Розділ 30 Розслідування злочинних порушень правил безпеки дорожнього руху - § 2. Початковий етап розслідування PDF Печать
Рейтинг пользователей: / 1
ХудшийЛучший 
Криминалистика - Криміналістика (В.Ю. Шепітько)

§ 2. Початковий етап розслідування

Приводами до порушення кримінальної справи у разі ДТП най­частіше є: заяви потерпілих чи їх родичів, очевидців, водіїв транспорт­них засобів, причетних до події; повідомлення посадових осіб тран­спортних організацій, працівників медичних закладів; безпосереднє виявлення органами міліції чи прокуратури ознак злочину.

Підставами для порушення кримінальної справи у таких випадках будуть факти заподіяння середньої тяжкості і тяжких тілесних ушко­джень або настання смерті потерпілих унаслідок ДТП. При одержанні повідомлення про ДТП, що спричинила людські жертви чи тяжкі по­ранення, слідчий зобов’ язаний негайно виїхати на огляд місця події, за результатами якого порушує кримінальну справу. Якщо фактичних даних для правильних висновків про обставини, що сталися, і прий­няття обґрунтованого рішення про порушення кримінальної справи чи відмову в такій виявляється недостатньо, то відповідно до ст. 97 КПК проводяться перевірочні дії: відбираються пояснення від громадян, посадових осіб, водіїв про фактичну сторону злочинного порушення правил безпеки дорожнього руху; витребуються документи, у тому числі від автопідприємств, лікувальних закладів.

Як правило, кримінальна справа порушується за фактом злочинно­го порушення правил безпеки дорожнього руху, а не за обвинуваченням конкретної особи. Це пов’язано з тим, що на початку розслідування ще не доведено причинний зв’язок між діями (бездіяльністю), що мали місце, та наслідками, що настали, а надалі іноді виявляється, що вина водія транспорту відсутня, оскільки у нього не було технічної можли­вості запобігти ДТП.

При розслідуванні злочинних порушень правил безпеки дорожньо­го руху повинні бути доведені обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, а саме:

1) чи є дана подія дорожньо-транспортною, її вид;

2)  дорожня обстановка в момент події (місце, час та ін.);

3)  які транспортні засоби були задіяні у події, їх технічний стан (як до події, так і після неї);

4)  наслідки, що сталися внаслідок злочинного порушення правил безпеки дорожнього руху (смерть, ступінь тяжкості тілесних ушко­джень, характер і розміри матеріальної шкоди), що дуже важливо для кваліфікації злочину;

5)  спосіб вчинення ДТП;

6)  хто постраждав, поведінка учасників події;

7)  яка безпосередня причина ДТП;

8)   ступінь вини кожного учасника події (водія, працівника авто- підприємства, пасажира, пішохода та ін.);

9)  які положення правил дорожнього руху чи експлуатації тран­спортних засобів було порушено винним;

10)  чи є причинний зв’язок між допущеними порушеннями правил дорожнього руху або експлуатації транспортних засобів і наслідками, що сталися;

11)   обставини, що сприяли злочину (недоліки в організації руху транспорту і пішоходів, неналежний контроль за випуском транспорту і водія на лінію, недоліки в контролі за технічним станом доріг і вулиць, у підготовці водіїв транспортних засобів, пропаганді правил дорож­нього руху серед його учасників та ін.).

Порівняно проста ситуація на початку розслідування ДТП склада­ється тоді, коли злочинне порушення вчинене у присутності свідків, водій і транспортний засіб залишилися на місці ДТП. У цьому разі основні зусилля слідства спрямовані на дослідження обстановки місця події, встановлення її причин, збирання доказів, що підтверджують вину її учасників. Для вирішення цих завдань проводяться першочер­гові слідчі дії: огляд місця події, освідування і призначення судово- медичної експертизи водія, судово-медичної експертизи постраждало- го, допити водіїв, свідків, потерпілих та ін.

