Розділ 20 ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ДЕРЖАВ У МІЖНАРОДНОМУ ПРАВІ PDF Печать
Рейтинг пользователей: / 2
ХудшийЛучший 
Международное право - М.В.Буроменський Міжнародне право

Розділ 20 ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ДЕРЖАВ У МІЖНАРОДНОМУ ПРАВІ

 

§ 1 Значення міжнародно-правової відповідальності, цілі, принципи, поняття відповідальності

Міжнародному праву здавна відомий принцип, відпові­дно до якого будь-яка шкода має відшкодовуватися. Своє­рідною гарантією цього принципу є інший принцип — відпо­відальності за вчинення шкоди або за відмову відшкодува­ти її. Відповідальність за порушення зобов'язань була встановлена вже в першому відомому нам письмовому до­говорі XIII ст. до н. є. між єгипетським фараоном Рамзе-сом II та хеттським царем Хаттушилем III, у якому, зокре­ма, передбачалися такі санкції за його порушення: «Хай згинуть дім, земля та раби того, хто порушить ці слова»1. У подальшому відповідальність держав у міжнародному праві набула більш конкретного значення, оскільки відмова від покарання за міжнародні правопорушення «призвела б до загибелі міжнародного права, бо з відмовою від відповідаль­ності за здійснений неправомірний акт відпали б зобов'я­зання держав дотримуватися норм міжнародного права»2.

Оскільки правовідносини відповідальності в міжнарод­ному праві виникають лише в результаті неправомірних дій чи бездіяльності держави, яка ігнорує свої міжнародно-пра­вові зобов'язання, є сенс стверджувати, що норми відпові­дальності держав є похідними від зобов'язальних (первинних) міжнародно-правових норм. Відповідно, формою здійснення відповідальності є охоронні правовідносини. Саме тому відповідальність — це правовідносини, які, з одного боку, покладають на правопорушника зобов'язання припинити противоправні дії, ліквідувати чи компенсува­ти наслідки правопорушення, а з іншого — наділяють суб'єкта, що постраждав, правом вимагати здійснення зга­даних дій. Правовідносини відповідальності виникають не­залежно від волі сторін, у разі порушення однією з них своїх зобов'язань в основних правовідносинах. Безумовність міжнародно-правової відповідальності в якості загального принципу міжнародного права була встановлена 1928 р. Постійною Палатою міжнародного правосуддя.

Питання про відповідальність у міжнародному праві формулюється перш за все як питання про відповідальність держав, оскільки саме вони є основними суб'єктами міжна­родних відносин і міжнародного права. Однак постійне роз­ширення кола суб'єктів міжнародного права призводить і до зміни кола суб'єктів відповідальності за міжнародним правом.

Цілі відповідальності полягають у такому: утримати по­тенційного правопорушника від вчинення правопорушен­ня; спонукати правопорушника належним чином викона­ти свої зобов'язання; забезпечити потерпілому компенсацію за завдану йому матеріальну чи моральну шкоду; вплину­ти на майбутню поведінку сторін з метою добросовісного виконання ними своїх зобов'язань.

Комісія міжнародного права на підставі узагальнення теорії та звичаєвих норм визначила такі принципи міжнародно-правової відповідальності: відповідальність за будь-які міжнародно-правові діяння держави; визначення суб'єктів таких діянь; визначення умов наявності міжна­родно-правових діянь; незастосування внутрішнього права для визначення наявності таких діянь.

Враховуючи, що науковці не дійшли згоди щодо визна­чення поняття «міжнародно-правова відповідальність», Комісія міжнародного права визначила міжнародну відпо­відальність як «всі форми правових відносин, що можуть виникнути в міжнародному праві у зв'язку із правопорушенням, що вчинене державою, незалежно від того, чи обмежуються ці відносини правовідносинами між держа­вою, що вчинила неправомірну дію, і державою, яка безпосе­редньо постраждала, або ж вони поширюються також на інших суб'єктів міжнародного права, і, незалежно від того, чи обмежуються ці відносини зобов'язанням винної держа­ви поновити право потерпілої держави та відшкодувати заподіяну шкоду, включають можливість самої потерпі­лої держави та інших суб'єктів застосувати до винної дер­жави будь-які санкції, передбачені міжнародним правом»1. З врахуванням цього міжнародно-правову відповідальність можна визначити як зобов'язання суб'єкта міжна­родного права потерпіти певні обставини негативного харак­теру внаслідок заподіяння шкоди іншому суб'єкту міжнарод­ного права як у результаті вчинення міжнародного правопорушення, так і в результаті правомірної діяльності.

