Розділ 9 Соціальний конфлікт PDF Печать
Рейтинг пользователей: / 1
ХудшийЛучший 
Учебные материалы - Соціологія ( за ред. М.П. Требіна )

Розділ 9 Соціальний конфлікт

 

§ 1. Сутність, функції та типологія конфлікту

Конфлікт (від лат. conflictus — зіткнення) розуміється як проти­борство сторін (суб’єктів), обумовлене протилежністю інтересів, цінностей, норм. Конфлікти супроводжують суспільство впродовж усього його існування і стільки ж вивчаються наукою. Належна увага приділяється аналізу їх сутності, ролі, проявів, динаміки, причин, шля­хів попередження та подолання. Так, Льюїс Козер (США) вважав, що конфлікт являє собою боротьбу за цінності й претензії на певний со­ціальний статус, владу і недостатні для всіх матеріальні блага; бороть­бу, в якій метою конфліктуючих сторін є нейтралізація, завдання шко­ди або знищення супротивника. Ентоні Гідденс додає, що конфлікт — це реальна боротьба між людьми або групами, незалежно від того, якими є витоки цієї боротьби і які способи і засоби мобілізує кожна із сторін. Конфлікт — це результат соціальної напруги, яка виникає через незадовільнення базових потреб людей і соціальних груп. Конфлікт також — результат соціальної нерівності між людьми (П. Сорокін). Конфлікт — це і результат незбігу цілей та інтересів людей (Е. Дюрк- гейм, Т. Парсонс). Соціальний конфлікт існує, якщо дві або більше сторін упевнені, що їх інтереси, цілі їх діяльності є несумісними. Ми розглядаємо конфлікт як сприйняття або упевненість сторін у тому, що їх прагнення не можуть бути досягнуті одночасно.

Під предметом конфлікту розуміють існуючу об’єктивно чи уявно проблему, що і є причиною незгоди між сторонами. Кожна зі сторін зацікавлена у розв’язанні цієї проблеми на свою користь. Предметом конфлікту є та основна суперечність, через яку і задля вирішення чого суб’єкти заходять у суперечність. Це може бути проблема влади, воло­діння цінностями, проблема першості чи сумісності.

Об ’єкт конфлікту — це матеріальні чи духовні цінності, володіти чи використовувати які намагаються обидві сторони. Об’єктом кон­флікту може виступати будь-який предмет чи елемент матеріального світу або соціальної реальності, що може бути предметом особистих групових чи державних інтересів. Щоб стати об’єктом конфлікту, цей елемент повинен знаходитися на перехресті інтересів різних соціаль­них суб’єктів, які бажають одноосібно контролювати їх. Причому зі­ткнення інтересів має бути усвідомлене сторонами. Конфлікт може і не мати явного об’єкта. Існують так звані безоб’єктні конфлікти. Вони не базуються на взаємних прагненнях до контролю над чим-небудь.

Для того щоб конфлікт було визнано розпочатим, потрібні як мі­німум три умови: а) перший учасник свідомо й активно діє на шкоду другому; б) другий учасник усвідомлює, що вказані дії спрямовані проти нього, його інтересів; в) у зв’язку з тим він і сам починає актив­но протидіяти першому учаснику. Тобто поки діє лише один учасник або однією чи всіма сторонами проводяться розумові операції (плану­вання дій, протидій тощо), конфлікту як такого ще не відбувається. Навіть привід для конфлікту або агресивні дії однієї сторони — це теж ще не конфлікт. Конфлікт завжди починається як двостороння чи ба­гатостороння поведінка.

Функції конфлікту можна поділити на кілька великих груп. Перед­усім визначимо позитивні та негативні. Хоча майже в кожній сфері людських відносин закладений конфлікт і хоча конфліктні епізоди є найбільш значущими в житті людей і найбільше привертають увагу, було б помилкою вважати, що будь-яка взаємодія людей обов’ язково пов’язана з конфліктом. Але конфлікт все ж таки виникає, і як правило, він вирішується.

З позитивних перш за все визначимо те, що, конфлікт є сприятли­вим ґрунтом для вивчення соціальних змін. Якщо люди не задоволені умовами свого життя або політикою, вони повинні розпочати боротьбу з існуючим порядком, інакше вони не зможуть добитися змін на краще. Майже кожен новий закон у цивілізованих країнах приймається в пар­ламентах після довготривалих дебатів і перехресного тиску груп з опо­зиційними інтересами.

Другою позитивною функцією соціальних конфліктів є те, що за їх допомогою вдається примирити законні інтереси людей. Більшість конфліктів не закінчується тим, що одна сторона має виграти, а інша — програти. Зазвичай при задоволенні інтересів обох сторін вдається досягти певного синтезу — виробляється інтегративна узгода, яка від­повідає інтересам першої і другої сторін і, таким чином, тих великих груп, представниками яких вони є. А якби, бажаючи уникнути кон­фліктів, люди не висували своїх вимог, навряд чи можна було б дійти згоди з розв’язання важливих питань. З цієї точки зору конфлікт мож­на розглядати як творчу силу.

