14.3. Працевлаштування іноземців в Україні та громадян України за кордоном

Звернімо передусім увагу на Основний Закон нашої держави. Конституція України не містить норм прямої дії, які регулюють трудові відносини з іноземним елементом в Україні. У Конституції йдеться лише про працю та соціальний захист громадян України. Процитуємо відповідні статті:
“Кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.
Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб…” (витяг зі ст. 43).
“Громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом…” (витяг зі ст. 46).
У Законі України “Про правовий статус іноземців” від 4 лютого 1994 р. розглядуваної теми стосуються такі статті:
“Стаття 8. Право на трудову діяльність
Іноземці мають рівні з громадянами України права та обов’язки в трудових відносинах, якщо інше не передбачено законодавством України та міжнародними договорами України.
Іноземці, які постійно проживають в Україні, мають право працювати на підприємствах, в установах і організаціях або займатися іншою трудовою діяльністю на підставах і в порядку, встановлених для громадян України.
Іноземці, які іммігрували в Україну для працевлаштування на визначений термін, можуть займатися трудовою діяльністю відповідно до одержаного у встановленому порядку дозволу на працевлаштування.
Іноземці не можуть призначатися на окремі посади або займатися певною трудовою діяльністю, якщо відповідно до законодавства України призначення на ці посади або заняття такою діяльністю пов’язане з належністю до громадянства України.
Стаття 9. Право на відпочинок
Іноземці мають право на відпочинок нарівні з громадянами України.
Стаття 11. Право на соціальний захист
Іноземці мають право на соціальний захист, в тому числі на одержання пенсії та інших видів соціальної допомоги відповідно до законодавства України та міжнародних договорів України.
У разі коли для призначення пенсії потрібен певний стаж роботи, іноземцю на підставах і у порядку, встановлених законодавством України і міжнародними договорами України, може зараховуватися стаж роботи за кордоном”.
Стаття 8 “Право громадян на працевлаштування” Закону України “Про зайнятість населення” у редакції від 21 листопада 1997 р. у частині, що стосується іноземного елемента, сформульована так:
“Іноземці і особи без громадянства, що прибули в Україну на визначений термін, отримують право на трудову діяльність лише за наявності у них дозволу на працевлаштування, виданого державною службою зайнятості України, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України.
У випадку використання праці іноземців і осіб без громадянства без дозволу державної служби зайнятості України з підприємств, установ і організацій, незалежно від форм власності, державна служба зайнятості стягує штраф за кожну таку особу у п’ятидесятикратному розмірі неоподатковуваного мінімуму доходів громадян. Ці кошти направляються в державний фонд сприяння зайнятості населення”.
Для регулювання трудових відносин громадян, які працюють за межами власних держав, вітчизняне законодавство використовує колізійну прив’язку “закон держави місця роботи”:
“Трудові відносини громадян України, які працюють за її межами, а також трудові відносини іноземних громадян, які працюють на підприємствах, в установах України, регулюються законодавством держави, в якій здійснене працевлаштування (наймання) працівника, та міжнародними договорами України” (ст. 8 КЗпП України у редакції Закону України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України”. Прийнятий Верховною Радою України 8 червня 2000 р. № 1807-ІІІ) (Офіційний вісник України. — 2000. — № 27).
Наказом Міністерства праці України від 5 грудня 1993 р. № 27 було затверджено “Тимчасове положення про умови і порядок оформлення іноземним громадянам дозволу на працевлаштування в Україні”. До нього Міністерство праці кілька разів вносило зміни.
Кабінет Міністрів України 1 листопада 1999 р. прийняв постанову № 2028, якою було затверджено “Порядок оформлення іноземцям та особам без громадянства дозволу на працевлаштування в Україні”. У п. 2 постанови зазначалося, що вона набирає чинності з 1 січня 2000 р. Постанова не містила вказівки про скасування зазначеного вище “Тимчасового положення”. Оскільки юридична сила акта Уряду вища за нормативно-правовий акт міністерства, то вважатимемо, що з 31 грудня 1999 р. “Тимчасовий порядок” втратив чинність на користь постійного “Порядку”. Основні положення “Тимчасового порядку” Міністерства праці майже дослівно відображено у “Порядку” Кабінету Міністрів. Ознайомимося з цим нормативно-правовим актом.

“ПОРЯДОК
оформлення іноземцям та особам без громадянства дозволу на працевлаштування в Україні

