Розділ 1 Загальна характеристика релігієзнавства PDF Печать
Рейтинг пользователей: / 2
ХудшийЛучший 
Учебные материалы - Релігієзнавство ( за ред. В.Д. Титова )

Розділ 1 Загальна характеристика релігієзнавства

 

§ 1. Предмет, основні розділи та методологія релігієзнавства

Визначення предмета релігієзнавства. Предметом релігієзнавства є закономірності виникнення, розвитку і функціонування релігії, її різноманітні соціально-орга­нізаційні форми, їх історична динаміка, взаємозв’язки та взаємні впливи релігії та інших галузей духовної культури.

У подальшому викладі релігія розглядатиметься більш детально, але вже зараз слід подати її визначення.

Релігія є формою суспільної свідомості, орієнтованою на визнання надприродних сил, що створили навколишній світ та людину і можуть впливати на хід подій у навко­лишньому світі та людську долю.

Походження терміна «релігія» (від лат. religio — побож­ність) вказує на світогляд та світосприйняття, які базують­ся на вірі в існування надприродних сил, що забезпечують і підтримують зв’язок між звичайним земним та священ­ним позаземним світом. Ця сфера духовного життя є особ­ливою формою суспільної свідомості і одночасно способом духовно-практичного освоєння світу суспільством.

Головним поняттям будь-якої релігії є віра в надпри­родні сили (єдиний Бог або велика кількість богів і священ­них істот, а також ворожих до божеств і людей істот), що здатні впливати на поцейбічний світ і долю людей.

Основні розділи релігієзнавства. Як окрема наукова дисципліна релігієзнавство почало формуватися лише в XIX ст., хоча відповідні знання накопичувалися ще з давніх часів. Релігієзнавство утворилося на стику філо­софії, історії, правознавства, етики, естетики, соціології, психології, лінгвістики, політології, етнографії, архео­логії та інших наук і постійно користується їхніми дани­ми та відкриттями. Оскільки релігія є одним з най­складніших суспільних явищ, вона може розглядатися у різноманітних аспектах. Тому релігієзнавство як наукова дисципліна включає велику кількість відносно автоном­них розділів. Найважливішими серед них є філософія релігії, історія, соціологія, психологія, дослідження вільнодумства та ін.

Філософія релігії — це система філософських понять, принципів, концепцій, що дають філософське пояснен­ня релігійних явищ. Ці концепції різноманітні, інтерпре­тація релігії в них здійснюється під кутом зору якогось головного принципу — матеріалізму, ідеалізму, екзис­тенціалізму, феноменології, герменевтики, прагматизму, позитивізму, лінгвістичної філософії, психоаналізу тощо.

Соціологія релігії вивчає суспільні основи релігії, су­спільні закономірності її виникнення, розвитку і функ­ціонування, її елементи і структуру, місце, функції і роль релігії в суспільній системі, вплив релігії на інші елемен­ти цієї системи і специфіку зворотного впливу даної сус­пільної системи на релігію на рівнях суспільства, окре­мих соціальних груп і особистостей.

Психологія релігії досліджує психічні і психологічні закономірності виникнення, розвитку і функціонування релігійних явищ суспільної, групової й індивідуальної психології (потреб, почуттів, настроїв, традицій і т. ін.), зміст, структуру, спрямованість цих явищ, їхнє місце і роль у релігійному комплексі і вплив на нерелігійні сфе­ри життєдіяльності суспільства, груп, особистостей.

Історія релігії з’ясовує, як розвивається в часі релігія в усьому її різноманітті, відтворює минуле різних релігій у конкретності їхніх форм, накопичує і зберігає інфор­мацію про численні релігії, що колись існували та існу­ють сьогодні.

З наукових та практичних міркувань заслуговують на увагу також культурологія, географія та етнографія релі­гії, порівняльне релігієзнавство, більш спеціалізовані науки, присвячені історико-критичним дослідженням релігійних першоджерел та авторитетних текстів, — біблеїстика, кораністика, ведантистика тощо. Поряд з наведеними виділяють ще й особливу проблемну галузь, дослідження вільнодумства відносно релігії. У цьому розділі релігієзнавства виявляються загальні напрямки і зміст вільнодумства, його функції у суспільстві та у житті осо­бистості, розкриваються його різні прояви, описується його історія, типи й етапи розвитку, його відбиття в різні епохи у народній свідомості та на теоретичному рівні — у науці, моралі, мистецтві, політиці, філософії і навіть тео­логії у вигляді реформаторських пошуків та єресей.

