§ 4. Підстави відмови у відкритті провадження у справі

Відповідно до ч. 1 ст. 122 ЦПК суддя відкриває провадження у ци­вільній справі не інакше, як на підставі заяви, поданої і оформленої в порядку, встановленому цивільним процесуальним законодав­ством.

Цивільний процес по справі може виникнути лише у тому випадку, якщо заінтересована особа, яка звертається до суду, наділена правом звернення до суду по конкретній цивільній справі і якщо це право здійснюється в порядку, передбаченому законом. Таким чином, від­криття провадження у справі можливе лише при додержанні певних вимог, встановлених законом. Суддя повинен відмовити у відкритті провадження у справі за відсутності хоча б однієї з передумов права на звернення до суду за судовим захистом або недодержання порядку подання заяви.

За загальним правилом відмова у відкритті провадження у справі не допускається, однак ст. 122 ЦПК передбачає правові підстави від­мови у відкритті провадження у справі.

Так, відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 122 ЦПК суддя відмовляє у відкрит­ті провадження у справі, якщо заява не підлягає розгляду в судах у по­рядку цивільного судочинства. Перш за все мається на увазі, що суддя повинен відмовити у відкритті провадження у справі, якщо спір не має правового характеру (наприклад, спір про стягнення карткового боргу тощо).

Не підлягають розгляду в судах також у порядку цивільного судо­чинства справи, в яких сторонами виступають особи, які не наділені цивільною процесуальною правоздатністю. Однак ця вимога може бути віднесена тільки до сторін-організацій, оскільки відповідно до ст. 28 ЦПК сторонами можуть виступати тільки ті організації, які наділені правами юридичної особи. Що ж до громадян, то вони є правоздатни­ми з моменту народження.

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 122 ЦПК повинно бути відмовлено у від­критті провадження у справі особі, яка не має заінтересованості по даній справі, бо, як випливає із змісту ст. 3 ЦПК, до суду може зверну­тися тільки заінтересована особа.

У відкритті провадження у справі на підставі п. 1 ч. 2 ст. 122 ЦПК повинно бути відмовлено і тоді, коли заява стосується питання, яке не віднесено законом до юрисдикції загальних судів. Компетенція судів щодо розгляду цивільних справ визначається ст. 15 ЦПК, згідно з якою суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також з інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства. Суди ви­рішують справи в порядку позовного, наказного й окремого прова­дження. Законом може бути передбачено розгляд інших справ за пра­вилами цивільного судочинства.

При вирішенні питання про відкриття провадження у справі суддям слід розмежовувати юрисдикцію судів загальних, спеціалізованих судів та Конституційного Суду. Тому суддя повинен відмовити у відкритті провадження у справі, коли розгляд та вирішення справи є компетен­цією спеціалізованого або Конституційного Суду.

Згідно з цивільним процесуальним законодавством підставою для відмови у відкритті провадження у справі є той факт, коли у спорі між тими ж сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав є таке, що набрало законної сили, рішення чи ухвала суду про закриття про­вадження у справі у зв’язку з відмовою позивача від позову або укла­денням мирової угоди сторін (п. 2 ч. 2 ст. 122 ЦПК).

Йдеться про те, що в тих випадках, коли справа вже вирішена судом або коли сторони розпорядилися своїми правами певним чином і суд затвердив ці дії, повторне звернення до суду не допускається. Немож­ливість повторного розгляду справи, коли є судове рішення, що на­брало законної сили і не скасоване у встановленому законом порядку,перш за все пов’язана з виключністю судового рішення. Судові рішен­ня, що набрали законної сили, обов’язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, ор­ганізацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають ви­конанню на всій території України, а у випадках, передбачених між­народними договорами, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, — і за її межами (ч. 1 ст. 14 ЦПК).

Якщо суд відкриє провадження у справі, по якій є судове рішення, що набрало законної сили, то він може постановити протилежне рі­шення. Існування двох протилежних судових рішень по справі немож­ливе, бо судове рішення, що набрало законної сили, само прирівню­ється до закону, бо має обов’язковий характер.

