Печать
PDF

§ 2. Метод сімейного права

Posted in Семейное право - В.І.Борисова, І.В.Жилінкова Сімейне право України

Рейтинг пользователей: / 5
ХудшийЛучший 

§ 2. Метод сімейного права

 

Метод сімейного права — це сукупність засобів, прийомів, способів, за допомогою яких здійснюється юридичний вплив на вольову поведінку учасників сімейних відносин. Характер юридичного інструментарію, який застосовується в процесі регулювання, в першу чергу визначається характером самих відносин, що регулюються. Саме предмет правового регулювання обумовлює ступінь інтенсивності дії права, тобто широту охоплення право: вим регулюванням, ступінь обов'язковості правових приписів, форми і засоби правового примусу, ступінь деталізації правових норм та напруженість правового впливу на суспільні відносини1. Тому особливості сімейних відносин визначають сутність право: вих засобів, які застосовуються в процесі їх регулювання, особ: ливості юридичного інструментарію, який «стягується» в єдиний регулюючий комплекс.

За сучасних умов метод регулювання сімейних відносин може бути визначений як метод диспозитивний, бо він являє собою сукупність засобів, прийомів, способів, за допомогою яких здійснюється юридичний вплив на відносини рівноправних суб'єктів, положення яких характеризується взаємною координацією цілей та інтересів і які в процесі взаємодії задовольняють свої власні інтереси.

Зміст диспозитивного та імперативного методів у першу чергу утворюється з тих елементів правової матерії, які виражають способи правового регулювання. До них, зокрема, належать: дозвіл, заборона та позитивне зобов'язування. Вказані способи правового регулювання пов'язані з суб'єктивними правами та здійснюються через них1. Певне поєднання цих способів визначає загальну лінію правового регулювання сімейних відносин. Дозвіл, заборона та позитивне зобов'язування знаходять свій безпосередній вираз у відповідних регулятивних нормах об'єктивного права — уповноважувальних, заборонних та зобов'язальних. Внаслідок їх дії в процесі правового регулювання учасники сімей: них відносин набувають суб'єктивних прав та обов'язків.

У сімейному праві існує увесь спектр способів правового ре: гулювання2. В першу чергу треба зазначити ті з них, які визнача: ють сферу дозволеної поведінки учасників сімейних відносин. Дозволи в сімейному праві можуть виражатися у різні способи — прямо чи опосередковано. Подружжя має право укласти договір про надання утримання одному з них, у якому визначити умови, розмір та строки виплати аліментів (ст. 78 СК); батьки мають переважне право перед іншими особами на особисте виховання дитини (ч. 1 ст. 151 СК); батьки мають право на самозахист своєї дитини, повнолітніх дочки та сина (ч. 1 ст. 154 СК) тощо. Це зразки прямого дозволу, який наділяє учасників сімейних правовідно: син певними правами без будь:яких застережень. Наряду з цим існують норми, що закріплюють адресовані членам сім'ї дозволи, але ці дозволи не мають прямого характеру бо зумовлюються пев: ними застереженнями. Так, один з подружжя може набути право на майно, яке раніше належало другому з подружжя, але за умо: ви, що це майно за час шлюбу істотно збільшилося у своїй вар: тості внаслідок спільних трудових чи грошових витрат або ви: трат другого з подружжя (ст. 62 СК); батьки мають право управ: ляти майном малолітньої дитини, але при цьому вони зобов'язані вислухати думку дитини щодо способів управління майном (ч. 1 ст. 177 СК) тощо.

Порівняно з дозволами, які мають широкий, загальний характер, заборони в сімейному праві, як правило, формулюються більш конкретно. Нерідко вони висловлені досить категорично. Наприклад, у шлюбі між собою не можуть перебувати особи, які є родичами прямої лінії споріднення, рідні брат і сестра, двоюрідні брат і сестра, рідні тітка, дядько та племінник, племінниця (ч. 1,2, З ст. 26 СК); примушування жінки та чоловіка до шлюбу не до: пускається (ч. 1 ст. 24 СК). Заборони можуть бути і більш опосе: редкованими, у зв'язку з чим вони нерідко пов'язуються з санкці: ями. Наприклад, мати або батько можуть бути позбавлені батьківських прав, якщо вони ухиляються від виконання своїх обов'язків щодо виховання дитини, жорстоко поводяться з нею тощо (ст. 164 СК). Така поведінка батьків стосовно дитини є забороненою, хоча вказана норма і не моделюється за принципом «не вправі», «не допускається» або «заборонено». Незважаючи на відсутність пря: мої вказівки, прихована в цій нормі заборона є очевидною.