Більш складна слідча ситуація виникає тоді, коли злочинне пору­шення правил безпеки дорожнього руху вчинене за відсутності свідків або водієм, який зник з місця події, залишивши транспортний засіб. Як правило, так поводяться особи, які вчинили викрадення транспор­ту або намагаються протидіяти розслідуванню шляхом пропонування неправдивої версії про викрадення їх автотранспорту, для чого вони вже після події звертаються до міліції із заявою про крадіжку, домов­ляються з родичами, знайомими щодо неправдивих свідчень. У такій ситуації передусім необхідно встановити особу, яка перебувала за кермом у момент події, вжити заходів щодо її розшуку і затримання, з’ ясувати причини, що змусили водія зникнути з місця події. Для з’ясування цих обставин треба провести огляд місця події (звертаючи особливу увагу на ті вузли та деталі автомобіля, де повинні були за­лишитися сліди рук, крові, волокна одягу водія), встановити і допита­ти свідків, які бачили водія в момент аварії і коли він залишав місце події, встановити і допитати власника транспортного засобу.

Найскладнішою і досить поширеною ситуацією на початковому етапі розслідування є така, коли водій зникає з місця ДТП разом з транспортом. Тут основну увагу потрібно зосередити на встановленні факту ДТП, виявленні водія і транспорту, що брав участь у події, мож­ливих свідків. Для цього проводиться огляд місця події; про ознаки транспорту і прикмети водія опитуються очевидці та потерпілі; організовуються загороджувальні заходи на шляху можливого пересування транспорту; перевіряються підприємства з ремонту автомобілів, гара­жі та автостоянки; для встановлення свідків проводиться обхід житло­вих будинків, підприємств та закладів, розміщених у районі події. Транспорт оглядається за місцем його виявлення.

Успіх у розслідуванні злочинних порушень правил безпеки дорож­нього руху значною мірою (особливо на початковому етапі) визнача­ється своєчасністю та правильністю висунення і розроблення слідчих версій. З огляду на обставини, фактичні дані конкретної кримінальної справи слідчий висуває загальні версії про сутність і причини події, типовими з яких є:

1) ДТП стала наслідком порушення правил безпеки руху водієм;

2)  подія викликана порушеннями правил руху самим постражда- лим;

3)   подія стала наслідком технічної несправності транспортного засобу;

4)  ДТП пов’язана з порушеннями норм, стандартів утримання до­ріг;

5)  подія сталася внаслідок випадкового збігу обставин;

6)   подію інсценовано з метою приховування іншого, як правило, більш тяжкого злочину;

7)  транспортний засіб було використано як знаряддя для вчинення іншого злочину.

У ситуації, коли водій зник, а автомобіль залишився на місці події, головним напрямом розслідування є встановлення винного. Тому в першу чергу висуваються версії про особу, яка перебувала за кермом у момент події: 1) транспортним засобом керував водій і 2) транспорт­ним засобом керувала стороння особа (родич водія, його знайомий, співробітник, викрадач).

Щодо ситуації, коли водій зник з місця події разом з транспортом, відпрацьовуються версії про машину, яка брала участь у ДТП (вантаж­на чи легкова, марка автомобіля, конкретна модель тощо). Під час подальшого розслідування всі версії повинні перевірятися паралельно шляхом проведення слідчих дій і оперативно-розшукових заходів.

Огляд місця події. У справах даної категорії огляд місця події є одним з найбільш важливих способів збирання доказів. Аби їх не втра­тити, у разі одержання повідомлення про аварію на огляд місця події слід виїжджати негайно, оскільки сліди ДТП (особливо ті, що знахо­дяться на її периферії) можуть бути знищені рухом транспорту і пішо­ходів, зупинити який на значний проміжок часу не завжди можливо. Крім того, обстановка місця події може бути викривлена діями заінте­ресованих осіб (водій може змінити довжину сліду гальмування, ви­правити прим’ятини на корпусі автомобіля, привести у зламаний стан окремі вузли транспортного засобу тощо). Погодні умови (дощ, сніг, вітер, сонце) також впливають на збереження слідів ДТП.

