Розділ 5 Загальна характеристика національних релігій. Ранні національні релігії

 

§ 1. Загальна характеристика національних релігій

Розшарування суспільства на класи спричинило зміни у релігійній діяльності людей. На зміну старим релігіям прийшли нові. За своїм змістом вони були складніше релігій первісного суспільства, тому їх вважають розви­нутими. Усі розвинуті релігії можна поділити на три ос­новні підгрупи: ранні національні релігії, пізні національні релігії і світові релігії. Кожна з підгруп складає особливий тип або особливу форму розвинутих релігій. Порівняно з первісними розвинуті релігії мають певні нові риси.

По-перше, у цих релігіях головними об’єктами релі­гійного поклоніння стали вже не духи, а боги. Боги, в уявленні віруючих, — це свого роду «удосконалені духи», що сконцентрували владу як над природними стихіями і речами, так і над людьми. За цими релігійними переко­наннями саме боги освячують і захищають існуючий соціальний устрій.

По-друге, класове розшарування суспільства обумо­вило появу церкви як особливого ідеологічного апарату пануючого класу. Церква здійснювала збирання коштів на свої потреби, контролювала дотримання віруючими релігійних обрядів, пропагувала і насаджувала силою релігійні ідеї.

Ранні національні релігії. Релігійні вірування ранніх на­ціональних релігій охоплюють своїм впливом верхні і се­редні шари населення в межах однієї національної держа­ви. До ранніх національних релігій належать всі релігії, що у літературі позначаються за допомогою префікса «давньо-»: давньоєгипетська, давньоєврейська, давньо­грецька, давньоперська, давньофінікійська, давньо­римська та ін.

Можна визначити основні риси ранніх національних релігій.

1. Відсторонення офіційного культу від низів суспіль­ства. В усіх цих релігіях до культових дій не допускалися раби, а в окремих випадках — також і частина вільної бідноти (наприклад, у давньоіндійській релігії).

2. Порівняно мала живучість. Древні національні релігії існували лише в межах рабовласницького суспіль­ства. Як тільки рабовласницьке суспільство вичерпувало себе, вичерпували себе і дані релігії; їм на зміну прихо­дили пізні національні або світові релігії.

3. Політеїзм. Усі ранні національні релігії були по­літеїстичними. У величезній кількості богів звичайно виділялася невелика група головних, а серед останніх — верховний бог. Верховний бог шанувався як цар богів і людей, засновник і охоронець законів. Інші головні боги вважалися його помічниками і відповідали за окремі ділянки земного і «загробного» життя.

4.  Зародження вчення про загробне (посмертне) воз- даяння. Це вчення визнає посмертну нагороду для одних людей (праведників) і посмертне покарання для інших (грішників). На ранніх етапах розвитку воздаяння визна­валося не всіма релігіями.

5.  Обов’язковість і складність жертвопринесення. У жертву богам приносили різноманітні продукти і до­машніх тварин, дуже часто практикувалися і людські жертвопринесення.

Ранні національні релігії не збереглися до наших днів, але багато їхніх ідей і обрядів увійшли в сучасні релігії.

Пізні національні релігії. Це такі релігійні вірування, що охоплювали своїм впливом усі соціальні шари насе­лення в межах однієї національності. До цієї релігійної форми належить багато релігій, що існують у наш час: індуїзм, сикхізм, джайнізм (Індія), конфуціанство, дао­сизм (Китай), синтоїзм (Японія), іудаїзм (релігія грома­дян Ізраїлю й осіб єврейської національності в багатьох країнах світу) та ін.

Релігіям цим притаманні певні спільні риси.

1.  Загальнонаціональний вплив, незалежно від соці­альної приналежності. Так, індуїзм, що прийшов у I ст. н.е. в Індії на зміну брахманізмові, у принципі зберіг по­клоніння тим же богам, що і раніше, але був ліквідова­ний поділ індусів на «єдино-» та «двічінароджених».

2. Пристосованість до соціально-історичних змін, завдя­ки чому багато пізніх національних релігій існують понині.

3. Сполучення багатобожжя з єдинобожжям. Біль­шість релігій цих типів є політеїстичними. Але серед них є й монотеїстичні (іудаїзм, сикхізм).

4. Спрощення жертвопринесення. Принесення в жертву худоби, птахів стало рідким явищем або зовсім було скасоване, не кажучи вже про людські жертвопри­несення.

5. Розвиненість вчення про загробне воздаяння. На цьому етапі розвитку релігії уявлення про загробне жит­тя отримали першорядне значення. Обіцянка небесної нагороди за хорошу поведінку у земному житті пошири­лася також на всі верстви населення.