 

§ 2 Підстави для міжнародно-правової відповідальності

Відповідальність настає за наявності певних підстав, які розуміються у двох значеннях: на підставі чого і за що ви­никає відповідальність. Підстави для відповідальності по­діляються на юридичні (нормативно-правові) та фактичні.

Юридичні підстави — це сукупність юридично обов'яз­кових міжнародно-правових актів, на підставі яких певна поведінка (дія або бездіяльність) кваліфікується як міжна­родне правопорушення2. Юридичні підстави відповідаль­ності можуть міститися в будь-яких джерелах міжнародно­го права й інших актах, які фіксують обов'язкові для держави правила поведінки. Ними є правомірні, юридично чинні договори, звичаї, правосудні рішення міжнародних судів та арбітражів (консультативні висновки до переліку не входять); обов'язкові акти міжнародних органів та органі­зацій (наприклад, Ради Безпеки ООН), конференцій та на­рад; окремі односторонні акти держав міжнародно-правово­го характеру, через які вони перебирають на себе міжнародні зобов'язання та які визнаються іншими державами (наприк­лад, встановлення певної ширини територіальних вод).

Фактичні підстави міжнародно-правової відповідаль­ності — це те, за що настає відповідальність. Тобто це пев­ний юридичний факт, а саме — міжнародне правопорушен­ня. Міжнародне правопорушення є складним соціально-правовим явищем. Необхідно чітко визначати його ознаки, що дає можливість відмежувати протиправні дії або без­діяльність від суміжних діянь, які не є правопорушення­ми. Вирішення питання про те, чи є дія держави порушен­ням міжнародних зобов'язань і фактичною підставою для відповідальності, залежить від наявності в неї ознак право­порушення.

 

§ 3 Ознаки міжнародного правопорушення

Основними складовими елементами міжнародного пра­вопорушення є протиправна поведінка, шкода (збиток), за­подіяний протиправною поведінкою, та причинний зв'язок між дією та шкідливими наслідками. Більш спірним у науці міжнародного права є включення вини суб'єкта до переліку об'єктивних ознак міжнародного правопорушення. Врахо­вуючи складність тлумачення самого поняття «вина»,вста­новлення вини в міжнародному праві, суперечливу прак­тику її доведення, Комісія міжнародного права не включи­ла її до проекту статей про відповідальність держав як необхідну ознаку правопорушення.

Протиправна поведінка виявляється в порушенні міжна­родних зобов'язань держави у формі дії або бездіяльності. Протиправність  у  міжнародному  праві  означає  невідповідність між правовою нормою та поведінкою держа­ви1. Проявами протиправної поведінки є: недотримання органами держави її міжнародних зобов'язань, що вияв­ляється в порушенні прав інших держав, міжнародних організацій; недотримання органами держави її міжнарод­них зобов'язань, що виявляється в порушенні прав фізич­них і юридичних осіб; недотримання органами держави її міжнародних зобов'язань у зв'язку із самочинними діями юридичних і фізичних осіб; недотримання органами держа­ви її міжнародних зобов'язань, що виникають у зв'язку із протиправною діяльністю на її території органів інших дер­жав і міжнародних організацій.

Згідно із загальним правилом поведінка будь-якого орга­ну держави, який має такий статус відповідно до внутріш­нього права цієї держави, розглядається відповідно до міжнародного права (за умови, що в цьому разі зазначений орган діяв у якості такого) як діяння цієї держави. Визна­чення системи органів держави є внутрішньою компетен­цією цієї держави. Для встановлення відповідальності дер­жави не має значення, до якої з гілок влади належить орган держави, а також який характер (міжнародний чи внутрі­шньодержавний) мають функції органу.