Для сімейного права характерним є те, що до випадків невико: нання заборон, які встановлені сімейно:правовими нормами, за: стосовуються санкції, закріплені в цивільному законодавстві. На: приклад, якщо один з подружжя уклав договір, який потребує нотаріального посвідчення, без згоди другого з подружжя, яка також мала бути висловлена письмово і нотаріально посвідчена (ч. 3 ст. 65 СК), то такий договір є нікчемним за правилами ст. 220 ЦК України. Такий правочин не створює юридичних наслідків для сторін і кожна з них зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього пра: вочину, а в разі неможливості такого повернення — відшкодува: ти вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування (ч. 1 ст. 216 ЦК України).

Для сімейного права характерною є наявність багатьох норм, які містять позитивні зобов'язування. В першу чергу вони адре: суються повнолітнім членам сім'ї та родичам — батькам, усинов: лювачам, опікунам та піклувальникам. Позитивні зобов'язуван: ня ніби спонукають учасників сімейних відносин до позитивних дій, стимулюють їхню правомірну поведінку. Так, батьки зобов'я: зані утримувати дитину до досягнення нею повноліття (ст. 180 СК); опікун, піклувальник зобов'язаний виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, психічний, духовний роз: виток, забезпечити одержання дитиною повної загальної серед: ньої освіти (ч. 1 ст. 249 СК); особи, у сім'ях яких виховувалася дитина, зобов'язані надавати їй матеріальну допомогу, якщо у неї немає батьків, баби, діда, повнолітніх братів та сестер, за умови, що ці особи можуть надавати матеріальну допомогу (ст. 269 СК) тощо.

Метод сімейного права, як і будь:який інший метод правового регулювання, в першу чергу залежить від того, що саме — дозво: ли чи заборони та зобов'язування — переважають у ньому, яке співвідношення, яка питома вага кожного з цих способів право: вого регулювання. Мабуть, одним із головних аргументів на ко: ристь концепції «сімейне право — самостійна галузь права» було те, що в сімейному праві міститься чимало заборон та позитив: них зобов'язувань, натомість дозволи мають обмежений характер. Останнім часом у цьому питанні помітні кардинальні зрушення. Визнання приватної власності, відміна багатьох заборон щодо об'єктів права власності, розширення сфери приватного права в цілому знайшли свій відбиток і в сфері регулювання сімейних відносин. Новий Сімейний кодекс України закріпив цю тенден: цію. В сімейному праві значно розширилася сфера дозволу, сфе: ра вільного визначення мети та власного вибору учасниками сімейних відносин своєї поведінки. Диспозитивні засади почина: ють домінувати в сімейному праві, а можливість регулювання сімейних відносин за домовленістю (договором) між їх учасника: ми визначена як одна із загальних засад сімейного права (ч. 2 ст. 7 СК). Все це зближує основні засади регулювання сімейних відно: син з іншими цивільними відносинами.

Процес правового регулювання сімейних відносин починаєть: ся з норм об'єктивного права, які закріплюють дозволи, заборони та позитивні зобов'язування, однак ними, як відомо, не вичер: пується. Право як нормативний регулятор діє через суб'єктивні права та обов'язки учасників сімейних правовідносин. Належ: не учаснику сімейних відносин суб'єктивне право може розгля: датися як сукупність двох факторів: а) спроможності реалізації свого права власними діями (наприклад, подружжя здійснює пра: ва щодо володіння, користування та розпорядження своїм май: ном); б) спроможності вимагати відповідної поведінки від іншої особи (батьки, які є непрацездатними і потребують матеріальної допомоги, мають право вимагати від повнолітніх дітей відповід: ного утримання). Крім того, кожен з учасників сімейних відно: син має суб'єктивне право на захист свого права або інтересу у разі їх порушення.

