Розділ 2 СТАНОВЛЕННЯ ТА РОЗВИТОК МІЖНАРОДНОГО ПРАВА PDF Печать
Рейтинг пользователей: / 1
ХудшийЛучший 
Международное право - М.В.Буроменський Міжнародне право

Розділ 2 СТАНОВЛЕННЯ ТА РОЗВИТОК МІЖНАРОДНОГО ПРАВА

 

§ 1 Періодизація історії міжнародного права

Питання про періодизацію історії міжнародного права пов'язане з вирішенням найважливіших проблем теорії права, таких як поняття права, його походження, система права. Тому в міжнародно-правовій доктрині існує чимало підходів до того, яким чином слід представляти історію міжнародного права. Великий інтерес викликало питання про періодизацію розвитку міжнародного права у держав­них ідеологіях, що взагалі розглядали вчення про право як найважливішу арену ідеологічної боротьби. Саме в такій си­туації опинилася вітчизняна наука міжнародного права. Ідеологічний тиск тривалий час змушував її залишатися в рамках марксистсько-ленінського вчення про формаційну періодизацію загальної історії, у тому числі й історії роз­витку міжнародного права, у якій виокремлювали міжна­родне право рабовласницької формації, феодалізму, капі­талізму, перехідного періоду, соціалістичне міжнародне право. До того ж формаційний підхід навіть в історичній науці є дискусійним. Що ж стосується міжнародного пра­ва, то становлення й розвиток багатьох із його принципів і норм ніяк не може бути пов'язаний із так званими форма­ціями. Більше того, як свідчать авторитетні дослідження, формації в чистому вигляді в історії ніколи не існували. Тому було б помилкою шукати джерела чи особливості міжнародно-правових норм у тих чи інших формаціях і при­в'язувати періодизацію до формацій.

Будучи частиною всесвітньої історії, історія міжнарод­ного права має все ж таки власну періодизацію. Це пов'яза­но з особливостями виникнення та становлення його прин­ципів, інститутів, норм, що зробили вирішальний вплив на розвиток міжнародного права загалом. З цього погляду особ­ливе значення для періодизації мають такі події всесвітньої історії, які в історії людства виявилися поворотними або спричинили кардинальну переоцінку людьми смислу сво­го існування на Землі та домінуючих у соціумі цінностей. Аналіз історії міжнародного права під таким кутом зору приводить до висновку, що подібних подій в історії людства було небагато. У масштабах людської цивілізації всього кілька разів відбувалася радикальна зміна світового право­порядку. Така періодизація далеко не завжди збігається із формаційною періодизацією міжнародного права. При цьо­му етапи історії розвитку міжнародного права можуть істот­но відрізнятися за тривалістю, що пов'язано із прискорен­ням динаміки міжнародно-правових відносин. Як свідчить історія, розвиток міжнародного права лише у планетарно­му масштабі виявився поступальним. На окремих етапах часто був очевидним регрес. Найбільш динамічно міжнарод­не право розвивалося починаючи з ХХ ст.

Найбільш прийнятною можна вважати таку періодиза­цію міжнародного права:

I.  Від найдавніших часів до Вестфальського конгресу (1648).

II.  Від Вестфальського конгресу до епохи Великої фран­цузької революції (межа ХVІІІ—ХІХ століть).

ІІІ. Від епохи Великої французької революції до створен­ня Версальської системи (1919—1939).

IV.  Від створення Версальської системи до наших днів (сучасна епоха):

а) Версальська система (1919—1939);

б) міжнародне право періоду протистояння тоталітариз­му та демократії (1945 — кінець 80-х років);

в)  міжнародне право часів переходу до поліцентризму (з кінця 80-х років XX ст. до наших днів).

 

§ 2 Розвиток міжнародного права від найдавніших часів до Вестфальського конгресу

Становлення міжнародного права, як і права загалом, відбувалося з найдавніших часів. Уже на етапі родопле­мінних відносин стали формуватися норми, що мали істотне значення для розвитку міжнародного права. Такі положення, як обов'язок дотримувати слово, навіть дане ворогові, чи рівність сторін у спорі, мають найдавніше по­ходження. Причому вже тоді виконання багатьох норм спиралося на досить жорсткий соціальний примус. Без­глуздо було б проводити паралелі між стародавнім і су­часним правом і знаходити переваги останнього в наяв­ності державного примусу. Слід визнати безсумнівне значення праправа й саме від нього вести відлік міжна­родного права1. Хоча, звісно, споконвічно не було ніяко­го розподілу права на міжнародне та внутрішнє (що зай­вий раз підтверджує наявність загальних соціокультур-них коренів). Саме в цей період виникли ті первинні правові змісти, що згодом збереглися й у міжнародному, і у внутрішньому праві й одержали назву загальних прин­ципів права.

Розвиток міжнародного права в перший і найдовший період його історії відбувався на основі переважно недовго­вічних, хоча нерідко дуже активних зв'язків між держава­ми, чиї інтереси до міжнародного спілкування були обме­жені питаннями війни та миру. Більшість держав прагну­ли створити світові імперії, що робило для них безглуздою побудову тривалих і стабільних міжнародно-правових відносин. Саме тому держави підтримували лише ті відно­сини, що обслуговували їхні тимчасові зовнішньополітичні інтереси: організацію зовнішніх зносин, правила війни, порядок захоплення територій, ведення про це переговорів і закріплення їх результатів у договорах, правила вирішен­ня міждержавних суперечок.

