24.1. Господарське зобов'язання: види і підстави виникнення

Господарським (ст. 173 ГКУ) визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учас­никами) відносин у сфері господарювання з підстав, передбаче­них ст. 174 ГКУ. Згідно з останньою один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на ко­ристь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, спла­тити гроші, надати інформацію тощо) або утриматися від пев­них дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кре­дитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Основними видами господарських зобов'язань є майново-гос­подарські та організаційно-господарські зобов'язання.

Сторони за взаємною згодою можуть конкретизувати або роз­ширити зміст господарського зобов'язання у процесі його вико­нання, якщо законом не встановлено інше.

Підстави виникнення господарських зобов'язань

Господарські зобов'язання можуть виникати:

•    безпосередньо із закону або іншого нормативно-правового акта, що регулює господарську діяльність;

•    з акта управління господарською діяльністю;

•    з господарського договору та інших угод, передбачених зако­ном, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать;

•    внаслідок заподіяння шкоди суб'єкту або суб'єктом господа­рювання, придбання або збереження майна суб'єкта або су­б'єктом господарювання за рахунок іншої особи без достатніх на те підстав;

• у результаті створення об'єктів інтелектуальної власності та інших дій суб'єктів, а також внаслідок подій, з якими закон пов'язує настання правових наслідків у сфері господарювання.

 

24.2. Майново-господарські зобов'язання суб'єктів господарювання

Відповідно до ст. 175 ГКУ майново-господарськими визна­ються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учас­никами господарських відносин при здійсненні господарської ді­яльності, згідно з якими зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утримати­ся від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками госпо­дарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених ГКУ.

Суб'єктами майново-господарських зобов'язань можуть бути суб'єкти господарювання, негосподарюючі суб'єкти — юридичні особи, а також органи державної влади, органи місцевого самовря­дування, наділені господарською компетенцією. Якщо майново-господарське зобов'язання виникає між суб'єктами господарю­вання або між суб'єктами господарювання і негосподарюючими суб'єктами — юридичними особами, зобов'язаною та управненою сторонами зобов'язання є відповідно боржник і кредитор.

Зобов'язання майнового характеру, що виникають між су­б'єктами господарювання та негосподарюючими суб'єктами-гро-мадянами, не є господарськими і регулюються іншими актами законодавства.

Суб'єкти господарювання у випадках, передбачених ГКУ та відповідними законами України, можуть добровільно брати на себе зобов'язання майнового характеру на користь інших учас­ників господарських відносин (благодійництво тощо). Такі зобо­в'язання не є підставою для вимог щодо їх обов'язкового вико­нання.

 

24.3. Організаційно-господарські зобов'язання суб'єктів господарювання

Організаційно-господарськими визнаються господарські зобо­в'язання, що виникають у процесі управління господарською діяльністю між суб'єктом господарювання та суб'єктом організа­ційно-господарських повноважень, згідно з якими зобов'язана сторона повинна здійснити на користь другої сторони певну управ­лінсько-господарську (організаційну) дію або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Організаційно-господарські зобов'язання можуть виникати:

•    між суб'єктом господарювання та власником, який є заснов­ником цього суб'єкта, або органом державної влади, органом місцевого самоврядування, наділеним господарською компе­тенцією щодо цього суб'єкта;

•    між суб'єктами господарювання, які разом організовують об'­єднання підприємств чи господарське товариство, та органа­ми управління цих об'єднань чи товариств;

•    між суб'єктами господарювання, якщо один з них є щодо іншого дочірнім підприємством;

•    в інших випадках, передбачених ГКУ, іншими законодавчи­ми актами або установчими документами суб'єкта господарю­вання.

Організаційно-господарські зобов'язання суб'єктів можуть виникати з договору та набувати форми договору.

Суб'єкти господарювання мають право разом здійснювати го­сподарську діяльність для досягнення спільної мети без утворен­ня єдиного суб'єкта господарювання на умовах, визначених до­говором про спільну діяльність. Якщо учасники договору про спільну діяльність доручають керування спільною діяльністю одному з учасників, на нього може бути покладено обов'язок ведення спільних справ. Такий учасник здійснює організаційно-управлінські повноваження на підставі доручення, підписаного іншими учасниками (ст. 176 ГКУ).

 

24.4. Соціально-комунальні зобов'язання суб'єктів господарювання

Згідно зі ст. 177 ГКУ суб'єкти господарювання зобов'язані за рішенням місцевої ради за рахунок власних коштів відповідно до закону створювати спеціальні робочі місця для осіб з обмеженою працездатністю та організовувати їх професійну підготовку.

Суб'єкти господарювання відповідно до ч. 4 ст. 175 ГКУ не­залежно від статутної мети своєї діяльності можуть брати на себе зобов'язання про господарську допомогу у вирішенні питань соціального розвитку населених пунктів їх місцезнаходження, у будівництві й утриманні соціально-культурних об'єктів та об'єктів комунального господарства і побутового обслуговування, пода­вати іншу господарську допомогу з метою розв'язання місцевих проблем. Суб'єкти господарювання мають право брати участь у формуванні відповідних фондів місцевих рад, якщо інше не вста­новлено законом, та у виконанні робіт, пов'язаних з комплекс­ним економічним і соціальним розвитком територій.

 

24.5. Публічні зобов'язання суб'єктів господарювання

Суб'єкт господарювання, який відповідно до закону та своїх установчих документів зобов'язаний виконувати роботи, нада­вати послуги або продавати товари кожному, хто звертається до нього на законних підставах, не має права відмовити у виконан­ні робіт, наданні послуг, продажу товару за наявності у нього такої можливості або надавати перевагу одному споживачеві пе­ред іншими, крім випадків, передбачених законодавством.

Суб'єкт господарювання, який безпідставно ухиляється від виконання публічного зобов'язання, повинен відшкодувати дру­гій стороні завдані цим збитки в порядку, визначеному законом.

Кабінет Міністрів України може у визначених законом випад­ках видавати правила, обов'язкові для сторін публічного зобо­в'язання, у тому числі щодо встановлення або регулювання цін. Умови зобов'язання, що не відповідають цим правилам або вста­новленим цінам, є недійсними (ст. 178 ГКУ).