§ 3. Цивільні процесуальні штрафи

Цивільні процесуальні штрафи — це самостійна галузева відповідальність (цивільна процесуальна відповідальність) у вигляді заходу майнового впливу, встановленого ЦПК, і застосовується судом до осіб, котрі не виконали покладених на них конкретних процесуальних обов'язків в складі цивільних процесуальних правовідносин у справі.
ЦПК цивільні процесуальні штрафи встановлено: за неявку в суд свідка (ст. 44), за неподання на вимогу суду письмових і речових доказів (статті 48, 53), за порушення вжитих судом заходів по забезпеченню позову (ст. 153), за не повідомлення особами, які беруть участь у справі, про зміну своєї адреси (ст. 95), за порушення порядку під час розгляду справи (ст. 164), за неявку в судове засідання будь-кого з осіб, які беруть участь у справі, ї їх представників (ч. 6 ст. 172, ч. 1 ст. 174).
Єдина для всіх зазначених правопорушень штрафна санкція характеризується особливостями за суб'єктним складом, підставами відповідальності, умовами і процесуальним порядком застосування.
У всіх правопорушеннях штраф передбачено в розмірах до одного неоподатковуваного мінімуму доходів громадян.
Встановлена відносна визначеність розміру штрафу пояснюється тим, що в штрафній санкції надто важко і майже неможливо відобразити численний зміст її складів, який визначається характером правопорушення, а за деякими складами — матеріальним станом правопорушника, формою його вини і наступною поведінкою. Тому законодавець визначив зміст санкції тільки в загальному вигляді і залишив на розсуд суду вибір конкретного розміру штрафу залежно від складу і змісту цивільного процесуального правопорушення.
Суб'єктний склад відповідальності у вигляді штрафу неоднорідний. Це — особи, які беруть участь у справі, а також ті, що не беруть участі у ній.
Особи, які не беруть участі в справі, несуть цивільну процесуальну відповідальність у вигляді штрафу: свідки — за неявку в суд без поважних причин (ст. 44 ЦПК); посадові особи підприємств, установ, організацій і громадяни — за відмовлення без поважних причин подати на вимогу суду письмові або речові докази і за неповідомлення про неможливість їх подачі у встановлений строк (ст. 48 ЦПК); за порушення заходів по забезпеченню позову, які забороняють провадити певні дії, платежі, передавати майно (ст. 153 ЦПК); за незабезпечення явки представника організації в судове засідання (ч. 6ст. 172 ЦПК).
Цивільний процесуальний штраф може бути накладений також на осіб, які беруть участь у справі: за невиконання обов'язку повідомити суд про зміну своєї адреси, місця проживання або місця перебування під час провадження у справі (ст. 95 ЦПК), за неявку в судове засідання без поважних причин, відсутність яких потягла за собою відкладення розгляду справи (ч. 6 ст. 172 ЦПК); на відповідача у справі про стягнення аліментів — за неявку в судове засідання без поважних причин (ч. 1 ст. 174 ЦПК).
Аналіз норм ЦПК, які регулюють відповідальність у вигляді штрафу, якщо їх розглядати в плані сформульованих в гіпотезах обставин, свідчить, що вони є односторонніми і визначають лише неправомірні обставини, настання яких тягне застосування штрафу, передбаченого в санкції норми процесуального права. За ступенем чіткості і повноти сформульованих в них обставин вони рідко бувають визначеними (статті 44,48, 53 ЦПК), переважно вони є відносно визначеними. Так, відповідно до ст. 164 ЦПК особі, яка порушує порядок в судовому засіданні, головуючий від імені суду робить попередження. При порушенні порядку в судовому засіданні сторонами або третіми особами суд відкладає розгляд справи або видаляє порушників з залу судового засідання на весь час судового розгляду або на частину його. За неповагу до суду, що виявилася в непідкоренні свідка, позивача, відповідача й інших громадян розпорядженню головуючого або в порушенні порядку під час судового засідання, а також вчинення будь-ким дій, які свідчать про явну неповагу до суду або встановленим в суді правилам, накладається адміністративне стягнення у вигляді арешту на строк до п'ятнадцяти діб або штраф в розмірі від 0,5 до одного неоподатковуваного мінімуму доходів громадян (ст. 1853КпАП).
Але не зрозуміло, чи є штраф додатковим засобом впливу на порушників, який застосовується разом з видаленням з залу судового засідання, чи має самостійне значення, і чи необхідна винна поведінка таких осіб при застосуванні цивільних процесуальних санкцій даної норми права?
