§ 4 Реєстрація й опублікування договорів

Офіційне опублікування міжнародних договорів здійснюється на міжнародному та державному рівнях. Дер­жави — члени ООН відповідно до ст. 102 Статуту зобов'язані зареєструвати свої договори в Секретаріаті ООН. Якщо договір не зареєстрований, держава не може посилатися на нього в органах Організації. Реєстрація не впливає на юри­дичну силу договору. Зареєстровані договори підлягають опублікуванню в Зібранні договорів ООН, що періодично ви­дається Організацією (United Nations Treaty Series (UNTS). Поява ст. 102 у Статуті ООН пов'язана із запобіганням ук­ладенню між державами таємних угод, а також таких угод, що можуть безпосередньо зачіпати інтереси третіх країн. Згідно зі ст. 22 Закону України «Про міжнародні договори України» реєстрацію міжнародних договорів України здійснює Міністерство закордонних справ України.

Внутрішньодержавне опублікування міжнародних дого­ворів називається промульгацією. Відповідно до ч. 1 ст. 21 вищевказаного Закону договори, що набрали чинності, пуб­лікуються українською мовою у «Збірнику діючих міжна­родних договорів України», а також в інших офіційних дру­кованих виданнях України.

 

§ 5 Тлумачення міжнародних договорів

Тлумачення — це встановлення дійсного змісту міжна­родного договору. Тобто того змісту, який точно відображає волю сторін договору, що існувала під час його укладання. Тлумачення здійснюється для правильного застосування положень міжнародного договору і має відбуватися згідно з основними принципами сучасного міжнародного права.

Розділ 3 Віденської конвенції 1969 р. містить основні прин­ципи та правила тлумачення текстів міжнародних договорів. По-перше, міжнародний договір повинен тлумачитись сумлін­но (п. 1 ст. 31). Цей принцип передбачає чесність і добру волю сторін, спрямовану на встановлення дійсного змісту догово­ру. По-друге, термінам договору сторони повинні надавати загальне значення відповідно до об'єкта та цілей договору (п. 1 ст. 31). Термін набуває спеціального значення лише в тому випадку, якщо встановлено, що учасники договору мали та­кий намір (п. 4 ст. 31). Загальновизнано: якщо сторона наполягає на тому, що термін договору має особливе (спеціальне) значення, вона повинна це аргументовано довести. По-третє, при тлумаченні договору сторони мають можливість викори­стовувати додаткові засоби: підготовчі матеріали, що переду­вали укладанню договору, а також посилатися на обставини укладання договору. Використання додаткових засобів дозво­ляється лише в тих випадках, коли тлумачення спричиняє неясні та двозначні висновки або результати, що є відверто безглуздими та нерозумними (ст. 32).

Тлумачення здійснює той орган, який застосовує договір. Якщо тлумачення здійснює орган однієї з держав — сторін договору, це тлумачення має юридичну силу лише для цієї держави (внутрішньодержавне тлумачення). Розрізняють парламентське, урядове та судове тлумачення такого виду. Якщо тлумачення здійснюється за згодою сторін договору, таке тлумачення зветься автентичним. Цей вид тлумачен­ня має найбільший ефект і найвищу юридичну силу. Воно може містити зміни до договору та здійснюватись у будь-якій формі: спеціального договору, домовленості, обміну нотами (листами), протоколу тощо. Наприклад, Генераль­на угода з тарифів і торгівлі 1994 р. має кілька додаткових домовленостей щодо тлумачення окремих статей (II:1(6), XVII, XXIV, XXVIII ГАТТ 1994). Тлумачення може здійснюватись різними міжнародними органами, про що між сторонами договору має існувати домовленість. Такий вид тлумачення часто іменують міжнародним. До органів, що здійснюють міжнародне тлумачення, відносять Міжна­родний Суд ООН, міжнародні арбітражі, різні міждержавні (міжурядові) комітети та комісії тощо.

Тлумачення, що здійснюється окремими особами, які офі­ційно не представляють відповідну державу, є неофіційним. До цього ж виду відноситься і доктринальне тлумачення, що надається з боку науковців — і перш за все юристів-міжна-родників. Це необов'язкове тлумачення, але воно може мати вплив, особливо зважаючи на авторитет науковця.

Під час тлумачення міжнародних договорів користуються деякими спеціальними способами: словесним (граматичним), логічним, систематичним, історичним. Словесне або грама­тичне тлумачення — це з'ясування значення слів, словоспо­лучень, речень договору за допомогою правил граматики певної мови. При логічному тлумаченні з'ясовується значення терміна, речення, статті в контексті всього договору. Якщо тлумачення здійснюється в порівнянні з іншими міжнарод­ними угодами, які так чи інакше стосуються предмета регу­лювання відповідного договору, воно є систематичним. Істо­ричне тлумачення — це встановлення змісту договору шля­хом вивчення відносин сторін, які існували під час укладання договору. Вважається, що воно дозволяє точніше з'ясувати дійсні наміри сторін, що були висловлені в тексті договору.

