Глава 18 Англія PDF Печать
История государства и права - Історія держави і права зар. країн (Маймескулов)

Глава 18 Англія

 

§ 1. Становлення держави

Становлення феодальної держави і права в Англії відбувалося в декілька етапів:

1)  розклад родового устрою на Британських островах у місцевих бритів і кельтів, римська колонізація (I століття до н. е. - IV століття н. е.);

2)   завоювання й асиміляція Британії германськими племенами - англосаксами (звідси нова назва країни - Англія) - V-XI століття;

3)  завоювання Англії французькими баронами - вихідцями з Пів­нічної Франції (Нормандії) на чолі з Вільгельмом І (Завойовником), етнічна і політична асиміляція, остаточне оформлення національної англійської держави - 1066 рік - ХІІІ століття.

Історію феодальної держави в Англії відзначає низка таких осо­бливостей.

Етнос (нація) формується в результаті ряду завоювань та асиміля­ції населення. Корінні жителі - брити і кельти - у V-VI столітті заво­йовуються германомовними англами і саксами, частково знищуються, а частково асимілюються. Після цього тут формуються ранньофеодаль­ні англосакські королівства. Але у 1066 році розпочинається нове за­воювання - нормандці й англосакси частково знищуються, частково асимілюються із завойовниками. На основі синтезу мов (кельтської, германської, французької) формується англійська мова.

Вільгельм І (Завойовник) та його наступники, ставши королями Англії, зберегли за собою свої володіння у Франції (Нормандія) і, більш того, посягання на французький трон. На цій підставі відбува­лися численні війни за фамільні французькі інтереси англійських королів. Населення Англії не було зацікавлене у війнах. Це з самого початку породило незгасні суперечності між королем і нацією, що призвело до появи Великої хартії вольностей 1215 року, а потім і до англійської буржуазної революції. Цей урок історії в майбутньому було враховано англійцями: в Акті про уложення 1701 року парламент постановив, що «якщо королем Англії буде особа, народжена поза межами Англії, Шотландії та Ірландії, то англійський народ не зобов’язаний воювати за її інтереси».

Барони, що завоювали Англію на чолі з Вільгельмом І, знаходили­ся у ворожому середовищі англосаксів, що примушувало їх триматися більш згуртовано навколо свого короля. У свою чергу Вільгельм І роздавав землі власним баронам з таким розрахунком, аби ніхто з них не міг набути більшого впливу в окрузі. Все це значно зміцнювало становище королівської влади в Англії і, на відміну від Франції та Німеччини, перешкоджало феодальному роздрібненню країни. Сильні позиції королівської влади в Англії - характерна риса її історії. Це сприятиме поряд з іншими чинниками формуванню станово-представ­ницької монархії та парламенту.

Формальне право в Англії було представлене ранньофеодальними «варварськими», англосаксонськими «правдами»: «Правдою Етельбер- та» королівства Кент (VI-VII століття), «Правдою Іне» королівства Вессекс (VII століття), загальноанглійською «Правдою Альфреда Ве­ликого» (ІХ століття), «Законами Етельстана» 940 року (онука Альфре­да Великого) тощо. Характерним для цих «правд» було поступове від­повідно до феодальних відносин витискування звичаєвого права коро­лівським законодавством. Так, «Правда Етельберта» фіксує в основному санкції за крадіжки та вбивства. За крадіжку церковного майна встанов­люється штраф у 12-кратному розмірі, майна єпископа - 11-кратному, священика або короля - 9-кратному, диякона - 6-кратному, клірика та вільної людини - 3-кратному. Своєрідним було «покарання» за викрадення чужої дружини. У статті 31 «Про чужу дружину» проголо­шувалося: «... нехай придбає нову і приведе до чоловіка». Вбивство каралося, як і в Салічній правді, вергельдами від 100 до 6 шилінгів залежно від соціального статусу вбитого. «Правда Іне» забороняє пра­цювати в неділю, встановлює за крадіжку обернення в рабство всієї родини крадія, за ухилення від походу - 120 шилінгів і втрату землі. «Правда» Альфреда Великого діє вже по всій Англії і спрямована на охорону феодальних відносин, що формуються. Так, за порушення присяги васалом встановлюється покарання у вигляді 40 днів королів­ської в’язниці. Вбивство того, хто чинив опір при цьому, не передба­чало вергельду. Замах на господаря (глафорда) карався смертною стратою, крадіжка церковного майна - відсіканням руки.

