§ 2. Основні соціальні функції та соціальна роль релігії

Під соціальними функціями релігії розуміють характер і напрямок впливу релігії на суспільство в цілому і на ок­ремі його елементи. Згідно з цим виділяють світоглядну, компенсаторну, комунікативну, інтегруючу та дезінте- груючу, нормативно-оцінювальну та регулятивну, куль­турно-освітню, легітимуючу та інші функції релігії.

Світоглядна функція. Своєрідність релігійного світо­гляду полягає в тому, що він відбиває дійсність крізь призму віри в надприродний абсолют — Бога, що одер­жує різні найменування та інтерпретації залежно від ре­лігійної конфесії. Завдяки світоглядній функції релігія допомагає сформулювати сукупність поглядів, норм та цінностей, стереотипів поведінки. Релігійний світогляд включає певне світорозуміння (пояснення світу, місця в ньому людини, сутності природи і т.д.), світовідчуття (емоційне відображення зовнішнього світу, самовідчут­тя людини), оцінку світу і ставлення до нього. Релігій­ний світогляд реалізується в поведінці і взаєминах віру­ючих, у структурі релігійних організацій.

Компенсаторна функція. Зміст даної функції полягає в тому, що релігія створює ефект компенсації практично­го безсилля людини у певних життєво значущих ситу­аціях (природні і соціальні катастрофи, майнові і особистісні втрати тощо), її нездатності свідомо і ефектив­но протистояти цим негативним природним і соціаль­ним процесам, а також керувати складними відносинами в людському бутті. В релігії завжди існують пояснення, чому в житті так часто трапляються нещастя, хвороби, смерть. У цих випадках релігія деякою мірою відволікає людей від реальності і, створюючи певні ілюзії у свідо­мості індивіда, полегшує його страждання, підтримую­чи в людині потребу у відході від дійсності і тих важких проблем, які є в її житті. Важливою властивістю цієї функції є відновлення або створення психологічної рів­новаги, якою знімається стресовий стан. Часто релігія обіцяє: хто багато страждав і був останнім у житті земно­му, той буде насолоджуватися і стане першим у житті вічному після фізичної смерті. Тому земне життя трак­тується як можливість засвідчити свою відданість Богові. Надаючи віруючим певну психологічну допомогу, через цю функцію релігія сприяє підтриманню відносного соціального спокою та стабільності.

Комунікативна функція. Релігія підтримує соціально- груповий зв’язок між віруючими, виступає засобом спіл­кування людей у межах певних релігійних організацій. Спілкування здійснюється насамперед у культовій діяль­ності. Богослужіння в храмі, молитовному будинку, участь у таїнствах, спільна молитва розглядаються як го­ловний засіб спілкування і єднання віруючих з Богом і один з одним. Крім того, у відносно бідних поселеннях храм або інше молитовне приміщення досить часто є єдиним місцем, де мешканці певного населеного пунк­ту можуть збиратися разом не лише заради власне релі­гійного культу, але й для інших суспільно значущих зус­трічей. Позакультова релігійно-церковна діяльність та­кож забезпечує спілкування людей.

Інтегруюча функція. Релігія може виступати в ролі фактора інтеграції окремих суспільних, расових і етніч­них груп, а також суспільства в цілому, підтримуючи і посилюючи певну систему соціальних відносин. Регла­ментуючи поведінку і діяльність індивідів, поєднуючи їхні думки, почуття, прагнення, направляючи зусилля соціальних груп і інститутів, релігія сприяє стабільності даного суспільства. Збираючи одновірців під загальними гаслами і регламентом, релігія сприяє консолідації усіх, хто дотримується її ідей і цілей. Саме завдяки інтегру­ючій функції релігія досить часто виступала могутнім чинником соціально-культурного прогресу, національ- но-консолідуючих та національно-визвольних рухів. Таку роль, скажімо, відігравало ознайомлення язичників у Київській Русі з більш високими взірцями духовної культури християнства, накопичення та систематизація національного духовного досвіду та традицій в історич­них змаганнях за незалежність України і т. ін.

Нормативно-оцінювальна та регулятивна функція. На ранніх етапах розвитку суспільства релігія значною мі­рою відіграє нормативно-оцінювальну та регулятивну роль. Релігійні ідеї, погляди, уявлення, ціннісні установ­ки створюють своєрідні норми соціально припустимої і схвалюваної поведінки, а культова діяльність і релігійні об’єднання виступають регулятивними гарантами їх втілення у повсякденне життя прихильників даної віри. В принципі регулятивна функція покликана перш за все забезпечувати збереження віри за допомогою встанов­лення досить чіткого переліку релігійних норм та цінно­стей. Але, будучи нормативною системою як основою інших суспільно санкціонованих способів життя, релігія певним чином упорядковує думки і прагнення людей, їхню діяльність далеко за межами власне релігійного культу, досить часто намагаючись підмінити собою пра­вове оцінювання і регулювання. Хоча для більшості розви­нених демократичних країн такі намагання не припуска­ються їхніми конституціями, однак все ще існує досить ве­лика кількість країн, де правові системи продовжують орієнтуватися на релігійні приписи, норми та оцінки (мусульманські країни, Ізраїль, Індія). Крім того, деякі новітні релігійні течії авторитарного та тоталітарного типу намагаються відновити верховенство специфічних для цих течій норм та оцінок над загальними правовими нормами, що існують у тій або іншій країні. Звичайно, це ставить під загрозу існування єдиного і стабільного правопорядку в даній країні і тим самим створює суттє­ву загрозу для суспільства в цілому.

Крім основних функцій, релігія в різний час виконува­ла і продовжує виконувати певні нерелігійні функції, обу­мовлені тією конкретно-історичною ситуацією, в якій функціонує відповідне релігійне об’єднання. Можна ви­ділити, у першу чергу, такі нерелігійні функції: політичну, економічну, виховну, культурно-освітню і т. ін. Ці функції релігії здійснюються не ізольовано, а в комплексі і вияв­ляються як у суспільстві в цілому, так і на рівнях окремих соціальних груп і верств, окремих особистостей. Саме на­явність нерелігійних функцій не дає можливості одно­значно оцінювати роль релігії у житті суспільства, адже об’єктивне значення релігії суттєво залежить від головно­го історичного вектору її функціонального спрямування. Місце і роль окремих соціальних функцій релігії постійно змінюються залежно від зміни суспільних умов і, у першу чергу, від рівня добробуту, освіти і культури народу на кожному новому етапі історичного розвитку.