Глава 9 Стародавній Рим PDF Печать
История государства и права - Історія держави і права зар. країн (Маймескулов)

Глава 9 Стародавній Рим

 

§ 1. Утворення держави

Стародавній Рим як державне утворення виник на рубежі VIII століття до н. е. (традиція вказує на 753 рік до н. е.) у західній частині Апеннінського півострова на основі союзу трьох племен, що склалися тут, - латинів, сабинів та етрусків. Держава зіграла величезну роль у світовій історії, охопивши всю західну частину ойкумени та безліч народів. Кордони Римської імперії простягалися від Португалії до Рейну, від Британії до Єгипту включно. Вже зникнувши як політичне утворення, Рим залишив світу велику спадщину - римське право, яке стало основою сучасної правової культури.

Для науки історії держави та права Рим є ніби гігантською соціо­логічною лабораторією, в якій протягом століть випробовувалися різноманітні політико-правові моделі, моральні та релігійні системи. Події та імена римської історії, її війни та герої - Луцій Корнелій Сулла, Цезар, Помпей, Октавіан Август, Цицерон, Антоній, Марк Аврелій, Костянтин Великий та Юстініан, імена і праці її видатних юристів Гая, Ульпіана та Павла, Паппініана та Трибоніана залиша­ються учасниками нашої сучасної історії. У роки великих потрясінь, таких як Велика французька революція, люди звертатимуть свої по­гляди до Рима, наслідуватимуть його героїв та установи, драпірува­тимуть свою історію в римський одяг. Величезне значення для нас має політичний досвід Риму. Виникнувши як маленьке місто-поліс, яких було сотні у Середземномор’ї, Рим перетворився на величезну світову державу. Розпочавшись як родова община, Рим стає республі­кою, яка внаслідок внутрішніх суперечностей перероджується в ім­перію - володарку народів. Пишаючись своїм республіканством, Рим стає поневолювачем інших народів і нарешті, не витримуючи влас­ного тягаря, розвалюється та падає під ударами молодих «варвар­ських» народів. Але й тоді Рим не зникає безслідно. Суворий та жор­стокий, він перемішує всередині себе народи і культури, просуваючи вперед суспільну цивілізацію. Його непереможні легіони, як великі земні катастрофи породжують нові континенти, так і Рим породжує гнану ним самим доти невідому духовну силу - християнство, перед яким схиляються й донині.

Розробляючи тему Стародавнього Риму, слід постійно мати на увазі, що це - суспільство і держава античного типу, тобто його за­сновано на приватному господарстві та приватній власності, що якісно відрізняє його від держав Сходу і визначає багато особливостей політичної та правової історії, а саме розвиток приватного права і взагалі юриспруденції.

На горбкуватому березі Тибру в 25 км від його западання в Тир- ренське море у ІХ столітті до н. е. виникли поселення пастухів та землеробів. Поступово ці поселення злилися, були обнесені стіною і стали містом Римом.

Надалі з’явилася легенда, що Рим було засновано близнюками Ромулом і Ремом, вигодуваними вовчицею. Римляни вірили в цю ле­генду й вели своє літочислення від вигаданої дати заснування міста.

Періодизація історії римської держави і права.

1. Період розпаду первіснообщинного ладу, а також утворення рабов­ласницької держави й заснування міста Рима у 753 році до н. е. до ви­гнання останнього римського царя Тарквінія Гордого (509 рік до н. е.).

2.  Період республіки (509-27 роки до н. е.).

3.  Період монархії (27 рік до н. е. - 476 рік н. е.), який у свою чер­гу поділяється на два етапи:

а) принципат (27 рік до н. е. - 284 рік н. е.);

б) домінат (284 - 476 роки н. е.).

Після занепаду Західної Римської імперії у 476 році тривалий час існувала Східна Римська імперія Візантія, яка припинила своє існуван­ня після завоювання її турками у 1453 році.

Царський період. Що б не говорили легенди та якими б різними вони не були, достеменно відомо, що найдавніше населення Риму мешкало в умовах первіснообщинних відносин, які були організовані в 300 родів. Кожні 10 родів складали курію, 10 курій (100 родів) - плем’я (трибу). 300 родів, об’єднані у три триби, становили римський народ (рориіш). До нього міг належати лише член роду. Таких стали назива­ти патриціями. Тільки вони були повноправними жителями Риму.