Огляд місця події, проведений вчасно, кваліфіковано і ретельно, дозволяє встановити такі дані:

1)  умови і точне місце злочинного порушення правил безпеки до­рожнього руху;

2)  час його вчинення;

3)  вид ДТП;

4)  механізм події, що містить послідовність і спрямованість дій її учасників;

5)  предмети і сліди, що залишилися на місці події;

6)  орієнтовну швидкість руху транспорту і пішохода;

7)  учасників події;

8)  заходи, вжиті водієм транспорту і пішоходом для запобігання події;

9)  технічний стан транспортних засобів;

10)  причини ДТП;

11) ознаки, що вказують на напрямок руху транспорту, який зник;

12)  відомості про очевидців і свідків ДТП.

Наведений перелік не є вичерпним. Залежно від конкретних об­ставин на місці події можуть бути одержані й інші відомості, що мають значення для справи.

Злочинне порушення правил безпеки дорожнього руху є подією складною, динамічною, у процесі якої взаємодіють багато різноманіт­них об’ єктів, тому й огляд місця такої події відрізняється чималою специфікою і складністю, вимагає ретельної підготовки для його про­ведення. Одержавши повідомлення про подію, ще до виїзду на місце слід потурбуватися про те, аби потерпілим була надана перша медична допомога, а в разі необхідності вони мають бути відправлені до лікар­ні (у цьому випадку положення тіла потерпілого фіксується за допо­могою фарби, крейди, цегли), а працівники ДАІ забезпечили збережен­ня обстановки і слідів на місці події, повністю чи частково зупинили рух, встановили очевидців і свідків ДТП, водіїв — учасників події, вилучили у них посвідчення, реєстраційні документи на транспорт, дорожні листи.

Виходячи з одержаного повідомлення, слідчий визначає, яких спеці­алістів необхідно залучити до огляду (автоінженера, криміналіста, судо­вого медика та ін.). Якщо водій зник з місця події, то в групу доцільно включити працівника карного розшуку, який може надати певну допо­могу й в установленні свідків. У разі, коли місце ДТП знаходиться за межами населеного пункту, необхідно заздалегідь запросити понятих. До виїзду на місце події слід перевірити комплектність і справність науково- технічних засобів, які слідчо-оперативна група бере із собою (слідча ва­ліза, фотокомплект, у нічний час — освітлювальні прилади).

Прибувши на місце події, слідчий перевіряє, чи надана медична допомога постраждалим, ефективність охорони і загороджувальних заходів, виконання інших вказівок, зроблених ним раніше. Перед від­правленням постраждалих до лікувального закладу фіксуються їхні дані та лікарня, до якої вони направлені. Після цього слідчий заслухо­вує повідомлення працівників міліції, опитує очевидців, свідків та учасників події для з’ ясування її обставин і тих змін, що сталися в об­становці до прибуття слідчо-оперативної групи. При виявленні у водія ознак сп’яніння його слід направити на медичне освідування у супро­воді працівників міліції.

Одержана при опитуваннях інформація сприяє більш точному і правильному визначенню меж та об’єктів огляду, послідовності та методу його проведення. Межі огляду місця ДТП залежать від меха­нізму та інших обставин того, що сталося, і можуть знаходитися на порівняно великій відстані від безпосереднього місця ДТП.

Визначення послідовності та вибір методу огляду тісно пов’ язані з конкретними ситуаціями, що виникають унаслідок ДТП. Дуже часто при огляді місця ДТП необхідно застосовувати концентричний ме­тод — від периферії до центру. Це пояснюється специфікою самого місця події, бо сліди і речові докази, що знаходяться на певному від­даленні від центру аварії, можуть бути швидко знищені рухомим транспортом чи пішоходами. Тому такі об’єкти оглядаються в першу чергу. Якщо водій разом із транспортним засобом зник з місця події, огляд спочатку слід вести у напрямі його можливого руху, що дозволяє швидше виявити сліди, які характеризують даний автомобіль, і, ви­користовуючи цю інформацію, організувати його розшук. Якщо ж транспорт знаходиться на місці ДТП, то перш за все проводиться огляд тієї ділянки дороги, звідки він рухався. За наявності трупа, визначивши межі місця події та ознайомившись із загальною обстановкою, огляд починають з трупа.

Основними об’єктами огляду місця ДТП є:

1)  ділянка вулиці чи дороги, де сталася аварія (з прилеглою тери­торією);

2)  труп;

3)  транспортні засоби, що брали участь у ДТП.

