РОЗДІЛ 15. ОСНОВНІ НАПРЯМКИ ЗАХІДНО­ЄВРОПЕЙСЬКОЇ ПОЛІТИКО-ЮРИДИЧНОЇ ДУМКИ В ПЕРШІЙ ПОЛОВИНІ XIX СТ. PDF Печать
История государства и права - Історія вчень про державу і право (Петришин та ін)

РОЗДІЛ 15. ОСНОВНІ НАПРЯМКИ ЗАХІДНО­ЄВРОПЕЙСЬКОЇ ПОЛІТИКО-ЮРИДИЧНОЇ ДУМКИ В ПЕРШІЙ ПОЛОВИНІ XIX СТ.

Найбільш впливовим політичним і інтелектуальним напрямком полі­тичної думки в Європі першої половини XIX ст. виступив лібералізм. Його соціальну основу складали підприємці, частина чиновників, люди вільних професій, університетська професура, хто сповідував ідеали особистої свобо­ди, свободи приватної ініціативи, підприємництва, договорів, хто виступав за конституціоналізм, самоврядування, панування права, невтручання держави в економічне життя. У суспільстві утверджувалася формула взаємин з держа­вою: laissez faire, laissez passer (не заважайте, дайте свободу дій). Нарешті, теоретичним відображенням втілених у новому законодавстві принципів громадянського суспільства став філософський і юридичний позитивізм як специфічна форма філософського і юридичного світогляду. Місце критики феодального права з позиції природно-правової теорії зайняла апологія дію­чого позитивного права, реальних можливостей наукової організації суспіль­ства.

 

§1. Англійський лібералізм. Теорія утилітаризму І. Бентама. Дж. Мілль про свободу.

Концептуально лібералізм виражається в двох тезах: 1) особиста сво­бода і приватна власність як найвищі соціальні цінності; 2) реалізація цих цінностей на шляху конституціоналізму, демократизму, свободи підприєм­ництва, автономії особистості, формування громадянського суспільства. Юридична складова лібералізму виявляється в природно-правовій доктрині і теорії правової держави, формуванні школи юридичного позитивізму.

Одним з яскравих представників англійського лібералізму, родонача­льником теорії утилітаризму був Ієремія Бентам (1748-1832)[1] .

В основі його теорії лежать чотири постулати: 1) зміст людської діяль­ності - в отриманні задоволення, уникненні страждань; 2) корисність - са­мий значний критерій оцінки всіх дій і явищ; 3) моральним є все те, що орієнтує на отримання щастя, добра для найбільшої кількості людей; 4) мета розвитку суспільства - встановлення гармонії інтересів індивідуумів і суспі­льства. Ці постулати правили Бентаму опорами при аналізі ним держави і права, політики і законодавства.

Отже, ліберальні погляди Бентама різнились від положень класичного лібералізму, для якого найголовнішим є свобода індивіда, вільний простір його діяльності, яка забезпечується приватною власністю і політико- юридичними установленнями. У Бентама ж на першому місті не свобода особистості, а її інтереси і безпека. Людина сама повинна піклуватись про себе, своє благополуччя. На його думку, свобода і права особистості, якщо вони не обмежені обов’язками - це зло. Він не бачив принципової різниці між свободою і свавіллям. Критикує французьку Декларацію прав людини і громадянина 1789 р., бо ідея прав особистості веде до анархізму, опору дер­жавній владі. «Ніякий уряд не втримається і дня, якщо кожен почне чинити опір людським законам, які не відповідають його особистим поняттям про природне право». Він відкидав теорію природного права, бо вважав: його зміст метафізичний і тлумачиться по-різному. Беззмістовним є і поняття «сі- спільний договір», адже держави створювались насиллям.

І.Бентам заперечував розрізнення права і закону. Він визнає реальним правом лише те, яке встановлене державою. Тому його справедливо назива­ють одним з піонерів позитивізму в юридичній науці Нового часу. Слідом за Гоббсом вчений вважав право виразом волі суверена: право - це веління і заборони, установлені державою і забезпечені санкцією. Суб’єктивні права - дітище закону; поза велінням суверена немає ніяких прав особисто­сті. Єдина мета законодавця - задоволення і безпека особистості.

Мірою цінності права і принципом державного управління Бентам проголосив принцип загальної користі. Цей принцип, на його думку, надав ро­зумному законодавцю універсальне знаряддя, за допомогою якого можна «ткати тканину блаженства руками розуму і права». з позиції утилітаризму головне призначення уряду - захищати індивіда від страждань. Юриспруден­ція Бентама полягала в систематичному застосуванні принципу утилітаризму до всіх галузей права, як цивільного, кримінального, процесуального, так і організації правової системи. Закон розглядав як інструмент, за допомогою якого можна змінювати соціальні умови з метою досягнення щастя. Закони повинні бути доцільними, моральними, зрозумілими, забезпечувати рівнова­гу в політичних і економічних відносинах в суспільстві. «Найбільше щастя для якомога більшої частини суспільства - це єдина мета, яку повинен мати уряд».

В галузі цивільного права він вимагав щоб закон враховував не тільки права особистості, а і її обов’язки перед суспільством. Бентам визнавав необ­хідність відповідальності за порушення законів (вважаючи, що покарання - це зло), але при умові, що покарання адекватне злочину. Покарання має бути суворим, а не помстою.