1. Дозвіл на працевлаштування оформляється іноземцю або особі без громадянства (далі — іноземець), який має намір займатися в Україні трудовою діяльністю, за умови, якщо в країні (регіоні) відсутні працівники, які спроможні виконувати цей вид роботи, або є достатні обгрунтування доцільності використання праці іноземних фахівців, якщо інше не передбачене міжнародними договорами України.
Дія цього Порядку поширюється також на іноземців, які направлені закордонним роботодавцем в Україну для виконання певного обсягу робіт або послуг на основі контрактів, укладених між українським та іноземним суб’єктами господарської діяльності.
2. Підприємства, установи та організації незалежно від форм власності і господарювання та іноземні суб’єкти господарської діяльності, що діють на території України (далі — роботодавець), можуть використовувати працю іноземців лише за наявності у них дозволів на працевлаштування, якщо інше не передбачене міжнародними договорами України.
Приймати іноземців можуть платники збору до державного фонду сприяння зайнятості населення, зареєстровані у місцевих центрах зайнятості.
3. Роботодавці, які запрошують іноземців з метою працевлаштування, забезпечують своєчасне роз’яснення їм прав, свобод та обов’язків, передбачених законодавством, ведуть відповідний облік цих осіб, а також несуть відповідальність за своєчасне оформлення документів на право їх перебування в Україні.
4. Дозвіл на працевлаштування оформляється і видається Державним центром зайнятості Мінпраці (далі — Державний центр зайнятості) або за його дорученням відповідними центрами зайнятості Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя для роботи на підприємстві, в установі, організації, які запросили іноземця на певну посаду (за фахом).
5. Для отримання дозволу роботодавцем подаються до відповідного центру зайнятості такі документи:
- заява (у довільній формі);
- обгрунтування необхідності використання праці іноземців і можливості створення для них необхідних умов перебування та діяльності;
- копія контракту між іноземним та українським суб’єктами господарської діяльності на виконання певного обсягу робіт або послуг (якщо такий контракт укладено);
- копія статуту та свідоцтва про державну реєстрацію суб’єкта господарської діяльності, засвідчені в установленому порядку;
- список іноземців із зазначенням їх повного імені та прізвища, року народження, номера паспорта, спеціальності (фаху), статі;
- копія проекту контракту роботодавця з працівником — іноземним громадянином;
- документ (наказ, витяг з протоколу, доручення тощо), оформлений в установленому порядку, який посвідчує право представника роботодавця представляти його інтереси у центрі зайнятості;
- копії документів про освіту або кваліфікацію;
- довідка органу державної податкової служби про сплату роботодавцем передбачених законодавством податків та зборів;
- квитанція про внесення плати за розгляд заяви.
Рішення про надання дозволу на працевлаштування або відмову в ньому приймається у термін не пізніше 30 днів з дня одержання зазначених вище документів.
Про прийняте рішення відповідний центр зайнятості письмово повідомляє заявника.
6. Дозвіл на працевлаштування не потрібний іноземцям, які постійно проживають в Україні, та іншим іноземцям у випадках, передбачених законами та міжнародними договорами України.
7. Дозвіл працевлаштування видається, як правило, на термін до одного року. Цей термін може бути продовжено. Для цього роботодавцю необхідно звернутися у зазначеному в пунктах 4 і 5 порядку до відповідного центру зайнятості не менше ніж за місяць до закінчення попереднього терміну дії дозволу на працевлаштування. Максимальний термін безперервного перебування іноземця в Україні на підставі отриманих дозволів на працевлаштування не може перевищувати 4 років.
Після не менше ніж шестимісячної перерви іноземець може знову отримати дозвіл на працевлаштування в Україні у зазначеному в пунктах 4 і 5 порядку.
Продовження терміну дії дозволу на працевлаштування є підставою для звернення до органів внутрішніх справ щодо продовження терміну перебування в Україні.
8. Незалежно від стану на ринку праці та тенденцій його розвитку дозвіл на
працевлаштування не видається, якщо:
- у поданих для видачі дозволу документах містяться відомості, що суперечать вимогам законодавства та міжнародних договорів України;
- контрактом передбачаються умови праці іноземців гірші, ніж громадян України, які працюють за аналогічним фахом;
- виявлено факти подання іноземцем або роботодавцем свідомо неправдивих відомостей або підроблених документів;
- іноземець має намір зайняти посаду або займатися трудовою діяльністю, яка відповідно до законодавства пов’язана з належністю до громадянства України;
- встановлено наявність фактів порушення іноземцем законодавства України під час перебування на її території;
- від дати попередньої відмови іноземцю в оформленні візи минуло менше одного року.
9. За розгляд заяви про надання дозволу на працевлаштування та продовження терміну його дії з роботодавця справляється плата в розмірі десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, кошти від якої спрямовуються на відшкодування витрат, пов’язаних з проведенням цієї роботи.
10. Дострокове розірвання контракту з роботодавцем, зазначеним у дозволі на працевлаштування, з його ініціативи, а також з ініціативи або вини іноземця, встановлення факту повідомлення ними неправдивих відомостей у документах на отримання дозволу, визнання особи згідно із законодавством небажаною для перебування в Україні тягне за собою анулювання дозволу на працевлаштування. Про дострокове розірвання контракту роботодавець протягом трьох робочих днів повинен повідомити відповідний центр зайнятості та орган внутрішніх справ.