Зміст структурних елементів норм ЦПК, якими передбачені штрафні санкції, дає можливість стверджувати, що винна поведінка правопорушника не є обов'язковою умовою для їх застосування. В теорії цивільного процесу це питання широко не досліджувалося, але в юридичній літературі мають місце категоричні судження, що штраф може бути накладений на правопорушника за наявності вини або припущення про її наявність при виявленні факту невиконання процесуальних обов'язків6. Але такий висновок не випливає з норм ЦПК, якими передбачені штрафні санкції. Наявність вини необхідна для настання відповідальності: свідка — за неявку в суд (ст. 44), посадових осіб і громадян — за невиконання обов'язку про подання до суду письмових і речових доказів (статті 48, 53); осіб, які порушили порядок в залі судового засідання (ст. 164); посадових осіб організацій, які не забезпечили явку представників в судове засідання (ч. 4 ст. 172); осіб, І які порушили заходи по забезпеченню позову (ст. 153).
В більшості з цих норм відповідальність передбачена за винну протиправну бездіяльність — за невчинення особою певних процесуальних дій, покладених на неї законом чи судом (статті 44, 48, 53, 172 ЦПК). За винні протиправні дії відповідальність настає тільки за порушення заходів по забезпеченню позову (ст. 153 ЦПК). За деякі цивільні процесуальні правопорушення відповідальність настає за наявності факту скоєння правопорушення, за невиконання у встановлений строк певних процесуальних дій (ст. 95 ЦПК). Наявність вини як неодмінної умови для цивільної процесуальної відповідальності за це правопорушення в зазначеній нормі не передбачено. На норми цивільного процесуального права, що встановлюють безвинну відповідальність, мало вплив положення цивільного права про можливість настання в окремих випадках цивільно-правової відповідальності як договірної, так і деліктної незалежно від вини8.
Наявність штрафної безвинної цивільної процесуальної відповідальності пояснюється також диспозитивним характером норм ЦПК, які передбачають відповідальність за конкретні правопорушення і надають суду право самому вирішувати питання про необхідність застосування чи не застосування штрафу до конкретної особи за певне цивільно-процесуальне правопорушення. Встановленню безвинної відповідальності сприяло і наявність окремого правила ст. 83 ЦПК про зняття або зменшення штрафу.
Штраф може бути накладений суддею або судом при колегіальному розгляді справ, передбачених статтями 124і, 237, 255 ЦПК.
Про накладення штрафу виноситься ухвала, копія якої надсилається оштрафованій особі (ст. 82 ЦПК). Остання протягом десяти днів після одержання копії може просити суд, який наклав штраф, про зняття або зменшення його розміру. Заява розглядається в судовому засіданні з повідомленням оштрафованої особи, але її неявка не перешкоджає розгляду заяви. На ухвалу про відмову зняти штраф чи зменшити його розмір може бути подана апеляційна скарга і внесене апеляційне подання прокурором (ч. 2 ст. 291 ЦПК).
Штраф, встановлений цивільним процесуальним правом є самостійним галузевим видом відповідальності, яка відрізняється від штрафної відповідальності, встановленої іншими галузями права — цивільного, адміністративного, кримінального9, відповідно за цивільні, адміністративні, кримінальні правопорушення
В цивільному праві штрафні санкції виступають як вид неустойки (ст. 178 ЦК), якою визнається визначена законом або договором грошова сума, яку боржник повинен сплатити кредиторові в разі невиконання або неналежного виконання зобов'язання, зокрема в разі прострочення виконання. Неустойка застосовується тільки і виключно до тих цивільних правопорушень (за невиконання або неналежне виконання), де вона передбачена законом або договором. Наявність і розмір неустойки, як правило, визначаються законом і її умови є обов'язковими для включення до договору. Але сторони можуть включити до останнього сплату неустойки на випадок порушення таких його умов, за які в законі відповідальність не передбачена. Невключения в договір неустойки, якщо така передбачена законом, не звільняє сторону, яка порушила договірні відносити, від її сплати.
В цивільному процесі випадки настання штрафної відповідальності та її розмір за конкретні правопорушення визначаються виключно нормами ЦПК, сторони таких прав не мають.
Штраф як вид цивільно-правової відповідальності стягується з боржника на користь кредитора, виконуючи тим самим правопоновлюючу роль. Цивільно-процесуальні штрафи стягуються з осіб, які беруть, і тих, що не беруть участі у справі, за цивільно-процесуальні правопорушення не на користь сторін, а в державний бюджет.