Законодавство не повинно втручатися в діяльність підприємців, в їх відносини з робітниками, повинна бути вільна конкуренція. Разом з тим вче­ний вважав, що держава мусить забезпечувати належний рівень життя для всіх, турбуватися про виховання і освіту знедолених.

Від цілого ряду принципових положень в галузі цивільного і криміна­льного права, Бентам переходить до розробки положень конституційного права. у 1818 р. він приступив до роробки «Конституційного кодексу», став­ши палким прихильником демократії. Вчений пропонує цілу низку демокра­тичних перетворень інститутів політичної влади. Законодавча влада по­винна належати народові і здійснюватись однопалатним представництвом, яке щорічно переобирається на основі загального, рівного і таємного голосу­вання. Виконавчу владу здійснюють посадові особи, підпорядковані законодавчій владі, відповідальні перед народом і відкликані в будь-який час. На його думку, законодавча, виконавча і судова влада повинні бути розділени­ми, але взаємодіючими і взаємозалежними.

І.  Бентам закликав до розширення виборчого права, надаючи право участі у виборах жінок. На думку вченого, за допомогою інститутів демокра­тії (вільна преса, суспільні дискусії, публічні збори) можна буде ефективно контролювати діяльність влади. «Конституційний кодекс» Бентама - вагомий проект демократичної конституції, заснований на свободі і правовій рівності громадян, верховенстві права. в цьому він суттєво випередив свій час.

Як і іншу ліберальні мислителі того часу, Бентам засуджував агресив­ні війни і колоніальні режими. Він розробив проекти створення міжнарод­них організацій для запобігання війн, мирного вирішення конфліктів між да- ржавами - «План загального і вічного миру» (1789), «Нарис кодексу міжна­родного права» (1827).

Праці Бентама значно вплинули на розвиток подальшої політико- правової ідеології. Його навіть називали Ньютоном законодавства. Правова теорія утилітаризму І. Бентама була далі розвинена Дж. Міллем, а її методо­логія і етика була сприйнята Дж. Остіном - засновником концепції юридич­ного позитивізму.

Видатний класик англійського лібералізму Джон Мілль (1806-1873)[2] вважав, що особистого щастя можна досягти лише тоді, коли інтереси окре­мої особистості узгоджені з інтересами суспільства (принцип альтруїзму).

Індивідуальна свобода означає абсолютну незалежність у сфері дій, які прямо стосуються її самої. Мілль виділяє три грані індивідуальної свобо­ди: свобода думки, почуттів і слова, свобода вибору життєвої мети, свобода вибору об’єднання з іншими особистостями. Особливого значення він надає свободі думки і свободі слова: суспільство, в якому існує вільне обговорення ідей, єдино придатне для свобідної людини.

Отже, в трактовці індивідуальної свободи цей класик лібералізму від­ходить від утилітаризму Бентама. Головною якістю індивідуальної свободи для нього була її самоцінність.

Індивідуальна свобода - не вседозволеність. Тому і держава, і суспільс­тво, вважає Мілль, мають право вдаватися до юридичних і моральних санк­цій щодо індивіда, який спричиняє шкоду іншим особам і суспільству в ці­лому. «Самопожертвування заради загального добра, - писав Міль, - найви­ща доброчесність». Індивід і суспільство повинні добровільно йти назустріч одне одному, бо в цьому зацікавлена кожна сторона. Встановленню гармо­нійних відносин між індивідом і владою буде сприяти подальший економіч­ний розвиток суспільства і відповідний соціальний устрій.

Міль вважає себе соціалістом (правда, соціалізм для нього - далекий ідеал). Він навіть виступав проти приватної власності. На даному етапі істо­ричного розвитку, безпосереднє завдання - пом’якшення нерівності в сус- пільстьві не шляхом класової боротьби і насильства, а шляхом поступових реформ. Вчений виступав за обмежування прав наслідування, щоб не припу­стити розриву між власністю і працею, за встановлення загального виборчого права.

Держава, яка гарантує всі види індивідуальних свобод, здатна устано­вити у себе порядок. Найкращою формою правління Мілль вважав предста­вницьку демократію, застерігаючи при цьому від «тиранії більшості». До влади повинні прийти найбільш кваліфіковані особи. Суддів і чиновників треба підбирати на конкурсній основі. А щоб представницьке правління ста­ло народним, потрібна змішана (мажоритарна і пропорційна) виборча систе­ма, яка дозволяє враховувати як думку більшості, так і думку меншості. лібе­ральне розуміння функцій держави - це мінімум повноважень владі. Якщо держава підміняє своєю надмірною діяльністю свободу діяльності людей, то­ді закономірно починають задовольняти інтереси бюрократії. Ще більше зло філософ бачить в тому, що в результаті такої підміни народ вражає хвороба соціальної пасивності, споживацької психології. Як наслідок - деградація державності. Отже, потрібна ціла система контролю за діяльністю державної влади. Завдяки своїй послідовності в захисті особистості від держави, суспі­льства, «тиранії більшості», Мілль увійшов у історію політико-правової дум­ки як класик лібералізму.

Дж. Мілль хотів створити вчення, яке б могло обєднати різні верстви населення на основі компромісів і домовленості, що було принаймні нереа­льним в ті часи. Його думки про пропорційне представництво у владі, про за­хист прав особистості, меншості в парламенті, про покращення організації та діяльності держави, про моральність політичних лідерів не втратили своєї ак­туальності і сьогодні.