Поведінка осіб розглядається як діяння держави, якщо встановлено, що особа або група осіб фактично діяли від імені цієї держави (наприклад, організація та відправка озброєних груп і банд на територію іншої держави). Дії, які не пов'язані зі здійсненням прерогатив державної влади або які не стосуються політики держави, розглядаються як дії приватних осіб і не ставляться у провину державі. Разом із тим вони також можуть посягати на інтереси іншої держа­ви, які охороняються міжнародним правом (наприклад, наруга над державними символами іншої держави). Держа­ва повинна попереджувати такі діяння, а якщо вони вже вчинені — карати винних. Якщо держава не вживає відповідні заходи, міжнародно-правова відповідальність настає за бездіяльність її органів. Отже, держава несе відпо­відальність за дії усіх своїх органів, а також за дії конкрет­них офіційних осіб, які здійснюють прерогативи держав­ної влади, та за невживання необхідних заходів проти пра­вопорушень осіб, що знаходяться під її юрисдикцією1.

Шкода (збитки). Будь-яка протиправна поведінка завдає шкоди законним інтересам суб'єктів міжнародного права, які охороняються міжнародним правом, негативно впливає на міжнародний правопорядок. Шкода може бути як мате­ріальною (територіальні, майнові втрати, збитки), так і не­матеріальною (обмеження прав, честі, гідності, престижу держави тощо). Часто шкода завдається у змішаній формі. Характер і обсяг збитків впливають на визначення обсягу, виду та форми міжнародно-правової відповідальності.

Причинно-наслідковий зв'язок (реальний, об'єктивний, необхідний, а не випадковий) між протиправною поведін­кою та заподіяною шкодою є необхідною складовою право­порушення. Причинний зв'язок дає можливість досить точ­но визначити причетність держави до шкідливих наслідків, які заподіяні певними подіями або діями. На практиці вста­новлення або обґрунтування причинно-наслідкового зв'яз­ку відбувається з урахуванням конкретних обставин конк­ретного правопорушення2.

 

§ 4 Класифікація міжнародних правопорушень

Класифікація протиправних із   погляду міжнародного права діянь здійснюється на основі двох критеріїв: по-перше, правопорушення відрізняються між собою за спряму­ванням і ступенем тяжкості, по-друге, їм притаманний різний режим відповідальності.

Ординарні міжнародні правопорушення полягають у недодержанні умов партикулярних норм міжнародного пра­ва та порушують інтереси окремих держав і народів. Такі правопорушення не мають зафіксованих ознак. Збиток сто­сується тільки потерпілої держави, а негативний вплив на міжнародний правопорядок є мінімальним (наприклад, невиконання або неналежне виконання міжнародних дого­ворів у галузі економічного, науково-технічного, культур­ного співробітництва).

Серйозні міжнародні правопорушення зачіпають інтере­си всього міжнародного співтовариства, але не загрожують безпосередньо миру та безпеці держав і народів (поширен­ня ядерної зброї, порушення свобод відкритого моря, капер-ство, виробництво та накопичення хімічної зброї тощо).

Найтяжчі міжнародні злочини порушують права й інте­реси всього світового співтовариства, загрожують знищен­ням міжнародного правопорядку, ставлять під загрозу існу­вання народів, націй, навіть держави. Такі діяння завжди вчиняються з порушенням основних принципів міжнарод­ного права. Ознаки найтяжчих міжнародних злочинів ви­значені в нормах міжнародного права, відповідно, виокрем­лені три групи злочинів: злочини проти миру, воєнні зло­чини, злочини проти людяності1.

У 1966 р. Комісія міжнародного права у проекті статей про відповідальність держав на підставі аналізу значного за обсягом фактичного матеріалу та різних напрямів міжна­родно-правової доктрини запропонувала під час кодифікації відповідальності проводити різницю між деліктами (право­порушеннями) і міжнародними злочинами. У ст. 19 «Міжнародні злочини та правопорушення», зокрема, заз­начено:

«1. Діяння держави, яке порушує міжнародне зобов'язан­ня, є міжнародним протиправним діянням, незалежно від об'єкта порушеного зобов'язання.

