§ 7. «Новий курс» Франкліна Делано Рузвельта у США

Світова економічна криза 1929-1933 років сприяла формуванню нових моделей державно-політичного і правового розвитку європей­ських країн та США. Нові тенденції, які увібрали в себе найновіші концептуальні розробки, стали результатом пошуку ефективних спо­собів подолання глобальної кризи. В одних країнах цей вихід було знайдено за допомогою встановлення тоталітарних режимів (Німеч­чина, Італія, Іспанія), в других - у соціалізації державної політики (Франція), а в третіх - у політиці державного регулювання економіки (США). Економічна криза, яка прийшла на зміну періоду стабільності і відносного благополуччя, одержала в США назву Великої депресії. Національний прибуток знизився майже удвічі (на 48 %), збанкрутіло 40 % національних банків, близько чверті працездатного населення залишилося без засобів до існування. За цих умов президент Г. Гувер та його адміністрація продовжували наполягати на концепції держави як незалежного арбітра у сфері економічних відносин, що виявилося у відсутності будь-яких заходів з боку державної влади стосовно по­долання деструктивних наслідків кризи. Стало зрозумілим, що меха­нізм самооздоровлення економіки не виправдав себе.

В цих умовах розгорнулася виборча кампанія щодо виборів прези­дента і Конгресу США. Унаслідок цього в 1932 році до влади приходить Франклін Рузвельт, який був до того губернатором штату Нью-Йорк.

Нова адміністрація розпочала проведення політики державного регулювання економіки, яка одержала назву «нового курсу». її осно­воположні принципи було сформовано у період передвиборчої кампа­нії: введення елементів економічного планування, державний контроль над фінансовою сферою, регулювання торгівлі дорогоцінними мета­лами, соціалізація політики тощо.

Банківська криза березня 1933 року сприяла наділенню президен­та надзвичайними повноваженнями щодо регулювання економіки. Політика «нового курсу» включала декілька напрямів: регулювання фінансової сфери і декретування золотого наповнення долара, віднов­лення національної промисловості, адміністративну і фінансову під­тримку фермерства, послаблення соціального напруження та послаб­лення соціальних наслідків кризи.

Надзвичайний банківський закон поставив під контроль уряду і президента міжнародні фінансові домовленості, припинив обмін банківських білетів на золото. Державне кказначейство одержало пра­во випускати незабезпечені золотом банкноти. Було вжито заходів щодо девальвації національної валюти. Уряд ввів низку обмежень на банків­ську діяльність, спрямованих на оздоровлення фінансово-банківської системи в цілому. З цією самою метою було встановлено жорсткий контроль за ринком цінних паперів.

Функціонування окремих галузей промисловості регулювалося «кодексами чесної конкуренції», які являли собою інструктивні акти і містили вказівки відносно обсягу продукції, що випускалася, цін її реалізації, порядку збуту, умов наймання робітників, розміру заробіт­ної платні, умов кредитування. Вся промисловість поділялася на 17 груп, кожна з яких керувалася своїм кодексом.

Державного регулювання зазнав і аграрний сектор. Метою урядо­вих заходів у цій сфері було підвищення цін на сільськогосподарську продукцію, а також соціальна підтримка фермерів, для чого було ство­рено Національну адміністрацію. Уряд рефінансував фермерські борги за умови скорочення ними посівних площ.

У 1933 році було вжито надвичайних заходів щодо боротьби з без­робіттям. Уряд і створені ним нові федеральні структури організували систему молодіжних таборів і різноманітні громадські роботи, які фінансувалися державою (наприклад, будівництво шляхів). З 1935 року встановилася федеральна система страхування, яка вперше в історії США передбачала допомогу з безробіття і пенсії по старості. До цьо­го періоду належить становлення трудового права. Законом від 1933 року закріплялося право на створення професійних об’єднань, які роз­глядалися як посередники у соціально-трудових відносинах. Остаточ­на легалізація профспілкової діяльності утвердилася в законі Вагнера від 5 липня 1935 року.

Після переобрання у 1936 році на посаду президента Франкліна Рузвельта політику «нового курсу» законодавчо оформлено як нову систему регулювання соціально-господарських зв’язків. Офіційно по­літика «нового курсу» здійснювалася до весни 1939 року, але у роки Другої світової війни вона одержала подальший розвиток. Тоді було утворено декілька урядових управлінь, які централізували функціону­вання пов’ язаних з війною галузей економіки. Незважаючи на введен­ня елементів централізації і плановості, «новий курс» не являв собою відходу від принципів ринкової економіки, вільної конкуренції та де­мократії. Ці заходи мали тимчасовий характер і були зумовлені екс­тремальними умовами глибокої економічної кризи.