Глава LVII ЦИВІЛЬНЕ СУДОЧИНСТВО ТА МЕДІАЦІЯ

§ 1. Сутність медіації (посередництва)

§ 2. Принципи медіаційної процедури

§ 3. Присудова та досудова (зовнішня) медіація

§ 4. Практика застосування медіації

§ 5. Регуляторні аспекти впровадження процедур медіації

 

§ 1. Сутність медіації (посередництва)

Вартість витрат на судовий розгляд, надмірна тривалість строків розгляду справи, зниження довіри до судів з боку населення та інші не­гативні чинники економічного, правового, соціального, психологічного характеру стали причинами пошуків альтернативних способів врегулю­вання спорів (Alternative Dispute Resolution, надалі — ADR)^[1], які були б ефективнішими порівняно з розглядом справи в суді. Тому, крім третей­ського розгляду, зростає інтерес до інших видів ADR, метою яких є вре­гулювання спору без застосування судового розгляду.

У науковій літературі у зв’язку з цим розгортається дискусія щодо приватного процесуального права^[2] як специфічної сфери правового регулювання, пов’язаного з такими процедурами, як третейські суди, міжнародний комерційний арбітраж, медіація (посередництво), про­цедура примирення, судовий міні-розгляд тощо.

Одним із найбільш популярних видів ADR, крім третейського су­дочинства, вважається медіація, про що свідчить закріплення певних стандартів медіації в міжнародно-правових актах та в законодавстві багатьох держав. Так, міжнародні стандарти медіаційної процедури закріплені у низці документів, серед яких Рекомендація Rec (98)1Е Комітету міністрів державам — членам Ради Європи щодо медіації в сімейних справах від 21.01.1998 р., Рекомендація Rec (2001)9 Комі­тету міністрів державам — членам Ради Європи щодо альтернативно­го судового розгляду спорів між адміністративними органами і сторо­нами — приватними особами (адміністративні справи) від 05.09.2001 р., Рекомендація Rec (2002)10 Комітету міністрів державам-членам Ради Європи щодо медіації в цивільних справах від 18.09.2002 р., Типовий закон «Про міжнародну комерційну погоджувальну процедуру», при­йнятий комісією ООН по праву міжнародної торгівлі (ЮНСІТРАЛ) 2002 р., Європейський кодекс поведінки медіатора (European Code of Conduct for Mediators), прийнятий на конференції, організованій Ди­ректоратом Європейської комісії з питань юстиції 02.07.2004 р. у м. Брюсселі, Директива 2008/52/ЄС Європейського парламенту та Ради від 21.05.2008 р. Про деякі аспекти медіації у цивільних та ко­мерційних справах. На національному рівні інститут медіації активно використовується в багатьох країнах світу, наприклад, Німеччині, Ні­дерландах, США, Великій Британії, Польщі, Австрії, Новій Зеландії, Канаді, Франції тощо. Інститут медіації знайшов своє закріплення у законодавствах деяких пострадянських держав. Так, основні питан­ня, пов’язані з інститутом медіації, отримали законодавче закріплення у Федеральному Законі Російської Федерації «Про альтернативну про­цедуру врегулювання спорів за участю посередника (процедуру меді­ації)» від 27.07.2010 р., у главі 17 Господарського процесуального ко­дексу Республіки Білорусії, Законі Республіки Молдова «Про медіацію» від 14.06.2007 р. тощо.

Що стосується України, інститут медіації не отримав нормативно- правового закріплення, хоча існують випадки її застосування на прак­тиці у вигляді пілотних проектів. З огляду на це актуальності набувають питання щодо сутності медіації, її суб’єктного складу, принципів, можливостей впровадження на законодавчому рівні, гармонізації ме- діаційної процедури з процесуальним законодавством.

Під медіацією (від лат. mediare — бути посередником) прийнято розуміти один з альтернативних способів розв’язання спору його сто­ронами за участю третьої особи — медіатора, який, здійснюючи за­гальне керівництво процедурою, допомагає сторонам досягти макси­мально ефективного рішення самостійно.

Медіація, процедури медіації залежно від національних підходів та практик можуть існувати паралельно із судовими процедурами або, навпаки, інтегруються у судові процедури та процесуальне законодав­ство.

Потенційно до сфери застосування медіаційних процедур можуть входити будь-які цивільні (щодо спадкування, відносин добросусідства, договірного права, права інтелектуальної власності, страхування тощо), господарські (щодо відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом тощо), сімейні (щодо розірвання шлюбу, по­ділу майна подружжя, питань, пов’язаних з вихованням дітей, тощо), трудові (щодо оплати праці, робочого часу та часу відпочинку тощо), адміністративні (щодо оскарження дій адміністративних органів, на­дання дозволів на зайняття певним видом діяльності тощо) спори, що розглядаються в порядку цивільного, господарського та адміністратив­ного судочинства. Однак при цьому визначальною характеристикою для застосування медіаційної процедури є не характер спірних право­відносин, а готовність сторін до переговорів, конструктивного діалогу, бажання досягти згоди зі спірного питання.

Медіації як певній процедурі притаманні ознаки, серед яких слід виділити такі:

1) наявність правового спору між сторонами;

2)  вирішення спору та винесення рішення безпосередньо сторо­нами;

3)  наявність третьої особи — медіатора, який сприяє налагодженню комунікації між сторонами, однак не вирішує спір по суті;

4)  відсутність жорсткої правової регламентації процедури;

5)  наявність медіаційної угоди та неможливість примусового її ви­конання без звернення до компетентних органів.

