
5. Чи може належність до якоїсь конфесії впливати на цивільно-правовий, цивільно-процесуальний чи кримінально- процесуальний статус фізичної або юридичної особи?
6. За яких умов можлива заміна військової служби альтернативною?