Третьою позитивною функцією конфлікту є те, що конфлікт об’єднує групу: без здатності до соціальних змін і без примирення й узгодження індивідуальних інтересів групова солідарність слабшає, а разом з тим зменшується й ефективність дії групи. У результаті ви­никає можливість розпаду групи. Тобто головними характеристиками його позитивних функцій є вирішення проблем між сторонами, які протидіють.

Конфлікт має і негативні функції. Так, він може спричинити дез­організацію у суспільстві, яка веде до кризи, а то й взагалі до катастро­фи. Конфлікти негативно впливають на необхідні зміни влади, сприя­ють розколу в групах, класах та інших спільнотах. Тому всі гілки влади повинні розробляти заходи для запобігання конфліктам, ретель­ніше має працювати правова система для подолання конфліктів. Річ у тім, що негативні наслідки конфлікту часто стримують його позитив­ні функції, а ці негативні наслідки викликаються застосуванням суво­рих, жорстоких тактик суперництва. І навряд чи можна радіти пози­тивним сторонам конфлікту, якщо він переходить у взаємні образи, погрози, насильство.

Згідно з двома основними сферами суспільного життя функції конфліктів можуть бути матеріальними і духовними. Матеріальні функції виявляються в тому, що всі вони, зокрема юридичні, пов’язані з економічною стороною суспільного життя. Це матеріальний інтерес, вигода, втрата, тому конфлікт сприяє перегрупуванню соціальних сил, суспільному прогресу (або регресу), розвитку (або стагнації) матері­ального виробництва. Юридичні конфлікти майнового характеру також ведуть до перерозподілу цінностей, вигодам однієї та втратам другої сторони. Духовна функція конфлікту виявляється як стимулятор швид­ких і глибоких змін у духовному житті. У ході соціальних конфліктів руйнуються норми, ідеали, цінності, що склалися раніше, відбуваєть­ся радикалізація суспільної свідомості. Конфлікт начебто перетинає процес звичної односторонньої оцінки того, що відбувається, і створює умови для того, щоб люди побачили суспільне життя з іншого боку, який був закритий для них.

Зупинимося ще на одній характеристиці функцій конфлікту, що показує особливості його впливу на соціум. Це сигнальна, інформа­ційна, диференціююча та динамізуюча функції. Сигнальна функція полягає в тому, що вона начебто дає заявку на необхідність прийняття термінових заходів, сигналізуючи суспільству про соціальне напру­ження, спонукає його і перш за все керівні та правові органи до уваж­ного вивчення ситуації, перегляду нормативної бази тощо. Інформа­ційна функція близька до сигнальної, але вона ширша, ніж проста констатація про соціальне неблагополуччя. Конфлікти завжди дають цінну інформацію про причини, що їх породили. Інформація стає важ­ливим засобом пізнання суспільних процесів. Диференціююча функція полягає в тому, що конфлікт призводить до соціальної диференціації. Наслідком соціального конфлікту є зміна соціальної структури суспіль­ства, яка розвивається за звичною схемою — спочатку це гостра по­ляризація протилежних протиборчих сил, далі інтеграція розрізнених сил і поява нових спільнот. Особливості динамізуючої функції поляга­ють у тому, що в кожному соціальному конфлікті закладена можливість більш швидкими темпами розвивати суспільство, здійснювати соці­альні зміни.

При характеристиці конфліктів немає і не може бути якоїсь єдиної загальної типології. Існують різноманітні критерії, за якими можна здійснити типологію конфліктів:

-    за сферами прояву конфлікти можуть бути економічними, полі­тичними, соціальними (у вузькому розумінні), етнічними, релігійними, побутовими, культурними тощо;

-   за суб’єктами та рівнем організації суспільного життя розрізняють конфлікти між індивідами, соціальними групами, класами, державами;

-   за зонами і сферами їх прояву розрізняють внутрішні та зовніш­ні конфлікти;

-   за ступенем радикалізації намічених змін у певній сфері є кон­флікти приватні (часткові), які беруть до уваги зміни в окремих структурах, і радикальні, які мають своїм витоком докорінні інтереси і осно­вні цінності протиборчих сил і за результатом яких відбуваються зміни в житті суспільства;

-    за рівнем суспільного поля розрізняють конфлікти на вищому державному рівні, регіональному та місцевому;

-    за кількістю учасників конфлікти можуть бути локальними чи глобальними;

-   за рівнем гостроти суперечностей у протиборстві є антагоністич­ні та неантагоністичні конфлікти;

-   за часом конфлікти бувають короткочасними та довготривалими;

-    за об’єктивністю конфлікти бувають дійсними, які викликані об’єктивними суперечностями між інтересами та цілями; випадковими, умовними — вони діють, доки такий стан не усвідомлюється учасни­ками; змішані, причини якого лише опосередковано пов’ язані з об’єктивними; приписаний конфлікт, тобто як конфліктуючі вказані зовсім не ті, що дійсно знаходяться у протиборстві; удаваний конфлікт, який не має реальних причин;

-   за функціями виокремлюються конфлікти позитивні та негативні; матеріальні та духовні; сигнальні, інформаційні, диференціюючі та динамізуючі.

Типологія конфліктів цим не завершується. Їх розрізнюють і за формами перебігу, і за результатами завершення, і за характером про­блем у конфлікті (головні чи другорядні) тощо.