Міжнародне право цього періоду було переважно регіо­нальним. Воно розвивалося самостійно в середземноморсь­кому (переважно європейському) та в індокитайському ре­гіонах. Так само відокремлено воно розвивалося згодом і в інших регіонах, залишаючись до часу відносно ізольованим від найдавніших центрів цивілізації — у Східній Європі, Центральній і Південній Америці, Центральній Африці. Через відсутність єдиних міжнародних відносин не було потреби у створенні єдиного міжнародного права. Тому нія­ких зусиль для його створення в той час ніхто і не докла­дав. Взаємний вплив регіональних міжнародних правопо-рядків був епізодичним і мінімальним.

Проте саме в цей період становлення міжнародного пра­ва були закладені його підвалини, а між державами підтри­мувалися ефективні для того часу міжнародно-правові відносини. Головним їхнім недоліком була абсолютна та ніким не контрольована влада держав у міжнародних відно­синах, що робило міжнародне право дуже слабким. Війни велися безперервно. Сила була основним і найголовнішим засобом розв'язання міжнародних спорів. Прагнення про­тистояти цілковитій анархії в міжнародних відносинах при­звело в Європі до скликання з ініціативи католицької цер­кви починаючи з ХІІ ст. низки всесвітніх конгресів. Їхня робота залишалася в основному безрезультатною. Але не можна не зважати на консолідуючу роль цих зборів і зрос­тання їхнього авторитету як органів міжнародних перего­ворів.

Тридцятирічна війна (1618—1648) остаточно розорила Європу. Стало очевидним, що світ потребує іншої органі­зації взаємовідносин і вирішити це питання слід на до­говірній, правовій основі, — таке рішення було прийнято в 1648 р. на Вестфальському мирному конгресі.

 

§ 3 Міжнародне право між Вестфальським конгресом 1648 р. й епохою Великої французької революції (межа XVIII—XIX століть)

Виокремлення Вестфальського конгресу як точки від­ліку чергового етапу в історії міжнародного права не ви­падкове, воно пов'язане з особливим значенням цієї події в історії міжнародних відносин і міжнародного права. Мюнстерський і Оснабрюкський трактати, що закріпили Вестфальський мир, мали дуже важливі наслідки для всьо­го людства.

По-перше, Вестфальський конгрес став першими міжна­родними зборами, що не тільки мали на меті по-новому організувати міжнародні відносини, а й прийняли рішен­ня, які радикально вплинули на подальший розвиток міжнародного права. Сформульовані в Мюнстерському й Оснабрюкському трактатах міжнародно-правові принципи стали визначальними на два наступні сторіччя.

По-друге, проведення Вестфальського конгресу збіглося з початком так званої епохи великих географічних відкриттів, що супроводжувалася стрімкою колонізацією європейськими державами нових земель. Саме в цей час були закладені підвалини найбільших світових колоніаль­них імперій. Це означало різке скорочення, а потім і повне припинення самостійних міжнародно-правових відносин у тих неєвропейських регіонах, де такі відносини зберігали­ся. Метрополії приступили до масованої культурної екс­пансії на нові землі. Тому саме ідеологія Вестфальського миру виявилася основою евроцентристської концепції міжнародного права. Як таке воно розвивалося до середи­ни XX ст. Деякі елементи евроцентристської концепції збе­реглися до наших днів.

Які ж найважливіші наслідки Вестфальского миру для міжнародного права? Насамперед побудова нового міжна­родного правопорядку. Історія раніше не знала таких гран­діозних політичних катаклізмів, як розпад Священної Римської Імперії, внаслідок якого на карті з'явилися б де­сятки нових держав. У Європі склалася принципово нова ситуація, що потребувала правового вирішення. Перед твор­цями Вестфальського миру стояло завдання створити такий міжнародний правопорядок, в умовах якого висновки Кон­гресу зберегли б свою силу. Новий правопорядок мав ґрун­туватися на відносинах суверенних держав, і основи таких міжнародно-правових відносин у загальному вигляді були закладені Мюнстерським і Оснабрюкським трактатами1.

Далі, Вестфальський мир запровадив у міжнародне пра­во принцип політичної рівноваги, що мав зафіксувати сфор­моване в Європі співвідношення сил2. Нові кордони бага­тьох європейських держав стали основою для більшості укладених згодом договорів. Правові гарантії збереження політичної рівноваги мали ґрунтуватися на використанні мирних засобів вирішення міжнародних суперечок і на можливості застосування колективних санкцій проти по­рушника. По суті це означає, що джерела сучасних міжна­родно-правових принципів територіальної цілісності дер­жав, непорушності державних кордонів, а також деяких інших принципів і норм сягають 1648 р. Крім цього, поло­ження Мюнстерського й Оснабрюкського трактатів вплину­ли на становлення та розвиток таких інститутів міжна­родного права, як міжнародно-правове визнання, міжнарод­но-правова відповідальність тощо. Трактати також уперше запровадили в міжнародне право деякі норми, що стосу­ються статусу консулів, режиму міжнародних рік. За підсумками Конгресу була визнана незалежність Швейцарії та Нідерландів.

Нарешті, рішення конгресів першої половини XVІI ст. вплинули й на розвиток інших норм та інститутів міжна­родного права. У XVII—XVIII ст. отримав повсюдне визнан­ня принцип свободи відкритого моря, виникло поняття те­риторіального моря. Під впливом принципу суверенної рівності держав відбувався розвиток дипломатичного права (з'явилися постійні посольства, одержали міжнародно-правове визнання дипломатичні та консульські привілеї й імунітети). Відбулися зміни в бік пом'якшення правил і зви­чаїв ведення війни.

Разом із тим спосіб правління в державах був переважно тиранічним, що навіть при найбільш прогресивних на той час міжнародно-правових нормах залишало міжнародні відносини непередбачуваними та небезпечними. На це звер­тали увагу мислителі того часу. Фактично вже із другої по­ловини XVII ст. стало очевидно, що міжнародний правопо­рядок потребує нової перебудови. Епоха Просвітництва була джерелом епохи Великої французької революції.