Печать
PDF

Руїна

Posted in Історія України - Ю.А.Мицик, О.Г.Бажан, В.С.Власов Історія України

 

Початок доби Руїни. Втрата Україною державної незалежності

Московсько-українська війна 1658—1659 pp. Гадяцький трактат спонукав московського царя до дій у відповідь. Спеціальною грамотою цар Олексій звернувся до українського народу. Він закликав до непокори гетьманові. Зі свого боку, Виговський розіслав Звернення до європейських дворів, яким сповіщав про розрив із Москвою та про причини такого розриву.

Конотопська битва 1659 р. На початку весни 1659 р. понад 100 тис. російських вояків на чолі з князем О. Трубецьким рушили на Київ. Під м. Срібним їм стали на перешкоді загони прилуцького полковника — майбутнього гетьмана Петра Дорошенка, а під Конотопом — козаки Чернігівського й Ніжинського полків під командуванням ніжинського полковника Григорія Гуляницького. Московська армія розділилася. Частина рушила до Срібного, розбила прилучан, захопила й спалила місто, перебивши всіх його мешканців. Інша частина майже одночасно оточила Конотоп. Облога тривала близько двох місяців. Виговський протягом цього часу готувався до вирішального бою. Гетьман зібрав чимале військо — близько 60 тис. вояків. Крім того, зумів домовитися з кримським ханом про допомогу 40-тисячної орди.

Виговський не поспішав під Конотоп, очікуючи на прихід хана. Коли ж кримські війська підійшли на Крупич-поле, що під Конотопом, події одразу стали розгортатися швидше. Союзники дали взаємну присягу на вірність у бою і вирушили на спільного ворога. 24 червня під Шаповалівкою Виговський розбив численний ворожий роз'їзд. Головна битва сталася 8—9 липня.

Виговський підійшов до Соснівської переправи під Конотопом і вдарив на 15-тисячний московський загін, який боронив її. Частина українського війська змусила московитів відступити, а інша, переправившись через міст, почала громити його. Орда тим часом потай залишалася за річкою Соснівкою. Побачивши, що українців небагато, князь Пожарський наказав основним силам свого війська їх переслідувати. Переправляючись через річку, московити розтягнулися: коли передові загони дісталися протилежного берега, задні лише готувалися до переправи.

Раптом розлилася ріка, яку встигли загатити козаки Виговського, водночас зруйнувавши міст. Багнисті береги ріки перетворилися на «справжні конотопи». Важка московська кіннота загрузала в багні і втрачала час. Саме тоді українське військо розвернулося й рушило в контратаку: вдарили козаки із засідок, примчала поділена на дві частини орда. Узята в кільце російська армія опинилася в безнадійному становищі. Врятуватися міг тільки той, за словами літописця, хто мав би «крилаті коні». Тим кіннотникам Пожарського, котрим вдалося вирватися з кільця, довелося відбиватися аж до стін Конотопа. Надвечір розбита армія московитів почала відходити від міста. Побачивши, що облогу знято, з Конотопа у фланг відступаючим московитам ударив полк Гуляницького. Козакам вдалося захопити частину московської артилерії. Здобув Гуляницький і московський обоз. Тим часом Виговський підійшов упритул до ворожого табору. Гетьман наказав своєму війську стати табором. Бій під стінами Конотопа був дуже жорстокий. Московське військо не витримало й почало відступати табором до Путивля. Українські козаки й татари переслідували московитів ще й протягом наступного дня.

Московське військо зазнало нищівної поразки. Князя Пожарського було взято в полон. Потрапили в полон й інші воєначальники.

Звістка про перемогу української армії швидко облетіла Україну. Почули про неї і в чужих землях. За кордоном було видано спеціальні брошури, де містився лист Виговського з розповіддю про Конотопську битву. Донеслася вість і до Москви. Переляканий цар Олексій приготувався тікати подалі від Москви й наказав своїм послам в Україні терміново піти на максимальні поступки заради відновлення договору 1654 р.