11. Роботодавець протягом трьох робочих днів з дати початку та припинення роботи іноземця письмово повідомляє центр зайнятості про цю дату та забезпечує реєстрацію паспортного документа іноземця у відповідному органі внутрішніх справ.
12. По закінченні кварталу, в якому працював іноземець, роботодавець повинен повідомити відповідний орган державної податкової служби про отримані доходи та утримані податки на загальних підставах за формою № 8-ДР.
13. Якщо іноземець не став до роботи у передбачений контрактом термін з причин, що згідно із законодавством не є поважними, роботодавець протягом трьох робочих днів повинен письмово повідомити про це відповідний центр зайнятості та орган внутрішніх справ. У такому разі, а також у випадку, передбаченому пунктом 8 цього Порядку, іноземець підлягає видворенню з України.
Іноземець, який оформився на роботу без дозволу на працевлаштування, підлягає видворенню з України.
Видворення іноземця здійснюється органами внутрішніх справ у порядку, визначеному постановою Кабінету Міністрів України від 29 грудня 1995 р. № 1074 “Про Правила в’їзду іноземців в Україну, їх виїзду з України і транзитного проїзду через її територію”.
14. Відповідно до статті 8 Закону України “Про зайнятість населення” у разі використання праці іноземців без дозволу державної служби зайнятості з підприємств, установ та організацій незалежно від форм власності державна служба зайнятості стягує штраф за кожну таку особу у п’ятдесятикратному розмірі неоподатковуваного мінімуму доходів громадян. Ці кошти спрямовуються до державного фонду сприяння зайнятості населення.
15. Центри зайнятості Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя проводять обстеження підприємств, установ та організацій стосовно з’ясування можливостей забезпечення ними необхідних умов перебування і діяльності іноземців, аналізують ефективність використання їх праці протягом терміну дії дозволу на працевлаштування і у разі необхідності інформують Державний центр зайнятості.
16. Відмова у видачі дозволу на працевлаштування може бути оскаржена до Державного центру зайнятості або до суду.
17. Бланки дозволу на працевлаштування виготовляються на замовлення Державного центру зайнятості у порядку, визначеному постановою Кабінету Міністрів України від 19 квітня 1993 р. № 283, і є документами суворого обліку.
Для здійснення контролю за станом обліку, зберігання, використання бланків дозволів на працевлаштування та знищення зіпсованих бланків у порядку, що визначається Державним центром зайнятості, у відповідних центрах зайнятості щокварталу проводиться комісійна перевірка.
18. Порядок обліку і зберігання бланків дозволів на працевлаштування та знищення зіпсованих бланків визначається Державним центром зайнятості.
Відповідні центри зайнятості подають до Державного центру зайнятості один раз на місяць звіт про оформлення дозволів на працевлаштування іноземців, а також про використання бланків дозволів на працевлаштування за встановленою Державним центром зайнятості формою.
19. Після закінчення терміну дії дозвіл на працевлаштування повертається роботодавцем до відповідного центру зайнятості”.
Певну специфіку мають трудові відносини іноземних громадян, які працюють у представництвах міжнародних організацій, що розміщуються на території України. Умови їх праці визначаються міжнародними угодами та внутрішніми правилами відповідних організацій. Такі правила передбачають застосування законодавства місця виконання роботи або законодавства країни працівника-іноземця.
Ознайомимося коротко з працевлаштуванням громадян України за кордоном.
Згідно зі ст. 10 Закону України “Про зайнятість населення” громадянам України надається право на трудову діяльність під час їх тимчасового перебування за кордоном. Згадана ст. 8 КЗпП України передбачала, що трудові відносини громадян України, які працюють за її межами, регулюються законодавством держави працевлаштування (наймання) працівника та міжнародними договорами України.
Чимало українських громадян працюють нині за кордоном і заробляють, хто чим уміє... Засоби масової інформації часто повідомляють про нелегальну і легальну трудову міграцію з України та про проблеми, що виникають у зв’язку з цим. Право зарубіжних країн про працю іноземців спеціально не розглядаємо з огляду на те, що воно є сферою міжнародного приватного права відповідних держав, а не міжнародного приватного права України.
Слід пам’ятати, що на громадян України, яких відряджають для роботи за кордон, поширюється законодавство України. Посередництво у працевлаштуванні громадян України за кордоном — це діяльність, що потребує ліцензування на території нашої держави.
Принагідно зазначимо, що широкий спектр трудових відносин врегульовують дво- та багатосторонні договори України, і якщо вітчизняний закон “мовчить” (тобто має “прогалину”) або суперечить міжнародному договору України, вирішального значення набуває саме міжнародний договір.

КОНТРОЛЬНІ ПИТАННЯ

1. Коли вперше радянський законодавець передбачив право громадян на професійну діяльність за кордоном?
2. Чому у сфері трудових відносин законодавці світу встановлюють обмеження щодо “автономії волі сторін”?
3. Джерела права, що регулюють трудові відносини з іноземним елементом у країнах світу.
4. Який колізійний принцип щодо трудових відносин переважає у законодавстві світу?
5. Чи містить Конституція України норми про трудові права іноземців?
6. Чи на всіх іноземців у сфері трудових відносин поширюється в Україні національний режим?
7. Умови отримання іноземцями дозволу на працевлаштування в Україні.
8. Основні норми, що стосуються праці найманих працівників-іноземців згідно з чинним законодавством України.