У літературі визначалися особливості суб'єктивних прав та обов'язків учасників сімейних правовідносин. По-перше, вони є невідчужуваними, бо тісно пов'язані з особистістю їх носіїв. Так, батько або мати дитини не вправі передати свої обов'язки щодо утримання дитини іншій особі. По-друге, вони, як правило, є відносними, бо виникають між конкретними особами — подружжям, батьками та дітьми, усиновителями і усиновлювачами тощо. По-третє, деякі відносні за своєю природою суб'єктивні права мають абсолютний характер захисту. Так, право батьків виховувати дитину має відносний характер, бо виникає між чітко визначеними особами — батьком, матір'ю та дитиною. Разом із тим, ці права мають абсолютний характер захисту, бо будуть захищати: ся проти будь:якого порушника1. По-четверте, певні права членів сім'ї можуть здійснюватися не їх носіями безпосередньо, а за допомогою інших осіб, які діють в його інтересах. Таким чином здійснюється більшість майнових прав неповнолітніх та недієздатних осіб.

Треба зазначити, що вказані особливості суб'єктивних прав та обов'язків не є притаманними виключно сімейним правовідноси: нам. Вони характерні і для інших цивільно:правових правовідносин. По-перше, невідчужуваний характер мають особисті немай: нові права, які закріплені в Конституції та Цивільному кодексі України (право на життя, здоров'я, особисту недоторканність тощо), значна кількість прав, що виникають у відносинах інтелектуальної власності, права та обов'язки, які виникають у відно: синах щодо відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю та деякі інші цивільні права. По-друге, в цивільному праві також виникають відносини, учасники яких — носії відповідних прав та обов'язків — є чітко визна: ченими. Наприклад, це відносини, які виникають внаслідок ско: єння цивільного правопорушення (порушення права власності, завдання шкоди однією особою іншій тощо). По-третє, стосов: но відносних прав, які мають абсолютний характер захисту. В цивільному праві чимало прав такого роду. Усі відносини спільної власності (як часткової, так і сумісної) мають загальну ознаку: вони, з одного боку, є відносними, бо виникають між конкретни: ми суб'єктами:співвласниками, а з іншого — абсолютними, бо мають абсолютний характер захисту проти будь:якої особи, яка порушує або може порушити право спільної власності. Слід, до речі, зазначити, що коло відносин спільної сумісної власності ос: таннім часом значно розширилося. Сталося це завдяки тому, що відповідно до ч. 2 ст. 368 ЦК України суб'єктами спільної суміс: ної власності можуть бути не тільки подружжя та члени сім'ї, як це було раніше, а будь:які особи, в тому числі держава та терито: ріальні громади. По-четверте, в цивільному праві виникає чи: мало відносин, учасники яких не мають повного обсягу цивільної дієздатності й тому здійснюють свої права через представників (відносини з опіки та піклування, деякі види представництва). Все це дає підстави стверджувати, що суб'єктивні сімейні права та обов 'язки, хоча й мають у своїй сукупності певні особливості, все ж таки суттєво нічим від інших цивільних прав та обо4 в'язків не відрізняються і не мають таких особистих ознак, які б беззастережно давали змогу відокремити їх у окрему групу прав та обов'язків суб'єктів права.

Правове регулювання сімейних відносин здійснюється не тільки шляхом надання особам суб'єктивних сімейних прав та обов'язків. Значною мірою воно забезпечується застосуванням засобів примусу, а також самої можливості застосування право: вого примусу (превентивна дія норм). Указані способи правово: го впливу на сімейні відносини мають додатковий характер, бо вони спрямовані на забезпечення наданих суб'єктам прав, вико: нання їх обов'язків та дотримання заборон, тобто несуть право: охоронну функцію. Незважаючи на це, засоби примусу відігра: ють у процесі правового регулювання сімейних відносин важливу роль.

Примусові заходи стосовно учасників сімейних відносин у першу чергу розглядаються як міри захисту порушених сімейних прав, хоча допускається застосування і мір відповідальності1. Наприклад, у процесі поділу майна подружжя частка одного з них може бути зменшена в зв'язку з його несумлінним поводженням у шлюбі (самовільне відчуження спільного майна подружжя, не: обґрунтоване відхилення від поповнення сімейного бюджету тощо); батьки несуть майнову відповідальність за заподіяння не: повнолітньому майнової шкоди тощо. Однією з основних ознак сімейного права, яка слугувала підставою для його відокремлен: ня від права цивільного, вважалася відсутність у сімейному праві таких санкцій, як сплата неустойки за невиконання зобов'язання, відшкодування матеріальної або моральної шкоди. Вважало: ся, що такі засоби впливу на поведінку суб'єктів притаманні тільки цивільному праву. За радянських часів це дійсно було так, бо логічно вписувалося в концепцію самостійності сімейного права і неможливості поширення на сімейні відносини тих принципів, які притаманні цивільному праву. Останнім часом ситуація змінилася. Новий СК застосовує такі міри відповідальності за порушен: ня сімейних прав, як відшкодування матеріальної або моральної шкоди (статті 49, 50, 157, 158, 159, 162 СК). Вперше в сімейному законодавстві передбачене і стягнення неустойки (пені) за про: строчення сплати аліментів (ч. 1 ст. 196 СК). Це пояснюється тим, що без дієвих заходів правового примусу правові дозволи та заборони, що адресовані учасникам сімейних відносин, не були б забезпеченими повною мірою, а їхнє дотримання та виконання залежали б тільки від волі цих осіб.

