Глава 14. Докази і доказування в цивільному процесі - Страница 5

Posted in Гражданское процессуальное право - М.Й. Штефан Цивільний процес

Рейтинг пользователей: / 7
ХудшийЛучший 

 

§ 5. Докази і доказування в цивільному процесі іноземних держав


Доказове право іноземних держав — це сукупність норм, які встановлюють правила і положення, що визначають предмет доказування і обов'язок по доказуванню; види доказування; докази і їх належність; засоби доказування і їх допустимість; оцінку доказів тощо. Такі правила і положення мають загальні риси і відмінності в національному правовому регулюванні в окремо взятих державах.
В країнах СНД інституту доказового права в оновленому регулюванню у порівнянні з нормами ЦПК України властиві в основному спільні положення при наявності окремих особливостей. Так, в ЦПК Азербайджанської Республіки передбачені такі новели: застереження про те, що не допускається використання доказів, одержаних з порушенням закону (ст. 76.3); правило про те, що при розгляді спорів про визнання недійсними актів державних й інших органів, обов'язок доказування обставин, які слугували підставою для прийняття зазначених актів, покладається на орган, який прийняв такий акт (ст. 77.2); правило про оформлення судового доручення районних судів, адресованого до судів іншої держави (ст. 84.4); положення про те, що забезпечення доказів до виникнення справи в суді може бути проведено особами, які виконують нотаріальні дії, в тому числі і посадовими особами консульських установ (ст. 85.2); положення про те, що письмові докази, одержані за допомогою факсимільного, електронного чи іншого способу можуть бути визнані судом такими, якщо є можливість установити достовірність документа (ст. 89.2), а особи, які подають звуко- чи відеоза-пис, зобов'язані зазначити коли, хто і на яких умовах здійснював запис (ст. 96); правило про те, що коли сторона ухиляється в проведенні експертизи або чинить перешкоду в її проведенні, а без участі такої сторони провести експертизу неможливо, суд має право визнати факт, для з'ясування якого експертиза була призначена, встановленим або спростованим і обгрунтувати на цьому факті всі правові наслідки (ст. 97.5); положення з приводу того хто не підлягає допиту як свідок, а також, які особи мають право відмовитися від дачі свідоцьких показань (ст. 104); про те, що суд може вважати встановленими обставини, що мають значення для справи, на підставі даних, повідомлених стороною, якщо друга сторона утримує в себе доказ і не подає його на вимогу суду (ст. 106.2).
ЦПК Республіки Білорусь (прийнятий 11 січня 1999 р.) правове становище свідків, експертів спеціалістів визначено в окремій главі (12) «Учасники цивільного судочинства, які не мають юридичної заінтересованості в наслідках справи». Ст. 92 ЦПК забороняє бути свідком також священнослужителям щодо обставин, відомості про які вони одержали під час сповідання (п. 3). Спеціаліст залучається, коли використання його знань необхідне для забезпечення ефективності огляду чи іншої процесуальної дії, а також з'ясування іноземного права. Визначаються процесуальний порядок залучення спеціаліста та його процесуальні права і обов'язки (ст. 99-101).
Правове регулювання доказів і доказування проведено в розділі V, до якого включено 64 статті (статті 177-241), новелами в яких виступають: визначення предмета доказування (ст. 177); включенні до засобів доказування додатково «інші носії інформації, якщо з їх допомогою можна одержати дані про факти, які мають значення для правильного вирішення справи», і зроблені застереження про те, що одержані докази з порушенням закону не мають юридичної сили (ст. 178). До них відносяться: звукозапис, відеозапис, кіно і відеофільми, висновки державних органів та ін. (ст. 229-231); встановлений правовий порядок проведення очної ставки (ст. 191), доказування підробленості письмових доказів (ст. 199); проведення освідчування (ст. 209), опізнання (ст. 211), судового експеримента (ст. 215), комісійної і комплексної експертизи (ст. 218, ст. 219) і застосування технічних засобів закріплення доказів (ст. 239).