Другий клас - стан складали плебеї. Серед них опинялися скоре­ні або прийшлі, а також знедолені корінні жителі. Плебеї не допуска­лися до користування суспільними землями, до обрання на жрецькі посади, були політично безправними. Вони не мали родоплемінної організації, подібної до патриціанської, а в разі необхідності їх за­лучали до військової служби як допоміжну силу.

Органи влади. Сенат. Суспільними справами відав сенат, який складався зі старійшин трьохсот родів. Сенат був дорадчим органом при царі (гех), але мав великий вплив у вирішенні багатьох питань та попередньо обговорював важливі справи, які потім ухвалювалися на­родними зборами. Також сенат брав участь в обранні царя.

Народні збори (куріатні коміції) складалися з повноправних членів римських родів, чоловіків, що були здатні нести військову службу. Римський народ збирався по куріях, в яких обговорювалися та вирі­шувалися питання, що підлягали віданню зборів. Кожна курія мала один голос. Ці збори називалися куріатними коміціями. Збори або при­ймали, або відхиляли пропозицію сенату, обирали всіх посадових осіб, у тому числі царя, та оголошували війну.

Цар був воєначальником, верховним жерцем та відправляв суди по справах про зраду, заколот та інші злочини, що вважалися публічними. У період Стародавнього Риму його посада була виборною. Цар мав необмежене право покарання й одночасно був вищою судовою інстан­цією. Апеляції на його рішення не допускалися.

Жрецькі колегії. Найдавнішими жрецькими колегіями були колегії авгурів, понтифіків та феціалів. Пізніше утворилися інші колегії. Ав­гури надавали свій висновок про доцільність різних заходів, могли вгадувати волю богів шляхом ворожіння за польотом птахів, явищами природи, нутрощами тварин тощо. Понтифіки були охоронцями та тлумачами звичаїв, а згодом - звичаєвого права. Феціали відали між­народними відносинами.

Реформа Сервія Тулія. З цієї реформи й почалася багатовікова боротьба плебеїв і патриціїв. Вона задовольнила основну вимогу плебеїв: вони включені до складу римського народу та отримали пра­во брати участь у народних зборах разом з патриціями. Патриціїв та плебеїв (чоловіче населення) було поділено за майновим принципом на п’ять розрядів. До першого розряду віднесено тих, розмір майна яких становив не менше 100 тис. асів, до другого - тих, чиє майно оцінювалося у 75 тис. асів, до третього - 50 тис. асів, до четвертого - 25 тис. асів, до п’ятого - 11 тис. асів. Римське військове ополчення теж стало формуватися залежно від нового розподілу на розряди.

Перший розряд виставляв 10 центурій (сотень) вершників та 80 цен- турій піхотинців; другий, третій та четвертий розряди - по 20 цен- турій піхотинців, а останній розряд - 30 центурій піхотинців. Пролетарії формували всього одну центурію. Було ще чотири сотні музикан­тів. І разом було 193 центурії (сотні) озброєних воїнів. Народні збори тепер проходили центуріями. Кожна центурія мала один голос. Із 193 центурій у першого розряду було 93. При голосуванні центуріями стосовно того чи іншого питання рішення першого розряду було ви­значальним (у нього більше половини голосів), звичайно, у разі одно­стайності всіх центурій. Якщо більшість голосів не набирається у пер­шому розряді, звертаються до центурій другого розряду і т. д.

Реформа зміцнила римське військо, що згодом позитивно позна­чилося для Рима.

Отже, реформа Сервія Тулія виконала триєдине завдання:

1) зруйнувала родоплемінний лад патриціїв;

2)  включила плебеїв до складу римського народу;

3)  вдосконалила та зміцнила структуру військового ополчення.

Територію Рима було поділено на чотири округи - триби. І патриції, і плебеї були приписані до певних територіальних округів.

Реформа Сервія Тулія не зрівняла плебеїв та патриціїв. Найбільш гостро ця нерівність відчувалася у питанні про землю. Плебеї до по­ділу завойованих земель не допускалися, хоча здійснювали величез­ний внесок у їхнє завоювання. Вимоги плебеїв наділити їх завойова­ною землею зустріли опір з боку патриціїв, плебеям знадобилося більш ніж на два століття для того, щоб домогтися рівного розподілу земель.