Конотопська битва є яскравим прикладом справедливих війн — війн, спрямованих на визволення свого народу від чужоземного панування, війн за оборону власної незалежної держави. Битва ця була й залишається одним зі славних символів національно-визвольної боротьби українського народу, вона засвідчила надзвичайний героїзм і високий рівень воєнного мистецтва збройних сил України.

Кінець гетьманування Виговського. Гучна перемога під Конотопом не спричинилася, на жаль, до остаточного утвердження незалежної Української держави, не поклала край і розбратові в Україні. Поміж українців не було єдності щодо подальшої долі Батьківщини. Незалежну Україну кожне угруповання розуміло по-своєму, обстоюючи передусім власні інтереси. Отож одразу після Конотопської битви вибухнуло нове антиурядове повстання, на чолі якого було поставлено Юрася Хмельницького. Рядові козаки й селяни підтримали його, боячися, що разом із запровадженням Гадяцького трактату повернуться національно-релігійні утиски й панщина. Лави повстанців збільшували й ті, котрі не хотіли послаблення Москви як імовірного союзника в боротьбі проти Польщі. До повстанців прилучалися мешканці Лівобережжя, бо страшилися можливої війни проти Московії, яка розгорталася б на їхній землі. У вересні 1659 р. під Германівкою на Київщині зібралася Чорна рада. Козаки відмовилися визнати Гадяцький трактат, виступили проти союзу з польським королем і висловили недовіру гетьманові Виговському. Після ради Виговський, не бажаючи Україні нового лиха, що його заподіяла б громадянська війна, зрікся булави й подався на Волинь, яка тоді перебувала під владою польського короля, а гетьманом було обрано Юрія Хмельницького.

Початок гетьманування Юрія Хмельницького. Обраний 28 вересня 1659 р. гетьманом, Юрій Хмельницький разом із булавою перебрав тягар відповідальності за долю збудованої його батьком Української держави, становище якої на той час різко погіршилося. На Лівобережжі стояли російські залоги, тому відносини з Московією будь-коли могли загостритися до стану війни. Отож, новообраний гетьман мусив порозумітися з московським царем. Одначе небажаним був і розрив договору з Варшавою, оскільки загрожував війною проти Польщі та союзного їй Кримського ханства. Своє гетьманування Юрій Хмельницький вирішив розпочати укладенням нового договору з Московією. Він прагнув рівноправних і взаємовигідних умов, які дали б змогу зберегти незалежність Української держави в конфедерації з Московією.

Проте переговори, що відбулися 27 жовтня 1659 р. в Переяславі, мали для України небажані результати. Тиск московських воєвод і присутність 40-тисячного московського війська змусили Юрія Хмельницького і старшину підписати варіант договору, запропонований царськими дипломатами-воєначальниками. При цьому представники московського царя вдалися до брутальної брехні, подаючи свої статті як ті, що їх нібито уклав Богдан Хмельницький.

Договір, укладений Юрієм Хмельницьким, на відміну від договору 1654 р., був нерівноправним. Згідно з Переяславськими статтями 1659 р. московські воєводи одержували право прибути з залогами не тільки до Києва, а й до Переяслава, Ніжина, Чернігова, Брацлава та Умані. Гетьманському урядові заборонялося вести самостійну зовнішню політику, а саме: укладати міжнародні договори, приймати іноземних послів тощо. Київський митрополит повинен був визнати зверхність московського патріарха (Українська православна церква відкинула цю статтю як неправомірну). Крім того, заборонялося без царського дозволу переобирати гетьмана, а також оголошувати війну або посилати полки на допомогу сусіднім державам. Гетьман втрачав право призначати й звільняти генеральну старшину та полковників.

Переяславський договір 1659 p. закріплював суттєві зміни в українсько-московських державно-політичних відносинах. Українська держава втрачала незалежність, перетворюючись на автономну частину Російської імперії (такою Московська держава давно вже була фактично, а формально її так було названо в часи Петра І). І хоча автономія була тоді ще досить широкою, дії царату однозначно свідчили, що наступ на незалежність України триватиме.