§ 5. Директорія

Термідоріанці після державного перевороту 27 липня 1794 року скасували надзвичайне соціально-економічне законодавство якобінців. Були розпущені Комітет суспільного порятунку, Паризька комуна і ре­волюційні комітети. Зазнав реорганізації Революційний трибунал.

Новий конституційний документ був ухвалений Конвентом у серп­ні 1795 року і одержав назву Конституції ІІІ року Республіки. її харак­теризували поміркований характер і втрата революційного пафосу. Про такі права народу як право на повстання і опір гнобленню не згаду­валося. Документ зробив ставку на закріплення економічних, мораль­них та правових підвалин буржуазного суспільства з метою стабіліза­ції його розвитку.

Конституція скасовувала всезагальне чоловіче виборче право і від­новлювала цензову систему. Було відновлено й принцип поділу влади, де пріоритет надавався законодавчій гілці, представленій двопалатним законодавчим корпусом. Він складався з Ради старійшин (250 чоловік, які обиралися з осіб не молодше 40 років) і Ради п’ятисот, яка фор­мувалася з осіб не молодше 30 років. Право законодавчої ініціативи мала тільки Рада п’ятисот, але закон набирав чинності лише після його ратифікації Радою старійшин. Відхилений законопроект міг бути зно­ву внесений на обговорення через рік. Таким чином, до статусу зако­нодавчого корпусу закладалися суперечності, які зумовили нежиттє­здатність системи в цілому.

Виконавча влада зосереджувалася в руках Директорії, яка склада­лася з п’ яти членів, що обиралися Законодавчим корпусом шляхом таємного голосування. Склад Директорії щорічно поновлювався. Функ­ції голови члени Директорії здійснювали почергово. Але це не сприяло зміцненню демократичних колегіальних принципів правління, а навпаки, призвело до концентрації влади в одних руках. Режим Ди­ректорії був нестійким. З одного боку, вона була змушена боротися проти монархістів (розстріл англійського експедиційного корпусу в Нормандії і придушення монархічного заколоту в Парижі в 1795 році), а з другого - тримати в покорі голодні маси (безжальний розстріл у квітні - травні 1795 року голодних парижан у Конвенті). Директорія, яку очолювали одіозні особи - Фуше і Баррас (страшенні терористи і продажні хабарники водночас), була ізольована від суспільства і вна­слідок повинна пасти.