Світське і богословське релігієзнавство. Слід розрізня­ти світське і богословське релігієзнавство. Богословське, або теологічне, релігієзнавство завжди пов’язане з кон­кретною релігією, представники якої наголошують на пріоритеті власного віровчення та церкви. Тому воно зав­жди є конфесійним (віросповідним) релігієзнавством, упередженим щодо інших конфесійних релігієзнавчих вчень. Світське ж релігієзнавство не віддає переваги жодному віровченню та жодній церкві, чітко дотримую­чись принципу об’єктивності щодо них і намагаючись дати неупереджені пояснення їх історії, сучасного стану та соціально-особистісного значення. В даному курсі пропонується підхід саме світського релігієзнавства.

Методи релігієзнавства. Будучи комплексною дис­ципліною, релігієзнавство широко використовує різно­манітні методи наукового пізнання: каузальний, історичний (з його різновидами — генетичним та порівняльно- історичним методами), типологічний, феноменологіч­ний, герменевтичний, системний та ін. Засновані на них наукові підходи характеризуються певними рисами.

Каузальний аналіз має на увазі вивчення причинно- наслідкових зв’язків та з’ясування причин виникнення та еволюції різних явищ релігії.

Історизм передбачає виведення наступних етапів розвитку із початкової фази. Порівняльно-історичне дослідження співвідносить різні етапи розвитку однієї і тієї ж релігії в різні моменти часу, різні релігії, що існують одночасно, але перебувають на різних етапах розвитку.

Типологічний підхід являє собою застосування процедур розчленування та групування об’єктів, що вивчаються, за особливими ознаками. В результаті типологізації утворю­ються стійкі комплекси ознак — типи, що формують мо­дель типологічної спільності певних об’єктів або явищ.

Феноменологічний підхід пропонує сукупність засобів з’ясування сенсу і значень у духовній взаємодії людей. Співвідносяться мотиви, ідеї, уявлення практично дію­чих індивідів і таким чином досягається розуміння сен- сового зв’язку в їх поведінці, що допомагає з’ясувати формальні структури спілкування.

Герменевтичний підхід пов’язаний з тлумаченням свя­щенних текстів, творів релігійних діячів і взагалі об’єк­тивних феноменів релігійної культури, з’ясуванням зв’яз­ку релігійного тексту з соціально-культурним контекстом.

Системний підхід засновується на розгляді об’єктів дослідження як систем, тобто упорядкованих множин елементів, поєднаних між собою відносинами суборди­нації та координації. Цей метод спрямований на роз­криття їх сутності та визначення особливостей функ­ціонування.

Основні категорії і поняття релігієзнавства. У релі- гієзнавчій науці розробляється понятійний апарат, що дозволяє розкрити загальні й особливі ознаки і зв’язки будь-яких релігій. Для цього застосовуються терміни різних типів та походження.

1. Категорії і терміни, які пропонує філософія, ло­гіка, етика, естетика:

буття, свідомість, знак, символ, милосердя, співчут­тя, культура, істина тощо. Ці категорії дозволяють ви­користовувати філософську теоретичну базу для аналізу релігійних явищ.

2. Загальнонаукові терміни: система, структура, функція, закон. Ці терміни надають вивченню релігіє­знавства науково-системного характеру.

3.  Спеціальні релігієзнавчі поняття, запозичені з бо­гослов’я: релігія, віра, конфесія (віросповідання), теологія, культ, ритуал, церква, янгол, пекло тощо.

4. Суто релігієзнавчі поняття та терміни, що дозволя­ють об’єктивно простежити розвиток релігії, відтінки став­лення суспільства до неї та процеси змін релігійного жит­тя: секуляризація, деміфологізація, сектоутворення тощо.