Печать
PDF

Розділ 9 Імовірнісні (недемонстративні) умовиводи - 9.6. Індуктивні методи встановлення причинних зв’язків

Posted in Учебные материалы - Логіка ( за ред. В.Д. Титова )

Рейтинг пользователей: / 0
ХудшийЛучший 

9.6. Індуктивні методи встановлення причинних зв’язків

Як правило, індуктивні умовиводи встановлюють наявність між об’єктами і явищами причинно-наслідкових зв’язків. Упер­ше правила відкриття нових істин у дослідних науках виклав у книзі «Новий Органон» англійський філософ Френсіс Бекон на противагу старій силогістичній логіці Аристотеля, що ввійшла в його «Органон». Як інструмент для відкриттів у науці Ф. Бекон висуває індуктивний метод, що ґрунтується на декількох прави­лах. Згодом ці правила були систематизовані й уточнені Джоном Стюартом Міллем, у зв’язку з чим їх називають правилами індук­тивного дослідження Бекона — Мілля. На відміну від Бекона Мілль розглядав їх не стільки як правила відкриття нових науко­вих істин, скільки як методи встановлення причинної залежності між явищами природи.

Існують п’ять основних методів установлення причинних зв’яз­ків: метод єдиної схожості; метод єдиної відмінності; з’єднаний ме­тод схожості і відмінності; метод супровідних змін; метод залишків.

1.  Метод схожості — якщо якась умова F постійно передує на­станню досліджуваного явища Х в той час, як інші умови змінюють­ся, та ця умова, імовірно, є причиною явища Х.

Метод схожості називають методом знаходження загального в різному, оскільки всі випадки помітно відрізняються один від одного, крім однієї обставини. У загальній формі умовивід за методом схожості можна представити схемою, де літерою «Х» позначимо явище, причина якого встановлюється, а інші літери — це різні обставини (причини), при яких Х відбувається або не відбувається:

Перший випадок: FВС — явище Хвідбувається.

Другий випадок: ЕGК — явище Х відбувається.

Третій випадок: JFМ — явище Хвідбувається.

Четвертий випадок: ОРDF — явище Х відбувається.

Імовірно, причиною явища Х є обставина F.

З наведеної схеми видно, що при сполученні різних обставин саме наявність обставини F викликає явище Х. У цьому сутність методу схожості. Наприклад, англійський фізик Д.Брюстер у та­кий спосіб відкрив причину переливів райдужних кольорів на поверхні перламутрових раковин. Випадково він одержав відби­ток перламутрової раковини на воску і знайшов на поверхні вос­ку ту ж гру райдужних кольорів, що і на раковині. Він зробив відбитки раковини на гіпсі, смолі, каучуку та інших речовинах і переконався в тому, що не особливий хімічний склад речовини перламутрової раковини, а певна фізична будова її внутрішньої поверхні викликає цю прекрасну гру кольорів.

Логічний механізм індуктивного висновку за методом схо­жості припускає низку пізнавальних передумов.

(1)   Потрібне загальне знання про можливі причини дослід­жуваного явища.

(2)   З попередніх повинні бути виключені всі обставини, що не є необхідними для досліджуваної дії і тим самим не задоволь­няють основній властивості причинного зв’язку.

(3)   Серед множинності попередніх обставин виділяють схо­же і повторюване в кожному з розглянутих випадків, що і буде імовірною причиною явища.

Характерна для неповної індукції незакінченість досвіду про­являється в тому, що спостереження й експеримент не гаранту­ють точного і повного знання попередніх обставин, серед яких йде пошук можливої причини. Незважаючи на проблематичність виводу, метод схожості виконує в процесі пізнання важливу ев­ристичну функцію: він сприяє побудові плідних гіпотез, пе­ревірка яких приводить до відкриття нових істин. Достовірний вивід може бути одержано за методом схожості лише в тому разі, якщо досліднику точно відомі всі попередні обставини, що станов­лять замкнуту множинність можливих причин, а також відомо, що кожна з обставин не вступає у взаємодію з іншими. У цьому разі індуктивне міркування набуває доказового значення.

2.  Метод відмінності — якщо якась умова F має місце тоді, коли настає досліджуване явище Х, і відсутня тоді, коли цього явища немає, а решта умов залишаються незмінними, то Fявляє собою причину явища Х.

Метод відмінності називають методом знаходження різного в схожому, бо порівнювані випадки збігаються один з одним за багатьма властивостями. При прийнятих раніше позначеннях умовивід за методом відмінності можна представити схемою:

Перший випадок: FВСН — явище Хвідбувається.

Другий випадок: — ВСН — явище Хне відбувається.

Отже, F є причиною явища Х.

За методом відмінності порівнюють два випадки, в одним із яких досліджуване явище настає, а в іншому не настає; при цьо­му другий випадок відрізняється від першого лише одною обста­виною, а всі інші є подібними.

