Глава ХХV ПРОВАДЖЕННЯ У СПРАВІ ДО СУДОВОГО РОЗГЛЯДУ

§ 1. Загальна характеристика провадження у справі до судового розгляду

§ 2. Зміст і порядок проведення попереднього судового засідання

§ 3. Призначення справи до судового розгляду. Судові повідомлення і виклики

 

§ 1. Загальна характеристика провадження у справі до судового розгляду

Захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави може бути здійснено під час провадження у справі до судово­го розгляду. На відміну від ЦПК 1963 р., суддя може на цій стадії при­йняти рішення про відмову позивача від позову, визнання відповідачем позову, укладення сторонами мирової угоди (раніше ці розпорядчі дії сторін здійснювалися тільки на стадії судового розгляду).

Провадження у справі до судового розгляду — важлива самостійна та обов’язкова стадія цивільного процесу, що являє собою сукупність процесуальних дій, здійснюваних суддею та особами, які беруть участь у справі, спрямованих на врегулювання спору до судового розгляду або забезпечення правильного та швидкого вирішення справи.

У зв’язку з нечіткістю викладення норм чинного ЦПК, які регла­ментують стадію провадження у справі до судового розгляду, у про­цесуалістів нині не склалося єдиної точки зору щодо структури цивіль­ного процесу, й, зокрема, щодо природи цієї стадії.

А. Г. Ярема та Г. І. Давиденко вважають, що главою 3 розділу ІІІ ЦПК, присвяченою регулюванню провадження у справі до судового розгляду, фактично започатковано нову стадію цивільного процесу з попереднім судовим засіданням^[1]. С. Я. Фурса стверджує, що після стадії відкриття провадження у справі має місце стадія підготовки справи до судового розгляду, яка здійснюється в два етапи: 1) поперед­нє судове засідання; 2) безпосередня підготовка^[2]. Д. Д. Луспеник також вважає, що другу стадію процесу правильніше буде називати саме як провадження по підготовці справи до судового розгляду або стадією підготовки справи до судового розгляду^[3].

Процесуальною формою провадження у справі до судового роз­гляду є попереднє судове засідання. Слід підкреслити, що відповідно до змін, внесених до ЦПК 07.07.2010 р., попереднє судове засідання не є обов’язковим, як було раніше. Питання про необхідність його проведення вирішується суддею під час відкриття провадження у спра­ві (ч. 7 ст. 130 ЦПК). Зазначимо, що Кодекс адміністративного судо­чинства України також передбачає не обов’язок, а право судді прово­дити попереднє судове засідання (п. 4 ч. 2 ст. 110 КАС). Питання про необхідність проведення попереднього судового засідання він вирішує при підготовці справи до судового розгляду. Така позиція законодавця видається більш слушною.

Метою попереднього судового засідання є перш за все з’ясування можливості врегулювання спору до розгляду справи по суті, або забез­печення швидкого та правильного вирішення цивільних справ (ч. 1 ст. 130 ЦПК), тобто вжиття необхідних заходів до судового розгляду для справедливого і неупередженого розгляду справи в найкоротший строк, але не більше двох місяців з дня відкриття провадження у справі.

Таким чином, під час провадження у справі до судового розгляду вирішується два завдання: 1) врегулювання спору до судового розгля­ду; 2) підготовка справи до судового розгляду. Вважаємо, що попереднє судове засідання, яке проводиться суддею за участю сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, не є обов’язковим; а підготовка спра­ви до судового розгляду, яка здійснюється суддею одноособово і про­водиться для забезпечення швидкого та правильного вирішення ци­вільних справ, є обов’ язковою з будь-якої справи.

Ця стадія процесу починається з того, що після відкриття прова­дження у справі суд невідкладно надсилає особам, які беруть участь у справі, копії ухвали про відкриття провадження у справі, крім того відповідачу надсилається копія позовної заяви з копіями доданих до неї документів, а третій особі — копія позовної заяви. У цьому зв’язку виникає логічно запитання: чому третім особам не направляються до­дані до позовної заяви документи? Вважаємо, що така позиція законо­давця не є послідовною, бо згідно із ч. 1 ст. 120 ЦПК позивач повинен додати до позовної заяви її копії та копії всіх документів, що додають­ся до неї, відповідно до кількості відповідачів і третіх осіб. Тому, враховуючи особисту юридичну заінтересованість у справі третіх осіб та принцип змагальності, суд все ж таки повинен направляти їм не тільки копію позовної заяви, а й додані до неї документи.

Отже, підготовка справи до судового розгляду розпочинається з дня постановлення ухвали про відкриття провадження у справі. Тому, як правильно роз’яснив Пленум Верховного Суду України в постанові № 5 від 12.06.2009 р. «Про застосування норм цивільного процесуаль­ного законодавства, що регулюють провадження у справі до судового розгляду» (далі — Постанова № 5 Пленуму від 12.06.2009 р.), суддя не вправі до постановлення ухвали про відкриття провадження у спра­ві здійснювати будь-які дії щодо підготовки справи до судового роз­гляду, зокрема, забезпечувати позов (крім випадку, передбаченого частиною четвертою статті 151 ЦПК), проводити попереднє судове засідання тощо (п. 1). З другого боку, після відкриття провадження у справі суддя не вправі вирішувати питання про залишення заяви без руху та її повернення (ст. 121 ЦПК) чи про відмову у відкритті про­вадження у справі (ч. 2 ст. 122 ЦПК).