Суддя може відмовити у відкритті провадження у справі за п. 2

ч. 2 ст. 122 ЦПК тільки у тому випадку, коли тотожність позовів не викликає сумніву. Якщо матимуть місце будь-які сумніви щодо тотож­ності позовів, суддя повинен відкрити провадження у справі та роз­глянути питання про тотожність позовів у судовому засіданні. Якщо позови не є тотожними, справа підлягає розгляду та вирішенню, а якщо позови тотожні, то справа підлягає закриттю відповідно до п. 2 ст. 205 ЦПК.

Згідно з п. 3 ч. 2 ст. 122 ЦПК суддя відмовляє у відкритті прова­дження у справі, якщо у провадженні цього чи іншого суду є справа зі спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав. За чинним цивільним процесуальним законодавством загальновизнаним правилом є те, що із заявою до суду щодо визна­ченого спору можна звернутися лише один раз. Особа не вправі звер­татися за судовим захистом по одній і тій самій справі до кількох судів одночасно. Розгляд і вирішення тотожних справ одночасно в різних судах суперечить загальним засадам правосуддя.

Суддя також повинен відмовити у відкритті провадження у спра­ві, якщо є рішення третейського суду, прийняте в межах його компе­тенції, щодо спору між тими самими сторонами, про той самий пред­мет і з тих самих підстав, за винятком випадків, коли суд відмовив у видачі виконавчого листа на примусове виконання рішення третей­ського суду або скасував рішення третейського суду і розгляд справи в тому ж третейському суді виявився неможливим (п. 4 ч. 2 ст. 122 ЦПК). У даному випадку питання щодо відкриття провадження у справі вирішується аналогічно з п. 2 ч. 2 ст. 122 ЦПК, оскільки третейські суди є юрисдикційними органами, які в межах своєї компетенції можуть розглядати цивільно-правові спори, які не віднесені законом до виключної юрисдикції загальних судів, та ухвалювати рішення, які прирівнюються до рішень загальних судів і можуть бути виконані в примусовому порядку.

Пункт 5 ч. 2 ст. 122 ЦПК передбачає, що суддя відмовляє у від­критті провадження у справі, якщо після смерті фізичної особи, а також у зв’язку з припиненням юридичної особи, які є однією із сторін у спра­ві, спірні правовідносини не допускають правонаступництва. Така підстава неможливості виникнення процесуальної діяльності по спра­ві пов’язана з тим, що фізично не існує передбаченого суб’єкта права вимоги або відповідальності, права або обов’язки яких безпосередньо пов’ язані з їх особою.

Питання про відкриття провадження у справі або відмову у від­критті провадження у справі суддя вирішує не пізніше трьох днів з дня надходження заяви до суду або закінчення строку, встановленого для усунення недоліків, та не пізніше наступного після отримання судом інформації про місце проживання (перебування) фізичної особи.

Перелік підстав відмови у прийнятті заяви, закріплений у ст. 122 ЦПК, є вичерпним і поширеному тлумаченню не підлягає. Відмова у прийнятті заяви з інших підстав, не передбачених законом, неприпус­тима і повинна розцінюватись як відмова у здійсненні правосуддя.

Про відкриття провадження у справі чи відмову у відкритті про­вадження у справі суддя постановлює ухвалу. В ухвалі про відкриття провадження у справі зазначається: найменування суду, прізвище та ініціали судді, який відкрив провадження у справі, номер справи; ким і до кого пред’явлено позов; зміст позовних вимог; час і місце поперед­нього судового засідання, якщо суддя вирішив, що його проведення є необхідним, або час і місце судового розгляду справи, якщо суддя вирішив, що проведення попереднього судового засідання у справі не є необхідним; пропозиція відповідачу подати в зазначений строк письмо­ві заперечення проти позову та посилання на докази, якими вони об­ґрунтовуються. Ухвала про відмову у відкритті провадження у справі повинна бути невідкладно надіслана заявникові разом із заявою і усіма доданими до неї документами (частини 4, 5, 6 ст. 122 ЦПК).

Відповідно до п. 4 ст. 293 ЦПК ухвала судді про відмову у відкритті провадження у справі може бути оскаржена в апеляційному порядку.

Цивільний процесуальний закон передбачає як правовий наслідок відмови у відкритті провадження у справі неможливість повторного звернення до суду з тотожною заявою (ч. 7 ст. 122 ЦПК).