Розділ 9 МІЖНАРОДНО-ПРАВОВИЙ РЕЖИМ ПОВІТРЯНОГО ПРОСТОРУ
Розділ 9 МІЖНАРОДНО-ПРАВОВИЙ РЕЖИМ ПОВІТРЯНОГО ПРОСТОРУ
§ 1 Поняття, принципи та джерела міжнародного повітряного права
Міжнародне повітряне право можна визначити як галузь міжнародного права, що регулює відносини між суб'єктами міжнародного права у зв'язку з використанням повітряного простору з метою міжнародних повітряних польотів. Предметом регулювання міжнародного повітряного права є насамперед правопорядок, взаємовигідне використання повітряного простору з метою міжнародних повітряних польотів. Багато міжнародно-правових норм, що визначають режим повітряного простору, як правило, мають кінцевим адресатом не тільки самі держави, але й численних інших власників авіаційної техніки. Це накладає на держави обов'язок забезпечити однакове дотримання норм повітряного права своїми фізичними та юридичними особами.
Міжнародне повітряне право ґрунтується на тих самих принципах, що і загальне міжнародне право, але має свої галузеві принципи: поваги повного та виняткового суверенітету держав у межах їхнього повітряного простору; свободи відкритого повітряного простору; забезпечення безпеки міжнародної цивільної авіації. Найважливішими інститутами міжнародного повітряного права є інститут міжнародних польотів, інститут безпеки цивільної авіації.
Міжнародно-правове регулювання користування повітряним простором міститься в декількох міжнародних договорах. 7 грудня 1944 р. в Чикаго були підписані Конвенція про міжнародну цивільну авіацію1, Угода про міжнародне транзитне повітряне сполучення й Угода про міжнародний повітряний транспорт, що поклали кінець деякій правовій невизначеності, що зберігалася в питаннях міжнародного регулювання повітряних сполучень.
Підтвердивши повний і винятковий суверенітет держав над своїм повітряним простором (ст. 1 Чиказької конвенції), угоди визнають існування на основі взаємності п'яти так званих свобод повітря, що включають: транзитні безпосадочні польоти через територію іноземної держави; посадку в аеропортах на чужій території з некомерційними цілями -для техогляду, заправлення пальним тощо; висадження на чужій території пасажирів і вивантаження привезеного зі своєї території багажу, вантажів і пошти; прийняття на борт для перевезення на свою територію пасажирів, пошти і багажу з території іноземної держави; доставку на територію іноземної держави з будь-яких третіх країн пасажирів, пошти, багажу, а також прийняття на борт пасажирів, пошти і багажу для доставки їх у будь-яку третю державу.
Чиказька конвенція визначає також порядок здійснення регулярних і нерегулярних польотів цивільної авіації, питання реєстрації повітряних суден і їхньої національної приналежності, вимоги до екіпажів, а також деякі інші питання міжнародного цивільного повітряного транспорту.
Крім Чиказької конвенції, що є основним кодифікованим актом у цій галузі, правовий режим повітряного простору регулюється й іншими міжнародними договорами.
У 1929 р. у Варшаві було підписано Конвенцію для уніфікації деяких правил, що стосуються міжнародних повітряних перевезень. Її було доповнено Гаазьким протоколом 1955 р. про вимоги до оформлення перевізної документації. У1971 і 1975 роках у ці документи були внесені значні зміни Гватемальським протоколом і Монреальськими протоколами. Гвадалахарська конвенція 1961 р. поширила положення Варшавської конвенції на випадки, коли юридичний і фактичний перевізники не збігаються.
У 1948 р. в Женеві була прийнята Конвенція про міжнародне визнання прав на повітряне судно. За умови, що ці права мають бути встановлені та зареєстровані відповідно до законодавства держави реєстрації повітряного судна, вони включають: право власності, право власника судна придбати його у власність за договором купівлі-продажу; право користування судном за договором довгострокової (більше 6 місяців) оренди; іпотеку, заставу й ін. аналогічні права, що виникають за згодою сторін для забезпечення боргу, а також право на винагороду за пошук і порятунок повітряного судна та питання накладення арешту і примусового продажу.
Римська конвенція 1952 р.1 і Монреальський протокол до неї 1978 р. установили умови відшкодування збитків, заподіяних іноземним повітряним судном на поверхні третім особам, і страхування відповідальності.
§ 2 Правовий режим повітряного простору України
Правовий режим повітряного простору України врегульований Повітряним кодексом України, прийнятим Верховною Радою України 4 травня 1993 р.2. Відповідно до ст. 1 Повітряного кодексу України їй належить повний і винятковий суверенітет над повітряним простором України, а структура повітряного простору, порядок її формування та зміни, правила користування повітряним простором відносяться до компетенції держави. На підставі ст. 9 Кодексу встановлюються повітряні коридори для перетинання державного кордону України, закриті зони, зони обмеження польотів та інші. Про всі обмеження з використання повітряного простору України всім заінтересованим особам повідомляють через канали систем аеронавігаційної інформації, що за законом доступна для всіх повітряних просторів України.