Метод відмінності застосовується як у процесі спостережен­ня над явищами в природних умовах, так і в умовах лаборатор­ного або виробничого експерименту. В історії економіки за ме­тодом відмінності було відкрито багато законів (закон убуваючої граничної корисності). У сільськогосподарському виробництві за цим методом перевіряють, наприклад, ефективність добрив.

Розглянемо приклади на використання методу відмінності. Відомо, що швидкість падіння різних тіл у повітрі в звичайних умовах є різною (наприклад, шматок вати і шматок металу, ки­нуті з вікна вниз на землю, падають з неоднаковою швидкістю і досягають землі через різний час). Потрібно з’ясувати причину різної швидкості падіння тіл, тобто причину явища Х. Допусти­мо, що обставина В — це температура повітря; обставина С — вологість повітря; обставина F — опір повітря падінню тіл. Не­важко встановити, що в посудині, з якої відкачане повітря, всі тіла падають з однаковою швидкістю, незалежно від значень, що мають обставини В, С. Отже, опір повітря є причиною різної швидкості падіння тіл у повітрі.

Міркування за методом відмінності також припускає низку передумов.

(1)   Потрібне загальне знання про попередні обставини, кож­на з яких може бути причиною досліджуваного явища.

(2)   Із членів диз’юнкції слід виключити обставини, що не задовольняють умові достатності для досліджуваної дії.

(3)   Серед множинності можливих причин залишається єдина обставина, що розглядається як дійсна причина.

Логічний механізм висновку за методом відмінності також приймає форму модусу tollendo ponens розділово-категоричного умовиводу.

Міркування за методом відмінності набуває доказового знан­ня лише в тому разі, якщо є точне і повне знання попередніх обставин, що становлять замкнуту множинність. Оскільки в умо­вах емпіричного пізнання важко претендувати на вичерпну кон­статацію всіх обставин, висновки за методом відмінності в більшості випадків дають лише проблематичні виводи. Проте за методом відмінності досягаються найбільш правдоподібні індук­тивні висновки.

3. З’єднаний метод схожості і відмінності — якщо дві і більша кількість випадків, коли настає дане явище Х, схожі тільки в одній умові F, у той час як два і більше випадки, коли дане явище Х відсутнє, відрізняються від перших випадків тільки тим, що відсут­ня умова F, то ця умова F і є причиною Х.

Умовивід за з’єднаним методом схожості і відмінності мож­на записати в такий спосіб:

Перший випадок: AFC — викликає явище Х.

Другий випадок: МК — викликає явище Х.

Третій випадок: MFC — викликає явище Х.

Четвертий випадок: АС — не викликає явище Х.

П’ятий випадок: МК — не викликає явище Х.

Шостий випадок: МС — не викликає явище Х.

Мабуть, F є причиною явища Х.

Як показує сама назва, це метод являє собою комбінацію попередніх двох методів: вивід, одержуваний за методом схо­жості, у цьому випадку повторюється за допомогою методу відмінності. У такий спосіб шляхом аналізу множинності ви­падків виявляють як схоже в різному, так і різне в схожому.

Наприклад, спостерігаючи, що даний вид рослин дає рясний врожай на ґрунті, удобреному фосфатами, ми можемо за мето­дом схожості зробити висновок, що причиною рясного врожаю є наявність у ґрунті фосфатних добрив. Щоб перевірити цей вис­новок, удаємося до методу відмінності: висаджуємо насіння цих рослин на той же ґрунт, але без внесення добрив. Установлюємо, що врожай різко понизився. Цим підтверджується висновок, що був одержаний за методом схожості. В результаті проведеного експерименту робимо висновок про те, що наявність добрива в даному ґрунті є причиною високого врожаю цього сорту рослин.

Імовірність висновку в такому ускладненому міркуванні поміт­но зростає, бо з’єднуються переваги методу схожості і методу відмінності, кожний з яких окремо дає менш надійні результати.

4. Метод супутніх змін — якщо зі зміною умови F у тому же ступені змінюється деяке явище Х, а інші обставини залишаються незмінними, то імовірно, що F є причиною Х.

Цей метод застосовується при аналізі випадків, у яких має місце видозміна однієї з попередніх обставин, супроводжувана видозміною досліджуваної дії. Схематично міркування за мето­дом супутніх змін можна подати в такий спосіб:

Перший випадок: FВСН — дає явище Х.

Другий випадок: F1ВСН — дає явище Х1.

Третій випадок: F2ВСН — дає явище Х2.

Отже, Fзнаходиться в причинному зв’язку зХ.

Попередні індуктивні методи ґрунтувалися на повторюва­ності або відсутності певної обставини. Однак не всі причинно пов’язані явища допускають нейтралізацію або заміну окремих складових їх факторів. Наприклад, досліджуючи вплив попиту на пропозицію, неможливо в принципі виключити сам попит. Точ­но так само, визначаючи вплив Місяця на величину морських припливів, неможливо змінити масу Місяця.