На початку огляду з’ ясовується і фіксується (у протоколі, на схемі) дорожня обстановка: назва вулиці (або інші топографічні дані) і спосіб регулювання руху на ній; тип дорожнього покриття (асфальтобетон, бетон, кругляк, ґрунтова дорога тощо) і його стан (сухе, вологе, взяте кригою, засніжене тощо); ширина проїжджої частини (за наявності осьової лінії визначається відстань від цієї лінії до тротуару, узбіччя); радіус повороту і профіль дороги (горизонтальний, схил чи узвіз); на­явність і ширина узбіч, кюветів, тротуарів; зовнішнє оточення місця події (стовпи, будівлі, дерева та ін.); розташування дорожніх знаків, світлофора, покажчиків, зупинок транспорту і переходів; розмітка про­їжджої частини; оглядовість (можливість бачити дорожню обстановку з місця водія); видимість (відстань, на якій водій розрізняє елементи дорожньої обстановки та окремі предмети); освітленість; наявність перешкод руху і дефектів дороги.

Під час огляду дорожнього полотна треба звертати увагу на наяв­ність і взаєморозташування слідів коліс, плям крові, рідин, що про­лилися (палива, мастила), окремих частин транспортного засобу, речей постраждалих тощо. Розташування цих та інших слідів має бути одно­значно визначено шляхом прив’язки до нерухомих орієнтирів. Такими можуть бути край дорожнього покриття, бордюрний камінь, осьова лінія, стовпи, кут будинку, пішохідна доріжка, лінія «стоп» тощо (сво­єрідні вимірювальні бази для подовжніх і поперечних розмірів). Ви­міри, спрямовані поперек проїжджої частини, зручніше робити від правого краю тротуару за напрямом руху.

Вивчення і вимір слідів коліс транспортного засобу дозволяють встановити маневри автомобіля, чи намагався водій уникнути події, взаємне розташування транспортних засобів під час руху, їх положен­ня щодо тротуару, пішоходу, осьової лінії. У разі виявлення слідів протектора, в яких відбилися індивідуальні ідентифікаційні ознаки (тріщини, латки, інші наслідки ремонту та експлуатації шини), вони можуть допомогти у встановленні транспортного засобу, причетного до ДТП. За шириною колії (відстань між середніми лініями бігових доріжок шин чи між їх однойменними боковими гранями), шириною бігової доріжки, рисунком протектора можна орієнтовно визначити тип і модель транспорту. Сліди коліс необхідно не тільки описати в протоколі огляду, а й сфотографувати із застосуванням масштабу, а якщо виявлено об’ємні сліди, — виготовити гіпсові зліпки.

Особливо важливо виявити і зафіксувати (виміром, описом, фото­зйомкою) сліди гальмування, бо за їх довжиною вираховуються швид­кість руху машини в момент аварії (як правило, чим довший шлях гальмування, тим більшою була швидкість руху), повний зупинний шлях, встановлюються технічна можливість уникнення наїзду на пере­шкоду і стан гальмівної системи транспортного засобу.

Шлях гальмування становить відстань, яку автомобіль долає в за­гальмованому стані, тобто від моменту початку гальмування до повної зупинки. Сліди гальмування на поверхні дороги залишаються у вигляді як подовжніх смуг різної довжини (сліди ковзання — «юзу»), так і по­єднання слідів протектора і слідів ковзання. Тому довжина шляху галь­мування вимірюється від початкового відбитку протектора (а за його відсутності — від початку сліду ковзання, що треба особливо відзна­чити у протоколі) до закінчення чітко видимого сліду протектора (або сліду ковзання). У протоколі огляду місця події треба також зазначити вид слідів гальмування (сліди протектора або «юзу», суцільні чи пере­ривчасті), довжину кожного відрізка сліду та відстань між ними.

