§ 1. Поняття збитків у господарській діяльності

Забезпечуючи захист прав та законних інтересів суб'єктів господа­рювання, держава визначає шляхи, якими досягається стабільність гос­подарського обігу. Так, у ст. 20 Господарського кодексу України зазна­чається, що права та законні інтереси суб'єктів господарювання захи­щаються в тому числі і шляхом відшкодування збитків.

Відшкодування збитків є способом відновлення майнового стану суб'єкта господарського права за рахунок іншого суб'єкта-правопоруш-ника, тобто цей спосіб має передусім компенсаційну функцію.

Під збитками розуміють витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язан­ня або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною (ч. 2 ст. 224 ГК України.)

Відшкодування збитків є видом відповідальності, господарською санкцією (ч. 2 ст. 217 ГК України) за порушення як господарсько-пра­вових зобов'язань (договірна відповідальність), так і за порушення вста­новлених вимог щодо здійснення господарської діяльності (позадо­говірна відповідальність). У свою чергу, порушення цих зобов'язань та встановлених вимог є підставою для відшкодування збитків суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено.

Що стосується договірної відповідальності, то збитки відшкодовують­ся, коли один з контрагентів не виконує зобов'язання за договором або виконує його з порушенням умов договору (неналежне виконання). При цьому невиконання чи неналежне виконання умов договору повинно бути протиставлене належному виконанню договору з боку іншого контр­агента. Позадоговірна відповідальність настає в разі, коли між правопо­рушником та потерпілою особою (особами) не існувало договірних зо­бов'язань, проте, внаслідок певних дій чи бездіяльності, порушуються права та законні інтереси інших суб'єктів господарювання, наприклад, при порушенні норм антимонопольного законодавства, правил випуску та обігу цінних паперів, прав інтелектуальної власності тощо.

Слід зазначити, що відшкодування збитків, крім матеріальної ком­пенсації моральної шкоди, є загальною (універсальною) мірою відпові­дальності і застосовується в будь-якому випадку незалежно від того, чи зазначено це в договорі або законодавстві, яке регулює певний вид зо­бов'язань. Проте законодавець обмежує розмір збитків і ставить їх у за­лежність від розміру штрафних санкцій, якщо вони підлягають стягненню. Відповідно до ст. 232 Господарського кодексу України, якщо за невиконан­ня або неналежне виконання зобов'язання встановлено штрафні санкції, то збитки відшкодовуються в частині, непокритій цими санкціями.

З цього загального правила законом або договором можуть бути передбачені певні винятки, а саме: коли допускається стягнення тільки неустойки (виключна неустойка); коли збитки стягуються в повній сумі понад неустойку (штрафна); коли за вибором кредитора можуть бути стягнуті або неустойка, або збитки (альтернативна неустойка).

Вказане правило існувало і раніше, за чинності Цивільного кодексу Укра­їнської РСР 1963 року. Стаття 204 цього кодексу передбачала, що якщо за невиконання або неналежне виконання зобов'язання встановлена неу­стойка (штраф, пеня), то збитки відшкодовувалися в частині, непокритій неустойкою. При вирішенні питання про стягнення неустойки та штраф­них санкцій законодавець виходить із загального принципу, що потерпіла сторона в разі стягнення на її користь збитків та штрафних санкцій не по­винна перебувати у вигіднішому становищі, ніж у разі, коли зобов'язання було б виконано належним чином. Таким шляхом досягається стабільність господарського обігу і ставиться перепона діям учасників господарських правовідносин, які можуть бути спрямовані на створення перешкод для інших учасників правовідносин, в результаті яких зобов'язання не вико­нується, проте одна зі сторін отримує відшкодування навіть більше за при­буток, який вона отримала б при належному виконанні зобов'язання.

 

§ 2. Склад і розмір збитків, що підлягають відшкодуванню

 

Склад збитків, що відшкодовуються особою, яка припустила госпо­дарське правопорушення, визначено у ст. 225 Господарського кодексу України. Фактично законодавець визначив три різновиди збитків, а саме:

1)  реальні збитки:

вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна;

додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), по­несені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язан­ня другою стороною;

2)  втрачена вигода:

неодержаний прибуток, на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати в разі належного виконання зобов'язання другою стороною;

3)  матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передба­
чених законом.

