§ 4. «Білль про права» 1791 року

Конституція 1787 року не містила розділу, присвяченого правам і свободам американських громадян. У ній були лише позначені загаль­ні положення про судові гарантії, статус і права громадянина в дусі су­ворої законності. Сама ж ідея гарантованості цивільних прав походила від Декларації незалежності 1776 року, тому вже в перебігу ратифікації штатами Конституції було порушено питання про необхідність доповнен­ня ухваленого тексту положеннями про цівільні права.

В 10 з 13 конституцій окремих штатів було представлено спеціаль­ний білль щодо прав, який ґрунтувався на Декларації прав штату Вір- джинія 1776 року, ухваленої ще до проголошення незалежності. Най- докладнішими були відповідні розділи в конституціях штатів Мериленд і Массачусетс. Деякі штати відмовилися ратифікувати Конституцію США через відсутність в ній білля про права громадян. Хоча спочатку творці Конституції передбачали віднести регулювання цивільних прав і свобод до компетенції штатів, тепер було визнано необхідність до­сягнення компромісу. Ініціатором розроблення загальнодержавного документа щодо цивільних прав виступив Джеймс Медісон, який у червні 1798 року запропонував Першому конгресу федерації проект загальнофедерального білля про права. Проект підтримав Томас Джефферсон. Закріплення цивільних прав і свобод в його уявленні було не тільки необхідним саме по собі, а й мало стати однією з гарантій загального правового устрою держави, запорукою від зловживань з боку законодавця.

Конгрес затягнув обговорення поправок до Конституції до серпня 1789 року. Узгоджений проект з деякими змінами було схвалено 25 вересня 1789 року у вигляді десяти поправок до основного тексту Конституції. До грудня 1791 року вони були ратифіковані штатами. Проголошені в «Біллі» права і гарантії були найсуттєвішими порівня­но з тим, що містили конституції більшості штатів, але вони були всезагальними і створювали значний для XVIH століття ступінь за­гальнодержавного демократизму. Поправки мали як мінімум подвійну мету: по-перше, вони створювали сферу загальнофедерального кон­тролю і законодавства відносно цивільних прав і свобод; по-друге, вперше у сфері політичного законодавства їх було побудовано як за­борони і обмеження, що накладалися, в тому числі на законодавців.

У «Біллі про права» закріплювалися основні демократичні права і свободи політичного характеру: свободи віросповідування, слова, друку, зборів та петицій. Народу гарантувалася цивільна і особиста недоторканність: особи, житла, паперів та майна. Істотною гарантією цивільної свободи мало стати право на носіння зброї, яке визнавалося «необхідним для безпеки вільної держави» і не могло обмежуватися владою. Цикл поправок присвячувався судовим та карно-правовим гарантіям: громадянам надавалося невід’ємне право на розгляд справи у суді присяжних, діяла презумпція невинуватості (ніхто не міг спо­нукатися свідчити проти самого себе), без суду заборонялося позбав­ляти життя, свободи або власності, обвинуваченому забезпечувалися права процедури habeas corpus при забороні на надмірні застави. Важ­ливе значення мала дев’ята поправка, де проголошувалася можливість державного визнання й інших цивільних прав, безпосередньо не пере­лічених, але нібито таких, що випливали із загальної доктрини при­родних і невідчужуваних прав громадян.

Конституція Північноамериканської держави, яка склалася в 1787 - 1791 роках, зберігала свою силу понад 200 років і стала основою по­дальшого державно-політичного розвитку США. її основоположним принципом було закріплення представницької демократії, яка гаран­тувалася організацією управління на основі поділу влади, а також вибірністю державних інститутів різних рівнів.

5 січня 1798 року і 25 вересня 1804 року відповідно були прийняті ще додаткові 11-та і 12-та поправки до Конституції США відносно юрисдикції Сполучених Штатів і президентських виборів.