Єдиним способом виявлення причинних зв’язків за таких умов є фіксація в процесі спостереження супровідних змін у по­передніх і наступних явищах. Причиною в цьому випадку висту­пає така попередня обставина, інтенсивність або ступінь зміни якої збігається зі зміною досліджуваної дії.

Застосування методу супутніх змін також припускає додер­жання низки умов.

(1)   Необхідне знання про всі можливі причини досліджува­ного явища.

(2)   Із наведених обставин мають бути еліміновані ті, котрі не задовольняють властивостям однозначності причинного зв’язку.

(3)   Серед попередніх виділяють єдину обставину, зміна якої супроводжує зміні дії.

Залежності при супутніх змінах можуть бути прямими і зво­ротними. Пряма залежність означає: чим інтенсивніше прояв попереднього фактора, тим активніше проявляє себе і досліджу­ване явище, і навпаки, — з падінням інтенсивності відповідно знижується й активність або ступінь прояву дії. Наприклад, з підвищенням попиту на продукцію відбувається збільшення про­позиції, зі зниженням попиту пропозиція відповідно змен­шується. Точно так само з посиленням або ослабленням соняч­ної активності відповідно збільшується або падає рівень радіації в земних умовах.

Зворотна залежність виражається в тому, що інтенсивний прояв попередньої обставини сповільнює активність або змен­шує ступінь зміни досліджуваного явища. Наприклад, чим біль­ше пропозиція, тим менше вартість продукції, або чим вище про­дуктивність праці, тим нижче собівартість продукції.

Міркування за методом супутніх змін застосовуються при виявленні не тільки причинних, а й інших, наприклад, функ­ціональних, зв’язків, коли встановлюють залежність між кіль­кісними характеристиками двох явищ. У цьому випадку важли­вого значення набуває враховування характерної для кожного роду явищ шкали інтенсивності змін, у рамках якої кількісні зміни не змінюють якості явища. У будь-якому випадку кількісні зміни мають нижню і верхню межі, які називаються межами інтенсив­ності. У цих прикордонних зонах змінюється якісна характери­стика явища і тим самим можуть виявлятися відхилення при за­стосуванні методу супутніх змін.

Наприклад, зменшення ціни на продукцію при падінні по­питу зменшується до певної точки, а потім ціна при подальшо­му падінні попиту збільшується. Інший приклад: медицині доб­ре відомі лікувальні властивості препаратів, що містять у малих дозах отрути. Зі збільшенням дози корисність препарату зростає лише до певної межі. За межами шкали інтенсивності препарат діє в зворотному напрямку і стає небезпечним для здоров’я.

Будь-який процес кількісних змін має свої критичні точки, які слід ураховувати при застосуванні методу супровідних змін, котрий ефективно діє лише в рамках шкали інтенсивності. Тому викорис­тання даного методу без урахування прикордонних зон кількісних змін може приводити до логічно некоректних результатів.

5.  Метод залишків — якщо складні умови здійснюють складну дію і відомо, що частина умов викликає певну частину цієї дії, то частина умов, що залишається, викликає частину дій, що зали­шається.

Застосування цього методу пов’язане з установленням при­чини, що викликає певну частину складної дії за умови, що при­чини, котрі викликають інші частини цієї дії, вже виявлені. Схе­матично міркування за методом залишків можна записати так:

Перший випадок: ABC — викликає явище авс.

Другий випадок: А викликає а.

Третій випадок: В викликає в.

Отже, С викликає в.

Методом залишків був зроблений висновок про існування деяких хімічних елементів — гелію, рубідію та ін. Припущення ґрунтувалося на результатах, одержаних у процесі спектрально­го аналізу: були виявлені нові лінії, що не належали жодному з уже відомих хімічних елементів.

Міркування за методом залишків нерідко використовують­ся в процесі розслідування злочинів, головним чином у тих ви­падках, коли встановлюють явну нерозмірність причин дослід­жуваним діям. Якщо дія за своїм обсягом, масштабом або інтен­сивністю не відповідає відомій причині, то ставиться питання про існування якихось інших обставин.

Розглянуті методи встановлення причинних зв’язків за своєю логічною структурою належать до складних міркувань, в яких власне індуктивні узагальнення будуються за участю дедуктив­них висновків. Спираючи на властивості причинного зв’язку, дедукція виступає логічним засобом елімінації (виключення) випадкових обставин, тим самим вона логічно коректує і спря­мовує індуктивне узагальнення.

Взаємозв’язок індукції і дедукції забезпечує логічну спро­можність міркувань при застосуванні методів, а точність вираже­ного в засновках знання визначає ступінь обґрунтованості одер­жуваних висновків.