На іноземні повітряні судна, їхні екіпажі та пасажирів, на майно, що ввезене в Україну або що вивозиться за межі її території, поширюється дія паспортних, митних, валютних, санітарних, карантинних та інших правил, установлених чинним законодавством України.
§ 3 Польоти в міжнародному повітряному просторі
Міжнародний повітряний простір охоплює простори, розташовані над водною поверхнею за межами територіальних вод прибережних держав, а також простір над сухопутною та водною територією Антарктиди1. Міжнародна практика виходить із того, що верхня межа повітряного простору не повинна перевищувати 100—110 км над рівнем океану, що можна вважати звичаєво-правовою нормою.
Повітряні польоти, за змістом сучасного міжнародного права, можуть робити повітряні судна, тобто літальні апарати, що тримаються в атмосфері за рахунок взаємодії з повітрям, відмінної від взаємодії з повітрям, відбитим від земної поверхні (Додаток 7 до Чиказької конвенції 1944 р.; ст. 15 Повітряного кодексу України). Отже, міжнародне повітряне право не регулює польоти ракет, об'єктів на повітряній подушці, а також об'єктів, що переміщуються по інерції, які не належать за визначенням до літальних апаратів.
У міжнародному повітряному просторі діє принцип свободи польотів. Він включає право будь-якої держави здійснювати в міжнародному, тобто у відкритому, повітряному просторі вільні та безперешкодні польоти будь-яких повітряних суден, чому не повинні чинитися жодні перешкоди. За загальним правилом здійснення польотів у міжнародному повітряному просторі може відбуватися як по встановлених повітряних трасах, так і поза ними.
Свобода повітряного простору та польотів над відкритим морем, що виникла спочатку як міжнародно-правовий звичай, закріплена в ст. 2 Женевської конвенції про відкрите море 1958 р., а потім уст. 87 п. 1 Конвенції ООН з морського права 1982 р. Не порушуючи цю норму, держави можуть здійснювати спільні дії з обслуговування повітряних польотів у деяких районах міжнародного повітряного простору, про що укладають спеціальні договори. Такі договори не створюють у їхніх учасників суверенних прав на відповідні простори та не можуть перешкоджати повітряним суднам інших держав користуватися цими районами. Але укладання аеронавігаційних угод, на підставі яких визначаються міжнародні повітряні траси, як правило, дозволяє уникати конфліктних ситуацій. Слід також мати на увазі, що в Додатку 2 до Чиказької конвенції встановлені правила польотів над відкритим морем, що діють «без будь-яких виключень».
1 Антарктида відкрита для польотів цивільних повітряних суден усіх країн, що здійснюють їх відповідно до стандартів ІКАО. Військові літальні апарати з огляду на вимоги ст. 1 Договору 1959 р. можуть бути використані лише для наукових досліджень, в інших мирних цілях, а також на підставі ст. VII для контролю з повітря за дотриманням положень Договору. (Див.: Міжнародне право в документах / За заг. ред. М. В. Буроменського. - С. 124-125).
У разі транзитного прольоту над міжнародними протоками припротокова держава, як це випливає з ч. ІІІ Конвенції ООН з морського права 1982 р., не повинна перешкоджати йому або призупиняти його. Літальні апарати мають дотримуватися правил прольоту. У деяких випадках правила такого транзитного прольоту можуть бути закріплені в міжнародному договорі про режим протоки, наприклад у Конвенції 1936 р. про режим чорноморських проток (ст. 23)1.
Архіпелажні держави на підставі ч. IV Конвенції ООН з морського права 1982 р. повинні забезпечити безперешкодний транзит іноземних цивільних повітряних суден по спеціально виділеним для цього повітряним коридорам.
Надання права на транзитний проліт над материковою або острівною державною територією відноситься до виключної компетенції кожної держави.
У повітряному просторі над відкритим морем повітряне судно підпорядковується тільки юрисдикції держави реєстрації.
§ 4 Комерційна діяльність у міжнародних повітряних сполученнях
Цивільні повітряні польоти відбуваються в основному з комерційними цілями (перевезення пасажирів, багажу, пошти). Такі перевезення визнаються міжнародними, коли здійснюються між територіями двох або більше держав, або якщо місце відправлення та призначення знаходяться на території однієї держави, але зупинка передбачена на території іншої держави.
Комерційні права є самостійними та самі по собі не випливають із надання права на виконання міжнародного повітряного польоту. Здійснення комерційних прав пов'язане зі «свободами повітря», п'ять із яких були закріплені в ході Чиказької конференції 1944 р. і згодом доповнені ще трьома свободами: правом здійснювати перевезення пасажирів, вантажу та пошти між третіми країнами через свою територію; правом здійснювати перевезення пасажирів, вантажу і пошти між третіми країнами, минаючи територію держави, де повітряне судно зареєстроване; правом на так званий каботаж, тобто на перевезення іноземним перевізником між пунктами, що розташовані на території тієї ж самої держави. Остання із цих свобод зараз використовується вкрай рідко, і тому її іноді зовсім не згадують.