Основними чинниками, які обумовлюють сутність методу сімейного права, є:

1)  юридична рівність учасників сімейних відносин;

2)  самостійний майновий статус їх учасників;

3)  диспозитивний характер сімейно:правових норм;

4)  специфіка розгляду конфліктів у сімейній сфері.

1. Першою і визначальною ознакою методу сімейного права є рівність учасників сімейних відносин. Ці відносини моделюють: ся як такі, що виникають між юридично рівними сторонами, між якими не виникає стосунків влади та підкори. Юридична рівність характерна для всіх учасників, у тому числі недієздатних та не: повнолітніх осіб. Батьки і діти, незалежно від їх віку, в юридич: ному сенсі знаходяться у рівному становищі. З урахуванням тієї обставини, що дитина потребує підвищеного захисту, батьки зо: бов'язані діяти в її інтересах. У разі порушення інтересів дитини з боку батьків, зловживання ними своїми батьківськими права: ми, застосовуються механізми державного захисту прав дитини. Будь:якого владного, а тим більше адміністративного підпоряд: кування дитини батькам не існує. Так само моделюються і сто: сунки між іншими учасниками сімейних відносин — усиновите: лями та усиновлювачами, опікунами, піклувальниками, та особами, які знаходяться під опікою та піклуванням, повнолітніми дітьми та непрацездатними батьками тощо.

2. Сімейні стосунки передбачають спільність майнових інтересів їх учасників. Разом з тим, у праві кожен учасник сімейних правовідносин розглядається як самостійна особа, з власними майновими правами та обов'язками. Ніхто з членів сім'ї і, перш за все, малолітні та непрацездатні її члени, не «поглинаються» іншою особою — батьками або повнолітніми та дієздатними членами сім'ї. Сучасна концепція правовідносин у сімейній сфері базується на визнанні самостійності особистого та майнового статусу кожного з їх учасників.

3. У сімейному праві переважають диспозитивні норми, які надають учасникам сімейних відносин можливість самостійно визначати свої інтереси, вільно здійснювати свої права. Останнім часом на тлі загальних соціально:економічних зрушень в Україні, в праві здійснюється «перехід від одного типу регулювання до іншого», який, за словами П. М. Рабиновича, здатний «відобразити реальні тенденції в розвитку свободи різних суб'єктів, у зміні меж їхнього убачання, можливості врахування їх інтересів, перерозподілу, централізації і децентралізації»1. Розширення диспозитивності в процесі регулювання сімейних відносин — найбільш важлива ознака розвитку сімейного права останніх
років. Разом із тим, у цій сфері існує і завжди залишиться певна кількість імперативних приписів. Це пов'язано з тим, що учасниками сімейних відносин є неповнолітні та непрацездатні особи, права та інтереси котрих потребують підвищеного захисту та забезпечення.

4. З урахуванням того, що учасники сімейних відносин є юридично рівними між собою, розгляд конфліктів, які виникають між ними, здійснюється незалежним органом — судом. З урахуванням особливостей сімейних відносин, участі в них широкого кола осіб, які не мають повної дієздатності, для розгляду конфліктів у сімейній сфері широко залучаються спеціальні незалежні органи — органи опіки та піклування. Захист сімейних прав здійснюють також інші юрисдикційні органи (прокурор, нотаріус).

 

§ 2. Метод сімейного права

Метод сімейного права — це сукупність засобів, прийомів, спо: собів, за допомогою яких здійснюється юридичний вплив на во: льову поведінку учасників сімейних відносин. Характер юридич: ного інструментарію, який застосовується в процесі регулюван: ня, в першу чергу визначається характером самих відносин, що регулюються. Саме предмет правового регулювання обумовлює ступінь інтенсивності дії права, тобто широту охоплення право: вим регулюванням, ступінь обов'язковості правових приписів, форми і засоби правового примусу, ступінь деталізації правових норм та напруженість правового впливу на суспільні відносини1. Тому особливості сімейних відносин визначають сутність право: вих засобів, які застосовуються в процесі їх регулювання, особ: ливості юридичного інструментарію, який «стягується» в єдиний регулюючий комплекс.