Під час огляду дорожньої ділянки можуть бути виявлені сліди від транспорту на навколишніх об’ єктах (стовпах, будівлях, деревах тощо), деталі та частини машини, шматочки фарби і скалки скла, окремі пред­мети, що перевозилися як вантаж, речі водія, пасажирів транспортного засобу чи потерпілого, сліди волочіння постраждалого, частини чи во­локна одягу, плями бензину, мастила, які мають важливе значення для з’ясування багатьох обставин ДТП. Аналіз цих слідів дозволяє встано­вити механізм ДТП, її центр (точне місце наїзду, зіткнення та ін.), напрям руху, сліди і пошкодження, що залишились на транспортному засобі, його частинах, тип і модель транспорту, що брав участь у події, взаємне розташування машини і постраждалого в момент наїзду. Такі сліди мо­жуть істотно полегшити розшук і затримання винного та його транспор­ту, а іноді мати ідентифікаційне значення (наприклад, при встановленні цілого за частинами, з використанням шматочків фарби чи скалок скла або при визначенні осіб, причетних до ДТП, за речами, що випали з машини). Тому перелічені сліди та об’ єкти необхідно ретельно оглядати, фотографувати і докладно описувати в протоколі, зазначаючи, зокрема, місце виявлення, їх локалізацію, розміщення щодо нерухомих орієнтирів, розміри одиничних слідів, відстань між ними.

Якщо на місці злочинного порушення правил безпеки дорожнього руху виявлено труп, то його огляд є найважливішою складовою час­тиною огляду місця події. Зовнішній огляд трупа обов’язково прово­диться з участю судового медика або лікаря іншої спеціальності. До початку огляду треба з’ясувати, чи не змінював хто-небудь положення тіла потерпілого (іноді це може робити водій, аби уникнути відпові­дальності за наїзд). Після цього встановлюються і фіксуються поза та розміщення трупа щодо транспорту, слідів коліс, осьової лінії, узбіччя, позначення переходу, нерухомих орієнтирів; зазначаються місцеполо­ження, форма і розміри слідів крові, мозкової речовини. Необхідно звертати увагу на переривчастість слідів коліс під трупом, оскільки у деяких випадках можна припустити, що труп було підкинуто на до­рогу для інсценування ДТП чи відкинуто на сліди іншої машини, не причетної до події.

Одяг трупа спочатку оглядається без зміни його положення, а потім у міру роздягання. При огляді одягу і взуття зазначають їх стан, на­явність слідів волочіння (різноманітні потертості, пошкодження, за­бруднення), слідів протектора шини (за якими можна встановити факт наїзду, тип транспорту чи ідентифікувати його) і бампера, часток фар­би, ґрунту, скла, паливно-мастильних матеріалів, відсутніх частин (їх локалізація, форма, розміри), вміст кишень.

Ушкодження, які одержують потерпілі при ДТП, характеризують­ся здавленістю, обширністю, однобічним розміщенням і можуть ви­глядати як лінійні рядки (сліди волочіння), садна, синці, забиті та рвані рани, різноманітні переломи. Для їх фіксації необхідно зазна­чити локалізацію ушкоджень на частинах тіла, форму, розміри, відстань від ступнів ніг. За останнім параметром іноді можна визначити тип транспорту та якою саме його частиною нанесено удар (наприклад, ушкодження тазових кісток звичайно заподіюються вантажними авто­мобілями, ушкодження нижче колін — легковими). Виявлення не ха­рактерних для ДТП ушкоджень (синці на шиї, странгуляційна борозна, ножові поранення тощо) може свідчити про інсценування події для приховування іншого злочину (наприклад, убивства).

Слід розрізняти ушкодження, що нанесені при ударі автомобілем, від ушкоджень, які є результатом волочіння трупа по землі (садна у вигляді великої кількості паралельних пасмуг).

Огляд транспорту проводиться з метою виявлення слідів, речових доказів, пошкоджень, що виникли внаслідок ДТП, та встановлення його технічного стану. Для досягнення поставленої мети огляд необхідно проводити з участю спеціаліста-автотехніка та криміналіста.

При виявленні транспорту на місці аварії його огляд входить до огляду місця події, а якщо транспортний засіб відсутній, то він огля­дається за місцем його виявлення окремо і результати оформлюються самостійним протоколом. Транспорт треба оглядати на тому місці, де його було виявлено після події, оскільки при його пересуванні можуть бути знищені або пошкоджені сліди, що є на ньому, і речові докази, змінено положення важелів керування тощо.