Реалізація в цивільному процесуальному праві принципів змагаль­ності й процесуальної рівноправності сторін полягає, зокрема, в за­кріпленні ним системи процесуальних засобів, які забезпечують не тільки позивачу, а й відповідачу по справі можливість активно захи­щати свої права проти пред’явленого до нього позову. Цивільний про­цесуальний закон передбачає різні способи захисту відповідача проти пред’ явленого до нього позову. До них належать: заперечення проти позову і зустрічний позов. Стаття 128 ЦПК передбачає, зокрема, право, а не обов’язок відповідача подати суду письмові заперечення проти позову після одержання копій ухвали про відкриття провадження у справі і позовної заяви. Такі заперечення він може викласти також усно й на попередньому судовому засіданні, або безпосередньо під час судового розгляду, тобто заперечення подаються залежно від волеви­явлення відповідача і відсутність їх не можна вважати порушенням процесуального обов’язку.

Захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи ін­тересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держа­ви, як зазначалося раніше, може бути вже здійснено під час провадження у справі до судового розгляду, на попередньому судовому засіданні. По­переднє судове засідання повинно бути призначено і проведено протягом десяти днів з дня відкриття провадження у справі (ст. 129 ЦПК). Питання про відкриття провадження у справі суддя вирішує не пізніше трьох днів з дня надходження заяви до суду або закінчення строку, вста­новленого для усунення недоліків поданої заяви (ч. 3 ст. 122 ЦПК) та не пізніше наступного дня після отримання судом інформації про зареєстро­ване місце проживання (перебування фізичної особи).

Днем відкриття провадження у справі є день постановлення ухвали про відкриття провадження у справі. Зміст ухвали про відкриття про­вадження у справі повинен відповідати вимогам ч. 5 ст. 122 ЦПК, зо­крема, в ухвалі мають бути зазначені час і місце попереднього судового засідання, якщо суддя вирішив, що його проведення є необхідним, та пропозиція відповідачу подати в зазначений строк письмові заперечен­ня проти позову й посилання на докази, якими вони обґрунтовуються.

Ця стаття корелюється зі ст. 157 ЦПК, присвяченою строкам роз­гляду цивільних справ. За загальним правилом суд розглядає справи у строк не більше двох місяців з дня відкриття провадження у справі. Слід зазначити, що десятиденний строк проведення попереднього судового засідання входить до цього строку. Але справи про поновлен­ня на роботі, про стягнення аліментів суд повинен розглянути у скоро­чені строки, а саме: протягом одного місяця (ст. 157 ЦПК). Отже, в такому випадку строк проведення попереднього судового засідання повинен бути розумним, але в цілому не перевищувати десяти днів з дня відкриття провадження у справі. Розумний строк — це найкоротший строк проведення попереднього судового засідання, достатній для про­ведення необхідних підготовчих дій. Тому не слід призначати попереднє судове засідання на максимально визначений законом строк, тобто, на­приклад, на 8-9-й день після відкриття провадження у справі, оскільки у разі відкладення попереднього судового засідання (ч. 8 ст. 130 ЦПК) може бути порушений загальний строк розгляду справи.

Попереднє судове засідання проводиться суддею за участю сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. У разі неявки у попереднє судове засідання сторони без поважних причин або неповідомлення нею причин неявки з’ ясування обставин у справі проводиться на під­ставі доказів, про подання яких було заявлено до або під час поперед­нього судового засідання. У подальшому прийняття інших доказів залежить від поважності причин, через які вони були подані несвоє­часно. Поважними причинами, за якими докази були подані сторонами несвоєчасно, можуть бути, наприклад, відмова відповідних посадових осіб у наданні доказів або їх надання із запізненням. Неприйняття таких доказів може бути підставою для скасування рішення, оскільки в такому випадку воно буде необгрунтованим.

За заявою однієї або обох сторін про неможливість явки до суду проведення попереднього судового засідання може бути відкладено, якщо причини неявки буде визнано судом поважними. Однак відкла­дення попереднього засідання допускається один раз. Слід зазначити, що проведення попереднього судового засідання може бути відкладе­но тільки за заявою однієї або обох сторін, тому неявка на попереднє засідання належно повідомлених третіх осіб, а також інших осіб, які беруть участь у справі, не перешкоджає його проведенню (частини 2,8,  9 ст. 130 ЦПК).