В кримінальному праві штраф як кримінальна відповідальність виступає одним з видів покарання (п. 1 ст. 51 КК) і являє собою особливу форму державного примусу, що застосовується судом від імені держави до особи, винної у вчиненні злочину, та має на меті виправлення і перевиховання засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів і тягне судимість винного. Це вид покарання, який полягає в грошовому стягненні з засудженого в прибуток держави певної суми. Штраф як кримінальне покарання застосовується тільки до злочинця, має особистий характер, призначається судом публічно від імені держави. Штраф в кримінальному праві передбачений як основне і додаткове покарання у випадках і межах, установлених кримінальним законом за менш небезпечні злочини, що вчинюються в основному з корисливою метою або завдають майнову шкоду. Як основний вид покарання штраф широко диференційований (ст. 53 КК). Конкретний його розмір визначається виходячи з тяжкості скоєного злочину і майнового стану винного. А щоб він виконав караний, запобіжний і виховний вплив, його розмір визначається так, щоб він був відчутним, але посильним для засудженого. Одночасно з накладенням штрафу судом вирішується питання про відшкодування завданої шкоди потерпілим від злочину громадянам і організаціям. У випадку злісного ухилення особи від сплати штрафу, призначеного як основне покарання, суд може замінити несплачену його суму покаранням у вигляді виправних робіт (ч. 4 ст. 53 КК). Заміна цивільно-процесуального штрафу на іншу санкцію не допускається.
В адміністративному праві штраф є видом адміністративних стягнень за правопорушення (проступки), якими визнаються протиправні, винні (умисні або необережні) дії чи бездіяльність, які посягають на державний або громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління (статті 9, 24 КпАП). Отже, адміністративна відповідальність у вигляді штрафу настає за адміністративні правопорушення в сфері адміністративних правовідносин, їх охорона забезпечується різними органами державного управління, вони ж і застосовують штраф за адміністративний проступок (статті 218-244 КпАП). Як виняток штраф накладається суддями районних судів (ст. 221 КпАП). Це свідчить про те, що штраф, передбачений адміністративним правом, відрізняється від цивільно-процесуального штрафу за своєю правовою природою, за виконуваними функціями і широким суб'єктним складом його застосування10.

§ 4. Відшкодування майнових збитків

Цивільну процесуальну відповідальність у вигляді відшкодування майнових збитків несуть особи, які порушили вжиті судом заходи по забезпеченню позову, а перед відповідачем — позивач за збитки, завдані йому забезпеченням позову (статті 152,158 ЦПК). Заявник зобов'язаний відшкодувати держателю цінного папера збитки, заподіяні йому забороною видачі вкладів або облігацій державних позик та інших цінних паперів на пред'явника (ст. 284 ЦПК).
Понесені стороною витрати у справі (ст. 75 ЦПК) і неодержана винагорода за фактичну втрату робочого часу відповідно до середнього заробітку (ст. 77 ЦПК) мають розглядатися як збитки, а обов'язок по їх відшкодуванню — як майнова цивільна процесуальна відповідальність. На підставі ст. 75 ЦПК суд присуджує стороні, на користь якої постановлено рішення, з другої сторони всі судові витрати, хоча б ця сторона і була звільнена від сплати судових витрат, на користь держави.
Тут слід відрізняти за характером і метою обов'язки по відшкодуванню судових витрат, покладені на позивача і відповідача. Відповідач повинен нести судові витрати тому, що він не виконав цивільний обов'язок, порушив суб'єктивне матеріальне право позивача, який змушений був звернутися в суд за захистом і поніс певні витрати, пов'язані з розглядом справи. У зв'язку з тим, що такі витрати позивач зазнав внаслідок неправомірних дій відповідача (суд постановив рішення на користь позивача), відповідач повинен відшкодувати їх позивачу. Отже, відшкодування позивачу судових витрат відповідачем є цивільною процесуальною відповідальністю за цивільне правопорушення і засобом, який забезпечує виконання суб'єктом цивільних правовідносин своїх обов'язків.
Позивач несе відповідальність по відшкодуванню відповідачу понесених останнім судових витрат у випадку відмови суду в задоволенні позову, тобто у зв'язку з тим, що ним був пред'явлений безпідставний позов. Тому така відповідальність позивача є цивільно-процесуальною, спрямованою проти цивільних процесуальних правопорушень і покликана забезпечити виконання стороною обов'язку сумлінно користуватися належними їй процесуальними правами (ст. 99 ЦПК).