Положення транспортного засобу на місці події фіксується шляхом вимірювання відстані від переднього і заднього правих коліс до узбіч­чя (тротуару) та від передньої (або задньої) осі до нерухомого орієн­тира (лінії «стоп», пішохідного переходу, дорожнього знака та ін.).

Огляд транспорту починають з тієї його частини, яка, судячи з об­ставин події, контактувала з перешкодою або на якій залишилися по­мітні пошкодження. При огляді зовнішньої поверхні машини слід звер­тати увагу на відсутність окремих деталей (фар, ковпаків коліс, габарит­них ліхтарів, емблем та ін.), наявність характерних пошкоджень (прим’ ятин, подряпин, розривів чи відломів окремих деталей, порушен­ня цілісності скляних частин), плям крові, мозкової речовини, шматочків шкіри, волосся, слідів нашарування фарби, специфічного ґрунту, волокон і частин тканини одягу, відбитків структури цієї тканини, слідів рук, сторонніх предметів тощо. Всі ці сліди найчастіше залишаються на частинах автомашини, що виступають (бампері, фарах, крилах, підніж­ках, ручках дверей, бокових дзеркалах заднього виду), та на ходовій частині. Проте сліди ДТП необхідно відрізняти від змін, що виникли внаслідок неякісного ремонту або обслуговування транспорту.

При огляді транспортного засобу обов’ язково фіксуються положен­ня коліс щодо кузова (повернуті праворуч, ліворуч, скеровані паралель­но кузову), стан протекторів шин (ступінь зносу їх рисунка), характер вантажу, що перевозився, його вага, розміщення і спосіб кріплення. Що стосується пошкоджень і слідів, то в протоколі огляду зазначають­ся місця, де їх виявлено, висота розміщення верхньої та нижньої меж сліду, їхня форма, розміри (в об’ ємних слідах — і глибина), індивіду­альні особливості.

Проводячи огляд внутрішньої частини салону чи кабіни, визнача­ють положення держака ручного гальма, держака перемикання швид­костей, покажчиків повороту, покажчиків спідометра; чи включено освітлювальні прилади. У разі, коли водій зник з місця події чи заявляє, що транспортним засобом керувала інша людина, вживаються заходи щодо виявлення та фіксації слідів рук на кермі, держаку перемикання передач, ручному гальмі, дверних ручках, світлозахисному козирку, склі дверей та ін., предметів, що не належать водію. Після цього пере­віряється технічний стан рульового керування, системи гальмування (експериментальним шляхом), приладів освітлення, за допомогою манометра вимірюється тиск у шинах.

Відповідно до ст. ст. 85 та 195 КПК всі ці дані фіксуються у про­токолі огляду, до якого додаються план (схема) місця ДТП, що викрес­люється під час слідчої дії на міліметровому папері в масштабі 1: 200, та фототаблиця.

Після огляду місця події водія необхідно направити до медичного закладу для встановлення факту сп’ яніння шляхом лабораторного до­слідження крові та сечі.

Судово-медична експертиза. Відповідно до чинного законодавства України кримінальна відповідальність настає лише при заподіянні по­терпілому середньої тяжкості або тяжких тілесних ушкоджень, на­слідком яких може бути і смертельний випадок, тому значення судово- медичної експертизи при розслідуванні ДТП зросло. На розв’язання судово-медичної експертизи можуть бути винесені такі питання:

а) час і причини настання смерті;

б) характер і ступінь тяжкості тілесних ушкоджень, їх локаліза­ція;

в) давність нанесення тілесних ушкоджень;

г) чи є на тілі потерпілого ушкодження, характерні для транспорт­ного травматизму;

ґ) яким видом транспорту і якими його частинами заподіяно ці ушкодження;

д) в якому положенні перебував потерпілий у момент наїзду;

е) мав місце наїзд чи повний переїзд тіла колесами;

є) чи є на трупі або одязі сліди волочіння тіла;

ж) яка послідовність заподіяння ушкоджень;

з) чи не перебував потерпілий у стані алкогольного або наркотич­ного сп’ яніння; наявність у нього фізичних вад, що вплинули на ви­никнення ДТП.

При формуванні конкретного переліку питань слід враховувати вид злочинного порушення правил безпеки дорожнього руху та об’єкт до­слідження (труп, потерпілий, водій). Для успішного вирішення по­ставлених питань експертові також надають протокол огляду місця події, протоколи допиту водія, потерпілого, свідків.