Для врегулювання спору до судового розгляду суд з’ ясовує: чи не відмовляється позивач від позову, чи визнає позов відповідач, чи не бажають сторони укласти мирову угоду або передати справу на роз­гляд третейського суду. Зазначені процесуальні дії можуть бути вчи­нені лише в позовному провадженні та повинні здійснюватися не формально. Як правильно зазначено у п. 3 Постанови № 5 Пленуму від 12.06.2009 р., суди мають вживати дієві заходи для примирення сторін та врегулювання спору до судового розгляду, зберігаючи при цьому об’єктивність та неупередженість. Зокрема, вони мають право роз’яснювати сторонам можливості розгляду справи у третейському суді та порядок виконання його рішення, суть та процедуру здійснення кожної дії та їх наслідки.

У разі відмови позивача від позову, а також у разі укладення сто­ронами мирової угоди суд постановляє ухвалу про закриття проваджен­ня у справі за тими ж правилами, що їх застосовують на стадії судово­го розгляду, — за статтями 174-175 ЦПК.

У випадку визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову (ч. 4 ст. 174 ЦПК). Але до ухвалення рішення суд відповідно до статей 166-169 ЦПК повинен роз’яснити особам, які беруть участь у справі, їхні права та обов’язки, зокрема, право на відвід (судді, перекладача, секретаря су­дового засідання, експерта, спеціаліста), а також розглянути їх заяви та клопотання. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону чи порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і про­довжує судовий розгляд.

Якщо між сторонами укладено договір про передачу даного спору на вирішення третейського суду, суд постановляє ухвалу про залишен­ня заяви без розгляду (частини 3, 4, 5 ст. 130 ЦПК). При цьому суддя повинен роз’яснити сторонам правові наслідки таких процесуальних дій. Підкреслимо, що, за загальним правилом, якщо є рішення третей­ського суду, прийняте в межах його компетенції щодо спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, суддя відмовляє у відкритті провадження у справі (п. 4 ч. 2 ст. 122 ЦПК).

Слід зазначити, що попереднє судове засідання не пов’ язане з роз­глядом і вирішенням справи по суті, тобто на ньому не повинні до­сліджуватися докази, встановлюватися факти матеріально-правового значення, які належать до предмета доказування. Разом з тим, врахо­вуючи, що порядок проведення попереднього судового засідання про­водиться з додержанням загальних правил для судового розгляду, вважаємо, що на попередньому судовому засіданні суд може встанов­лювати факти процесуального характеру (наприклад, наявність у за­явника права на пред’явлення позову, додержання умов його реалізації тощо) і вирішувати питання про зупинення і закриття провадження у справі, залишення заяви без розгляду (глава 6 розділу ІІІ ЦПК). Зо­крема, у Постанові № 5 Пленуму від 12.06.2009 р. підкреслено, що зупинення, закриття провадження у справі чи залишення заяви без розгляду (статті 201, 202, 205, 207 ЦПК) при проведенні попереднього судового засідання відповідає вимогам ЦПК (п. 4).

Якщо спір не врегульовано на цій стадії, попереднє судове засідан­ня проводиться з метою забезпечення правильного та швидкого вирі­шення справи, для чого суд здійснює підготовчі дії, зазначені у ч. 6 ст. 130 ЦПК, та окремі дії, що не належать до підготовки справи до судового розгляду, але мають значення для подальшого руху справи (наприклад, здійснення викликів та повідомлень, об’ єднання та роз’ єднання позовів).

Належно проведена підготовка справи до судового розгляду, якщо спір не врегульовано на цій стадії, має значення для якісного вирішен­ня цивільних справ. Недооцінка значення цієї стадії процесу, формаль­не ставлення до неї призводить до відкладення розгляду справи, тяга­нини, а нерідко і до постановлення необгрунтованих рішень.

Підготовка справи до судового розгляду починається після від­криття провадження у справі суддею і продовжується до призначення справи до розгляду (ст. 156 ЦПК).

Підготовка цивільної справи до судового розгляду має бути також процесуально оформлена, хоча прямої вказівки про те, яку саме ухва­лу треба постановити, у ЦПК немає. У частині 10 ст. 130 ЦПК гово­риться лише про обов’ язок суду постановити ухвалу, визначивши в ній процесуальні дії, які необхідно вчинити до судового розгляду. Уявля - ється, що процесуальні дії, які підлягають здійсненню до судового розгляду, суддя має зазначати в самостійній ухвалі про підготовку справи до судового розгляду, яка постановляється з урахуванням дум­ки осіб, які беруть участь у справі. Це так звана «програмна» ухвала, в якій він намічає програму підготовчих дій. У цій ухвалі суддя пови­нен вказати також час та місце судового розгляду, якщо це можливо, тобто якщо не потрібно, наприклад, призначати експертизу, надавати судові доручення і т. ін.

Таким чином, за результатами проведення попереднього судово­го засідання суд може ухвалити рішення (якщо відповідач визнає позов), постановити ухвали про закриття провадження у справі (якщо суд прийме відмову позивача від позову або визнає мирову угоду сторін, чи з інших підстав, передбачених ст. 205 ЦПК), про залишен­ня заяви без розгляду (якщо сторони уклали угоду про передачу спо­ру на вирішення третейського суду або з інших підстав, передбачених ст. 207 ЦПК), про підготовчі процесуальні дії, які необхідно вчинити до судового розгляду.