ЦПК Республіки Казахстан (прийнятий 13 липня 1999 р.) у правовому регулюванні «Доказів і доказування (гл. 7)» має слідуючі новели: положення про те, що фактичні дані повинні бути визнані судом недопустимими як докази, якщо вони одержані з порушенням вимог закону і вплинули на достовірність одержаних фактичних даних (ст. 69); визначення, які докази є достовірними (ст. 70); правило про те, що обставини вважаються також встановленими без доказів, якщо в рамках належної правової процедури не буде доказано зворотнє (п. 5 ст. 71); визначення переліку осіб, які не підлягають допиту як свідки і які можуть відмовитися від дачі показання (ст. 79); положення про використання науково-технічних засобів у процесі доказування (ст. 90); правила про призначення і порядок проведення експертизи одноособової, комісійної, комплексної, додаткової і повторної (ст. 91-98); про участь спеціаліста в процесуальних діях, його права і обов'язки (ст. 99).
Доказування в цивільному процесі Болгарії, Угорщини, Польщі розглядається як сумісна діяльність суду, сторін й інших учасників процесу, спрямована на встановлення обставин, необхідних для вирішення спору (§ 163 ЦПК Угорщини, статті 127,129 ЦПК Болгарії, статті 227-233 ЦПК Польщі).
Предмет доказування складають факти (обставини), які мають істотне значення для вирішення спору, тобто юридичні факти, що визначаються нормою матеріального права, яка підлягає застосуванню до спірних правовідносин сторін. Ними є дії і події, визначені в часі, просторі, котрі мали місце в минулому або існують в сучасності. Доказуванню підлягають і доказові факти.
На кожну із сторін покладений обов'язок доказати ті обставини, на яких вона обґрунтовує свої вимоги або заперечення. Обставини, необхідні для вирішення спору, повинна, як правило, доказувати та сторона, яка заінтересована в тому, щоб суд визнав їх істинними (§ 164 ч. 1 ЦПК Угорщини). Але не підлягають доказуванню загальновідомі факти і обставини, офіційно відомі суду, про які він повинен повідомити сторін. А також не підлягають доказуванню: факти, стосовно яких існує встановлена в законі презумпція, спростування якої допускається у всіх випадках, за винятком, коли це заборонено законом (ст. 128 ЦПК Болгарії, ст. 234 ЦПК Польщі); факти, визнані протилежною стороною під час провадження, якщо таке визнання не викликає сумніву у його відповідності дійсному положенню (ст. 229 ЦПК Польщі); факти, які протилежна сторона не оспорює (ст. 230 ЦПК Польщі, § 163 ч. 2 ЦПК Угорщини). Не підлягають доказуванню джерела права і їх правові норми.
У справах, у яких застосовується іноземне право, предметом доказування сторони можуть бути правові норми, що діють в іноземній державі, якщо вони не відомі суду і останній не має можливості їх встановити (ст. 132 ЦПК Болгарії). Суд за власною ініціативою одержує інформацію про невідоме йому іноземне право і про взаємини, які існують з іноземною державою, але може використати також докази, подані стороною. Інформацію про іноземне право і про взаємини надає за запитом суду міністр юстиції (§ 200 ЦПК Угорщини).
В юридичній (процесуальній) літературі Болгарії провадиться класифікація доказування на види: залежно від мети, що ставиться — на повне (яке створює однозначне переконання в істинності або неістинності відповідного фактичного твердження) і неповне (створює лише вірогідність існування фактичних обставин); за змістом — головне (предметом є факти, стосовно яких сторона має обов'язок по їх доказуванню), зустрічне (доказування протилежної сторони, спрямоване проти головного доказування), зворотнє (спрямоване на спростування законної презумпції або законної сили офіційних посвідчуючих документів); за характером факту, що підлягає доказуванню, — на пряме (предметом якого є факт правового значення) і побічне (предметом є доказовий факт).