Реальні збитки — це грошовий еквівалент, який необхідний для ком­пенсації та відновлення того майнового стану потерпілої особи, який існував на момент вчинення правопорушення. До того ж, відповідно до конструкції п. 2. ч. 1 ст. 225 ГК України, до реальних збитків слід відно­сити тільки витрати, які вже зроблені, а не ті, які потерпіла особа зро­бить у майбутньому. У Цивільному кодексі України до складу реальних збитків, крім витрат, які вже зроблені, включаються також витрати, що їх особа мусить зробити в майбутньому для відновлення свого поруше­ного права (хоча такі майбутні витрати навряд чи можна назвати ре­альними збитками). Ще до прийняття Господарського та нового Цивіль­ного кодексів України судова практика пішла шляхом стягнення з по­рушника тільки тих витрат, які потерпіла сторона вже здійснила, а не тих, які вона повинна здійснити в майбутньому¹.

Неодержаний прибуток (втрачена вигода), на відміну від реальних збитків, — це майбутнє збільшення кількості майна потерпілої сторо­ни, яке вона не одержала з вини контрагента. Це збільшення завжди виражається у грошовій формі.

Основним узагальнюючим показником фінансових результатів гос­подарської діяльності на всіх підприємствах незалежно від форм влас­ності є прибуток (дохід). Визначаючи ці показники, підприємства по­винні керуватися Законом України «Про оподаткування прибутку підприємств», згідно з яким прибуток визначається як скоригований валовий дохід відповідного звітного періоду, зменшений на суму вало­вих витрат виробництва та обігу і суму амортизаційних відрахувань, і включає, зокрема, загальні доходи від реалізації товарів (робіт, послуг).

У торговельних організаціях виручка від реалізації визначається за валовим доходом, що є сумою торговельних надбавок, знижок і націнок на реалізовані товари.

Отже, якщо підприємство не одержало запланований ним дохід з вини контрагента, який не виконав свого зобов'язання, і між фактом неодержання цього доходу та невиконанням контрагентом зобов'язан­ня є прямий причинний зв'язок, боржник на вимогу кредитора має відшкодувати завдані цим збитки незалежно від того, що позивач вико­нав або навіть перевиконав свій план по доходах за рахунок перевико­нання плану виробництва за іншими видами продукції (товарів).

Що ж до торговельних, посередницьких та постачальницько-збуто­вих організацій, то відшкодуванню підлягають неодержані ними суми торговельних надбавок, знижок, націнок, які б вони одержали від ре­алізації продукції (товарів) у разі належного виконання їх контрагента­ми своїх зобов'язань.

Підприємство планує свою діяльність, в тому числі одержання прибут­ку (доходу), на певний період своєї господарської діяльності, враховуючи укладені ним договори на одержання продукції (товарш), матеріалів, сиро­вини тощо та договори на реалізацію ним готової продукції (товарів), на­дання послуг. Таким чином, якщо постачальник не виконав свого зо­бов'язання щодо поставки продукції (товарів), матеріалів та сировини у встановлений договором строк, у зв'язку з чим покупець у запланованому періоді не одержав прибуток (дохід), завдані цим збитки підлягають відшко­дуванню, незалежно від того, що в наступному періоді поставки постачаль­ник поповнив недопоставлену продукцію і від цього, але вже за межами запланованого періоду, підприємство одержало прибуток (дохід).

При вирішенні питання щодо неодержаного прибутку (доходу) слід мати на увазі таке. Як у промислових підприємств, так і в торговельних, постачальницько-збутових, збутових підприємств (організацій) є умов­но-постійні та умовно-змінні витрати. Наслідками невиконання або не­належного виконання боржником зобов'язання, наприклад недопостав-кою продукції, є, зокрема, зменшення обсягу виробництва чи реалізації продукції (робіт, послуг кредитора), внаслідок чого він не одержав прибуток (дохід) і, крім того, в нього збільшуються умовно-постійні витрати в собівартості його продукції, а в торговельних підприємствах зростають фактичні витрати обігу. Такі умовно-постійні витрати не підлягають ви­ключенню з суми стягуваних господарським судом збитків.

Торговельна знижка (націнка), яка надається торговельному (посе­редницькому) підприємству (організації), за виключенням умовно-змінних витрат, які останні не внесуть у зв'язку з недопоставкою їм то­варів (упаковка, транспортування тощо), створює прибуток (дохід) по­купців. Тому з торговельної знижки (націнки), що надається при поставках конкретного виду товарів, підлягає виключенню та її частка, яка призначається на покриття умовно-змінних витрат.

При визначенні розміру збитків, якщо інше не передбачено законом або договором, враховуються ціни, що існували за місцем виконання зобов'язання на день задоволення боржником у добровільному поряд­ку вимоги сторони, яка зазнала збитків, а в разі якщо вимогу не задо­волено в добровільному порядку, — на день подання до суду відповідно­го позову про стягнення збитків.

Виходячи з конкретних обставин, суд може задовольнити вимогу про відшкодування збитків, беручи до уваги ціни на день винесення рішення суду.