 

§ 6 Припинення міжнародних договорів і зупинення їхньої дії

Міжнародні договори можуть укладатися як на чітко визначений, так і на невизначений строк. У практиці су­часних міжнародних відносин неодноразово траплялися випадки, коли держави в обґрунтування своїх позицій із того чи іншого питання посилалися на договори, що були укладені кілька сот років тому. Під час розгляду в 1953 р. Міжнародним Судом ООН спору між Францією та Великою Британією щодо приналежності деяких островів у Ла-Манші Франція цілком правомірно застосувала франко-ан-глійський договір 1259 р. Тобто договір, який на момент розгляду був чинним протягом майже 700 років. Наведений приклад, на наш погляд, красномовно свідчить про важ­ливість і необхідність з'ясування підстав припинення до­говорів або зупинення їхньої дії. З припиненням міжнарод­ний договір втрачає свою обов'язкову силу для його учас­ників. Він звільняє їх від усякого зобов'язання виконувати договір у подальшому і не впливає на права, обов'язки або юридичне положення учасників, що виникли внаслідок виконання договору до його припинення.

Договір може припинятися за різних обставин: через за­кінчення його дії, денонсацію, порушення, появу нової нор­ми jus cogens, його виконання тощо. Загалом підстави при­пинення міжнародних договорів можна поділити на непра­вомірні та правомірні.

До неправомірних належить припинення (призупинення дії) міжнародного договору через порушення. Тобто сторона може припинити договір або зупинити його дію, якщо вважає, що друга сторона (інші сторони) спричинила його порушення.

Неправомірне порушення суперечить одному з основних принципів міжнародного права — принципу сумлінного виконання міжнародних зобов'язань (pacta sunt servanda). Протягом багатьох століть цей принцип існував у формі міжнародно-правового звичаю і тільки із середини XX ст. набув договірного закріплення. Відповідно до п. 2 ст. 2 Ста­туту ООН «всі члени Організації Об'єднаних Націй сумлін­но виконують прийняті на себе за чинним Статутом зо­бов'язання, щоб забезпечити їм всім у сукупності права та переваги, що випливають з належності до складу членів Організації». Віденська конвенція 1969 р. у ст. 26 проголо­шує: «Кожен чинний договір є обов'язковим для його учас­ників і повинен ними добросовісно виконуватись».

Принцип pacta sunt servanda спонукає сторони договору дотримуватись правомірних засобів припинення міжнарод­них договорів. Неправомірне припинення міжнародного до­говору є одним із видів міжнародного правопорушення і тому тягне за собою міжнародно-правову відповідальність. У той же час ст. 60 Віденської конвенції 1969 р., яка закріплює пра­во припиняти договір через його порушення, уточнює, що воно має бути суттєвим. Пункт 3 ст. 60 визначає суттєве порушен­ня як «а) таку відмову від договору, яка не допускається цією Конвенцією; б) порушення положення, яке має суттєве зна­чення для здійснення об'єкта та цілей договору».

Правомірне припинення міжнародного договору може відбуватися лише відповідно до положень договору або в будь-який час за згодою його учасників. Якщо договір містить норми, які чітко встановлюють строк його дії і не визначають можливість подовження, цей договір припи­няється автоматично при настанні календарної дати, що в ньому зазначена. Денонсація — це заява сторони договору про припинення цього договору або вихід із нього (якщо договір є багатостороннім). Денонсація можлива лише в тому разі, якщо сам договір її передбачає. В іншому разі одностороння заява держави про вихід з міжнародного до­говору та відмова від подальшого виконання передбачених ним обов'язків розглядатиметься як неправомірна та тягне за собою відповідальність. В Україні умови денонсації міжнародних договорів визначаються розділом V Закону України «Про міжнародні договори України».

Держава має право припинити договір, якщо з часу його укладення відбулася докорінна зміна обставин (rebus sic stantіbus). Віденська конвенція 1969 р. цілком слушно роз­глядає цю можливість скоріше як виключення, ніж як пра­вило. В іншому разі посиланням на докорінну зміну обста­вин можна було б виправдовувати будь-яке невиконання своїх обов'язків за договором (ст. 62)¹.

Однією з односторонніх підстав припинення договору є подальша неможливість його виконання. Іноді вона може співпадати із припиненням у зв'язку з докорінною зміною обставин, але взагалі має самостійне значення. Подальша неможливість виконання міжнародного договору перш за все стосується випадків загибелі або зникнення об'єкта до­говору (ст. 61)².

Зупинення дії договору відрізняється від припинення тим, що воно передбачає лише тимчасову перерву у вико­нанні договору. Сам договір при цьому не втрачає юридич­ної сили. Зупинення дії міжнародного договору можливе лише відповідно до положень договору або в будь-який час за згодою усіх його учасників (ст. 57 Віденської конвенції 1969 р.). Договір, що зупинений на деякий час, може бути як припинений, так і поновлений. При цьому поновлення може відбуватися автоматично, якщо, наприклад, усунені певні обставини, що перешкоджали його виконанню.

Стаття 72 Віденської конвенції 1969 р. передбачає юри­дичні наслідки зупинення дії договору: по-перше, зупинений договір звільняє учасників від зобов'язання виконувати до­говір протягом періоду зупинення, по-друге, не впливає на правові відносини між учасниками, що встановлені догово­ром. У період зупинення учасники повинні утримуватися від дій, що перешкоджають поновленню дії договору.