1. Міжнародне протиправне діяння, яке виникло в ре­зультаті порушення державного міжнародного зобов'язан­ня, настільки основоположного для забезпечення життєво важливих інтересів міжнародного співтовариства, що його порушення розглядається як злочин міжнародним співто­вариством загалом, складає міжнародний злочин.

2. З дотриманням п. 2 та відповідно до чинних норм міжнародного права міжнародні злочини можуть, зокрема, виникати внаслідок:

а) тяжкого порушення міжнародного зобов'язання, яке має основоположне значення для забезпечення міжнарод­ного миру та безпеки, такого як зобов'язання, що заборо­няє агресію;

б) тяжкого порушення міжнародного зобов'язання, яке має основоположне значення для забезпечення права на­родів на самовизначення, тобто зобов'язання, що заборо­няє встановлення чи збереження силою колоніального па­нування;

в) тяжкого та масового порушення міжнародного зобов'я­зання, яке має основоположне значення для захисту людсь­кої особистості, зокрема зобов'язання, що забороняє раб­ство, геноцид, апартеїд;

г) тяжкого порушення міжнародного зобов'язання, яке має основоположне значення для захисту навколишнього середовища, зокрема зобов'язання, що забороняють масо­ве забруднення атмосфери або морів.

3. Будь-яке міжнародне протиправне діяння, що не ста­новить собою міжнародного злочину відповідно до п. 2, є міжнародним правопорушенням».

Слід зазначити, що перелік міжнародних злочинів не є вичерпним, оскільки в майбутньому можуть з'явитися нові види злочинів.

При вчиненні деліктів право на звернення до суду має лише безпосередньо потерпіла держава, тобто діє режим двосторонньої відповідальності. Дещо іншим є режим відпо­відальності за скоєння міжнародних злочинів: до захисту можуть вдатися й інші суб'єкти міжнародного права, усе міжнародне співтовариство.

 

§ 5 Відмежування правопорушень від схожих (суміжних) діянь

Наявність необхідних ознак дозволяє не лише кваліфікува­ти певну поведінку як правопорушення, а й відокремити ос­таннє від схожих діянь, які не мають усіх необхідних ознак, таких як недружній акт і злочини міжнародного характеру.

Недружній акт — це така поведінка держави, яка завдає шкоди іншим державам, але не порушує при цьому норм міжнародного права, внаслідок чого й відсутнє правопору­шення. Недружній акт зачіпає інтереси держави, які не за­хищені міжнародним правом. До таких дій (актів) відносять­ся, наприклад, обмеження прав фізичних та юридичних осіб на території держави, підвищення митних зборів (податків) на товари, які ввозяться з певної держави, націоналізація іноземної власності тощо. У разі недружнього акту держава самостійно вирішує, яким чином їй реагувати на подібні дії, але якщо це не суперечить зобов'язанням за договорами. Ос­кільки в міжнародному праві відсутня заборона на здійснен­ня недружніх актів, основну роль в регулюванні проблем, що виникають, виконують моральні та політичні засоби.

Злочини міжнародного характеру (злочинні вчинки фізичних осіб) зачіпають інтереси двох, декількох або бага­тьох держав, тобто мають міжнародну небезпечність, вони є підставою для кримінального, а не міжнародно-правового покарання. Юридичною підставою для відповідальності за такі діяння є міжнародні угоди з боротьби із конкретними видами злочинів і прийняті відповідно до них внутрішньо­державні норми кримінального права1. Боротьба з такими правопорушеннями передбачена нормами міжнародного пра­ва, але відповідальність фізичних осіб у таких випадках не є міжнародно-правовою. Головною ознакою цих правопору­шень є те, що вони здійснюються поза межами державної політики індивідами, які не є посадовими особами держави, що діють від її імені, а, навпаки, як правило, діють на пору­шення законодавства та правопорядку власної держави.