Допит водія. Залежно від наявних у розпорядженні слідчого ма­теріалів водій транспортного засобу, який брав участь у ДТП, допиту­ється як свідок або підозрюваний. Перед допитом треба перевірити всі документи водія (паспорт, посвідчення водія, маршрутний лист, тех­нічний паспорт), що допоможе встановити дані про його особу, квалі­фікацію та дисциплінованість, куди і з яким вантажем направлявся, власника транспортного засобу та ін.

Після вільної розповіді про обставини події, що сталася, слідчий з’ясовує: самопочуття водія напередодні і в день події, як довго він знаходився за кермом до моменту аварії, стаж роботи водія; чи був справним транспортний засіб, у чому полягала несправність, коли він її виявив, яких вжив заходів для її усунення; хто здійснював випуск машини з парку, хто ще знаходився у транспортному засобі (прізвища, імена, де проживають тощо) і на яких місцях; куди їхав водій, якою вулицею (дорогою), з якою швидкістю, в якому ряду і на якій відстані від краю тротуару (узбіччя); наявність інших транспортних засобів на проїжджій частині, їх взаємне розташування, з якою швидкістю вони рухалися; які дорожні знаки бачив водій на даній ділянці, який сигнал був на світлофорі, чи не перешкоджало щось спостереженню за до­рожньою обстановкою, які були погода, видимість, стан дорожнього покриття; коли і на якій відстані водій виявив перешкоду, де перебував пішохід, якою була його поведінка, якою частиною транспортного за­собу його було збито; яким був перебіг ДТП, які заходи вживалися водієм для її запобігання (гальмування, маневр тощо); які дії він вчиняв на місці після події, чи надавав допомогу потерпілим.

Водію, який зник з місця події, поряд із наведеними, додатково ставляться такі запитання: чому він поїхав з місця події і не надав до­помоги потерпілим; які заходи вживалися для приховування слідів злочину (на місці аварії, на транспортному засобі тощо). Для одержан­ня найбільш повних і точних показань треба використовувати схему ДТП, особливо при з’ ясуванні її механізму, місцезнаходження учасни­ків та ін.

Показання водія слід оцінювати критично, бо він, аби уникнути відповідальності чи пом’якшити свою вину, може викривити фактичні обставини того, що сталося.

Допит потерпілого. Потерпілого бажано допитувати невідкладно, оскільки розрив у часі між подією і допитом може спричинити забу­вання окремих деталей події. Крім того, водій чи його родичі можуть впливати на потерпілого, намагаючись схилити його до давання не­правдивих свідчень. Якщо потерпілого відразу було доставлено до лікувального закладу, то його допит проводиться тільки з дозволу лі­каря.

При допиті потерпілого з’ясовують: чи не страждає він на захво­рювання органів зору, слуху, в якому місці перебував до події, куди і в якому темпі рухався, коли побачив транспорт, з якою швидкістю він їхав, чи рухалися в цей час інші транспортні засоби, як вони розташо­вувалися на проїжджій частині, яких заходів вживав водій щодо запо­бігання події (подав звуковий сигнал, зменшив швидкість та ін.), який сигнал був на світлофорі, якою частиною транспорту було збито по­терпілого, ознаки машини (тип, модель, колір, номерний знак та ін.), хто сидів за кермом тощо.

При допиті потерпілого необхідно враховувати, що внаслідок одер­жаної фізичної чи психічної травми або через динамічність події він може добросовісно помилятись і давати показання, які не за всіма об­ставинами відповідають дійсності. У деяких випадках потерпілий може умисно викривляти факти, звинувачуючи у всьому водія, хоча сам по­рушив правила дорожнього руху. Для одержання достовірної інформа­ції треба максимально деталізувати показання потерпілого.

Допит свідків. При розслідуванні злочинних порушень правил безпеки дорожнього руху як свідки допитуються пішоходи, пасажири, водії транспортних засобів, які не брали участі в події, працівники міліції, медичних закладів, транспортних організацій та ін. Особливо докладно повинні бути допитані свідки-очевидці, які спостерігали за подією.