Передбачена ЦПК майнова цивільно-процесуальна відповідальність є в одних випадках додатковою до штрафної (ст. 153 ЦПК), а в інших — самостійною ( статті 77, 158, 284 ЦПК).
Важливою умовою майнової цивільної процесуальної відповідальності є протиправність дій (бездіяльність), внаслідок яких були завдані збитки. Протиправними діями (бездіяльністю) є такі, що вчинені проти права, передбаченого цивільного процесуального правопорядку, порушують суб'єктивні права сторін. Такий характер матимуть дії осіб, вчинені проти встановлених судом заходів по забезпеченню позову, коли всупереч прийнятій судом забороні, такі особи зробили певні дії, платежі або передали майно (ст. 153 ЦПК), чим завдали збитків позивачу. Аналогічними будуть дії сторони, яка недобросовісно заявила безпідставний позов, або розпочала безпідставний спір проти позову, або систематично протидіяла правильному і швидкому розглядові та вирішенню справи.
Згідно з ст. 77 ЦПК в таких випадках суд може покласти оплату на користь другої сторони винагороди за фактичну втрату робочого часу відповідно до середнього заробітку.
Іншу зовнішньо об'єктивну сторону матимуть дії осіб в правовій регламентації майнової відповідальності позивача і заявника, встановлені відповідно до ст. 158 і ст. 284 ЦПК. На підставі ч. 2 ст. 158 ЦПК відповідач, у разі відмови від позову, після набрання рішенням законної сили, може стягнути з позивача збитки, завдані йому забезпеченням позову. Але забезпечення судом позову може бути прийнято судом не тільки за заявою позивача, а й за заявою інших осіб, які беруть участь у справі, або за ініціативою суду (ст. 149 ЦПК). Дії зазначених осіб правомірні, не порушують встановлений правопорядок і суб'єктивні права відповідача. Вони лише зупиняють на відповідний період (до вступу рішення у справі в законну силу — ст. 155 ЦПК) можливість реалізації ним своїх прав. Тоді, чому позивач повинен нести майнову відповідальність за збитки, завдані правомірними діями інших осіб, які беруть участь у справі, і суду? Пояснюється це тим, що відмова в позові має місце тоді, коли позивачем був заявлений безпідставний позов, тобто вчинені протиправні дії — порушено обов'язок сумлінно користуватися процесуальними правами (ст. 99 ЦПК). В подальшому, з розвитком судочинства, були вжиті заходи по забезпеченню такого безпідставного позову і при цьому в інтересах позивача з метою забезпечити можливість виконання рішення у справі.
Аналогічні міркування можна навести на обґрунтування правила ст. 284 ЦПК, яка надає право стягувати з заявника збитки, завдані йому забороною видачі вкладів або облігацій державних позик та інших цінних паперів на пред'явника, незважаючи на те, що така заборона провадиться лише за ініціативою суду (ст. 278 ЦПК).
На захист суб'єктивних прав позивача може бути пред'явлена позовна вимога органами держави, органами місцевого самоврядування, профспілками, іншими організаціями, установами, підприємствами, прокурором (ст. 121 ЦПК). За їх ініціативою може бути прийнято судом і забезпечення позову, яким відповідачу були завдані збитки. Тому було б неправильним, щоб в цих випадках наставала відповідальність лише позивача. Правильніше — таких осіб на підставі субсидіарного застосування ст. 445 ЦК. І це тому, що органи держави, органи місцевого самоврядування, профспілки й інші організації, прокурор порушують цивільну справу в суді, вступають в процес у справі і здійснюють свою процесуальну діяльність, якщо цього вимагає охорона державних або громадських інтересів чи прав і охоронюваних законом інтересів громадян (ст. 121 ЦПК). Таку діяльність вони здійснюють тоді, коли громадяни або юридичні особи не мають можливості з будь-яких причин самостійно звернутися до суду за захистом своїх прав і охоронюваних законом інтересів, а також тоді, коли необхідно це зробити з метою припинення зловживання суб'єктивними правами або злісного невиконання обов'язків іншими особами. Можна стверджувати, що в таких випадках, керуючись правилом ст. 445 ЦК, вони діють в стані крайньої необхідності, а коли це так, то шкода, завдана відповідачеві прийнятим за їх ініціативою забезпеченням позову, повинна бути відшкодована такими особами безспірно, за умови відмови судом в позові, заявленому ними в інтересах інших осіб (позивачів). З врахуванням конкретних обставин, суд вправі покласти на позивача і таких осіб дольовий обов'язок по відшкодуванню