§ 4. Даосизм

Даосизм виник в Китаї в VI—V ст. до н. е. Його за­сновником вважається легендарний мудрець Лао Цзи, тобто «старий вчитель». Вважається, що він народився у віці 72 років, мав великі вуха (що в Китаї є ознакою вели­кого розуму) і бородавки на обличчі (ознака величної долі). За версією даосів, він прожив більше 200 років, хоча свідків його смерті не було.

Головними категоріями даосизму є поняття дао (шлях), яке має безліч різних значень, і де — особистий обов’я­зок людини. Лао Цзи приписують авторство головного канонічного твору даосів «Дао де-цзин» — книги про дао і де. Категорію дао залежно від контексту слід розуміти або як Велике Дао — універсальний закон всесвіту, або як природу в цілому, яка перебуває в невпинному спон­танному русі, з якої походять всі істоти і речі, але її саму ніхто не створював, або як універсальну необхідність, якій підкоряється воля всесвіту, навіть воля неба, або як джерело енергії та життєвої сили.

Даоси пропонують досить ексцентричну філософію життя, засновану на принципі бездіяльності — у вей. До­сконала людина має бути відстороненим, бездіяльним спостерігачем, що не втручається в активне життя. Вва­жається, що для усвідомлення справжнього порядку все­світу людина не повинна порушувати природний хід подій. Це можливо лише тоді, коли вона веде макси­мально пасивний, споглядальний спосіб життя, намага­ючись вслухатися в дао. Тоді відкривається, що всі речі та явища повертаються до свого початку, що за видими­ми хаотичними змінами існує постійність.

Деякі висловлювання Лао-цзи викликають подив. Вважається, що потяг до практичних знань є навіть шкід­ливим, а «вільний від знань ніколи не буде хворіти». Без­діяльність є вищою фазою розвитку особистості, бо коли людина дійде стану повної бездіяльності, то не буде й того, що не було б зроблено. Згідно з вченням Лао Цзи, взірцем керівника держави або службовця є «той, хто лю­бить свій народ». Але цей керівник або службовець теж має бути бездіяльним: «Коли правитель нічого не робить, народ стає кращим. Коли всі стануть бездіяльними, на землі настане спокій та врівноваженість».

У даосизмі важливу роль відіграють жерці, є специ­фічний культ, пов’язаний з аскетичною практикою. У даосів культові дії спрямовані перш за все на пізнання таємниць майбутнього за допомогою астрології. Вони вважали, що всі хвороби є покаранням людини за її власні гріхи та гріхи своїх пращурів.

Даосизм запропонував незвичайну концепцію досяг­нення безсмертя. Вважалося, що безсмертя можливе за таких умов:

1)  правильного харчування («ці») — відмови від м’я­са та вина, від грубої їжі та прянощів, від овочів та зерна, переходу до вживання отварів та пілюль, які виробля­ються з кори дерев, сухого моху тощо, до харчування слиною, сяйвом сонця, світлом місяця та зірок;

2)   «обмежування серця» — людина повинна вміти контролювати емоції та пристрасті;

3)  особливого комплексу фізичних вправ;

4)   здійснення за життя 1200 (у деяких джерелах 2000) добродійних вчинків.

Внаслідок дотримання цих умов та вимог людина може поступово повернутися до безтурботного стану, в якому вона перебувала у череві своєї матері. Вважається, що аж вісім послідовних даосів таким чином досягли безсмертя і стали басянь — героями.