Свідкам, які перебували поза транспортним засобом, ставляться запитання, спрямовані на встановлення умов сприйняття того, що сталося, дорожньої обстановки, дій потерпілого і водія, зокрема: де перебував свідок у момент події (біля якого об’єкта, на якій відстані від місця аварії); що робив (йшов, стояв); які були умови освітлення і видимості; стан його зору, слуху; в якому напрямі і звідки рухався по- страждалий (пішохід, транспорт, велосипед); швидкість руху його і транспорту, який вчинив наїзд (зіткнення); наявність інших транспорт­них засобів, інтенсивність їх руху; в якому місці стався наїзд (зіткнен­ня); де впав постраждалий після удару; чи мало місце волочіння його тіла і на яку відстань; хто знаходився у машині крім водія; що робив водій після події (втік, надав допомогу, подавав назад, посував вперед); прикмети транспортного засобу, що зник, і водія; в якому напрямі зник транспорт тощо.

Оцінюючи показання свідків, треба враховувати психофізіологічні особливості особи, її досвід, положення щодо місця події (наприклад, якщо очевидець спостерігає подію з невеликої відстані або перебуває попереду чи позаду транспортного засобу, то складається враження про велику швидкість руху, допускаються деякі погрішності при ви­значенні відстаней). Тому особливу увагу слід звертати на допит свід­ків, які мають фахові навички водіння автомобіля. Такі особи можуть найбільш точно визначити вид і модель транспорту, його швидкість, відстань, інші елементи механізму ДТП та дорожньої обстановки.

При допиті очевидців з числа пасажирів з’ ясовують, чи відволікав­ся водій від керування розмовами, чи не скаржився на втому, хворо­бливий стан, чи не висловлював сумніву щодо справності транспорт­ного засобу, яка була швидкість безпосередньо перед подією, які були дії водія, яких заходів він вживав щодо запобігання аварії, чи не вживав він алкоголь та ін.

У разі смерті потерпілого при транспортуванні або у лікарні як свідки допитуються медичні працівники, які можуть повідомити, що їм говорив постраждалий про обставини події. Інформація, що стосу­ється злочинного порушення правил безпеки дорожнього руху, може бути одержана при допитах працівників транспортних підприємств, яким належить транспорт, родичів потерпілого та інших осіб.

Розшук водія і транспортного засобу. В тих випадках, коли водій зник з місця ДТП на транспортному засобі, для розшуку використову­ються відомості, одержані під час огляду місця події та допитів очевид­ців і потерпілих. Якщо подія сталася недавно, то за показаннями оче­видців, по слідах шин, краплях води і мастила, по бризках з калюж і деяких інших ознаках визначається напрям, в якому поїхав транспорт, і організується переслідування по «гарячих слідах». Встановивши дані про транспортний засіб (тип, модель, колір, номер, вантаж, що перево­зився, його можливі пошкодження), їх негайно повідомляють на пости ДАІ та органам міліції найближчих районів, організують загороджуваль­ні пости. З урахуванням цієї інформації проводяться перевірки автогос- подарств, ремонтних майстерень тощо. За наявності відомостей про номер або частину номера транспорту за даними реєстраційного відділу ДАІ встановлюють його власника чи організацію, якій він належить. Після цього треба швидко прибути на місце стоянки цього транспорт­ного засобу, аби водій не встиг знищити на ньому сліди ДТП.

Якщо водій зник, а транспорт залишився на місці події, то його власник встановлюється за номером аналогічним чином. Для розшуку особи, яка знаходилася за кермом у момент події, використовується інформація, що одержується від очевидців (ознаки зовнішності, на­прям, в якому зник) та при огляді місця події (сліди рук на держаках керування транспортом, різноманітні предмети і документи, що на­лежать водію). Передусім перевіряються особи, які мають будь-яке відношення до даного транспортного засобу (родичі, знайомі власника та ін.) або відомості про яких містяться в криміналістичних обліках (наприклад, раніше засуджені за викрадення транспорту).

Оперативно-розшукові заходи щодо виявлення і затримання водія, який зник, і його транспорту провадяться органами ДАІ за участю інших підрозділів органів внутрішніх справ.