За сучасних умов метод регулювання сімейних відносин може бути визначений як метод диспозитивний, бо він являє собою сукупність засобів, прийомів, способів, за допомогою яких здійснюється юридичний вплив на відносини рівноправ4 них суб'єктів, положення яких характеризується взаємною координацією цілей та інтересів і які в процесі взаємодії задо4 вольняють свої власні інтереси.

1 Про історію створення і прийняття нового СК див. гл. 1 даного підруч: ника.


Поняття сімейного права ________________________ 7

Зміст диспозитивного та імперативного методів у першу чер: гу утворюється з тих елементів правової матерії, які виражають способи правового регулювання. До них, зокрема, належать: дозвіл, заборона та позитивне зобов'язування. Вказані способи правового регулювання пов'язані з суб'єктивними правами та здійснюються через них1. Певне поєднання цих способів визна: чає загальну лінію правового регулювання сімейних відносин. Дозвіл, заборона та позитивне зобов'язування знаходять свій без: посередній вираз у відповідних регулятивних нормах об'єктив: ного права — уповноважувальних, заборонних та зобов'язальних. Внаслідок їх дії в процесі правового регулювання учасники сімей: них відносин набувають суб'єктивних прав та обов'язків.

У сімейному праві існує увесь спектр способів правового ре: гулювання2. В першу чергу треба зазначити ті з них, які визнача: ють сферу дозволеної поведінки учасників сімейних відносин. Дозволи в сімейному праві можуть виражатися у різні способи — прямо чи опосередковано. Подружжя має право укласти договір про надання утримання одному з них, у якому визначити умови, розмір та строки виплати аліментів (ст. 78 СК); батьки мають пе: реважне право перед іншими особами на особисте виховання ди: тини (ч. 1 ст. 151 СК); батьки мають право на самозахист своєї дитини, повнолітніх дочки та сина (ч. 1 ст. 154 СК) тощо. Це зраз: ки прямого дозволу, який наділяє учасників сімейних правовідно: син певними правами без будь:яких застережень. Наряду з цим існують норми, що закріплюють адресовані членам сім'ї дозволи, але ці дозволи не мають прямого характеру бо зумовлюються пев: ними застереженнями. Так, один з подружжя може набути право на майно, яке раніше належало другому з подружжя, але за умо: ви, що це майно за час шлюбу істотно збільшилося у своїй вар: тості внаслідок спільних трудових чи грошових витрат або ви: трат другого з подружжя (ст. 62 СК); батьки мають право управ: ляти майном малолітньої дитини, але при цьому вони зобов'язані вислухати думку дитини щодо способів управління майном (ч. 1 ст. 177 СК) тощо.

Порівняно з дозволами, які мають широкий, загальний харак: тер, заборони в сімейному праві, як правило, формулюються

1 Алексеев С. С. Общая теория права: В 2 т. - М., 1981. - Т. 1. - С. 297.

2 НечаеваА. М. Семья и закон - М., 1980. - С. 77-78.


8____________________________________________ Глава 1

більш конкретно. Нерідко вони висловлені досить категорично. Наприклад, у шлюбі між собою не можуть перебувати особи, які є родичами прямої лінії споріднення, рідні брат і сестра, двоюрідні брат і сестра, рідні тітка, дядько та племінник, племінниця (ч. 1,2, З ст. 26 СК); примушування жінки та чоловіка до шлюбу не до: пускається (ч. 1 ст. 24 СК). Заборони можуть бути і більш опосе: редкованими, у зв'язку з чим вони нерідко пов'язуються з санкці: ями. Наприклад, мати або батько можуть бути позбавлені батьків: ських прав, якщо вони ухиляються від виконання своїх обов'язків щодо виховання дитини, жорстоко поводяться з нею тощо (ст. 164 СК). Така поведінка батьків стосовно дитини є забороненою, хоча вказана норма і не моделюється за принципом «не вправі», «не допускається» або «заборонено». Незважаючи на відсутність пря: мої вказівки, прихована в цій нормі заборона є очевидною.