Існують різні думки з приводу стадій медіаційної процедури, адже кожен медіатор вправі використовувати власні методи залежно від рівня конфліктності сторін, їх готовності до діалогу тощо. Одним із найпопулярніших на практиці є гарвардський метод ведення перего­ворів (Harvard Negotiation Method), основними принципами якого є зміна уваги з особистої точки зору на безпосередні інтереси сторін, напрацювання варіантів рішень, застосування об’єктивних критеріїв^[3]. Орієнтуючись на теорію гарвардської школи, виділяють зазвичай

4  стадії медіації:

-     вступ та розвідка;

-     вивчення ситуації;

-     пошук варіантів рішень, переговори;

-     завершення, досягнення остаточної угоди^[4].

Медіація як один із видів ADR перш за все характеризується певним суб’єктним складом. Основними суб’єктами медіації є сторони і меді­атор. Поряд з цим до процедури медіації можуть за бажанням сторін залучатися інші особи, наприклад, договірні представники для кон­сультування з правових питань тощо.

Статус медіатора може визначатися на законодавчому рівні або в деонтологічних нормах професійної практики. Як свідчить досвід іноземних держав, особа, яка може бути медіатором, повинна мати повну цивільну дієздатність, не мати судимості, мати вищу освіту, пройти курс навчання з медіації та отримати відповідний документ, що його підтверджує. Перераховані вимоги є загальними вимогами до зовнішніх медіаторів, поряд з цим, якщо мова йде про присудових медіаторів, то така особа повинна також обіймати посаду судді відпо­відного суду. У кожному конкретному спорі медіатор має бути уповно­важений сторонами на проведення такої процедури.

Наприклад, Федеральний закон Російської Федерації «Про альтерна­тивну процедуру врегулювання спорів за участю посередника (процедуру медіації)» передбачає, що професійним медіатором може бути особа, яка досягла 25 років, має вищу професійну освіту та пройшла курс навчання за освітньою програмою, затвердженою Урядом Російської Федерації, тобто має документ, що підтверджує кваліфікацію медіатора.

Європейський кодекс поведінки медіатора, у свою чергу, висуває вимогу компетентності медіатора, яка полягає в тому, що медіатори повинні бути компетентними та добре обізнаними з процедурою ме­діації. Це передбачає відповідне навчання, безперервне оновлення знань і практики медіації згідно зі стандартами і принципами їх акре­дитації.

Медіація залежно від критеріїв, що беруться за основу, може роз­поділятися на певні види. З точки зору інтегрованості, зв’язку з цивіль­ним процесом основним є розподіл медіації на присудову та досудову (зовнішню). Тут головним є той факт, що присудова медіація є інтегро­ваною у судові процедури, а зовнішня медіація існує паралельно з ними.

Залежно від того, на постійній основі медіатор виконує свої функ­ції чи тільки в межах окремої медіаційної процедури, виокремлюють професійних медіаторів та медіаторів ad hoc.

З урахуванням методів медіації можна виділити медіацію методом об’єктивної оцінки та медіацію зі спрощеним методом знаходження компромісу. Перша форма ґрунтується на припущенні, що учасники процедури потребують певного супроводу, тому медіатор надає обом сторонам необхідну інформацію, оцінює шанси і ризики позицій обох сторін і навіть приймає рішення зі спірних питань. Спрощений метод знаходження компромісу має на меті вдосконалити стратегії перегово­рів учасників. Він виходить із того, що учасники конфлікту спромож­ні розуміти власну ситуацію і також готові відчути, що переживає інша сторона. Учасники медіації самі можуть знайти найкраще для себе рішення^[5].

Залежно від наслідків також можна виділити сприяючу (facilitative) медіацію, яка спрямована на швидке прийняття рішення, що опосеред­ковано впливає на покращення стосунків між сторонами, та трансфор- мативну (transformative) медіацію, завдяки якій дійсно вдається до­сягти відновлення, покращення та продовження стосунків між сторонами^[6].

Медіація має певні переваги порівняно з розглядом справи в суді. Щодо цього слід звернути увагу на кілька аспектів. По-перше, медіація забезпечує швидкість розгляду спору порівняно з розглядом справ судами, які в сучасних умовах є перевантаженими. По-друге, відсут­ність чітких процесуальних рамок сприяє більш вільній атмосфері та готовності до співпраці сторін конфлікту. По-третє, прийняття рішен­ня самими сторонами конфлікту сприяє усвідомленню того факту, що це їх спільне рішення, якого вони досягли шляхом консенсусу, та сти­мулює їх у подальшому до добровільного виконання медіаційної угоди. По-четверте, якщо під час винесення судового рішення задоволеною залишається зазвичай лише одна сторона, на користь якої воно ухва­лене, то під час підписання медіаційної угоди задоволеними залиша­ються обидві сторони, які приймають спільне рішення щодо свого спору на добровільних засадах. По-п’яте, якщо судовий розгляд має ретроспективний характер і спрямований на те, щоб дати правову оцінку та ухвалити певне рішення щодо правовідносин, які мали місце в минулому, то процес медіації спрямований на перспективу, тобто під час нього відбувається налагодження комунікації між сторонами, що сприяє їх плідній співпраці в майбутньому.