83. Господарське зобов'язання

Легальне визначення господарського зобов'язання міститься у ст. 173 Господарського кодексу України. Господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених Господарським кодексом. В силу господарського зобов'язання один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Суб'єктами зобов'язання є визначені суб'єкти господарювання: управнена сторона (кредитор) і зобов'язана сторона (боржник). Кредитор — це особа, управнена вимагати від свого контрагента (боржника) здійснення певної дії (ряду дій) або утримання від дії (ряду дій). Боржник — це особа, зобов'язана здійснити на користь кредитора певну дію (низку дій) або утриматися від здійснення такої. У переважній більшості випадків на практиці кожна зі сторін у господарському зобов'язанні є одночасно і кредитором, і боржником.
Підстави виникнення господарських зобов'язань різноманітні. Господарські зобов'язання виникають безпосередньо з норм, що містяться в законодавчих актах, з актів господарського управління, господарських договорів, з фактів заподіяння шкоди іншому суб'єкту та з інших підстав, що не суперечать чинному законодавству.
Під змістом господарського зобов'язання розуміється сукупність суб'єктивних прав і суб'єктивних обов'язків його учасників.
Основними видами господарських зобов'язань є організаційно-господарські зобов'язання та майново-господарські зобов'язання.
Організаційно-господарськими визнаються господарські зобов'язання, що виникають у процесі управління господарською діяльністю між суб'єктом господарювання та суб'єктом організаційно-господарських повноважень, в силу яких зобов'язана сторона повинна здійснити на користь другої сторони певну управлінсько-господарську (організаційну) дію або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Організаційно-господарські зобов'язання, у свою чергу, поділяються на господарсько-оперативні, управлінські та внутрішньогосподарські.
Майново-господарськими зобов'язаннями визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Серед майново-господарських зобов'язань у господарських відносинах виділяють зобов'язання щодо передачі майна у власність, у господарське ведення або оперативне управління; зобов'язання щодо оплатної реалізації майна; зобов'язання щодо передачі майна в користування за плату; зобов'язання з провадження робіт; зобов'язання з надання послуг; зобов'язання щодо перевезень; зобов'язання, пов'язані із розрахунками та кредитуванням; зобов'язання щодо страхування; зобов'язання щодо спільної діяльності; охоронні зобов'язання.
Використовуючи різні властивості господарських договорів і зобов'язань, що виникають з них, пропонуються різні класифікації господарських зобов'язань.
Так, залежно від підстав виникнення господарські зобов'язання поділяються на договірні і позадоговірні. За співвідношенням прав і обов'язків зобов'язання поділяються на односторонні і взаємні. Залежно від визначеності предмета виконання розрізняються зобов'язання однооб'єктні та альтернативні. За характером взаємозв'язку одного зобов'язання з іншим виділяються головні і додаткові (акцесорні) господарські зобов'язання. Залежно від сукупності прав і обов'язків, якими володіють суб'єкти господарських відносин, слід розрізняти прості і складні зобов'язання.
Сторонам господарського зобов'язання надане право, за їх взаємною згодою, конкретизувати або розширити зміст господарського зобов'язання, якщо законом не встановлено інше. Сторони можуть скористатися цим правом у процесі виконання господарського зобов'язання. У цьому разі слід керуватися загальним принципом “дозволено усе, що не заборонено законом”, тобто дозвільним принципом волі вибору поведінки. Суб'єкти господарювання мають право укладати договори, що не вписуються в раніше відомі і закріплені законодавством форми — не названі і не передбачені законодавством, якщо вони не суперечать законодавству.