Глава 34. Особливості правового регулювання господарсько-торговельної діяльності
Рейтинг пользователей: / 0
ХудшийЛучший 
Хозяйственное право - М.К. Галянтич Господарське право України

 

34.1. Господарсько-торговельна діяльність: поняття і види

Господарсько-торговельною є діяльність, що здійснюється су­б'єктами господарювання у сфері товарного обігу, спрямована на реалізацію продукції виробничо-технічного призначення і виро­бів народного споживання, а також допоміжна діяльність, яка забезпечує їх реалізацію шляхом надання відповідних послуг.

Залежно від ринку (внутрішнього чи зовнішнього), у межах якого здійснюється товарний обіг, господарсько-торговельна ді­яльність є внутрішньою або зовнішньою торгівлею.

Господарсько-торговельна діяльність може здійснюватися су­б'єктами господарювання в таких формах:

• матеріально-технічне постачання і збут;

•    енергопостачання;

•    заготівля;

•    оптова торгівля;

•    роздрібна торгівля і громадське харчування;

•    продаж і передання в оренду засобів виробництва;

•    комерційне посередництво у здійсненні торговельної діяльнос­ті та інша допоміжна діяльність із забезпечення реалізації товарів (послуг) у сфері обігу.

Торгове представництво і посередництво

1. Право досліджуваних держав спеціально регламентує тор­гове представництво, використовуване комерсантами. Норми цивільного законодавства застосовуються тут тому, що відсутнє регулювання відповідних правовідносин у спеціальному торгово­му законодавстві.

Основні види торгового представництва, що існують у сучас­ному торговому обороті, — це, по-перше, представництво, здійс­нюване службовцями торгового підприємства, і, по-друге, пред­ставництво через агентів, що є посередниками при складенні ви­сновку чи угод.

До зазначених основних юридичних форм представництва на­лежать економічні форми посередництва, що мають істотне зна­чення в експортній торгівлі, проте не виокремлені у правову форму представництва. Зокрема, це представництво, здійснюва­не на підставі договору комісії.

На відміну від представника комісіонер діє від власного імені, і тому права й обов'язки з укладеної ним угоди виникають для нього і повинні бути перенесені ним на комітент. Відносини, що складаються на основі договору комісії, називаються непрямим представництвом.

2. Від торгового представництва варто відрізняти посередниц­тво, що, як правило, регулюється особливо.

Мета посередництва полягає в тому, щоб домогтися укладен­ня угоди між заінтересованими особами.

Посередниками є, наприклад, маклери (ФРН, Швейцарія) і куртьє (Франція).

Маклер — це особа, що професійно займається посередницт­вом. Він є посередником при укладенні різних видів угод, наприклад, купівлі-продажу товарів, цінних паперів, страхування, а також з інших видів діяльності.

Господарсько-торговельна діяльність опосередковується гос­подарськими договорами поставки, контрактації сільськогоспо­дарської продукції, енергопостачання, купівлі-продажу, оренди, міни (бартеру), лізингу та іншими договорами (ст. 263 ГКУ).

Договір про франшизу (contract of franshising, contact de franchissage ou de franchise) широко ввійшов у практику господар­ської діяльності з 70-х років XX ст., хоча був відомий у США ще в 30-ті роки. Цей договір не дістав нормативної регламента­ції в національному законодавстві чи міжнародних угодах.

Договір про франшизу розглядається в іноземній літературі як різновид договору про винятковий продаж товарів, сторонами якого є дві особи: постачальник товарів та/або послуг і "приві­лейований покупець" (договір дістав назву від "франшизи" чи "привілею").

Договір про факторинг (contract of factoring, contract d'affecturage) наприкінці 50-х років почав застосовуватись у США, а з початку 60-х років дістав великого поширення у практиці США та інших країн. В усіх країнах світу нині діють спеціалізо­вані фірми з факторингу (від лат. factor — особа, що діє за раху­нок іншої особи), що здійснюють операції на національних рин­ках чи міжнародні операції.

