§ 4. Відповідальність за порушення договору перевезення вантажу

Згідно із ст. 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господа­рювання та інші учасники господарських відносин повинні виконува­ти господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання — відповідно до вимог, що їх звичайно ставлять в певних умовах.

Перевізник, вантажовідправник несуть відповідальність, яка може виражатися у відшкодуванні збитків та (або) оплаті штрафних санкцій.

Відповідальність перевізника за прострочення доставки вантажу. Згідно з п. 1. ст. 313 Господарського кодексу України, перевізник зо­бов'язаний доставити вантаж до пункту призначення у строк, передба­чений транспортними кодексами, статутами чи правилами. Якщо строк доставки вантажів у зазначеному порядку не встановлено, сторони мають право встановити цей строк у договорі. Цей строк встановлюється залеж­но від таких чинників: швидкості руху транспортного засобу, маршруту, графіка руху, характеристики вантажу, існуючих нормативних обмежень щодо швидкості перевезень окремих вантажів тощо. Відповідно до ст. 20 Закону України «Про транспорт», для визначення строків перевезення на підприємствах транспорту, що безпосередньо беруть участь у перевезен­нях, встановлюється єдиний звітно-обліковий час — київський.

Прострочення строку доставки вантажу є підставою господарсько-правової відповідальності перевізника. Згідно з п. 2 ст. 313 Господар­ського кодексу України, перевізник звільняється від відповідальності за прострочення в доставці вантажу, якщо прострочення сталося не з його вини. Таким чином, ст. 113 закріпила презумпцію вини перевізника і покладає на нього обов'язок доказування її відсутності.

Переліки підстав, які виключають вину перевізника в прострочці доставки вантажу, визначаються транспортними кодексами, статутами, правилами перевезень вантажів.

Так, наприклад, п. 116 Статуту залізниць України закріплює, що залізниця не несе відповідальності за порушення термінів доставки, якщо порушення сталося внаслідок стихійного лиха або з інших, не за­лежних від залізниці обставин.

Згідно зч. З ст. 313 Господарського кодексу України, за прострочен­ня доставки вантажів до перевізника застосовуються штрафні санкції (штрафи), розміри яких визначаються відповідно до закону.

Стаття 23 Закону України «Про залізничний транспорт» містить відсильну норму. Перевізник несе відповідальність за дотримання терміну доставки вантажу в межах, визначених Статутом залізниць України. Стаття 116 Статуту залізниць України визначає такі розміри штрафів, які залізниця сплачує за прострочення доставки вантажів (якщо не доведе, що прострочення сталося не з її вини):

10 відсотків провізної плати — за прострочення на дві доби;

20 відсотків провізної плати — за прострочення на три доби;

ЗО відсотків провізної плати — за прострочення на чотири і більше діб.

Сплата штрафу за доставку вантажу з простроченням не звільняє перевізника від відповідальності за втрату, нестачу або пошкодження вантажу, що сталися внаслідок прострочення. Частина 4 ст. 313 Госпо­дарського кодексу України встановлює правило, що збитки за втрату, нестачу або пошкодження вантажу стягуються понад штрафні санкції за прострочення доставки вантажу за умови, що така втрата, нестача або пошкодження вантажу є у причинно-наслідковому зв'язку з простро­ченням перевезення. При цьому необхідно враховувати, що ст. 232 Гос­подарського кодексу допускає закріплювати в договорі обов'язок відшкодування збитків повною мірою понад штрафні санкції і за пору­шення інших зобов'язань.

Відповідальність перевізника за втрату, нестачу, пошкодження ванта­жу. Господарський кодекс України передбачає три види негативних наслідків — втрату, нестачу, пошкодження вантажу. При цьому під втра­тою вантажу слід розуміти як фізичне знищення вантажу, так і невида­чу його вантажоодержувачу протягом установлених законодавством термінів. Так, згідно з п. 117 Статуту залізниць України, вантаж вважається втраченим, якщо його не було видано одержувачу на вимогу ос­таннього протягом 30 діб з моменту закінчення терміну доставки, а в разі перевезення вантажу в прямому змішаному сполученні — після закін­чення двох місяців з дня прийняття вантажу до перевезення.

За шкоду, заподіяну при перевезенні вантажу, перевізник відповідає в разі:

втрати або нестачі вантажу — в розмірі вартості вантажу, який втра­чено або якого не вистачає;

пошкодження вантажу — в розмірі суми, на яку зменшилася його вартість;

втрати вантажу, зданого до перевезення з оголошенням його цін­ності, — у розмірі оголошеної цінності, якщо не буде доведено, що вона є нижчою від дійсної вартості вантажу.

Перевізник несе відповідальність за втрату, нестачу та пошкоджен­ня прийнятого до перевезення вантажу тільки при наявності його вини. За загальним правилом, обов'язок доказування відсутності вини покла­дається на перевізника. Але у транспортних кодексах , статутах перед­бачені випадки, коли доведення вини перевізника у втраті, нестачі або пошкодженні вантажу покладається на одержувача або відправника.

Так, у ст. 111 Статуту залізниць України наведено перелік обставин, наявність яких звільняє залізницю від відповідальності за втрату, недо­стачу, псування або пошкодження вантажу. Цей перелік не є вичерпним. Залізниця може бути звільнена від відповідальності, якщо вона доведе й інші обставини, що свідчать про відсутність її вини.

Згідно зі ст. 114 Статуту поряд з відшкодуванням збитків, залізниця зобов'язана відшкодувати сплачену за перевезення цього вантажу провізну плату, якщо її не включено до вартості втраченого вантажу, лише в разі повної втрати вантажу. Відшкодування провізної плати в разі нестачі, псування або пошкодження вантажу Статут не передбачає.

 

§ 5. Порядок досудового вирішення спорів щодо перевезень

 

Відповідно до ст. 315 Господарського кодексу України, в спорах, які виникають із договору перевезення, застосовується досудовий порядок реалізації господарсько-правової відповідальності. Тому до пред'явлен­ня перевізникові позову, що випливає з перевезення, обов'язковим є пред'явлення йому претензії.

Залежно від підстав пред'явлення претензій транспортні кодекси та статути регулюють питання про те, кому (вантажовідправнику чи ван­тажоодержувачу) належить право звернення до перевізника з пре­тензією. Поряд з цим таке право може бути передане вантажовідправ­ником вантажоодержувачу і навпаки.

Строки пред'явлення претензії до перевізника та порядок їх обчис­лення передбачено ст. 315 Господарського кодексу України. Ці строки є присічними і не підлягають поновленню.

Претензії можуть пред'являтися протягом шести місяців, а претензії щодо сплати штрафів і премій — протягом сорока п'яти днів. Пе­ревізник зобов'язаний розглянути заявлену претензію і повідомити за­явника про задоволення чи відхилення її протягом трьох місяців, а щодо претензії з перевезення у прямому змішаному сполученні — протягом шести місяців. Претензії щодо сплати штрафу або премії мають бути розглянуті протягом сорока п'яти днів.

Якщо претензію відхилено або відповідь на неї не одержано в строк, зазначений у ч. 3 ст. 315 Господарського кодексу України, заявник має право звернутися до суду протягом шести місяців з дня одержання відповіді або закінчення строку, встановленого для відповіді.