Для сімейного права характерним є те, що до випадків невико: нання заборон, які встановлені сімейно:правовими нормами, за: стосовуються санкції, закріплені в цивільному законодавстві. На: приклад, якщо один з подружжя уклав договір, який потребує нотаріального посвідчення, без згоди другого з подружжя, яка також мала бути висловлена письмово і нотаріально посвідчена (ч. 3 ст. 65 СК), то такий договір є нікчемним за правилами ст. 220 ЦК України. Такий правочин не створює юридичних наслідків для сторін і кожна з них зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього пра: вочину, а в разі неможливості такого повернення — відшкодува: ти вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування (ч. 1 ст. 216 ЦК України).

Для сімейного права характерною є наявність багатьох норм, які містять позитивні зобов'язування. В першу чергу вони адре: суються повнолітнім членам сім'ї та родичам — батькам, усинов: лювачам, опікунам та піклувальникам. Позитивні зобов'язуван: ня ніби спонукають учасників сімейних відносин до позитивних дій, стимулюють їхню правомірну поведінку. Так, батьки зобов'я: зані утримувати дитину до досягнення нею повноліття (ст. 180 СК); опікун, піклувальник зобов'язаний виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, психічний, духовний роз: виток, забезпечити одержання дитиною повної загальної серед: ньої освіти (ч. 1 ст. 249 СК); особи, у сім'ях яких виховувалася дитина, зобов'язані надавати їй матеріальну допомогу, якщо у неї


Поняття сімейного права ________________________ 9

немає батьків, баби, діда, повнолітніх братів та сестер, за умови, що ці особи можуть надавати матеріальну допомогу (ст. 269 СК) тощо.

Метод сімейного права, як і будь:який інший метод правового регулювання, в першу чергу залежить від того, що саме — дозво: ли чи заборони та зобов'язування — переважають у ньому, яке співвідношення, яка питома вага кожного з цих способів право: вого регулювання. Мабуть, одним із головних аргументів на ко: ристь концепції «сімейне право — самостійна галузь права» було те, що в сімейному праві міститься чимало заборон та позитив: них зобов'язувань, натомість дозволи мають обмежений характер. Останнім часом у цьому питанні помітні кардинальні зрушення. Визнання приватної власності, відміна багатьох заборон щодо об'єктів права власності, розширення сфери приватного права в цілому знайшли свій відбиток і в сфері регулювання сімейних відносин. Новий Сімейний кодекс України закріпив цю тенден: цію. В сімейному праві значно розширилася сфера дозволу, сфе: ра вільного визначення мети та власного вибору учасниками сімейних відносин своєї поведінки. Диспозитивні засади почина: ють домінувати в сімейному праві, а можливість регулювання сімейних відносин за домовленістю (договором) між їх учасника: ми визначена як одна із загальних засад сімейного права (ч. 2 ст. 7 СК). Все це зближує основні засади регулювання сімейних відно: син з іншими цивільними відносинами.

Процес правового регулювання сімейних відносин починаєть: ся з норм об'єктивного права, які закріплюють дозволи, заборони та позитивні зобов'язування, однак ними, як відомо, не вичер: пується. Право як нормативний регулятор діє через суб'єктивні права та обов'язки учасників сімейних правовідносин. Належ: не учаснику сімейних відносин суб'єктивне право може розгля: датися як сукупність двох факторів: а) спроможності реалізації свого права власними діями (наприклад, подружжя здійснює пра: ва щодо володіння, користування та розпорядження своїм май: ном); б) спроможності вимагати відповідної поведінки від іншої особи (батьки, які є непрацездатними і потребують матеріальної допомоги, мають право вимагати від повнолітніх дітей відповід: ного утримання). Крім того, кожен з учасників сімейних відно: син має суб'єктивне право на захист свого права або інтересу у разі їх порушення.


10_____________________________________________ Глава 1

У літературі визначалися особливості суб'єктивних прав та обов'язків учасників сімейних правовідносин. По4перше, вони є невідчужуваними, бо тісно пов'язані з особистістю їх носіїв. Так, батько або мати дитини не вправі передати свої обов'язки щодо утримання дитини іншій особі. По4друге, вони, як правило, є відносними, бо виникають між конкретними особами — подруж: жям, батьками та дітьми, усиновителями і усиновлювачами тощо. По4третє, деякі відносні за своєю природою суб'єктивні права мають абсолютний характер захисту. Так, право батьків вихову: вати дитину має відносний характер, бо виникає між чітко визна: ченими особами — батьком, матір'ю та дитиною. Разом із тим, ці права мають абсолютний характер захисту, бо будуть захищати: ся проти будь:якого порушника1. По4четверте, певні права членів сім'ї можуть здійснюватися не їх носіями безпосередньо, а за допомогою інших осіб, які діють в його інтересах. Таким чином здійснюється більшість майнових прав неповнолітніх та недієздат: них осіб.