Договір про факторинг — це договір про здійснення посеред­ницьких послуг при фінансових розрахункових операціях між учасниками цивільних угод, що передбачає також обов'язки по­середника з надання деяких інших послуг комерційного харак­теру.

Учасниками відносин з факторингу є фірма — постачальник товарів чи послуг, фірма з факторингу (фактор) і фірма — набу­вач товарів і послуг (клієнт).

Фактор може діяти в межах національного ринку, коли по­стачальник і клієнт перебувають в одній країні, чи як міжнарод­ний фактор, якщо сторони угоди перебувають у різних країнах. Фактор, що перебуває у країні експортера, доручає здійснення своїх функцій за кордоном фактору, що працює у країні імпор-тера-клієнта. Винагорода в цьому разі поділяється між двома факторами. При міжнародному факторингу посередники крім пе­релічених функцій виконують важливі обов'язки з пошуку іноземних контрагентів. Нині світовий ринок поділений між "лан­цюжками" взаємопов'язаних різнонаціональних фірм-факторів, що виконують доручення в цій сфері діяльності.

Договір про винятковий продаж товарів

1. Поняття договору про винятковий продаж товарів ще не є цілком усталеним на практиці й у літературі. У країнах романо-германської та англійської систем права найчастіше його нази­вають договором про надання виключних прав продажу (contract de vente exclusive, Alleinvertriebsvertrage, exclusive dealing agreement). В англо-американській доктрині часто йдеться про договір на виняткове поширення товарів (solo distribution agree­ment), але така назва використовується і у країнах романо-гер-манської правової системи (contract de distribution exclusive, Allein-vertriebsvertrag). Фахівці деяких країн, зокрема Франції, Бельгії і Швейцарії, визначають його також як договір про комерційну концесію (contrat de concession commercial).

Цей вид договору склався на практиці, і лише в законах окремих країн існують норми, що регулюють окремі відносин сторін (у США — п. 2 ст. 2-306 ЕТК, у Бельгії — закон від 27 липня 1961 p., доповнений законом від 21 квітня 1972 p.). Широке застосування цього договору спричинилося до розробки в усіх країнах типових форм (проформ), що використовуються, як правило, при його укладенні.

Розглядуваним договором закріплюються принципи і правила відносин з придбання однією стороною (покупцем) у власність товарів у іншої сторони (продавця) із встановленням одночасно певних прав і обов'язків сторін, пов'язаних з перепродажем то­вару покупцем своїй клієнтурі.

З господарсько-економічних позицій покупець товару здійс­нює посередницькі функції між продавцем товару і ринком. Про­давцями в цьому разі є або продуценти фірми — оптові торговці, а покупцями — найчастіше фірми-оптовики чи напівоптовики, що купують товари для перепродажу їх роздрібним торговцям чи індивідуальним споживачам. Покупці як комерсанти, що діють на промисловій основі, але не як юридично посередники-агенти, на практиці виконують роль ланок товаропровідної мережі й називаються "розповсюджувачами" товарів (дистриб'юторами). Саме тому зазначений договір зараховують до категорії так званих договорів про розміщення товарів (distribution agreement, contrat de distribution). Товари, придбані у власність за правилами купі-влі-продажу, дистриб'ютори реалізують на ринку від власного імені, діючи при цьому за власний розсуд, страх і ризик, тобто беруть на себе всі комерційні ризики просування товару. Юри­дичні та господарські наслідки перепродажу виникають цілком для такого "розповсюджувача", а його прибуток визначається різницею покупної і перепродажної цін товару.

Договір про винятковий продаж товарів як рамковий конт­ракт визначає основні умови майбутніх відносин сторін у госпо­дарському обороті з покупці-перепродажу товарів. Реалізація до­говірних положень припускає наступне укладення контрагента­ми самостійних торгових угод з купівлі-продажу на основі й у межах встановлених загальних правил.

За змістом розглядуваний договір є складною угодою, в якій поряд з положеннями про купівлю-продаж містяться спеціальні умови, що виходять за межі "класичного" договору купівлі-про­дажу, що визначає організаційні, фінансові, комерційні та деякі інші відносини контрагентів.