Надання права на здійснення міжнародних комерційних польотів є винятковою компетенцією держави (тієї, з території якої або на території якої їх здійснюють). Держави контролюють перевезення та можуть регулювати їхні обсяги, керуючись внутрішнім законодавством або відповідними міжнародними договорами. На території України іноземні перевізники здійснюють свою діяльність відповідно до її законів, а також міжнародних договорів (ст. 66 Повітряного кодексу України). Підставою для виконання повітряних перевезень є договір, котрий має бути підтверджений документами, що видаються самими авіаперевізниками або уповноваженими ними особами. Такими документами є: для пасажира - квиток, для багажу пасажира — багажна квитанція, під час перевезення інших вантажів — авіавантажна накладна.
Договірному врегулюванню в міжнародних авіаперевезен-нях підлягають тарифи та правила їхнього застосування, що можуть бути встановлені на основі двосторонніх договорів між державами. У разі їхнього прийняття Міжнародною авіатран-спортною асоціацією ці тарифи та правила набирають чинності для авіапідприємств тільки після схвалення їх урядами відповідних країн, де ці авіапідприємства зареєстровані.
Норми про відповідальність авіаперевізника, що виникає зі здійснення міжнародних комерційних повітряних польотів, містяться, як правило, у двосторонніх угодах про повітряне сполучення і складають найважливішу сферу правового регулювання в міжнародному повітряному праві. Межі відповідальності повітряного перевізника сформульовані у Варшавській конвенції 1929 р. й у Гаазькому протоколі до неї 1955 р.
Зазвичай норма про відповідальність складається з обов'язку перевізника відшкодувати шкоду, що виникає з його провини під час повітряного перевезення. У разі смерті пасажира або заподіяння шкоди його здоров'ю, а також у разі заподіяння матеріального збитку через запізнення під час перевезення перевізник несе відповідальність, якщо тільки не доведе, що вжив усі необхідні заходи або що відповідні заходи неможливо було вжити. Перевізник також несе відповідальність за втрату, нестачу або ушкодження багажу з моменту прийняття його до перевезення і до видачі одержувачеві, а так само вантажу, якщо не доведе, що вжив всі необхідні заходи для запобігання заподіянню збитків або що такі заходи неможливо було вжити. Якщо перевізник доведе, що причиною виникнення шкоди є провина потерпілого, то умови відповідальності не настають або відповідальність може бути обмежена. Межі відповідальності перевізника не застосовуються, якщо буде доведено, що збиток виник внаслідок наміру або грубої необережності самого перевізника. У багатьох країнах широко застосовується також адміністративна та кримінальна відповідальність за порушення умов експлуатації міжнародних повітряних ліній.
§ 5 Міжнародна організація цивільної авіації (ІКАО)
Міжнародна організація цивільної авіації (ІКАО) була створена відповідно до Конвенції про міжнародну цивільну авіацію 1944 р. й існує з 4 квітня 1947 р. ІКАО має статус спеціалізованої установи ООН. Цілі Організації визначені у ст. 44 Конвенції 1944 р.: забезпечувати безпечний і впорядкований розвиток міжнародної цивільної авіації в усьому світі; заохочувати мистецтво конструювання й експлуатації повітряних суден у мирних цілях; заохочувати розвиток повітряних трас, аеропортів і аеронавігаційних засобів для міжнародної цивільної авіації; задовольняти потреби народів світу у безпечному, регулярному, ефективному й економічному повітряному транспорті; запобігати економічним втратам, що викликані нерозумною конкуренцією, забезпечувати повну повагу до прав договірних держав і справедливі для кожної договірної держави можливості використовувати авіапідприємства, що зайняті в міжнародному повітряному сполученні; уникати дискримінації по відношенню до договірних держав, сприяти безпеці польотів у міжнародній аеронавігації; допомагати загальному сприянню розвитку міжнародної цивільної аеронавтики у всіх її аспектах.
Під егідою ІКАО розробляються «стандарти» і «рекомендації», об'єднані в Додатках до Конвенції 1944 р. Завдяки співробітництву держав ІКАО вдалося домогтися значного спрощення митних, імміграційних і санітарних правил, що стосуються цивільної авіації; розроблена система метеорологічного обслуговування, контролю за польотами, зв'язку, радіомаяків і радіодіапазонів, а також інших засобів забезпечення безпеки польотів.
Систему органів ІКАО складають Асамблея, Рада, Аеронавігаційна комісія, функціональні комітети (авіатранспор-тний, юридичний, фінансовий, з незаконного втручання у справи цивільної авіації та ін.), Секретаріат на чолі з Генеральним Секретарем. Штаб-квартира ІКАО розташована в Монреалі (Канада). Організація має також представництва в шести регіонах світу.
Діяльність ІКАО тісно пов'язана з іншими міжурядовими організаціями в галузі цивільної авіації (такими як Європейська конференція цивільної авіації, Африканська комісія цивільної авіації та ін.) і низкою спеціальних неурядових організацій (таких як Міжнародна асоціація повітряного транспорту, Міжнародна федерація асоціацій диспетчерів управління повітряним рухом та ін.).