В цивільному процесі Угорщини виділяється три етапи доказування: встановлення судом доказів і допущення їх в процес; дослідження (перевірка) доказів в судовому засіданні з дотриманням принципу безпосередності; оцінка судом доказів. Відповідно до § 201 ч. 1 ЦПК суд, який розглядає справу, провадить судове доказування, як правило, в судовому засіданні. Якщо це пов'язано з великими труднощами і значними судовими витратами, то суд дає доручення іншому суду, в районі якого проживають особи, які підлягають допиту, або де можна найбільш доцільно провести доказування. Суд, який діє за дорученням, застосовує відповідні правила, які є керівними для суду, що розглядає справу, і користується повноваженнями останнього та складає протокол про проведення доказування (§§ 201-205 ЦПК)
В законодавстві й процесуальній літературі зазначених держав Східної Європи також відсутнє чітке розмежування визначення доказів від засобів доказування.
З аналізу ст. 127 ЦПК Болгарії можна зробити висновок, що доказами є обставини (факти), на яких сторона обґрунтовує свої вимоги і заперечення. В літературі до них відносяться засоби доказування: пояснення сторін, письмові докази, показання свідків, експертиза і пов'язаний з нею огляд. Але, оскільки сторона не попереджається і не несе кримінальної відповідальності за достовірність своїх показань, то її допит не визнається доказовим засобом, за винятком, коли нею зроблене визнання.
ЦПК Угорщини до засобів доказування відносить показання свідків, висновки експертів, огляди, документи та інші речові докази. В цивільній справі принесення присяги не допускається (§ 166).
Правило § 113 ЦПК про те, що суд може викликати сторону до судового розгляду, щоб заслухати її пояснення або витребувати її письмове пояснення, а також правила § 285 і § 302 ЦПК про те, що суд зобов'язаний заслухати пояснення сторони у справах про зміну правового статусу, свідчать, що пояснення сторін відносяться до засобів доказування, хоч пряма вказівка про це в нормі (§ 166) відсутня.
Зі змісту статей 227-231, 305-308 ЦПК Польщі вбачається, що докази і засоби доказування ототожнюються. До них відносяться як істотні для справи факти, так і джерела, в яких вони відображені. До доказів відносяться: письмові докази (документи), показання свідків, висновки експертів, огляди, допит сторін, речові докази, прибори, які передають зображення або звук.
В цивільному процесі Румунії до доказів відносяться факти, які підтверджують наявність або відсутність спірного правовідношення сторін і сприяють вирішенню справи. Засобами доказування і одночасно доказами визнаються письмові докази, пояснення свідків, презумпції і визнання сторін, огляд на місці і експертиза.
В процесуальному законодавстві зазначених країн має місце широка диференціація в правовому регулюванні використання і дослідження доказів.
В цивільному процесі Болгарії пояснення сторін про обставини справи не є обов'язковими. Але суд може вимагати особисту явку сторін для опиту їх про обставини справи (ст. 114 ЦПК). Разом з тим, в першому судовому засіданні, в якому провадиться попередня підготовка справи до розгляду, кожна із сторін повинна викласти і обґрунтувати всі свої вимоги й заперечення, навести докази. Суд ставить кожній із сторін питання за показаннями другої сторони про фактичні обставини і може вказати на те, що ними не наведені докази про окремі обставини, які мають значення для справи (ст. 109 ЦПК).
Показання свідків допускаються у всіх випадках, за окремими винятками, встановленими законом для підтвердження: обставин, дійсність яких має бути підтверджена письмовим документом; погашення встановленого письмовим актом грошового боргу; письмової угоди, її зміни чи скасування; спростування документа, який виходить від сторони, яка намагається його спростувати та ін. (ст. 133 ЦПК Болгарії). У випадках, в яких закон вимагає подання письмового документа, показання свідків допускаються, якщо буде доведено, що документ загублений або знищений не з вини сторони, а також остання бажає довести, що виражена в документі згода дана лише для вигляду, та в інших випадках (ст. 134 ЦПК).
Свідками не можуть бути особи, від яких через фізичні чи розумові вади не можна одержати правдиві показання, особи з питань державної, службової чи виробничої таємниці (§ 169 ЦПК Угорщини), законні представники сторін, особи, які можуть бути допитані стороною як органи юридичної особи, неподільні співучасники (ст. 259 ЦПК Польщі).