збитків. Відповідальність позивача відшкодувати завдані збитки забезпеченням позову, незалежно від того, ним чи іншими особами був розпочатий процес у справі (статті 5, 121 ЦПК) та за ініціативою кого були вжиті судом заходи по забезпеченню позову, не настає за умови задоволення пред'явленого позову (ч. 2 ст. 158 ЦПК). Пояснюється це тим, що позивач і суб'єкти захисту прав інших осіб виконали свій обов'язок щодо сумлінного користування процесуальними правами і пред'явили обґрунтований позов (статті 99, 77 ЦПК), тобто в їх діях відсутня протиправність. Дії відповідача в цьому випадку будуть носити протиправний характер, який визначається, по-перше, тим, що він добровільно не виконав свій цивільно-правовий обов'язок і позивач внаслідок цього змушений був звернутися до суду з вимогою про захист права. По-друге, забезпечення судом позову відповідно до ст. 149 ЦПК допускається тоді, коли невжиття заходів забезпечення може утруднити або зробити неможливим виконання рішення, тобто об'єкт спору і майбутнього виконання може бути знецінений, знищений, прихований. А оскільки спірне майно чи грошові суми, на які може бути звернено стягнення, знаходяться у відповідача і їх зберіганню загрожує небезпека, то суд і змушений вжити заходів по забезпеченню позову. Отже, вжиття судом заходів по забезпеченню позову відбувається за наявності обставин, які свідчать про протиправні дії відповідача, можливість приховання і знецінення ним спірного майна. А оскільки забезпеченням позову в цьому випадку відповідачу завдаються збитки внаслідок протиправності його поведінки, то вони й не повинні відшкодовуватися. Це правило ст. 158 ЦПК виступає додатковою санкцією, яка забезпечує сумлінне виконання відповідачем своїх цивільно-процесуальних обов'язків.
У правильному визначенні відповідальності за цивільні процесуальні правопорушення вирішальне значення має встановлення наявності причинного зв'язку між протиправними цивільними процесуальними діями (бездіяльністю) і шкодою. Стаття 284 ЦПК надає право держателю цінного папера стягнути з заявника збитки, заподіяні йому забороною видачі вкладів чи облігацій державних позик та інших цінних паперів на пред'явника. Така заборона встановлюється суддею не за своєю ініціативою, не за клопотанням заявника, а на підставі вимоги ст. 278 ЦПК. Дії судді по забороні правомірні, а відповідальність покладається на заявника. Пояснюється це тим, що відповідно до статей 283, 284 ЦПК відповідальність заявника відшкодувати збитки настає у випадку відмови суду встановити факт втрати цінного папера І визнати його недійсним. Це свідчить про те, що заявник, порушивши в суді справу, діяв протиправне, порушив обов'язок сумлінно користуватися правом на звернення до суду за захистом охоронюваного законом суб'єктивного інтересу і при цьому з метою безпідставного набуття майнових благ. Внаслідок неправомірних процесуальних дій заявника суддею була встановлена заборона у видачі вкладів та інших цінних паперів, що призвело до заподіяння збитків держателю цінного папера. Неправомірні дії заявника (причина) стали наслідком встановлення суддею заборони і збитків.
Для характеристики цивільного процесуального правопорушення важливе значення має суб'єктивний елемент — вина заподіювача. Але, чи обов'язково її наявність для настання відповідальності за усіма складами правопорушень можна виявити на підставі аналізу структурного елемента норм ЦПК, що передбачають санкції відшкодування майнових збитків. Для відповідальності за ст. 158 ЦПК вина не встановлена. Досить наявності відмови по пред'явленому позову і збитків, завданих забезпеченням позову. Не потрібна наявність вини: заявника для стягнення з нього держателем цінного папера збитків (ст. 284 ЦПК), сторони для стягнення з неї судових витрат (ст. 75 ЦПК).
Наявність вини сторони необхідна для покладання оплати на користь другої сторони винагороди за фактичну втрату робочого часу (ст. 77 ЦПК). Винна поведінка сторони може полягати в заявлені безпідставного позову, в систематичному протидіянні правильному і швидкому розглядові та вирішенню справи, тобто в прямому умислі. Не вимагається наявність вини позивача для відшкодрання ним відповідачеві судових витрат (ст. 75 ЦПК).
Процесуальний порядок відшкодування завданих майнових збитків процесуальним правопорушенням звичайний: пред'явлення самостійного позову, який розглядається за правилами цивільного судочинства.