Закони Етельстана являють собою розлогу кодифікацію, спрямо­вану на закріпачення селян, охорону життя феодалів. Вони широко застосовують смертну кару та членоушкодження. Становить інтерес анонімний збірник Х століття «Про права і обов’язки», який містить феодальне звичаєве право і перелік селянських повинностей. Васал (тен) був зобов’язаний за одержаний феод ходити в похід, споряджати судна, брати участь у будівництві укріплень, ремонтувати мости, ор­ганізовувати для сеньйора полювання, брати участь в охороні короля, забезпечувати мир, роздавати подаяння та допомагати церкві.

Селяни-геніти сплачували господареві (панові) оброк: одну свиню за рік випасання, працювали на панщині; виконували їздову повин­ність, ремонтували шляхи, пригощали господаря (глофарда), охоро­няли його. Консетли оброків не сплачували, але кожен понеділок протягом року працювали на господаря, а у період жнив - три дні на тиждень. Гебури виконували панську роботу: протягом року вони два дні (а під час збирання врожаю - три дні) на тиждень працювали на пана. За це вони одержували від глафорда двох волів, одну корову, шість овець, сім акрів землі, інвертар та оздоблення для будинку. Але все це майно після смерті гебура поверталося панові.

Після завоювання Англії норманами у 1066 році за розпорядженням Вільгельма І було проведено суцільний перепис земель, феодальних манорів та селян («Книга страшного суду»). Цей докладний перепис становив документ, на підставі якого розглядалися всі земельні позови і суперечки, він же істотно погіршив становище селян в Англії.

Реформи Генриха ІІ в Англії. Правління Генриха ІІ Плантагенета (1133-1189 роки) позначилося найважливішими реформами у галузі управління та суду. Під владою Генриха ІІ перебували не тільки Англія, а й і значні володіння у Франції. Досягши влади після тривалого між- феодальньного розбрату (1135-1153 роки), король розпускає наймані баронські загони і, спираючись на підтримку городян та вільного се­лянства, вдається до заходів, які зміцнюють централізовану владу. Аби бути незалежним від баронів, Генрих ІІ замінює лицарську службу «щитовими грошима». Асизою про озброєння (1181 рік) він зобов’язав усіх вільних людей мати зброю, щоб у разі необхідності вони могли нести службу в війську короля.

Суттєве значення для розвитку права в Англії мала судова реформа Генриха ІІ. Вона закріпила право короля втручатися у справи, які роз­глядалися в куріях можновладних феодалів. Королівський суд із суду надзвичайного перетворюється на загальнодержавний суд за всіма категоріями справ. З цією метою було введено інститут роз’їзних ко­ролівських суддів. Постановою 1176 року (Нортгемптонські асизи) впорядковується організація роботи таких судів. Усю країну було по­ділено на шість судових округів, для об’ їзду яких призначалися 18 суддів-ревізорів (надалі їх кількість було збільшено). Роз’їзні судді головували у судах графств, перетворюючи їх тим самим на королів­ський суд. У таких засіданнях брали участь 12 представників з повно­правних громадян. Було істотно змінено порядок вирішення земельних суперечок. До того вони вирішувалися судовими поєдинками. Генрих ІІ увів правило, відповідно до якого ці справи стали вирішуватися через присяжних засідателів в кількості 12 місцевих «поважних» людей під головуванням королівського юстиціарія. Такий порядок захищав земельні інтереси дрібних лицарів від посягань могутніх феодалів. Аналогічний порядок було введено Генрихом ІІ для розгляду карних справ. У 1166 році він видав Кларендонську асизу, якою керувалися роз’їзні судді і відповідно до якої велося розслідування карних справ «задля охорони миру і підтримання справедливості». Засідання про­ходили за участю 12 представників від кожної сотні (територіальні округи, на які поділялися графства) і чотирьох представників від кож­ного села. У Нортгемптонській асизі (1176 рік) розширюється коло карних справ, які розглядаються за участю присяжних засідателів. Розслідування здійснювалося за участю 12 лицарів, а в разі їхньої від­сутності - 12 вільними повноправними людьми сотні і чотирма пред­ставниками від кожного села.

Королівські постанови (асизи) обмежували застосування ордалій у судовому процесі. Надалі судовий процес удосконалюється за часів правління короля Ричарда І й особливо за часів правління Якова Беззе­мельного у зв’язку з прийняттям Великої хартії вольностей 1215 року.