Треба зазначити, що вказані особливості суб'єктивних прав та обов'язків не є притаманними виключно сімейним правовідноси: нам. Вони характерні і для інших цивільно:правових правовідно: син. По4перше, невідчужуваний характер мають особисті немай: нові права, які закріплені в Конституції та Цивільному кодексі України (право на життя, здоров'я, особисту недоторканність тощо), значна кількість прав, що виникають у відносинах інте: лектуальної власності, права та обов'язки, які виникають у відно: синах щодо відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю та деякі інші цивільні права. По4друге, в цивільному праві також виникають відносини, учас: ники яких — носії відповідних прав та обов'язків — є чітко визна: ченими. Наприклад, це відносини, які виникають внаслідок ско: єння цивільного правопорушення (порушення права власності, завдання шкоди однією особою іншій тощо). По4третє, стосов: но відносних прав, які мають абсолютний характер захисту. В цивільному праві чимало прав такого роду. Усі відносини спільної власності (як часткової, так і сумісної) мають загальну ознаку: вони, з одного боку, є відносними, бо виникають між конкретни: ми суб'єктами:співвласниками, а з іншого — абсолютними, бо

1 Советское семейное право / Под ред. В. Ф. Маслова, А. А. Пушкина. — К., 1982. - С. 53.


Поняття сімейного права ________________________ 11

мають абсолютний характер захисту проти будь:якої особи, яка порушує або може порушити право спільної власності. Слід, до речі, зазначити, що коло відносин спільної сумісної власності ос: таннім часом значно розширилося. Сталося це завдяки тому, що відповідно до ч. 2 ст. 368 ЦК України суб'єктами спільної суміс: ної власності можуть бути не тільки подружжя та члени сім'ї, як це було раніше, а будь:які особи, в тому числі держава та терито: ріальні громади. По4четверте, в цивільному праві виникає чи: мало відносин, учасники яких не мають повного обсягу цивільної дієздатності й тому здійснюють свої права через представників (відносини з опіки та піклування, деякі види представництва). Все це дає підстави стверджувати, що суб'єктивні сімейні права та обов 'язки, хоча й мають у своїй сукупності певні особливості, все ж таки суттєво нічим від інших цивільних прав та обо4 в'язків не відрізняються і не мають таких особистих ознак, які б беззастережно давали змогу відокремити їх у окрему групу прав та обов'язків суб'єктів права.

Правове регулювання сімейних відносин здійснюється не тільки шляхом надання особам суб'єктивних сімейних прав та обов'язків. Значною мірою воно забезпечується застосуванням засобів примусу, а також самої можливості застосування право: вого примусу (превентивна дія норм). Указані способи правово: го впливу на сімейні відносини мають додатковий характер, бо вони спрямовані на забезпечення наданих суб'єктам прав, вико: нання їх обов'язків та дотримання заборон, тобто несуть право: охоронну функцію. Незважаючи на це, засоби примусу відігра: ють у процесі правового регулювання сімейних відносин важли: ву роль.

Примусові заходи стосовно учасників сімейних відносин у першу чергу розглядаються як міри захисту порушених сімейних прав, хоча допускається застосування і мір відповідальності1. Наприклад, у процесі поділу майна подружжя частка одного з них може бути зменшена в зв'язку з його несумлінним поводженням у шлюбі (самовільне відчуження спільного майна подружжя, не: обґрунтоване відхилення від поповнення сімейного бюджету тощо); батьки несуть майнову відповідальність за заподіяння не: повнолітньому майнової шкоди тощо. Однією з основних ознак

1 Ромовская З. В. Защита в советском семейном праве. — Львов, 1985.


