Розділ 8 Соціологія соціальних відхилень (девіантної поведінки) PDF Печать
Рейтинг пользователей: / 2
ХудшийЛучший 
Учебные материалы - Соціологія ( за ред. М.П. Требіна )

Розділ 8 Соціологія соціальних відхилень (девіантної поведінки)

 

§ 1. Соціальні норми: поняття, загальні риси, основні види

Соціальна норма визначає межу, інтервал допустимої (дозволеної або обов’язкової) поведінки, діяльності людей, соціальних груп, со­ціальних організацій, які історично склались у конкретному суспіль­стві. Соціальна норма поведінки містить у собі характеристику таких явищ, становищ і процесів, що є закономірними для даної суспільної системи, типовими і корисними для неї за даних історичних умов, від­бивають її соціальну природу. Можна зазначити, що норма — це міра корисного, суспільно необхідного функціонування суспільства і його соціальних інститутів, поведінки малих соціальних груп й окремих індивідів. Соціальні норми, подібно до інших цінностей, виконують функції оцінки й орієнтації особистості, спільноти, а також регулюють поведінку та здійснюють соціальний контроль за нею. Вони мають яскраво виражений вольовий характер, але на відміну від індивідуаль­ного волевиявлення виражають типові соціальні зв’язки, дають типо­вий масштаб поведінки. Норма не тільки оцінює й орієнтує подібно до ідей, ідеалів, а й приписує.

У соціальних нормах використовуються три основних способи (методи) соціального регулювання і контролю:

-    дозвіл — указує на варіанти поведінки, що не заборонені (дозво­лені). Це найбільш м’який спосіб контролю;

-    припис — указує на певні, обов’язкові варіанти поведінки;

-    заборона — указує на варіанти поведінки, що заборонені, але нічого не говорить про варіанти дозволеної поведінки.

Відповідно і всі норми за способом контролю можна розподілити на три групи:

-    дозволяючі — надають певні права, наприклад право на відпо­чинок;

-    зобов ’язуючі — накладають певні обов’язки, наприклад обов’язок дітей з утримання батьків;

-    забороняючі — установлюють заборони на здійснення якої- небудь конкретної дії (бездіяльності), наприклад на розкрадання чужого майна.

Соціальна норма характеризується такими властивостями, як со­ціальна обумовленість, або суспільна корисність; обов’ язковість; реа- лізованість у поведінці.

Соціальна обумовленість норми означає її похідність (але не до­вільність) від характеру соціальних умов. Кожна норма встановлюєть­ся тому, що відповідає якимось суспільним потребам, є корисною, вигідною для інтересів якої-небудь соціальної групи (або суспільства в цілому). Але інтереси групи змінюються, те, що вигідно для однієї соціальної групи, стає невигідним для іншої. Норма, що втрачає свою корисність, відмирає. Тому соціальні норми історично мінливі. З цьо­го випливає, що норми мають не абсолютний, а відносний характер.

Властивість обов’язковості вирізняє норму від інших, подібних за формою, велінь — побажання, поради, рекомендації. Без цієї власти­вості норма втрачає свої контрольні функції.

Втім навіть найкорисніша і необхідніша норма буде неефективною щодо соціального контролю, якщо вона не реалізується в поведінці людей. Норма — це ідеальний зразок поведінки, а не сама реальна по­ведінка. Ефективність соціального контролю визначається ступенем реалізації норм у поведінці людей. Найбільша ефективність виявля­ється у звичній поведінці: звичка умиватися вранці як спосіб реалізації санітарно-гігієнічних норм є важливішою, ніж умивання з бажання заохочення або страху перед покаранням.

Існують три основні форми реалізації соціальних норм: викорис­тання, виконання, дотримання.

1.  Використання норми полягає у здійсненні (або нездійсненні) суб’єктивних прав, наданих нормою. Людина може вступити (або не вступити) у політичну партію, тим самим вона вільна використовувати (або не використовувати) своє право на участь у громадських об’ єднаннях.

2. Виконання норми полягає у здійсненні суб’єктом обов’язків, по­кладених на нього нормою. Наприклад, найманий працівник зобов’язаний виконувати умови контракту або колективного договору з роботодавцем.

3. Дотримання норми полягає у стримуванні від дії, забороненої нормою. Наприклад, громадянин не здобуває, не зберігає і не носить зброї, забороненої законом.

Для правових норм у тих випадках, коли норма не використовуєть­ся, не виповнюється або не дотримується, починає діяти особлива форма реалізації — застосування норми. Тут норма реалізується шля­хом утручання державного органу або посадової особи (вирок суду, штраф за безквитковий проїзд).

Отже, соціальні норми — це правила, які виражають вимоги сус­пільства, соціальної групи до поведінки особистості, групи в їх взаєми­нах один з одним, соціальними інститутами, суспільством у цілому. Різноманітність соціальної реальності, соціальних потреб породжує і різноманітність норм. Їх класифікують за різними підставами.

За об’єктом, або сферою діяльності, виділяють норми, які діють у сфері певних видів відносин: політичні, правові, економічні, есте­тичні, релігійні тощо.

За змістом виділяють норми, які регулюють майнові відносини; спілкування; які забезпечують права і свободи особистості; які регла­ментують діяльність установ, взаємовідносини між державами тощо.

За місцем у нормативно-ціннісній ієрархії розрізнюють основні та другорядні; загальні і конкретні норми.

За формою утворення і фіксації — твердо фіксовані та гнучкі норми.

За суб’єктом, носієм норм — загальнолюдські норми, норми суспільства, групові, колективні.

За масштабами застосування — загальні й локальні.

За способом забезпечення — норми, що спираються на внутрішнє переконання, громадську думку або на примус, на силу державного апарату.

За функціями — норми оцінки, орієнтуючі, контролюючі, регла­ментуючі, каральні, заохочувальні.

За ступенем стійкості (сталості) — норми, які спираються на со­ціальну звичку, на звичай, традиції, і норми, які не мають такої основи.

Акт поведінки — вчинок — це реакція індивіда на конкретну си­туацію. Якщо обирається варіант поведінки, який порушує соціальні норми, то йдеться про соціальне відхилення. Поняття «відхилення» має значення лише у зв’язку з поняттям «норма» та вже за своїм ви­хідним визначенням означає щось «ненормальне» з точки зору оцінної норми: якщо є норма, то існує відхилення від неї.