Показання свідків — громадський обов'язок. Ніхто не має права відмовитися від дачі свідоцьких показань, крім: родичів сторони по прямій лінії, подружжя, братів, сестер та інших; осіб, які могли б своїми показаннями завдати собі або своїм родичам шкоду, створити для них загрозу обвинувачення в скоєнні злочину; адвоката, лікаря або іншої особи, зобов'язаної в силу роду своїх занять зберігати таємницю, за винятком, коли особа звільнена від такого обов'язку (ст. 135 ЦПК Болгарії, § 170 ЦПК Угорщини); духовних осіб стосовно фактів, які стали відомі їм на сповіданні (ст. 261 ЦПК Польщі).
Свідки, які не з'явилися на виклик суду, можуть бути піддані штрафу, примусовому приведенню і арешту (ст. 276 ЦПК Польщі).
Перед допитом свідка суд встановлює його особу і попереджає про кримінальну відповідальність за неправдиві показання. Свідок урочисто присягається давати правдиві показання (ст. 138 ЦПК Болгарії, § 173 ЦПК Угорщини).
Кожний свідок допитується в судовому засіданні усно і окремо в присутності сторін, може бути повторно допитаний в тому чи іншому засіданні за його вимогою, за заявою сторони і за ініціативою суду. При наявності розбіжностей в показаннях свідка суд може призначити йому очну ставку (статті 140,141 ЦПК Болгарії, § 173 ЦПК Угорщини). Свідок, який не може прибути в судове засідання через хворобу, фізичні вади й з інших поважних причин, допитується вдома або за місцем свого знаходження (§ 176 ЦПК Угорщини).
Після допиту свідка йому зачитуються показання, занесені в протокол, за винятком, коли він або сторона цього не бажають. Він може доповнити або уточнити показання, що також заноситься в протокол. Свідки мають право на відшкодування понесених ними витрат, пов'язаних з викликом їх в суд.
Письмові докази (статті 142-156 ЦПК Болгарії), документи (§§ 190-199 ЦПК Угорщини, статті 244, 245 ЦПК Польщі) широко використовуються в цивільному процесі цих країн.
В нормативному порядку вони поділяються на офіційні й неофіційні (приватні). Офіційний видається посадовою особою в межах кола її службових обов'язків, за встановленою формою і в установленому порядку, і є доказом зроблених в його присутності заяв і вчинення ним або в його присутності дій. Ним матеріалізується не цивільна, а державно-правова компетенція органу державної влади.
Документ, оформлений належним чином судом, державним нотаріусом або іншим органом влади в межах їх компетенції як офіційний документ, повністю доказує зазначені в ньому розпорядження або рішення, а також істинність даних і фактів, що підтверджуються документом, і те, що заява, оформлена в ньому, була дійсно зроблена і дійсно в зазначений час й зазначеним способом. Аналогічну оригіналу доказову силу мають належно завірені з нього копії (фотокопії). Спростування доказу, який підтверджується офіційним документом, можливе, якщо воно не обмежено законом.
Неофіційний (приватний) — документ, який не має ознак офіційного. Підписаний особою, яка його видала, він є доказом того, що зазначені в ньому заяви зроблені цією особою — громадянином чи юридичною особою. Приватний документ матеріалізує цивільні волевиявлення (угоду, заповіт, боргове зобов'язання тощо)і має повну доказову силу за наявності однієї з умов, передбачених, зокрема, § 196 ЦПК Угорщини: особа, яка видала, повинна написати і підписати його власноручно; два свідки своїми підписами в ньому мають підтвердити, що особа, яка його видала, в їх присутності підписала документ, який не був нею підписаний, або в їх присутності визнала підпис на документі своїм, при цьому адреса свідків має бути зазначена в документі; наявні в ньому підпис або знак руки особи, яка видала документ, засвідчені судом чи нотаріусом; документ, виданий юридичною особою в межах її діяльності, підписаний належним чином.
Виходячи з аналізу вищезазначеної норми ЦПК повна доказова сила приватного документа полягає в тому, що до того часу, коли не буде доведене протилежне, він повністю підтверджує, що зазначене в документі волевиявлення було зроблене, прийняте або визнане обов'язковим особою, яка його видала.