12_____________________________________________ Глава 1

сімейного права, яка слугувала підставою для його відокремлен: ня від права цивільного, вважалася відсутність у сімейному праві таких санкцій, як сплата неустойки за невиконання зобов'язан: ня, відшкодування матеріальної або моральної шкоди. Вважало: ся, що такі засоби впливу на поведінку суб'єктів притаманні тільки цивільному праву. За радянських часів це дійсно було так, бо ло: гічно вписувалося в концепцію самостійності сімейного права і неможливості поширення на сімейні відносини тих принципів, які притаманні цивільному праву. Останнім часом ситуація змінила: ся. Новий СК застосовує такі міри відповідальності за порушен: ня сімейних прав, як відшкодування матеріальної або моральної шкоди (статті 49, 50, 157, 158, 159, 162 СК). Вперше в сімейному законодавстві передбачене і стягнення неустойки (пені) за про: строчення сплати аліментів (ч. 1 ст. 196 СК). Це пояснюється тим, що без дієвих заходів правового примусу правові дозволи та заборони, що адресовані учасникам сімейних відносин, не були б забезпеченими повною мірою, а їхнє дотримання та виконання залежали б тільки від волі цих осіб.

Основними чинниками, які обумовлюють сутність мето4 ду сімейного права, є:

1) юридична рівність учасників сімейних відносин;

2) самостійний майновий статус їх учасників;

3) диспозитивний характер сімейно:правових норм;

4) специфіка розгляду конфліктів у сімейній сфері.

1. Першою і визначальною ознакою методу сімейного права є рівність учасників сімейних відносин. Ці відносини моделюють: ся як такі, що виникають між юридично рівними сторонами, між якими не виникає стосунків влади та підкори. Юридична рівність характерна для всіх учасників, у тому числі недієздатних та не: повнолітніх осіб. Батьки і діти, незалежно від їх віку, в юридич: ному сенсі знаходяться у рівному становищі. З урахуванням тієї обставини, що дитина потребує підвищеного захисту, батьки зо: бов'язані діяти в її інтересах. У разі порушення інтересів дитини з боку батьків, зловживання ними своїми батьківськими права: ми, застосовуються механізми державного захисту прав дитини. Будь:якого владного, а тим більше адміністративного підпоряд: кування дитини батькам не існує. Так само моделюються і сто: сунки між іншими учасниками сімейних відносин — усиновите: лями та усиновлювачами, опікунами, піклувальниками, та особа:


Поняття сімейного права ________________________ 13

ми, які знаходяться під опікою та піклуванням, повнолітніми дітьми та непрацездатними батьками тощо.

2. Сімейні стосунки передбачають спільність майнових інте:
ресів їх учасників. Разом з тим, у праві кожен учасник сімейних
правовідносин розглядається як самостійна особа, з власними
майновими правами та обов'язками. Ніхто з членів сім'ї і, перш за
все, малолітні та непрацездатні її члени, не «поглинаються» іншою
особою — батьками або повнолітніми та дієздатними членами сім'ї.
Сучасна концепція правовідносин у сімейній сфері базується на
визнанні самостійності особистого та майнового статусу кожно:
го з їх учасників.

3. У сімейному праві переважають диспозитивні норми, які
надають учасникам сімейних відносин можливість самостійно
визначати свої інтереси, вільно здійснювати свої права. Останнім
часом на тлі загальних соціально:економічних зрушень в Україні,
в праві здійснюється «перехід від одного типу регулювання до
іншого», який, за словами П. М. Рабиновича, здатний «відобра:
зити реальні тенденції в розвитку свободи різних суб'єктів, у
зміні меж їхнього убачання, можливості врахування їх інтересів,
перерозподілу, централізації і децентралізації»1. Розширення
диспозитивності в процесі регулювання сімейних відносин —
найбільш важлива ознака розвитку сімейного права останніх
років. Разом із тим, у цій сфері існує і завжди залишиться певна
кількість імперативних приписів. Це пов'язано з тим, що учас:
никами сімейних відносин є неповнолітні та непрацездатні осо:
би, права та інтереси котрих потребують підвищеного захисту
та забезпечення.

4. З урахуванням того, що учасники сімейних відносин є юри:
дично рівними між собою, розгляд конфліктів, які виникають між
ними, здійснюється незалежним органом — судом. З урахуван:
ням особливостей сімейних відносин, участі в них широкого кола
осіб, які не мають повної дієздатності, для розгляду конфліктів у
сімейній сфері широко залучаються спеціальні незалежні органи —
органи опіки та піклування. Захист сімейних прав здійснюють
також інші юрисдикційні органи (прокурор, нотаріус).

1 Рабинович П. М. Методологические аспекты исследования системы пра: ва как основы системы законодательства // Сб. Проблемы совершенствова: ния республиканского законодательства: Ч. 1. — Киев, 1985. — С. 89.


14_____________________________________________ Глава 1